Україна
Донецький окружний адміністративний суд
25 березня 2024 року Справа№200/562/24
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Зеленова А.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
30 січня 2024 року засобами поштового зв'язку до Донецького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, в якому позивач просить суд:
визнати протиправною бездіяльність щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28 січня 2022 року по 25 грудня 2023 року включно;
зобов'язати нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28 січня 2022 року по 25 грудня 2023 року у сумі 111 961,63 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначає наступне.
Позивач з 24.06.2015 по 05.04.2016 проходив військову службу в Дзержинському міському воєнному комісаріаті та з 07.07.2017 по 15.11.2018 - в ІНФОРМАЦІЯ_2 та був зарахований на грошове забезпечення до ІНФОРМАЦІЯ_1 .
У період проходження військової служби нарахування грошового забезпечення відповідачем здійснювалося не в повному обсязі, а саме: у період з 01.12.2015 року по 05.04.2016 року та з 07.07.2017 року по 15.11.2018 року не в повному розмірі нараховувалася та виплачувалася індексація грошового забезпечення.
У зв'язку з цим позивач 21 жовтня 2020 року звернувся з заявою до відповідача з проханням виплатити індексацію грошового забезпечення та надати відомості про виплачене грошове забезпечення.
Відповідачем не надано відповідь на заяву позивача.
Для вирішення спору позивач звернувся до суду.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 21 вересня 2021 року у справі №200/8603/21 зобов'язано відповідача нарахувати і виплатити на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 05.04.2016 року та з 07.07.2017 по 28.02.2018 року включно із застосуванням місяця за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення січень 2008 року, за період з 01.03.2018 по 15.11.2018 року відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078.
27.01.2022 року відповідачем на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 21 вересня 2021 року у справі №200/8603/21 виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення за періоди з 01.12.2015 по 05.04.2016 року та з 07.07.2017 року по 28.02.2018 року із застосуванням базового місяця січень 2008 року у сумі 39889.26 грн. із одночасним утриманням військового збору 1,5%.
З метою виплати компенсації за звільнення без повного розрахунку позивач звернувся до суду із позовними вимогами до відповідача: визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ненарахуванпя та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16.11.2018 року по 27.01.2022 року включно; зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16.11.2018 27.01.2022 року включно.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 29.12.2022 року №200/4395/22 зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_3 нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16.11.2018 по 27.01.2022 в розмірі 15000 гривень.
На думку позивача залишилась невиплаченою індексація грошового забезпечення за 01.03.2018 року по 15.11.2018 року, тому він звернувся до Донецького окружного адміністративного суду.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 22.08.2023 року у справі №200/2819/23 зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_3 нарахувати та виплатити на користь позивача індексацію-різницю грошового забезпечення 4192, 02 грн. в місяць у загальній сумі 35632,17 грн. за період з 01.03.2018 року по 15.11.2018 року включно, відповідно до приписів абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, з урахуванням висновків суду у цій справі, та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб.
26.12.2023 на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 22.08.2023 у справі № 200/2819/23 відповідачем виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 15.11.2018 у сумі 35097,69 грн.
Вважає, що сума середнього заробітку за час затримки розрахунку щодо виплати індексації грошового забезпечення належна позивачу має складати: 35097,69 * 3,19 = 111 961,63 грн. Розраховуючи суму середнього заробітку позивач посилається на пункт 94.4 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, де сума середнього заробітку не може бути меншою за суму невиплаченої заробітної плати працівнику при звільненні.
Вказане і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Відповідачем через підсистему «Електронний Суд» надано відзив на позов ОСОБА_1 , у якому останній просив відмовити у задоволенні позову з наступних підстав.
Обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 Кодексу законів про працю України. При цьому стаття 117 Кодексу законів про працю України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати. Зокрема, рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Меньшакова проти України» від 08.04.2010 передбачено, що компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України може вимагатись лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати. З прийняттям судових рішень статей 116, 117 Кодексу законів про працю України більше не застосовуються, а зобов'язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов'язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права. Таким чином, на думку представника відповідача, немає обґрунтованих підстав стверджувати, що ці положення передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом.
Вказує, що позивач отримував грошове забезпечення в ІНФОРМАЦІЯ_4 та жодного відношення ІНФОРМАЦІЯ_5 к виплатам грошового забезпечення не має. При цьому, вказує і на те, що позивачем пропущено строк звернення до суду.
