28 березня 2024 року м. Житомир справа № 240/33882/23
категорія 106030000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Нагірняк М.Ф., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати середнього заробітку за затримку повного розрахунку при звільненні;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити середній заробіток за 683 дні затримки повного розрахунку при звільненні за період з 20.01.2022 року по 27.11.2023 року включно шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість днів затримки виплати розрахунку при звільненні.
В обґрунтування позову вказано, що за період проходження служби з 29.01.2020 року по день звільнення зі служби (18.01.2022 року) Відповідачем не проведено з ним повного розрахунку, а саме не була виплачена частина грошового забезпечення. На виконання судового рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 23.12.2022 року у справі №240/6282/22 така частина грошового забезпечення в сумі 151 611,58 грн. була виплачена лише 28.11.2023 року. В зв'язку з цим Позивач вважає, що має право на виплату середнього заробітку за затримку повного розрахунку при звільненні за 683 дні днів шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення за весь час затримки виплати частини грошового забезпечення.
Ухвалою від 12.12.2023 року було відкрито провадження в даній справі, яку призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Представник Відповідача, Військової частини НОМЕР_1 , направив до суду відзив на позов, в якому проти позову заперечує. Зазначає, що вимоги положень ст.ст.116 і 117 КЗпП України не можуть застосовуватися на відносини щодо виконання судового рішення. При звільненні зі служби Позивачу була виплачена вся сума належного грошового забезпечення. Спірні суми індексації грошового забезпечення були виплачені Позивачу на виконання судового рішення. По цій причині, на думку Відповідача, відсутній спір та підстави для стягнення середнього заробітку.
Дослідивши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення на них, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню за таких підстав.
Спірні правовідносини між сторонами по даній справі щодо порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським, регулюються правовими нормами Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (надалі - Закон № 2011-XII), що були чинні на день виникнення спору.
Судом встановлено та не заперечується сторонами, що ОСОБА_1 проходив службу в Військової частини НОМЕР_1 і відповідним наказом Відповідача з 19.01.2022 року був звільнений зі служби.
Судом встановлено та не заперечується сторонами, що Позивач в квітні 2022року звернувся до суду з позовом щодо нарахування та виплати йому частини грошового забезпечення, яке не було виплачено при звільненні зі служби.
Вказаний спір між цими ж сторонами був предметом судового розгляду в адміністративній справі №240/6282/22. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 23.12.2022 року у цій же справі було зобов'язано військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок ОСОБА_1 з 29.01.2020 по 19.01.2022 грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористані дні відпустки, одноразової грошової допомоги у зв'язку зі звільненням з військової служби з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня відповідного календарного року Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14.11.2019 № 294-IХ, Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" від 15.12.2020 № 1082-ІХ, Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" від 02.12.2021 №1928-ІХ, на відповідний тарифний коефіцієнт, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Вказане судове рішення набрало законної сили відповідно до постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 25.09.2023 року.
На виконання вказаного судового рішення Відповідачем 28.11.2023 Позивачу перераховано таку індексацію в сумі 151 611,58 грн.
Суть спору між сторонами по даній справі зведена виключно до наявності чи відсутності підстав, для застосування до Відповідача відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, у вигляді виплати Позивачу середнього заробітку за 683 дні затримки (з 20.01.2022 року по 27.11.2023 року) виплати такої частини грошового забезпечення, що підлягала виплаті Позивачу при звільненні.
Суд зазначає, що за змістом ст.9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Разом з тим, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати індексації грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розмір виплати грошового забезпечення військовослужбовців.
Водночас такі питання врегульовано нормами загального трудового законодавства - Кодексом законів про працю України.
Безспірно, за приписами ст.117 КЗпП України ( в редакції на час спірних відносин) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
При вирішенні спору суд враховує, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Одночасно суд враховує, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц (провадження №14-623цс18) дійшла висновку, що оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати Позивач, та за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням №6-113цс16, зазначивши, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні
За змістом статей 94, 116, 117 КЗпП України та статей 1, 2 Закону України "Про оплату праці" середній заробіток за весь час вимушеного прогулу за своєю правовою природою є різновидом матеріальної відповідальності роботодавця перед працівником і не входить до структури заробітної плати.
Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій.
Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону України "Про оплату праці", тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.
Зазначене свідчить про наявність порушеного права, зумовленого невиплатою Відповідачем при звільнення Позивача зі служби всіх сум грошового забезпечення.
При визначенні способу порушеного права Позивача суд враховує наступне.
Відповідно до позовних вимог Позивач просить зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 провести нарахування та виплату середнього заробітку за затримку повного розрахунку при звільненні за 683 дні затримки повного розрахунку при звільненні за період з 20.01.2022 року по 27.11.2023 року включно.
Суд частково погоджується із доводами Відповідача, що спірні кошти не можуть вважатися заробітком Позивача і вони виплачені на виконання рішення суду.
Як вже зазначалося, при звільненні 19.01.2022 року Позивача зі служби спору щодо права Позивача на спірну частину грошевого забезпечення не існувало.
Такий спір виник лише в квітні 2022 року за зверненням Позивача до суду щодо нарахування та виплати частини грошового забезпечення. Наявність права Позивача на отримання такої частини грошового забезпечення на загальну суму 151 611,58 грн. встановлено лише судовим рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 23.12.2022 року у справі №240/6282/22, яке набрало законної сили відповідно до постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 25.09.2023 року.
Визначені судом кошти в сумі 151 611,58 грн. були виплачені Відповідачем 28.11.2023 року, що визнається сторонами по справі. Тобто затримка у виплаті таких коштів мала місце в період з 25.09.2023 року по 28.11.2023 року.
З огляду на спірний характер цієї заборгованості, дії самого Позивача та Відповідача суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності Відповідача за прострочення ним належних при звільненні Позивача виплат шляхом зобов'язання Відповідача нарахувати та виплатити середнє грошове забезпечення за затримку повного розрахунку при звільненні за період з 25.09.2023 року по 28.11.2023 року.
Виходячи з принципу пропорційності, суд вважає, що зазначений спосіб захисту порушеного права Позивача є певною орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням реалізації Позивачем права на своєчасну виплату вказаних сум його грошового забезпечення, визначених судовим рішенням.
Враховуючи часткове задоволення позову та приписи ст. 139 КАС України, на користь Позивача слід стягнути понесені ним судові витрати в сумі 536,80 грн за рахунок бюджетних асигнувань Відповідача.
Керуючись статтями 2, 90, 139-143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позов задовольнити частково, визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за затримку виплати частини грошового забезпечення в сумі 151 611,58 грн. на виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 23.12.2022 року у справі №240/6282/22, яке набрало законної сили відповідно до постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 25.09.2023 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) середнє грошове забезпечення за затримку повного розрахунку при звільненні за період з 25.09.2023 року по 28.11.2023 року.
Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені ним судові витрати в сумі 536,80 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя М.Ф. Нагірняк