Житомирський апеляційний суд
Справа №296/4366/23 Головуючий у 1-й інст. Петровська М.В.
Категорія 39 Доповідач Трояновська Г. С.
28 березня 2024 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді Трояновської Г.С.
суддів: Павицької Т.М., Талько О.Б.
з участю секретаря судового засідання Нестерчук М.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду в м. Житомирі цивільну справу № 296/4366/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості
за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 24 січня 2024 року, ухваленого під головуванням судді Петровської М.В. у м. Житомирі,
У травні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з названим позовом та просила стягнути на свою користь із ОСОБА_2 заборгованість за договором позики та проценти за користування коштами за договором позики від 11 серпня 2020 року в загальному розмірі 100 929,33 грн; судовий збір в розмірі 1 073,60 грн; витрати на правничу допомогу в розмірі 5 000 грн.
В обґрунтування позову вказала, що 11 серпня 2020 року між нею та ОСОБА_2 був укладений договір позики, оформлений у вигляді боргової розписки, за умовами якого відповідач взяв у борг кошти в розмірі 3 600 доларів США та зобов'язався повернути разом з відсотками за користування коштами до квітня 2023 року в загальній сумі 6100 дол. США. В період з листопада 2020 року по червень 2022 року відповідач повернув їй частину боргу в загальному розмірі 3 340 доларів США. Проте, решту позичених грошових коштів в розмірі 2760 доларів США (2500 дол. США проценти та 260 дол. США основного боргу), що по курсу НБУ станом на дату звернення до суду із позовом еквівалентно 100 929,33 грн. відповідач не повернув, у зв'язку з чим вона змушена звернутися до суду із позовом про стягнення заборгованості в примусовому порядку.
Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 24 січня 2024 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 11 серпня 2020 року в розмірі 100 929,33 грн (сто тисяч дев'ятсот двадцять дев'ять гривень тридцять три копійки), 1 073,60 грн витрат по сплаті судового збору, а також витрати на правничу допомогу в розмірі 2 500 грн (дві тисячі п'ятсот гривень).
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким стягнути із нього на користь ОСОБА_1 27 598, 20 грн заборгованості по договору позики, 1073, 60 грн судового збору, а в решті вимог відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що всупереч вимогам чинного законодавства, судом першої інстанції розглянуто справу за його відсутності і під час розгляду справи по суті приєднані письмові докази без врахування його позиції, що згідно п.3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України є порушенням норм процесуального законодавства. Зазначає, що починаючи з 2020 року він частинами повертав позивачці позичені ним 11.08.2020 кошти, та 11.08.2022 повернув останню частину боргу в розмірі 260 доларів США, передавши їх дочці позивачки ОСОБА_3 . Заявлена позивачкою сума відсотків є необґрунтованою та безпідставно завищеною, оскільки заборгованість нарахована за менш як три роки користування позикою, а при укладенні договору позики ОСОБА_1 скористалась його скрутним матеріальним становищем та тим, що він не міг оформити позику в банку, тож сама визначила в розписці завищені відсотки за користування коштами. Зазначає, що при стягненні суми відсотків слід виходити з курсу НБУ на момент отримання коштів у борг, а не на момент звернення до суду з позовом та визнає суму 27 589,20 грн. Також вказує, що адвокат Заверюха В.О. є зятем позивачки, а тому враховуючи його майновий стан, просив відмовити у стягненні витрат на правничу допомогу.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Зазначає, що твердження відповідача про те, що ним повністю сплачено суму основного боргу не відповідає дійсності та не підтверджується жодними належними доказами. Також не заслуговує на увагу твердження скаржника стосовно того, що розмір процентів завищений та є надмірним, оскільки при укладені договору сторони добровільно та за спільною згодою у відповідності до положень ст. 1048 ЦК України визначили розмір процентів.
В апеляційному суді ОСОБА_2 доводи апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити, надав пояснення аналогічні викладеному в апеляційній скарзі.
Представник позивача адвокат Заверюха В.О., який брав участь у розгляді справи в режимі відеоконференції, проти доводів апеляційної скарги заперечив, надав пояснення аналогічні викладеному в рішенні суду першої інстанції.
Позивач до апеляційного суду не з'явилась, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, що не перешкоджає розгляду справи (ч.2 ст. 372 ЦПК України).
