Справа № 635/6210/21
н/п 2/953/264/24
12 березня 2024 року Київський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого судді Зуб Г.А.
за участю секретаря Черниш О.М.,
розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Міськрайонного відділу виконавчої служби по Харківському району та місту Люботину Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), третя особа: Державна Казначейська служба України про компенсацію моральної шкоди, заподіяної прийнятими незаконними рішеннями та бездіяльністю органу державної влади,-
03.09.2021 до Київського районного суду м. Харкова за підсудністю надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Міськрайонного ВВС по Харківському району та місту Люботину СМУ МЮ (м. Харків), третя особа: ДКСУ, в якій позивачка просить стягнути з Державного бюджету України на її користь моральну шкоду в розмірі 1 500 000 грн.
Позовні вимоги мотивовані наступним. У вересні 2015 року позивач звернулась до Харківського районного суду Харківської області з позовом до КП Теплові мережі Харківського району ХРДА про захист прав споживачів, за результатами розгляду якого 12.10.2016 ухвалено рішення по справі, яке залишено ухвалою апеляційного суду Харківської області від 30.11.2016 без змін, яким було зобов'язано КП Теплові мережі Харківського району ХРДА зробити періодичну повірку, обслуговування і ремонт засобів обліку води, у тому числі демонтаж, транспортування та монтаж засобів обліку, які встановлені в квартирі АДРЕСА_1 у споживача ОСОБА_1 ; та стягнуто понесені збитки за послуги демонтажу, транспортування, монтажу, повірки засобу обліку води у розмірі 250,00 грн., та вирішено питання про розподіл судових витрат. Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18.10.2017 ухвалу апеляційного суду Харківської області від 30.11.2016 скасовано, та справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Постановою апеляційного суду Харківської області від 29.03.2018 рішення Харківського районного суду Харківської області від 12.10.2016 залишено без змін. На виконання вказаного рішення позивачем були отримані виконавчі листи, які пред'явлені до примусового виконання відповідачу, за якими напротязі 2016-2021 рр. була безпідставна тяганина через бездіяльність державних виконавців, що і стало підставою для звернення до суду.
Відповідач своїм правом на подання відзиву по справі не скористався.
Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі, та просила їх задовольнити.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, повідомлявся у встановленому законом порядку, причину не явки суду не повідомив, клопотань про відкладення судового засідання до суду не надходило.
Згідно ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006р., суди застосовують рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 03.04.2008р. у справі «Пономарьов проти України» (заява №3236/03) вказує, що сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, повідомлявся у встановленому законом порядку.
За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу без участі представників відповідача та третьої особи за наявними в справі доказами за правилами загального позовного провадження.
06.08.2021 вказана позовна заява надійшла до Харківського районного суду Харківської області, та розподілена судді Березовській І.В.
Ухвалою судді від 10.08.2021 вказану справу передано на розгляд Київському районному суду м. Харкова.
03.09.2021 вказана справа надійшла на адресу Київського районного суду м. Харкова, та розподілена судді Зубу Г.А.
Ухвалою суду від 15.02.2022 закрито підготовче провадження по справі, справу призначено до судового розгляду, та задоволено клопотання позивача про витребування доказів.
Судом встановлено, що рішенням Харківського районного суду Харківської області від 12 жовтня 2016 року позов ОСОБА_1 до Комунального підприємства Теплові мережі Харківського району Харківської районної державної адміністрації про захист прав споживачів задоволено частково; Комунальне підприємство Теплові мережі Харківського району Харківської районної державної адміністрації зобов'язано зробити періодичну повірку, обслуговування і ремонт засобів обліку води, у тому числі демонтаж, транспортування та монтаж засобів обліку, які встановлені в квартирі АДРЕСА_1 у споживача ОСОБА_1 ; з Комунального підприємства Теплові мережі Харківського району Харківської районної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 стягнуті понесені збитки за послуги демонтажу, транспортування, монтажу, повірки засобу обліку води у розмірі 250 гривень.
Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 30 листопада 2016 року рішення Харківського районного суду Харківської області від 12 жовтня 2016 року залишено без змін.
На виконання вказаного рішення, ОСОБА_1 отримала виконавчі листи від 26 грудня 2016 року, видані Харківським районним судом Харківської області, та пред'явила їх до примусового виконання до Міськрайонного ВДВС по Харківському району та м. Люботину ГТУЮ у Харківській області.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 жовтня 2017 року ухвалу апеляційного суду Харківської області від 30 листопада 2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постановою апеляційного суду Харківської області від 29 березня 2018 року рішення Харківського районного суду Харківської області від 12 жовтня 2016 року залишено без змін.
Рішення Харківського районного суду Харківської області від 12 жовтня 2016 року набрало законної сили 29 березня 2018 року.
