29 березня 2024 рокуЛьвівСправа № 140/22605/23 пров. № А/857/372/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді Шавеля Р.М.,
суддів Бруновської Н.В. та Хобор Р.Б.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 24.11.2023р. в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській обл., Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській обл. про визнання протиправною відмови в призначенні пенсії за віком із зниженням пенсійного віку, спонукання до вчинення певних дій (суддя суду І інстанції: ОСОБА_2 , час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 24.11.2023р., м.Луцьк; дата складання повного тексту рішення суду І інстанції: не зазначена),-
08.08.2023р. (згідно з відбитком календарного штемпеля на поштовому відправленні) позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом, в якому просила:
визнати протиправним та скасувати рішення відповідача Головного управління /ГУ/ Пенсійного фонду /ПФ/ України в Одеській обл. № 03950008697 від 07.07.2023р. про відмову їй в зарахуванні страхового стажу з 01.02.1988р. по 30.06.1988р. та з 02.08.1988р. по 01.09.1991р. та призначенні пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;
зобов'язати відповідача ГУ ПФ України у Волинській обл. зарахувати страховий стаж з 01.02.1988р. по 30.06.1988р., з 02.08.1988р. по 01.09.1991р. та призначити пенсію зі зменшенням пенсійного відповідно до ст.55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з моменту звернення до ГУ ПФ України у Волинській обл.;
стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФ України в Одеській обл. на її користь витрати зі сплати судового збору в розмірі 1073 грн. 60 коп. (а.с.1-9, 19).
Розгляд цієї справи, що віднесена процесуальним законом до справ незначної складності, проведено судом першої інстанції в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (а.с.23 і на звороті).
Згідно рішення Волинського окружного адміністративного суду від 24.11.2023р. заявлений позов задоволено частково; визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФ України в Одеській обл. № 032950008697 від 07.07.2023р. про відмову у призначенні пенсії в частині незарахування ОСОБА_1 до страхового стажу періоду роботи з 01.02.1988р. по 30.06.1988р. та з 02.08.1988р. по 01.09.1991р. з мотивів, наведених у рішенні; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено; вирішено питання про розподіл судових витрат (а.с.53-57).
Частково не погодившись із рішенням суду, його оскаржила позивач ОСОБА_1 , яка покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що в своїй сукупності призвело до помилкового вирішення спору, просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмовлених вимог та прийняти нову постанову, якою задовольнити вимоги про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання призначити спірну пенсію (а.с.62-68).
Вимоги за апеляційною скаргою обґрунтовує тим, що суд помилково визначив період її проживання станом на 01.01.1993р. в зоні гарантованого добровільного відселення тривалістю 01 рік 08 місяців 06 днів. Водночас, вона має статус потерпілої внаслідок Чорнобильської катастрофи, про що їй видано посвідчення серії НОМЕР_1 від 05.03.2020р. Видача такого посвідчення не оскаржена в судовому порядку, вказаний документ є чинним та легітимним.
Вважає, що сам факт видачі такого посвідчення підтверджує ту обставину, що вона постійно проживала в зоні гарантованого добровільного відселення, тобто, станом на 01.01.1993р. період її проживання у вказаній зоні складав не менше трьох років.
Також представленою довідкою органу місцевого самоврядування стверджується факт її постійного проживання в зоні з моменту аварії на ЧАЕС (з 26.04.1986р. по 31.07.1986р.). Вибуття на навчання не свідчить про зміну місця проживання, при цьому місце навчання не є місцем постійного проживання студента.
За таких обставин висновки суду про те, що вона не має права на призначення пенсії за віком із зниженням пенсійного віку є помилковими.
Відповідачі ГУ ПФ України у Волинській обл. та ГУ ПФ України в Одеській обл. скерували до апеляційного суду відзиви на апеляційну скаргу, в яких останні вважають її необґрунтованою і такою, що не підлягає до задоволення. Наголошують на тому, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального законодавства та ухвалив законне і справедливе судове рішення (а.с.80-83, 91-94, 98-99).