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах, визначених ст. 367 ЦПК України, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи 11 серпня 2020 року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Корольовським РВ УМВС України в Житомирській області 01.09.2009, зареєстрований та проживаючий за адресою: АДРЕСА_1 , написав розписку про те, 11.08.2020 він одержав у борг від ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 3 600 доларів США для погашення кредиту та зобов'язався повернути отримані кошти разом з відсотками на загальну суму 6 100 доларів США терміном на 30 місяців, до квітня 2023 року.
В матеріалах справи міститься оригінал розписки від 11 серпня 2020 року (а.с. 95).
Згідно таблиці погашення боргу, наявної на зворотньому боці оригіналу розписки від 11 серпня 2020 року вбачається, що відповідач по справі ОСОБА_2 погасив наступні суми боргу: 05.11.2020 - 200 доларів США; 25.11.2020 - 150 доларів США; 08.12.2020 - 200 доларів США; 21.01.2021 - 200 доларів США; 17.03.2021 - 200 доларів США; 14.04.2021 - 200 доларів США; 18.05.2021 - 200 доларів США; 22.05.2021 - 200 доларів США; 06.08.2021 - 200 доларів США; 07.09.2021 - 200 доларів США; 13.10.2021 - 200 доларів США; 15.11.2021 - 200 доларів США; 13.12.2021 - 200 доларів США; в період з 01.2022 по 15.04.2022 - 200 доларів США, 170 доларів США, 3 х 140 доларів США. В загальному сума сплачених ОСОБА_2 коштів становить 3 340 доларів США.
Звертаючись із позовом, ОСОБА_1 вказала, що відповідач кошти у вказаний у розписці термін не повернув, тому просила задовольнити її позовні вимоги та стягнути залишок заборгованості по розписці в сумі 100 629, 33 грн.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов висновку, що з відповідача ОСОБА_2 на користь позивачки ОСОБА_1 підлягає стягненню заборгованість за договором позики від 11 серпня 2020 року в загальному розмірі 100 929,33 грн (91 421,50 грн (відсотки) + 9 507,83 грн (основний борг), у зв'язку з чим позов підлягає задоволенню.
Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції з огляду на таке.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Отже, письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить зобов'язання повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Положеннями ч.1 та ч.2 статті 536 ЦК України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 545 ЦК України визначено, що прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.
Отже, наявність оригіналу боргової розписки у позивача, кредитора, свідчить про те, що боргове зобов'язання не виконане.
Договір позики є укладеним з моменту передачі грошей або інших речей і може не співпадати із датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складенню розписки має передувати факт передачі грошей у борг.
За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів та підтверджує як факт укладення договору, так і факт отримання боржником грошових коштів.
Зазначена правова позиція узгоджується з усталеною судовою практикою (справи №№ 127/3120/16-ц, 752/19567/14-ц).
Судом першої інстанції встановлено, що 11.08.2020 ОСОБА_2 написав розписку про те, що бере у борг від ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 3600 доларів США для погашення кредиту, та зобов'язався повернути отриману суму коштів та відсотки за користування коштами в сумі 6 100 доларів США до квітня 2023 року.
Таким чином судом встановлено, що договором позики від 11.08.2020 сторони узгодили всі істотні умови щодо суми грошових коштів, строків їх повернення.
Оригінал вказаної розписки міститься в матеріалах справи (а. с. 95).
Згідно положень законодавства, викладених вище, наявність оригіналу боргової розписки у позивача, кредитора, свідчить про те, що боргове зобов'язання не виконане.
Отже, сторонами виникли договірні правовідносини з позики, які відповідачем виконані не були і майнове право позивача було порушено відповідачем.
До правовідносин що виникли між сторонами підлягають застосуванню положення ст.ст. 1046, 1047, 1049 ЦК України. Наявність оригіналу боргової розписки у кредитора свідчить про те, що боргове зобов'язання не виконане, а відтак суд першої інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин і фактичними обставинами справи.
Окрім того, відповідно до частини першої статті 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.
З наведеного випливає, що якщо договір позики укладений в письмовій формі, то факт передачі грошових коштів може бути спростований у разі оспорення договору позики.
Договір позики відповідач не оспорював, чим не спростував презумпцію правомірності правочину, яка встановлена у ст. 204 ЦПК України.
Отже, наявні правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача суми заборгованості.