Постановою від 22.09.2017 та повідомленням від 14.08.2018 державного виконавця МРВ ДВС по Харківському району та м. Люботину ГТУЮ у Х/о виконавчий лист щодо зобов'язання позивачу зробити повірку двічі повертався позивачеві як стягувачу через несплату авансового внеску.
Постановою державного виконавця МРВ ДВС по Харківському району та м. Люботину ГТУЮ у Х/о від 06.06.2019 відкрито ВП №59289174 за виконавчим листом щодо зобов'язання зробити повірку. Відомості щодо закінчення вказаного виконавчого провадження в матеріалах справи - відсутні.
Позивач неодноразово зверталась на адресу державного виконавця МРВ ДВС по Харківському району та м. Люботину ГТУЮ у Х/о із заявами щодо прийняття заходів виконання рішення суду (а.с. 62, 64).
Зі змісту матеріалів справи вбачається, що виконавчий лист №635/6709/15-ц, виданий Харківським районним судом Харківської області 26 грудня 2016 року,
про стягнення з Комунального підприємства теплових мереж Харківського району Харківської районної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 понесених збитків за послуги демонтажу, транспортування, монтажу, повірки, засобу обліку води у розмірі 250 гривень, знаходився на виконанні в Міськрайонному відділі державної виконавчої служби по Харківському району та місту Люботину Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Харків). Постановою старшого державного виконавця Міськрайонного відділу державної виконавчої служби по Харківському району та м. Люботину Головного територіального управління юстиції у Харківській області Такідзе М.Т. від 03 жовтня 2017 року відкрито виконавче провадження (ВП №54818738 від 03 жовтня 2017 року) за вказаним виконавчим листом. Повідомленням державного виконавця від 16.08.2018 вказаний виконавчий лист було повернуто стягувачу. Постановою Верховного Суду від 08.04.2020 визнано неправомірними дії державного виконавця міськрайонного відділу ДВС по Харківському району та м. Люботину ГТУЮ у Харківській області Такідзе М.Т. щодо винесення повідомлення від 16.08.2018 №29113 про повернення виконавчого документа стягувача без прийняття до виконання. Позивач зверталась зі скаргами щодо виконання вказаного виконавчого листа.
22 жовтня 2019 року вказаний виконавчий лист щодо стягнення коштів був повернутий стягувачу ОСОБА_1 , про що державним виконавцем Міськрайонного відділу державної виконавчої служби по Харківському району та м. Люботину Головного територіального управління юстиції у Харківській області Шершенем К.В. було винесено повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання від 22 жовтня 2019 року. Як вбачається із вказаного повідомлення, підставою для повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття його до виконання стало те, що перевіркою Автоматизованої системи виконавчого провадження встановлено, що на примусовому виконанні в Міськрайонному відділі державної виконавчої служби по Харківському району та м. Люботину Головного територіального управління юстиції у Харківській області перебуває виконавче провадження з примусового виконання даного виконавчого листа, а саме№635/6709/15-ц від 12 жовтня 2016 року ВП №54818738, державний виконавець у провадженні якого перебуває справа - ОСОБА_2 .
Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 02.07.2020 скасувано повідомлення державного виконавця Міськрайонного відділу державної виконавчої служби по Харківському району та місту Люботину Головного територіального управління юстиції у Харківській області Шершеня Костянтина Віталійовича від 22 жовтня 2019 року про повернення стягувачу без прийняття до виконання виконавчого листа №635/6709/15-ц, виданого Харківським районним судом Харківської області 01 червня 2018 року про стягнення з Комунального підприємства теплових мереж Харківського району Харківської районної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 понесених збитків за послуги демонтажу, транспортування, монтажу, повірки, засобу обліку води у розмірі 250 гривень; зобов'язано Міськрайонний відділ державної виконавчої служби по Харківському району та місту Люботину Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Харків) прийняти до примусового виконання виконавчий лист №635/6709/15-ц, виданий Харківським районним судом Харківської області 01 червня 2018 року про стягнення з Комунального підприємства теплових мереж Харківського району Харківської районної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 понесених збитків за послуги демонтажу, транспортування, монтажу, повірки, засобу обліку води у розмірі 250 гривень. На підставі вказаної ухвали старшим державним виконавцем МРВ ДВС по Харківському району та м. Люботину СМУ МЮ (м. Харків) 24.07.2020 складено постанову про скасування повідомлення від 22.10.2019, та винесено постанову про відкриття ВП №69374482. 29.01.2020 державним виконавцем за вказаним виконавчим документом винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу у зв'язку з відсутністю у боржника майна.
На даний час відомості щодо закінчення вказаного виконавчого провадження в матеріалах справи - відсутні.