Розгляд справи в апеляційному порядку здійснено в порядку письмового провадження за правилами ст.311 КАС України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, з наступних підстав.
Як встановлено під час судового розгляду, позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має статус особи, яка постійно проживає на території зони гарантованого добровільного відселення (категорія 3), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим 05.03.2020р. Волинською обласною державною адміністрацією (повторна видача замість посвідчення серії НОМЕР_2 ) (а.с.14), проживає в с.Зарудчі Камінь-Каширського району Волинської обл. (а.с.12-13).
Згідно Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затв. постановою КМ УРСР № 106 від 23.07.1991р., село Зарудчі Камінь-Каширського району Волинської обл. належить до зони гарантованого добровільного відселення.
30.06.2023р. позивач звернулася до ГУ ПФ України у Волинській обл. із заявою установленої форми за призначенням пенсії за віком із зниженням пенсійного віку, передбаченого ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (а.с.40-41).
Вказана заява позивача надійшла для розгляду до ГУ ПФ України в Одеській обл. відповідно до екстериторіального принципу згідно постанови правління ПФ України № 25-1 від 16.12.2020р. «Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України».
Рішенням ГУ ПФ України в Одеській обл. № 03950008697 від 07.07.2023р. позивачу відмовлено у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку, оскільки період проживання на території гарантованого добровільного відселення на 01.01.1993р. становить 01 рік 08 місяців (менше трьох років). Страховий стаж складає 31 рік 07 місяців (а.с.11).
До страхового стажу зараховано періоди роботи згідно з довідкою № 129/143/13/2-23 від 30.06.2023р. та індивідуальними відомостями про застраховану особу реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування. Не зараховано згідно із записами трудової книжки ОСОБА_1 :
* періоди роботи з 01.02.1988р. по 30.06.1988р. та з 02.08.1988р. по 01.09.1991р., оскільки титульна сторінка трудової книжки засвідчена печаткою, на якій неможливо ідентифікувати підприємство;
* період навчання з 01.09.1986р. по 01.07.1988р. згідно з дипломом серії НОМЕР_3 від 01.07.1988р., який перетинається з періодом роботи.
Приймаючи рішення по справі та частково задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції виходив з того, що станом на 01.01.1993р. ОСОБА_1 прожила/пропрацювала у зоні гарантованого добровільного відселення менше 3-х років (з 26.04.1986р. по 31.08.1986р., з 02.09.1991р. по 31.12.1992р. - 01 рік 08 місяців 06 днів).
Отже, наданими документами не підтверджено право на зниження пенсійного віку на 6 років для призначення для призначення ОСОБА_1 пенсії з часу звернення із заявою.
Водночас, такий недолік трудової книжки, як нечіткий відтиск печатки на титульній сторінці, не робить автоматично недійсними усі записи у ній. Право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки.
З урахуванням наведеного, висновок про неврахування відповідачем ГУ ПФ України в Одеській обл. до страхового стажу ОСОБА_1 періоду роботи з 01.02.1988р. по 30.06.1988р. та з 02.08.1988р. по 01.09.1991р. не ґрунтується на вимогах закону.
Між тим, такі висновки суду першої інстанції не в повній мірі відповідають дійсним обставинам справи та не узгоджуються з вимогами чинного законодавства, з огляду на таке.
Спір між сторонами у даній справі виник щодо наявності чи відсутності факту постійного проживання ОСОБА_1 у зоні радіоактивно забрудненої території (зоні гарантованого добровільного відселення), наявності достатнього страхового стажу, та, відповідно, її права користуватися пільгами, встановленими Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», зокрема, щодо призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробітті з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України № 796-XII від 28.02.1991р. «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Статтею 49 цього Закону визначено, що пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді: а) державні пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Приписами ст.55 вказаного Закону передбачені умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення.
Згідно з абз.5 п.2 ч.1 цієї статті особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, мають право на зниження пенсійного віку на 3 роки та додатково на 1 рік за 2 роки проживання або роботи, але не більше 6 років.