Виходячи із наведеного, колегія суддів вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції, що між сторонами виникли боргові правовідносини щодо надання в борг позивачем відповідачу грошових коштів у сумі 3 600 доларів США, що підтверджується змістом написаної власноруч відповідачем розписки від 11.08.2020, в якій він зобов'язався отримані кошти повернути позивачу з урахуванням відсотків за користування коштами в загальній сумі 6100 доларів США в строк до квітня 2023 року.
Місцевий суд, враховуючи наявність у позивачки оригіналу боргової розписки від 11 серпня 2020 року, що свідчить про невиконання відповідачем зобов'язання щодо повернення позивачці ОСОБА_1 позичених грошових коштів в повному обсязі, дослідивши суми, які були повернуті ОСОБА_2 , правильно встановив, що залишок основного боргу за договором позики становить 260 доларів США, врахувавши, що позивачкою не заперечується факт повернення решти суми боргу, а відповідач не надав належних та допустимих доказів передачі вказаних коштів (260 доларів США) позивачу або її дочці, та дійшов обгрунтованого висновку про стягнення цих коштів.
Колегія суддів вважає також обгрунтованими висновки суду першої інстанції про стягнення відсотків за користування коштами в сумі в сумі 2500 доларів США, оскільки вказані відсотки та строк їх повернення були погоджені сторонами при укладенні договору позики від 11.08.2020, що узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 23 жовтня 2019 року в справі № 658/3251/16-ц, про що правильно зазначено судом у своєму рішенні.
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що договір позики був підписаний під впливом тяжкої для нього обставини та умови щодо розміру відсотків для нього є несправедливими з огляду на те, що ці обставини не доведені, договір є чинним.
При цьому, місцевий суд вирішуючи питання про розмір суми, яка підлягає до стягнення з відповідача за договором позики від 11 серпня 2020 року, враховуючи правову позицію, викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі №340/385/17 (провадження №14-495цс19), згідно якої позивач має право пред'являти позовну вимогу щодо стягнення заборгованості за договором позики в гривневому еквіваленті, з огляду на заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги, дійшов обгрунтованого висновку про стягнення заборгованості за договором позики в гривневому еквіваленті, яка за курсом Національного Банку України, станом на 06.05.2023 (день подання позовної заяви) в загальному розмірі становить 100 929,33 грн, що еквівалентно 2 760 доларів США. А тому доводи апеляційної скарги в цій частині не заслуговують на увагу.
Отже, ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку та дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги підлягають до задоволення.
Посилання ОСОБА_2 в апеляційній скарзі на те, що гривневий еквівалент має обраховуватися по курсу долара США на момент укладення позики є безпідставним, оскільки умовами укладеного сторонами договору визначено позику у доларах США, відповідач позичав саме долари США, погашав борг також у цій валюті, а тому поверненню підлягають також долари США, які позивач визначив у гривневому еквіваленті.
Доводи в апеляційній скарзі про відмову в задоволенні позову з підстав неналежного повідомлення відповідача не можуть бути враховані, оскільки відповідач був належним чином повідомлений судом про час та місце розгляду справи, він був обізнаний про розгляд справи. Посилання скаржника, що місцевий суд, незважаючи на його заяви про відкладення судових засідань з поважних причин - перебування на лікарняному, розглянув справу, чим порушив його права, також є безпідставними та спростовуються матеріалами справи.
Так, 30.08.2023 ОСОБА_2 особисто подав до суду заяву про відкладення судового засідання, яке призначено на 10-00 год 31.08.2023 у зв'язку із травмою та надав копію електронного направлення КП «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Житомирської міської ради на проходження ультразвукового дослідження гомілкоступного суглоба або стопи, яке дійсне із 29.08.2023 по 28.08.2024 (а.с. 78-79). В подальшому, 07.11.2023 ОСОБА_2 особисто подав до суду заяву про відкладення судового засідання, яке призначено на 10-00 год 08.11.2023 у зв'язку із проходженням медичних процедур по лікуванню суглобу ноги та додав копію електронного направлення КП «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Житомирської міської ради на проходження магнітно-резонансної томографії хребта, яке дійсне із 07.11.2023 по 06.11.2024 (а.с.96-97). Колегія суддів зазначає, що вказані направлення на проходження медичних обстежень не свідчать про те, що у призначений день судового засідання ОСОБА_2 мав перебувати на лікуванні чи здійснювати будь-які медичні обстеження/процедури, оскільки вказані направлення дійсні протягом року, а не у конкретну дату. Таким чином, не можна однозначно стверджувати, що у відповідача були документально підтверджені поважні причини відсутності його у зазначених судових засіданнях. Крім того, колегія суддів звертає увагу, що ОСОБА_2 подав до суду письмовий відзив на позов, в якому він висловив сою позицію та якому судом першої інстанції при розгляді справи надано оцінку в мотивувальній частині рішення суду. Відтак, посилання скаржника на те, що його думка судом першої інстанції не врахована є безпідставними.
