28 березня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/16973/23 пров. № А/857/22906/23
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
судді-доповідача: Гінди О.М.,
суддів: Заверухи О.Б., Качмара В.Я.,
розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2023 року (головуючий суддя: Лунь З.І., місце ухвалення - м. Львів) у справі за адміністративним позовом а до Військової частини НОМЕР_1 про зобов'язання нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні,-
встановив:
ОСОБА_1 , 21.07.2023 звернувся з позовом до суду, в якому просив зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.02.2023 по 20.07.2023 з урахуванням положень ст. 117 КЗпП України.
Обґрунтовує позов тим, що проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 . Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 25.02.2023 № 53, ОСОБА_1 було виключено із списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення. Однак, на момент звільнення ОСОБА_1 зі служби, відповідач не в повному розмірі нарахував та виплатив йому додаткову винагороду передбачену постановою КМУ № 168 від 28.02.2022 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та сім'ям під час дії воєнного стану». Так, 20.07.2023 Військова частина НОМЕР_1 здійснила виплату додаткової винагороди на банківський рахунок позивача у сумі 68950,00 грн. Відтак, вважає, що відповідач повинен виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з урахуванням положень ст. 117 Кодексу Законів про працю України.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2023 року адміністративний позов задоволено частково.
Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 44151 грн 36 коп середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Із цим рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив в апеляційному порядку. Вважає його таким, що прийняте з порушенням норм матеріального права, а тому просить його скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити.
Обґрунтовуючи апеляційні вимоги, апелянт покликається на те, що військова служба віднесена законодавцем до публічної служби, проте військовослужбовець, який проходить військову службу не перебуває у трудових відносинах із відповідачем, оскільки правовідносини виникають на підставі Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з таких мотивів.
Судом першої інстанції встановлено, що у період з 28.02.2022 до 25.02.2023 ОСОБА_1 проходив військову службу по мобілізації у Військовій частині НОМЕР_1 (на момент звільнення перебував на посаді стрільця-снайпера 2 механізованого відділення 2 механізованого взводу 9 механізованої роти 3 механізованого батальйону).
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) № 57-РС від 24.02.2023, ОСОБА_1 було відправлено у відставку за підпунктом «б» (за станом здоров'я) п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 53 від 25.02.2023, ОСОБА_1 було виключено із списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення.
На момент звільнення ОСОБА_1 зі служби, Військова частина НОМЕР_1 не в повному розмірі нарахувала та виплатила йому додаткову винагороду передбачену Постановою КМУ № 168 від 28.02.2022 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та сім'ям під час дії воєнного стану».
Представник позивача звернувся до Військової частини НОМЕР_1 із заявою про нарахування та виплату позивачу додаткової винагороди.
Військова частина НОМЕР_1 у відповідь на вищезазначену заяву скерувала лист вих. № 6539 від 12.05.2023, у якому повідомила, що виплата додаткової винагороди військовослужбовця ОСОБА_1 , передбаченої Постановою КМУ № 168 від 28.02.2022 року «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та сім'ям під час дії воєнного стану» буде здійснено за результатами підготовки наказу командира військової частини про виплату додаткової винагороди за травень 2023 року. Зарахування коштів на картковий рахунок буде здійснено до кінця червня 2023року.
Так, 20.07.2023 Військова частина НОМЕР_1 здійснила виплату додаткової винагороди на банківський рахунок позивача у сумі 68950,00 грн.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки ОСОБА_1 не отримав у день його звільнення всі належні виплати, а кошти йому було перераховано із затримкою, а тому позивач має право на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.
Частиною 1 ст. 308 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Оскільки, позивачем не оскаржується в апеляційному порядку судове рішення суду першої інстанції, а тому, предметом розгляду в суді апеляційної інстанції, у відповідності до вимог ч. 1 ст. 308 КАС України, є законність і обґрунтованість судового рішення суду у частині задоволення позову.
Так, відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до статті 117 КЗпП України (у редакції, викладеній відповідно до Закону України від 1 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який надбав чинності 19.07.2022, далі - Закон № 2352-ІХ), у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Проаналізувавши вищенаведені норми, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Також, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що питання відповідальності за затримання розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу, зокрема, затримку виплати грошового забезпечення, не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. У той же час такі питання врегульовані КЗпП України.
Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції не бере до уваги покликання апелянта, що до спірних правовідносин застосуванню підлягають виключно положення Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», оскільки цим спеціальним законом не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні з військової служби, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи КЗпП України, зокрема, його стаття 117, яка передбачає, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Отже, до спірних правовідносин необхідно застосовувати приписи КЗпП України.
