26 березня 2024 року м. Київ № 320/8430/23
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Головенка О.Д., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (в порядку письмового провадження) адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної установи «Центр пробації» Міністерства юстиції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Міністерство юстиції України, про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Державної установи «Центр пробації» Міністерства юстиції України, в якому просить суд:
визнати протиправною бездіяльність щодо не проведення нарахування та виплати додаткової винагороди, відповідно до постанови Кабінету Міністрів Україн від 23.03.2022 № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім"ям під час дії воєнного стану" за період з 23.03.2022 по 01.06.2022;
зобов'язати здійснити нарахування та виплату додаткової винагороди, відповідно до постанови Кабінету Міністрів Україн від 23.03.2022 № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" за період з 23.03.2022 по 01.06.2022.
В обґрунтування позовних вимог зазначено про те, що відповідачем за спірний період було не у повному обсязі нараховано та виплачено додаткову винагроду передбачену постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" (далі - Постанова № 168). За доводами позивача, у спірний період Кабінет Міністрів України встановив додаткову винагороду в розмірі 30000,00 грн щомісячно, зокрема, особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми «єПідтримка», до якого в першій редакції було включено Волинську область.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 06.04.2023 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (в порядку письмового провадження). Залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Міністерство юстиції України.
27.04.2023 до суду від Державної установи «Центр пробації» Міністерства юстиції України надійшов відзив на позовну заяву, в якому, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, представник відповідача зазначив про відсутність підстав для виплати позивача додаткової винагороди за спірний період, позаяк, право на таку виплату мають особи, які несуть службу, тобто, заступають у наряд, чергування, при цьому, мається на увазі виплату не всім співробітникам (не всі працівники установи мають посадові завдання та обов'язки дотичні до несення служби). Крім того, зазначено про відсутність коштів на виплату зазначеної винагороди.
Також, 27.04.2023 до суду від третьої особи надійшли пояснення, в яких вказується відмінності понять проходження служби та несення служби, при цьому, на переконання третьої особи, позивач не набула права на виплату додаткової винагороди виходячи зі специфіки та характеру її функціональних обов'язків.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд виходить з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 у період з 10.08.2012 по 17.01.2023 проходила службу в органах Державної кримінально-виконавчої служби, а саме, в Державній установі «Центр пробації» на посаді старшого інспектора Луцького районного відділу філії «Центру пробації» у Волинській області у спеціальному званні капітан внутрішньої служби.
На підставі наказу Державної установи «Центр пробації» від 16.01.2023 № 48/к, позивача було звільнено зі служби Державної кримінально-виконавчої служби на підставі п. 5 ст. 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» за п. 4 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» (у зв'язку із скороченням штатів або проведенням оргаізаційних заходів з 17.01.2023.
Позивач звернулась із заявою до Державної установи «Центр пробації» щодо нарахування та виплати додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168 за період з 24.02.2022 по 01.06.2022. Також, просила надати інформацію чи видавалися (щомісячно) накази Державної установи «Центр пробації» щодо нарахування та виплати позивачу зазначеної додаткової винагороди.
Листом від 20.02.2023 № 47/Я-53/11/Ян-23, відповідач повідомив про те, шо позивач не залучалася до виконання завдань, передбачених Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходів і повноважень, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів та повідомив, що накази про нарахування та виплату додаткової винагороди відповідно до Постанови № 168 не видавалися.
Позивач вважає, що дії відповідача щодо відмови в нарахуванні та виплаті додаткової винагороди у період з 23.03.2022 по 01.06.2022, відповідно до Постанови № 168, є протиправними, що і зумовило на звернення до суду з даним позовом.
При вирішенні спору, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі та в межах повноважень у спосіб, що передбачений, як Конституцією, так і Законами України.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64 в Україні введено воєнний стан, який триває по сьогодні. На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 № 64 "Про введення воєнного стану в Україні" та № 69 "Про загальну мобілізацію", Кабінетом Міністрів України прийнята Постанова № 168.