Щодо подання оригіналу розписки на стадії розгляду справи по суті, а не в підготовчому засіданні, апеляційний суд звертає увагу на те, що не кожне допущене судом порушення процедури може істотно впливати на права учасників справи та тягнути порушення гарантій статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Належним чином завірена копія розписки була надана позивачем до суду першої інстанції разом з позовною заявою.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що судом першої інстанції безпідставно стягнуто витрати на правничу допомогу, оскільки адвокат Заверюха В.О. є зятем позивачки не заслуговують на увагу, з огляду на наступне.
Із матеріалів справи вбачається, що 01 травня 2023 року адвокат Заверюха В.О. та ОСОБА_1 уклали договір №3 про надання правничої допомоги, за яким адвокат Заверюха Вячеслав Олексійович прийняв на себе зобов'язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним договором, а клієнт зобов'язався виплатити адвокату гонорар за надання правової допомоги, в розмірі 5 000 грн. Положеннями п. 1.2. цього договору визначено права та повноваження адвоката як представника позивачки на здійснення відповідних процесуальних дій.
Підпунктом 3.2. пункту 3 договору передбачено, що клієнт зобов'язаний оплатити або доручити іншій особі здійснити оплату правової допомоги адвоката згідно з умовами цього договору.
Відповідно до змісту акту здавання - приймання наданих послуг від 05 травня 2023 року за договором про надання правової допомоги, підписаного адвокатом Заверюхою Вячеславом Олексійовичем та ОСОБА_1 вбачається, що у відповідності до умов договору правова допомога надана адвокатом якісно та у повному обсязі в установлений термін, з дотриманням інших умов договору. Гонорар адвокату за надану правову допомогу за договором склав 5 000 грн та сплачений клієнтом адвокату на дату складання цього акту, в повному обсязі.
Згідно наявного в матеріалах справи детального опису робіт (наданих послуг) виконаних адвокатом Заверюхою В.О. за договором про надання правової допомоги №3 від 01.05.2023, укладеним з ОСОБА_1 , адвокатом виконано робіт (надано послуг) на 5 000 гривень, з яких: первинне консультування клієнта та роз'яснення правових питань щодо стягнення з відповідача заборгованості за договором позики, порядку звернення до суду з відповідним позовом, вивчення та аналіз наявної документації клієнта - 2 000 гривень; аналіз законодавства та судової практики, правових позицій Верховного Суду, узгодження правової позиції з клієнтом, складання та направлення до суду позовної заяви в інтересах клієнта про стягнення заборгованості - 3 000 гривень.
Відповідно до платіжної інструкції №Р24А1152634112D8705 від 02.05.2023, ОСОБА_1 сплатила на користь ОСОБА_5 грошові кошти в розмірі 5 000,00 грн, з призначенням платежу: за надання правової допомоги адвокату Заверюсі В.О.
Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивачки витрат на правничу допомогу в розмірі 2 500,00 грн, що є достатнім, розумним та справедливим.
Посилання ОСОБА_2 на родинні зв'язки ОСОБА_1 та адвоката не є підставою для звільнення відповідача від відшкодування судових витрат, понесених позивачкою.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваному рішенні, питання вичерпності висновків суду першої інстанції, колегія суддів виходить із того, що у справі, що переглядається, судом надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникли в застосуванні норм матеріального та процесуального законодавства до спірних правовідносин, а доводи, викладені у апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції, про що зазначено у мотивувальній частині цієї постанови.
Оскільки, висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, а ухвалене рішення відповідає вимогам матеріального і процесуального права, то підстави для його скасування відсутні.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Виходячи із наведеного, апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено із дотриманням норм чинного матеріального та процесуального законодавства, а тому підстави для його скасування відсутні.
Оскільки апеляційна скарга Житомирським апеляційним судом залишена без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, тому питання про розподіл судових витрат не вирішується.
Відповідно до п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п.1 ч.6 ст. 19 ЦПК України). Дана справа є малозначною в силу вимог закону.
Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 24 січня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції з підстав та на умовах, визначених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 01.04.2024.
Головуючий Судді