При цьому, початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Частиною 3 ст.55 вказаного Закону визначено, що призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» і цього Закону.
Згідно з п.13 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у разі якщо особа має право на отримання пенсії відповідно до Законів України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та цього Закону, призначається одна пенсія за її вибором. Порядок фінансування цих пенсій встановлюється відповідними законами.
Відповідно до ч.1 ст.26 Закону України № 1058-IV від 09.07.2003р. «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 01 січня 2018 року, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.
Системний аналіз вказаних правових норм свідчить про те, що призначення та виплата пенсій особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, провадиться, у разі вибору цих осіб, згідно з нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» і з урахуванням додаткових пільг, встановлених Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Отже, норми спеціального закону в даному випадку застосовуються субсидіарно із нормами загального закону, доповнюють і конкретизують їх.
Таким чином, особа, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи та яка постійно проживала або постійно працювала на території зони гарантованого добровільного відселення з моменту аварії на ЧАЕС до 01.01.1993р. протягом не менше трьох років, має право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку.
При цьому, постійне проживання такої особи або постійна робота у зазначеній зоні з моменту аварії по 31.07.1986р., незалежно від часу проживання або роботи в цей період, дає особі право на призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на 3 роки (початкова величина), а також додатково 1 рік за кожні два повні роки проживання або роботи на такій території, але не більше 6 років.
Відповідно до ч.2 ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» пенсійний вік за бажанням особи може бути знижено тільки за однією підставою, передбаченою цією статтею, якщо не обумовлено інше. При цьому відповідне зниження пенсійного віку, передбачене цією статтею, застосовується також до завершення періоду збільшення віку виходу на пенсію.
Виходячи із буквального розуміння наведених норм, слідує однозначний висновок про те, що обов'язковою умовою наявності у особи права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на підставі наведених приписів є факт проживання та/або праці такої особи у зоні гарантованого добровільного відселення не менше 3 років з 26.04.1986р. до 01.01.1993р.
При цьому, особам, які додатково проживали у зоні гарантованого добровільного відселення в період з 26.04.1986р. по 31.07.1986р. встановлюється початкова величина зниження пенсійного віку - 3 роки.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування зазначених норм матеріального права міститися у постанові Верховного Суду від 26.09.2018р. у справі № 205/4589/16-а, що враховується апеляційним судом при вирішенні цієї справи в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України.
Отже, виникнення права на зниження пенсійного віку законодавець пов'язує із фактом перебування особи у забрудненій зоні у зв'язку із постійним проживанням, та/або по причині праці у такій місцевості. При цьому, зниження пенсійного віку залежить від рівня радіологічного забруднення місцевості та тривалості проживання в ній особи.
Важливою обставиною в розглядуваній справі є те, що право ОСОБА_1 на пенсію відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та інші пільги, в тому числі зниження пенсійного віку при призначенні пенсії за віком, передбачені цим Законом, підтверджується посвідченням позивача, як особи, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи.
Відповідно до посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи, серії НОМЕР_1 , , виданого Волинською обласною державною адміністрацією 05.03.2020р. (повторна видача замість посвідчення серії НОМЕР_2 ), позивач має право на пільги та компенсації, встановлені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» для осіб, які постійно проживають на території зони посиленого радіологічного контролю (категорія 3).
Статтею 14 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» визначено категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, для встановлення пільг і компенсацій. До них, зокрема, належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, - категорія 3.
Згідно з ч.3 ст.65 вказаного Закону документами, які підтверджують статус громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи».
Відповідно до ч.ч.3, 4 ст.15 наведеного Закону довідка про період проживання, роботи на цих територіях, є підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях.
Видача довідок про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення здійснюється органами місцевого самоврядування.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що єдиним документом, що підтверджує статус громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи та надає право користування пільгами, встановленими Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», зокрема, призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення «Учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» або «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи».
Постановою КМ України № 51 від 20.01.1997р. затверджено Порядок видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (втратив чинність згідно постанови КМ України № 551 від 11.07.2018р.).