Перш за все, слід визначити, що відповідач заперечуючи право позивача на отримання спірної винагороди, вказує на те, що аналіз актів законодавства, вказує на те, що поняття «несення служби» визначає суспільні відносини, які виникають під час безпосереднього виконання обов'язків особами рядового і начальницького складу, в тому числі у період визначеного часу або у межах правового режиму. До таких обов'язків належать, зокрема, несення служби у складі наряду чергової частини, блокпосту, оперативно-розшукової групи, групи швидкого реагування; несення служби у нічний час; гарнізонної та вартової служби.
Водночас, повноваження персоналу органів з питань пробації, відповідно до завдань пробації, передбачених положеннями Закону України «Про пробацію», Кримінально-виконавчим кодексом України, не пов'язані із забезпеченням захисту чи охорони режимних об'єктів, об'єктів критичної інфраструктури, участі в оперативних заходах, несенням варти, у тому числі в нічний час, несенням служби у наряді та інших заходів, спрямованих на забезпечення безпеки населення та інтересів держави в умовах воєнного стану. Тож, відповідач вважає, що підстави для нарахування та виплати додаткової винагороди позивачу відповідно до Постанови № 168 відсутні.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 23 Закону України від 23 червня 2005 року № 2713-IV «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» (далі - Закон № 2713-IV) держава забезпечує соціальний захист персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України.
Умови грошового і матеріального забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються законодавством і мають забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Державної кримінально-виконавчої служби України висококваліфікованим персоналом, диференційовано враховувати характер і умови служби чи роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій та професійній діяльності і компенсувати персоналу фізичні та інтелектуальні затрати.
За ч. 1 ст. 24 Закону № 2713-IV передбачено, що фінансування діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України та інших джерел, передбачених законом. Пільги, компенсації та гарантії, передбачені цим Законом, надаються за рахунок і в межах бюджетних асигнувань на утримання відповідних бюджетних установ.
Порядок виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України затверджено наказом Міністерства юстиції України від 28.03.2018 № 925/5 (далі - Порядок № 925/5). За п. 3 якого, визначено, що грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Абзацом 1 п. 4 розділу І Порядку № 925/5 (у редакції на час виникнення спірних правовідносин), передбачено, що грошове забезпечення виплачується особам рядового і начальницького складу, які займають штатні посади в Департаменті з питань виконання кримінальних покарань, міжрегіональних управліннях з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, органах пробації, установах виконання покарань, слідчих ізоляторах, воєнізованих формуваннях, навчальних закладах та закладах охорони здоров'я, на підприємствах установ виконання покарань, інших підприємствах, в установах і організаціях, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України.
На виконання указів Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69 «Про загальну мобілізацію», Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 168, пунктом 1 якої (у первинній редакції) установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Пунктом 5 Постанови № 168 передбачено, що вона набирає чинності з моменту опублікування та застосовується з 24.02.2022.
У подальшому, до п. 1 Постанови № 168 вносилися зміни, зокрема, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 22.03.2022 № 350 абзац перший пункту 1 Постанови № 168 після слів «та поліцейським» доповнено словами «а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми «єПідтримка».
Згідно з пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 22.03.2022 № 350 вказана постанова набрала чинності з дня її опублікування та застосовується з 24.02.2022.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 06.03.2022 № 204-р затверджено перелік адміністративно-територіальних одиниць, на території яких платникам єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, які перебувають на обліку на відповідній території, може надаватися допомога в рамках Програми «єПідтримка» згідно з додатком, у якому, в первинній редакції, значиться Волинська область.
Тож, з наведеного слідує, що Кабінет Міністрів України встановив додаткову винагороду в розмірі 30000 гривень щомісячно, зокрема особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми «єПідтримка».
Як уже зазначалося, позивач у період з 10.08.2012 по 17.01.2023 обіймала посаду старшого інспектора Луцького районного відділу філії ДУ «Центр пробації» у Волинській області.
За таких обставин, суд дійшов висновку про наявність у позивача права на отримання додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168 у спірний період в розмірі 30000,00 грн щомісячно.