Крім цього, суд апеляційної інстанції зауважує, що передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, настає у випадку невиплати в день звільнення всіх сум, що належать працівнику від підприємства, установи, організації. Вказаний законодавчий припис є загальним і не встановлює конкретних видів виплат, які роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові в день його звільнення.
Аналогічна правова позиція у подібних спірних правовідносинах викладена Верховним Судом у постановах від 13 лютого 2020 року справа № 809/698/16, від 09 липня 2020 року справа № 320/6659/18.
Крім цього, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що не проведення з вини відповідача додаткової винагороди, яка передбачена постановою КМУ № 168 від 28.02.2022 у день звільнення, є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Так, відповідно до статті 117 КЗпП України, у редакції Закону № 2352-ІХ, яка чинна на момент звернення до суду позивачем, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
Аналогічний висновок щодо застосування статті 117 КЗпП України, у редакції Закону № 2352-ІХ, висловлено у постанові Верховного Суду від 28 червня 2023 року у справі № 560/11489/22 та від 30 листопада 2023 року у справі № 380/19103/22.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивача 25.02.2023 наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 53, ОСОБА_1 було виключено із списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення.
Натомість, остаточний розрахунок з позивачем відповідач провів 20.07.2023.
З огляду на викладене, оскільки повний розрахунок з позивачем проведено 20.07.2023, а не у день його звільнення з військової служби 25.02.2023, а тому позивач, відповідно до статті 117 КЗпП України (у редакції, викладеній відповідно до Закону України від 1 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»), має право на виплату середнього заробітку за період затримки повного розрахунку.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що при визначенні середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, такий розраховується шляхом множення середньоденної заробітної плати на число робочих днів у розрахунковому періоді, виходячи з наступного.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України Про оплату праці за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.
Нормами абзацу 3 пункту 2 Порядку № 100 визначено, що середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.
Згідно з пунктом 5 розділу ІV Порядку № 100 основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством календарних днів за цей період.
Після визначення середньоденної заробітної плати, як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку № 100).
Середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата (п. 7 Наказ Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам»).
З огляду на вищенаведені правові норми, позивачу належить до виплати компенсація у вигляді середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку в періоді з 26.02.2023 по 20.07.2023, тривалістю 144 календарних дні.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що згідно довідки про грошового забезпечення позивача, розмір його грошового забезпечення за два місяці до звільнення, а саме у грудні 2022 року становило 9391,85 грн, у січні 2023 року - 9746,75 грн, загальна сума - 19138,60 грн.
Кількість календарних днів служби позивача у грудні 2022 року та січні 2023 року становить 62 дні.
Отже, розмір середньоденного грошового забезпечення позивача становить 308,69 грн (9391,85 грн + 9746,75 / 62 дні), а сума, яка підлягає відшкодуванню позивачу, з урахуванням статті 117 КЗпП України, становить: 308,69 грн (середньоденна заробітна плата позивача) * 144 (кількість днів затримки розрахунку) = 44451,36 грн.
Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу, що Велика Палата Верховного Суду, зокрема у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, зазначала, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця. Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Однак, суд апеляційної інстанції зауважує, що зменшення середнього заробітку, який підлягає стягненню на підставі статті 117 КЗпП України, не потрібно інтерпретувати як єдино правильний чи обов'язковий, критерії, які запропонувала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, оскільки таке зменшення містить широкий спектр умов, які можуть вплинути на суму середнього заробітку.
Тобто, обставини кожної конкретної справи можуть бути різними, тож вимагатимуть індивідуального підходу і пояснення щодо застосування цих критеріїв.
Отже, за встановлених обставин, у контексті наведених вимог законодавства, яким врегульовані спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскільки виплата відповідачем загальної суми додаткової винагороди становить 68950,00 грн і є більшою ніж середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні - 44151,36 грн, а тому у розглядуваному спорі відсутні підстави для застосування принципу співмірності.
Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу у розмірі 44151,36грн.
Таким чином, апеляційна скарга Військової частини НОМЕР_1 не спростовує правильність доводів, яким мотивовано судове рішення, зводиться по суті до переоцінки проаналізованих судом доказів та не дає підстав вважати висновки суду першої інстанції помилковими.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального права, тому відповідно до ст. 316 КАС України, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, рішення суду без змін.
Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись ст. ст. 311, 316, 321, 322, 325, 328, КАС України, суд -
постановив:
апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2023 року у справі № 380/16973/23 без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя О. М. Гінда
судді О. Б. Заверуха
В. Я. Качмар