Пунктом 10 вказаного Порядку передбачено, що видача посвідчень провадиться, зокрема, обласними державними адміністраціями за поданням місцевих органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування за місцем проживання. Посвідчення видаються особам, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 01 січня 1993р. прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років, - на підставі довідки встановленого зразка (додаток № 7).
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 28.03.2018р. у справі № 333/2072/17, від 27.02.2018р. у справі № 344/9789/17 та від 20.02.2018р. у справі № 599/564/17.
Таким чином, наявне у позивача посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи підтверджує факт проживання останньої на території зони гарантованого добровільного відселення та надає право на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до вимог ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Отже, факт постійного проживання позивача у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 31.07.1986р. надає останній право на застосування початкової величини зниження пенсійного віку (3 роки), що є необхідною умовою для підтвердження права на додаткове зменшення пенсійного віку, передбаченого положеннями ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
У період з 26.04.1986р. по 01.01.1993р., що має визначальне значення для вирішення спору, реєстрацію та облік громадян за місцем проживання було регламентовано Положенням про паспортну систему в СРСР, затв. постановою Ради Міністрів СРСР № 677 від 28.08.1974р., постановою Ради Міністрів СРСР № 678 від 28.08.1974р. «Про деякі правила прописки громадян», Тимчасовою інструкцією про порядок документування і прописки (реєстрації) громадян, затв. наказом Міністерства внутрішніх справ України № 66-дск від 03.02.1992р.
Зазначеними нормативними актами було передбачено прописку, як форму реєстрації та обліку населення за місцем проживання, що встановлювала необхідність отримання дозволу органів внутрішніх справ на прописку (виписку) в усіх без винятку населених пунктах України.
Згідно з п.22 розділу ІІІ Положення про паспортну систему в СРСР, затв. постановою Ради Міністрів СРСР № 677 від 28.08.1974р., громадяни прописуються за місцем проживання. Громадяни, які прибули на тимчасове проживання із однієї місцевості в іншу на строк більше півтора місяця прописуються тимчасово, а ті, що прибули на строк до півтора місяця реєструються в установленому порядку.
Тобто, прописка громадянина за певною адресою здійснювалася за конкретним місцем проживання, була обов'язковою, а дотримання умов прописки перевірялося уповноваженими особами органів внутрішніх справ.
Крім того, у період з 26.04.1986р. по 01.01.1993р. порядок ведення погосподарського обліку в сільських радах визначався Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затв. постановою Державного комітету статистики СРСР № 5-24/26 від 12.05.1985р.
За загальним правилом погосподарський облік вівся в погосподарських книгах, а основним об'єктом погосподарського обліку було домогосподарство - об'єкт, члени якого мали реєстрацію місця проживання на території населеного пункту.
Як слідує з довідки Центру надання адміністративних послуг Любешівської селищної ради № 6952 від 22.06.2023р., позивач ОСОБА_1 була зареєстрована та проживала з 01.01.1986р. по вересень 1986 року, з 20.09.1991р. по 03.08.1992р. та з 16.02.1993р. і по даний час в с.Зарудчі Волинської обл., яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затв. постановою КМ УРСР № 106 від 23.07.1991р., відноситься до зони гарантованого добровільного відселення (а.с.15).
Звідси, матеріалами справи підтверджено проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення з 26.04.1986р. по 31.08.1987р.; з 20.09.1991р. по 03.08.1992р.
Отже, станом на 31.07.1986р. позивач постійно проживала на території гарантованого добровільного відселення, а тому має право на встановлення початкової величини зниження пенсійного віку на три роки, та призначення пенсії відповідно до ч.1 ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Таким чином, факт постійного проживання позивача у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 31.07.1986р. надає останній право на застосування початкової величини зниження пенсійного віку (3 роки), що є необхідною умовою для підтвердження права на додаткове зменшення пенсійного віку, передбаченого положеннями ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Згідно з дипломом серії НОМЕР_3 від 01.07.1988р. позивач у 1986 році вступила до медичного училища № 2 м.Риги (Латвійська Республіка), яке закінчила у 1988 році (період навчання з 01.09.1986р. по 01.07.1988р.) (а.с.37).