У контексті доводів відповідача та третьої особи про те, що право на отримання додаткової винагороди мають лише ті особи рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, які саме несуть службу в органах та установах зазначеної Служби, суд зазначає, що поняття «несення служби», яке зазначено у пункті 1 Постанови № 168, тотожні поняттю «проходження служби». Оскільки, законодавством визначено, що особи рядового і начальницького складу, які мають спеціальні звання проходять службу в органах Державної кримінально-виконавчої служби України, немає ніяких підстав вважати, що вони службу не несуть. При цьому, положення пункту 1 Постанови № 168 не містять застережень щодо призначення додаткової допомоги виключно особам, які беруть участь в оперативних заходах, несуть варту, в тому числі в нічний час, несуть службу у наряді, тощо. Тобто, Постанова № 168 (у редакції постанови від 22.03.2022) не ставить у залежність отримання додаткової винагороди від залучення осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби від виконання завдань та заходів, спрямованих на забезпечення безпеки в умовах воєнного стану.
У свою чергу, щодо того, що виплата додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників), а отже, за відсутності таких, підстави для нарахування та виплати такої винагороди відсутні, свідчить лише про допущення протиправної бездіяльності/дій, а не про відсутність права у позивача на таку винагороду.
Отже, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для їх задоволення, шляхом визнання протиправними дій відповідача та зобов'язання здійснити нарахування та виплату позивачу додаткової винагороди, відповідно до Постанови № 168 за період з 23.03.2022 по 01.06.2022, позаяк, постановою Кабінету Міністрів України від 01.07.2022 № 754 затверджено «Зміни, що вносяться до пункту 1 Постанови № 168, зокрема, в абзаці першому слова які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми «єПідтримка» замінено словами які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби в межах територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні).
Також, відповідач та третя особа до суду подали клопотання про залишення позовної заяви через пропуск позивачем строку на звернення до суду, адже з позовом за період з 23.03.2022 по 01.06.2022 позивач звернулася лише 21.03.2023.
Суд вважає, що вказані клопотання не підлягають задоволенню, з урахуванням наступного.
Перевіряючи дотримання позивачем строку звернення до суду з цим позовом, суд виходить з того, що спір щодо стягнення належного позивачу грошового забезпечення (належної працівникові заробітної плати) є спором, пов'язаним з недотриманням законодавства про оплату праці.
Відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022, частини першу і другу ст. 233 КЗпП України викладено в такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Отже, до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
При цьому, з огляду на згадані правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, суд дійшов висновку про поширення дії частини першої статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01.07.2022 № 2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.
Однак, приписами ч. ч. 3 та 5 ст. 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Таким чином, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед ч. 5 ст. 122 КАС України.
Окрім того, згідно з п. 1 глави ХІХ «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
27.06.2023 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», пунктом 1 якої встановлено відмінити з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Отже, позивач, звертаючись 21.03.2023 до суду з позовом до ДУ «Центр пробації» щодо нарахування та виплату додаткової винагороди за період з 23.03.2022 по 01.06.2022, не пропустила строк звернення до суду з цими позовними вимогами.
При вирішенні даного спору, суд керується висновками Верховного Суду, висловленими в постанові від 18.01.2024 у справі № 200/297/23. При цьому, у даній справі Верховний Суд сформував висновок щодо застосування п. 1 Постанови № 168 (у редакції постанови від 22.03.2022), ч. 2 ст. 233 КЗпП та ч. 5 ст. 122 КАС України.
Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд вважає, що позовні вимоги є доведеними, обґрунтованими та підлягають задоволенню, натомість, доводи відповідача, покладені в основу відмови у нарахуванні/виплаті позивачу додаткової винагороди, спростовуються судом та не можуть братись до уваги у спірних правовідносинах.
Судові витрати підлягають розподілу згідно норм ч. 1 ст. 139 КАС України.
Керуючись статтями 77, 90, 139, 241-247, 255, 293, 295-297 КАС України, суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної установи «Центр пробації» Міністерства юстиції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Міністерство юстиції України, про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Центр пробації» Міністерства юстиції України щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, відповідно до постанови Кабінету Міністрів Україн № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" за період з 23.03.2022 по 01.06.2022.
Зобов'язати Державну установу «Центр пробації» Міністерства юстиції України здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 додаткової винагороди, відповідно до постанови Кабінету Міністрів Україн № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" за період з 23.03.2022 по 01.06.2022.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної установи «Центр пробації» Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1073,60 грн (одна тисяча сімдесят три гривні 60 коп).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Головенко О.Д.