За вказаних обстави, підставою для звернення до суду з вказаним позовом є стягнення моральної шкоди, завданої внаслідок надмірної тривалості
виконання судового рішення органом ДВС.
Згідно ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.
У відповідності до ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» встановлює гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України «Про виконавче провадження», та особливості їх виконання (ст. 1 цього Закону).
Конституційний Суд України у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012, пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013 ); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).
Право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого ст. 6 Конвенції, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (п. 43 рішення ЄСПЛ у справі «Шмалько проти України» від 20 липня 2004 року).
Отже, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, завдання моральної шкоди іншій особі (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).
Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).
Відповідно до ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
За змістом ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або
юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Крім цього, згідно змісту п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», якою роз'яснено схожі за своєю суттю правовідносини, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Також, відповідно до п. 5 цієї ж постанови Пленуму, обов'язковому доведенню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Положеннями п. 9 даної постанови Пленуму роз'яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.
У практиці ЄСПЛ порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань і незручностей, зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди.
Також слід виходити з позиції, що порушення прав людини з боку суб'єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним обов'язкам (ст. 3, 19 Конституції України) та завжди викликає в людини негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік і стан здоров'я потерпілого.
Тобто, у даній категорії справ, і у даній справі зокрема (зважаючи на доводи позивача), слід встановити наявність загальних підстав для стягнення моральної шкоди, а саме: факту заподіяння позивачу шкоди, суть якої повинна полягати у душевних стражданнях, яких позивач зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї; протиправність діяння відповідача; наявність причинного зв'язку між заподіяною шкодою і протиправним діянням відповідача; вину відповідача у заподіянні такої шкоди.
При цьому кожен із вказаних складових повинен бути підтверджений належними та допустимими доказами.
Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 - 3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані у постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17. Зокрема, у зазначеній справі суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним з ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік і стан здоров'я потерпілого. У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити, чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц дійшла висновку про те, що, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22) гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та, з урахуванням інших обставин, зокрема, тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації позивача. При цьому виходити слід із засад розумності, виваженості та справедливості.
У вказаній справі судом встановлено надмірну тривалість невиконання рішення суду, внаслідок чого позивачці завдана моральна шкода, яка полягає в душевних стражданнях, яких вона зазнала у зв'язку з бездіяльністю державних виконавців державної виконавчої служби.
Відповідач до суду відзив не надав, будь-яких доказів на спростування позовних вимог до суду також не надано, ухвала суду про витребування доказів відповідачем не виконана, хоча спрямувалась на адресу відповідача тричі. Будь-яких доказів неможливості виконання ухвали суду та доказів по справі до суду також надано не було.
Відповідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини (надалі - ЄСПЛ) право на суд, захищене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенція), було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали, щоб остаточні та обов'язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній зі сторін (див. рішення від 19 березня 1997 року у справі "Горнсбі проти Греції", п. 40). Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення
без зайвих затримок (див. рішення у справі "Immobiliare Saffi" проти Італії", заява N 22774/93, п. 66, ECHR 1999-V).
В одній з перших справ проти України, в якій ЄСПЛ розглядав питання наявності ефективних засобів юридичного захисту щодо скарг на тривале невиконання судових рішень, Суд нагадав свою практику, що неможливість для заявника домогтися виконання судового рішення, винесеного на його чи її користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, що викладене у першому реченні пункту першого ст. 1 Протоколу N 1 (п.53 рішення ЄСПЛ у справі "Войтенко проти України" від 29 червня 2004 року N 18966/02).
У п. 1 ст. 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" зазначено, що "Україна повністю визнає на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов'язковою, і без укладання спеціальної угоди, юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції", а ст.ст. 13 і 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" від 23.02.2006 року передбачено, що "при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права" та змінюють практику застосування національного закону відповідно до Рішення цього Суду.
Отже, забезпечення адекватного та достатнього відшкодування за невиконання або несвоєчасне виконання рішень національних судів є прямим обов'язковим держави. При цьому, держава, запровадивши компенсаторний засіб юридичного захисту, має подбати про те, щоб такий засіб не вважався неефективним.