Крім того, записами трудової книжки серії НОМЕР_4 від 18.02.1988р. стверджується факт роботи ОСОБА_1 у період з 01.02.1988р. по 30.06.1988р. (записи №№ 1, 2) та з 02.08.1988р. по 01.09.1991р. (записи №№ 3, 4) на території Латвійської Республіки (а.с.16-18).
Колегія суддів відхиляє покликання відповідачів щодо періоду навчання медичного училища № 2 м.Риги (Латвійська Республіка), оскільки відомості щодо навчання в іншому місті (країні) не можуть спростувати факту постійного проживання позивача у зоні гарантованого добровільного відселення, що підтверджено довідкою та посвідченням позивача як громадянина, який потерпів від Чорнобильської катастрофи (категорія 3).
Окрім цього, вибуття студента на навчання не свідчить зміну ним свого місця проживання, а місце навчання не є місцем проживання студента.
Відповідно до довідки Комунального підприємства «Любешівська багатопрофільна лікарня» Любешівської селищної ради № 129/143/13/2-23 від 30.06.2023р. підтверджено, що ОСОБА_1 працює на посаді фельдшера-лаборанта клініко-діагностичної лабораторії з 02.09.1991р. (наказ по Любешівській центральній районній лікарні № 166 о/с від 02.09.1991р.) по теперішній час (а.с.39).
Селище міського типу Любешів, як і с.Зарудчі Волинської обл., відноситься до зони гарантованого добровільного відселення.
Таким чином, встановлені під час розгляду справи обставини свідчать про наявність у позивача необхідного періоду проживання у зоні гарантованого добровільного відселення. На день звернення до пенсійного органу із заявою від 30.06.2023р. позивач проживала на території, що відноситься до зони гарантованого добровільного відселення, тому має право на зменшення пенсійного віку, та призначення пенсії відповідно до ч.2 ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Оцінюючи в сукупності вищевикладені обставини, колегія суддів дійшла до переконливого висновку про наявність у позивача права на користування пільгами, встановленими Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», зокрема, щодо призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку, зокрема, пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Відповідно до п.1.7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затв. постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005р. (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України № 13-1 від 07.07.2014р.), звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку.
На час звернення із заявою (30.06.2023р.) вік ОСОБА_1 становив 53 роки 11 місяців 07 днів. Наданими доказами підтверджено право на зниження пенсійного віку на 6 років для призначення ОСОБА_1 пенсії з часу досягнення пенсійного віку.
За таких обставин висновок рішення ГУ ПФ України в Одеській обл. щодо непідтвердження позивачем права на зниження пенсійного віку на 6 років відповідно до положень ст.55 Закону №796-XII для призначення пенсії за віком не відповідає обставинам справи.
При вирішенні спору в частині позовних вимог щодо зарахування до страхового стажу періоду роботи з 01.02.1988р. по 30.06.1988р. та з 02.08.1988р. по 01.09.1991р. колегія суддів враховує наступне.
Як встановлено абз.1 ч.1 ст.24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Частиною 2 ст.24 вказаного Закону передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч.4 ст.24 зазначеного Закону).
За приписами ч.1 ст.56 Закону України № 1788-XII від 05.11.1991р. «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Статтею 62 цього Закону встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Зазначеній нормі Закону відповідає пункт 1 Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затв. постановою КМ України № 637 від 12.08.1993р. Відповідно до п.1 цього Порядку основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків (абзац 2 п.1, п.2 вказаного Порядку).
Згідно з пп.2 п.2.1 розділу ІІ Порядку № 22-1 до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637. За період роботи, починаючи з 01 січня 2004 року, орган, що призначає пенсію, додає довідку з бази даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - реєстр застрахованих осіб) за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року №10-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за № 785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27 березня 2018 року № 8-1), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення.
Таким чином, необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
У позивача наявна трудова книжка серії НОМЕР_4 , яка надавалася разом із заявою про призначення пенсії (а.с.16-18).