У справі "Скордіно проти Італії" (N 1) ЄСПЛ визначив ключові критерії для перевірки ефективності компенсаторного засобу юридичного захисту щодо надмірно тривалих судових проваджень. Ці критерії, які також застосовні до справ про невиконання рішень (рішення у справі "Вассерман проти Росії" (N 2), N 21071/05, від 10 квітня 2008 року, пп. 49 і 51), вимагають таке:
- позов про відшкодування має бути розглянутий упродовж розумного строку (див. згадане вище рішення у справі Скордіно N 36813/97, п. 195 у кінці);
- призначене відшкодування має бути виплачено без зволікань і, як правило, не пізніше шести місяців від дати, на яку рішення про його призначення набирає законної сили (див. там само, п. 198);
- процесуальні норми стосовно позову про відшкодування мають відповідати принципові справедливості, гарантованому статтею 6 Конвенції (див. там само, п. 200);
- норми стосовно судових витрат не повинні покладати надмірний тягар на сторону, яка подає позов, якщо її позов обґрунтований (див. там само, п. 201);
- розмір відшкодування не повинен бути нерозумним у порівнянні з розміром відшкодувань, призначених Судом в аналогічних справах (див. там само, пп. 202 - 206 і 213). Зокрема, у справі "Харук та інші проти України" (рішення від 26.07.2012 року [комітет], заява N 703/05 та 115 інших заяв, п. 24- 25), а також у ряді інших справ проти України, які стосувались тривалого невиконання рішень національних судів, ЄСПЛ, беручи до уваги принципи визначення розміру компенсації, яка присуджується у випадку встановлення порушення Конвенції щодо невиконання рішень в подібних справах, визнав розумним та справедливим присудити 3000 євро кожному заявнику в заявах, що стосуються невиконання рішень тривалістю більше трьох років, та 1500 євро кожному заявнику в інших заявах. Зазначені суми є відшкодуванням будь-якої матеріальної і моральної шкоди, а також компенсацією судових витрат.
Стосовно останнього критерію ЄСПЛ також зазначив, що у випадках, коли йдеться про відшкодування матеріальної шкоди, національні суди мають явно кращі можливості визначати наявність такої шкоди та її розмір. Але інша ситуація - коли йдеться про моральну шкоду. Існує обґрунтована і водночас спростовна презумпція, що надмірно тривале провадження даватиме підстави для відшкодування моральної шкоди. Суд вважає таку презумпцію особливо незаперечною у випадку надмірної затримки у виконанні державою винесеного проти неї судового рішення, враховуючи те, що недотримання державою свого зобов'язання з повернення боргу після того, як заявник, пройшовши через судовий процес, домігся успіху, неминуче викликатиме у нього почуття розпачу (див. згадане вище рішення у справі Бурдова, п. 100).
Отже, відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ право заявника на відшкодування моральної шкоди у випадку надмірно тривалого невиконання остаточного рішення, за що держава несе відповідальністю, презумується.
Суд вважає необґрунтованими доводи позивача про те, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути стягнутий в сумі 1500000 грн.
Ураховуючи тривалість вимушених змін у житті позивача, глибину душевних страждань, яких зазнала позивач внаслідок неналежного примусового виконання судового рішення про стягнення на її користь грошових коштів в розмірі 250 грн., та вимог немайнового характеру, та з урахуванням вимог розумності і справедливості, суд вважає, що на користь позивача із держави Україна підлягає стягненню моральна шкода у розмірі 10 000 грн.
Визначений розмір моральної шкоди, на думку суду, відповідає засадам розумності та справедливості, з урахуванням характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань позивача, ступеня вини державних виконавців органу державної виконавчої служби у завданні моральної шкоди, а також тих обставин, що наведеними вище судовими рішеннями про визнання неправомірними дій державного виконавця порушене право позивача фактично було частково відновлено. При цьому, сам факт визнання порушеного права є адекватним засобом для згладжування душевних страждань і справедливої сатисфакції, а від так позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а в іншій чстині позову слід відмовити за наведених вище обставин.
Судові витрати відповідно до ст. 141 ЦПК України компенсуються у порядку визначеному КМУ України.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 4, 5, 12, 76, 141, 263-265 ЦПК України, суд,-
Позов ОСОБА_1 до Міськрайонного відділу виконавчої служби по Харківському району та місту Люботину Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), третя особа: Державна Казначейська служба України про компенсацію моральної шкоди, заподіяної прийнятими незаконними рішеннями та бездіяльністю органу державної влади- задовольнити частково.
Стягнути з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 10000,00 (десять тисяч) грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди.
В іншій частині в задоволенні позову - відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подачі протягом тридцяти днів апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції з дня його проголошення.
Позивач - ОСОБА_1 , місцеперебування: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач - Міськрайонний відділ виконавчої служби по Харківському району та місту Люботину Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), місцезнаходження: м. Харків, вул. Мироносицька, 99, код ЄДРПОУ 41430395.
Третя особа - Державна Казначейська служба України, місцезнаходження: м. Київ, вул. Бастіонна, буд. 6, код ЄДРПОУ 37567646.
Повний текст рішення виготовлено 25 березня 2024 року.
СУДДЯ Г.А. ЗУБ