Відмовляючи позивачу в призначенні пенсії, ГУ ПФ України в Одеській обл. виходило з того, що до страхового стажу не може бути зараховано періоди роботи відповідно до трудової книжки виключно з тих підстав, що відтиск печатки на титульній сторінці трудової книжки є нечіткий та неможливо ідентифікувати, ким видана трудова книжка. Фактично до страхового стажу враховано період роботи з 02.09.1991р. за даними довідки КП «Любешівська багатопрофільна лікарня» Любешівської селищної ради № 129/143/13/2-23 від 30.06.2013р. (а.с.39) та Відомостей реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (становить 31 рік 07 місяців); не зараховано період роботи з 01.02.1988р. по 30.06.1988р. та з 02.08.1988р. по 01.09.1991р. (робота у медичних закладах на території Латвійської Республіки) (а.с.43-44).
Відповідно до чинної на момент внесення до трудової книжки спірних записів Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затв. постановою Держкомпраці СРСР № 162 від 20.07.1974р. (у редакції постанови Держкомпраці СРСР № 252 від 02.08.1985р., зі змінами, що внесені постановою Держкомпраці СРСР № 412 від 19.10.1990р., чинна до 29.07.1993р.), трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника; трудові книжки ведуться на всіх робітників і службовців державних, кооперативних та громадських підприємств, установ та організацій, які пропрацювали понад 5 днів, у тому числі на сезонних та тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню (пункт 1.1 глави 1).
Згідно з абз.1 п.2.2 глави 2 вказаної Інструкції заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства у присутності робітника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. До трудової книжки вносяться відомості про роботу: прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.
Пунктом 2.3 глави 2 зазначеної Інструкції обумовлено, що всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу чи звільнення, а також про нагородження та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільненні - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник підписом засвідчує правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний лист) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або друк відділу кадрів), де вперше заповнювалася трудова книжка (п.2.11 глави 2 цієї Інструкції).
З аналізу наведених норм слідує, що відповідальність за ведення трудової книжки покладається на підприємство.
Згідно висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 06.03.2018р. у справі № 754/14898/15-а, відповідно до яких підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Верховний Суд у постанові від 24.05.2018р. у справі № 490/12392/16-а звернув увагу на те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Отже, такий недолік трудової книжки, як нечіткий відтиск печатки на титульній сторінці, не робить автоматично недійсними усі записи у ній. Право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки.
З урахуванням наведеного, висновок про неврахування відповідачем ГУ ПФ України в Одеській обл. до страхового стажу ОСОБА_1 періоду роботи з 01.02.1988р. по 30.06.1988р. та з 02.08.1988р. по 01.09.1991р. не ґрунтується на вимогах закону.
Страховий стаж позивача, який не оспорюється сторонами, становить 31 рік 07 місяців, якого є достатньо для призначення пенсії за віком зменшення пенсійного віку на 6 років відповідно до ст.55 Закону № 796-ХІІ.
Аналіз ГУ ПФ України в Одеській обл. № 03950008697 від 07.07.2023р. вказує на те, фактичною відмовою у призначенні дострокової пенсії за віком слугувало непідтвердження факту проживання позивача на території посиленого радіологічного контролю станом 01.01.1993р.
Оскільки період проживання позивача у зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01.01.1993р. становить більше трьох років, що є необхідною умовою для підтвердження права на додаткове зменшення пенсійного віку, передбаченого положеннями ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», вказане рішення не ґрунтується на вимогах закону.
Оцінюючи в сукупності вищевикладені обставини, колегія суддів дійшла до переконливого висновку про наявність у позивача права на користування пільгами, встановленими Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», зокрема, щодо призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку.
В свою чергу, відмова щодо призначення пенсії позивачу зі зменшенням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», яка викладена у рішенні ГУ ПФ України в Одеській обл. № 03950008697 від 07.07.2023р. є протиправною.
В частині доводів апелянта про наявність достатніх підстав для призначення позивачу дострокової пенсії за віком колегія суддів враховує, що відповідно до вимог процесуального закону суд має право визнати бездіяльність суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язати вчинити певні дії. Суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
При цьому, застосування такого способу захисту у цій справі вимагає з'ясування судом, чи виконано позивачем усі визначені законом умови, необхідні для призначення їй спірної пенсії.
Разом з тим, наведених обставин апеляційним судом не встановлено. Оцінка правомірності відмови в призначенні пенсії стосувалася лише тих мотивів, які наведені відповідачем у рішенні № 03950008697 від 07.07.2023р. Однак, під час судового розгляду не встановлено у повній мірі, чи ці мотиви є вичерпними і чи дотримано позивачем усіх інших умов для призначення такої пенсії.
Отже, колегія суддів приходить до переконливого висновку про те, що належним способом захисту та відновлення прав позивача у цій справі буде зобов'язання відповідача повторно розглянути відповідну заяву позивача про призначення йому дострокової пенсії за віком.
Також зобов'язання зарахування певних періодів роботи до страхового стажу позивача буде призводити до відновлення права позивача на пенсійне забезпечення, сприятиме своєчасному вирішенню спірного питання і унеможливить виникнення умов для безпідставної тяганини через дії відповідачів.
При повторному розгляді заяви позивача також в обов'язковому порядку повинні бути враховані відповідачем висновки судового рішення. Такі твердження відповідають вимогам ч.4 ст.245 КАС України.
Таким чином, колегія суддів приходить до переконливого висновку про часткову обґрунтованість та підставність заявленого позову, через що останній підлягає до часткового задоволення.
Враховуючи результат апеляційного розгляду, та в силу приписів ст.139 КАС України слід стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів (в рівних частках) судові витрати за подання до суду позовної заяви (1073 грн. 60 коп.) та апеляційної скарги (1610 грн. 40 коп.) в загальному розмірі 2684 грн. сплаченого судового збору (а.с.10, 61).
З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги є суттєвими і складають підстави для висновку про неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права (незастосування закону, який підлягав застосуванню), що призвело до неправильного вирішення справи, через що рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про часткове задоволення заявленого позову, з вищевикладених мотивів.
При цьому, колегія суддів вважає за необхідне скасувати рішення суду в повному обсязі, оскільки частина його висновків не відповідає вимогам закону, а також виходячи із процесуальної неможливості усунути такі недоліки судового рішення шляхом його часткового скасування або зміни.
Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ст.ст.243, 311, п.2 ч.1 ст.315, п.п.1, 4 ч.1 ст.317, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 24.11.2023р. в адміністративній справі № 140/22605/23 скасувати та прийняти нову постанову, якою заявлений ОСОБА_1 позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській обл. № 032950008697 від 07.07.2023р. про відмову в призначенні ОСОБА_1 дострокової пенсії за віком відповідно до ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» згідно поданої ним заяви від 30.06.2023р.
Зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу, що дає право на призначення дострокової пенсії за віком відповідно до ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» наступні періоди роботи: з 01 лютого 1988 року по 30 червня 1988 року, з 02 серпня 1988 року по 01 вересня 1991 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській обл. повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 30.06.2023р. про призначення дострокової пенсії за віком (із доданими до неї підтверджуючими документами) відповідно до ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та прийняти за результатами її розгляду в установленому порядку рішення, з обов'язковим врахуванням висновків апеляційного суду, наведених в мотивувальній частині цього судового рішення.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_5 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській обл. (юридична адреса: 65107, Одеська обл., м.Одеса, вул.Канатна, буд.83; код ЄДРПОУ 20987385) судові витрати в розмірі 1342 (одна тисяча триста сорок два) грн. сплаченого судового збору.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_5 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській обл. (юридична адреса: 43026, Волинська обл., м.Луцьк, вул.Кравчука, 22В; код ЄДРПОУ 13358826) судові витрати в розмірі 1342 (одна тисяча триста сорок два) грн. сплаченого судового збору.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. М. Шавель
судді Н. В. Бруновська
Р. Б. Хобор
Дата складання повного тексту судового рішення: 29.03.2024р.