Ухвалою суду від 06 лютого 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №200/562/24. Витребувано у відповідача довідку про заробітну плату позивача за два місяці, що передували звільненню, із зазначенням складових заробітної плати та фактично відпрацьованих позивачем днів у кожному місяці за вказаний період; розрахунок середньоденної заробітної плати позивача.
20 лютого 2024 року відповідач надав до суду відзив на позов та документи на виконання вимог ухвали суду від 06 лютого 2024 року.
Позивач не скористався правом на подання відповіді на відзив.
Згідно з пунктом 10 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
Справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд встановив наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , є громадянином України, що підтверджується наявним у матеріалах справи паспортом громадянина України.
Позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 від 12 лютого 2016 року.
Згідно військового квитка серії НОМЕР_4 від 25 червня 2015 року ОСОБА_1 24.06.2015 року призвано до Збройних Сил України та з 30.09.2016 року демобілізований в запас.
Крім того, відповідно до військового квитка серії НОМЕР_4 від 25 червня 2015 року ОСОБА_1 з 07.07.2017 року призвано до Збройних Сил України за контрактом та з 08.07.2020 року звільнений в запас.
15 жовтня 2020 року позивач звернувся із заявою до ІНФОРМАЦІЯ_7 із заявою, у якій, зокрема просив надати розрахунок індексації грошового забезпечення.
Відповіді на заяву позивача від 15 жовтня 2020 року матеріали справи не містять.
З відомостей Комп'ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду» слідує, що рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 21 вересня 2021 року у справі №200/8603/21 визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 в повному розмірі індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 05.04.2016 року та з 07.07.2017 по 28.02.2018 року включно із застосуванням місяця за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року, з урахуванням фактично виплачених сум індексації грошового забезпечення. Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_3 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 05.04.2016 року та з 07.07.2017 по 28.02.2018 року включно із застосуванням місяця за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року. Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 1 квітня 2018 року по 15.11.2018 року. Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_3 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 1 квітня 2018 року по 15.11.2018 року відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078. В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2022 року у справі № 200/8603/21, рішення Донецького окружного адміністративного суду від 21 вересня 2021 р. у справі № 200/8603/21 - змінено. Змінено в абзаці п'ятому резолютивної частини рішення Донецького окружного адміністративного суду від 21 вересня 2021 р. у справі №200/8603/21 цифри та слова «за період з 1 квітня 2018 року» цифрами та словами «за період з 1 березня 2018 року». У решті рішення Донецького окружного адміністративного суду від 21 вересня 2021 р. у справі № 200/8603/21 - залишено без змін.
28.01.2022 року відповідачем на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 21 вересня 2021 року у справі №200/8603/21 виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення у сумі 39 889,26 грн, що підтверджується банківською випискою.
З відомостей Комп'ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду» слідує, що рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 29 грудня 2022 року у справі №200/4395/22, яке набуло законної сили 04 липня 2023 року визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16.11.2018 по 27.01.2022. Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_3 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16.11.2018 по 27.01.2022 в розмірі 15000 гривень.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 22 серпня 2023 року по справі №200/2819/23, яке набуло законної сили 08 січня 2024 року згідно постанови Першого апеляційного адміністративного суду від 08 січня 2024 року, визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 року по 15.11.2018 року включно відповідно до приписів абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078. Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_3 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення 4 192, 02 грн. в місяць у загальній сумі 35 632,17 грн. за період з 01.03.2018 року по 15.11.2018 року включно, відповідно до приписів абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, з урахуванням висновків суду у цій справі, та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44. У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
26.12.2023 на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 22.08.2023 у справі № 200/2819/23 відповідачем виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 15.11.2018 у сумі 35097,69 грн, що підтверджується банківською випискою.
Вважаючи, що сума індексації грошового забезпечення не була виплачена позивачеві своєчасно під час звільнення зі служби, вказуючи про наявність підстав для виплатити середнього заробітку за час затримки повного розрахунку на підставі приписів статті 117 Кодексу законів про працю України, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Щодо строку звернення до суду, слід зазначити наступне.
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, КАС України передбачає можливість установлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 КАС України публічною службою є, зокрема, військова служба.
Спірні правовідносини виникли у зв'язку з ненарахуванням та невиплатою середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, яка (затримка) полягала у невиплаті в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 року по 15.11.2018 року включно відповідно до приписів абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення».
26.12.2023 на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 22.08.2023 у справі № 200/2819/23 відповідачем виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 15.11.2018 у сумі 35 097,69 грн, що підтверджується банківською випискою.
Позивач звернувся до суду засобами поштового зв'язку - 24 січня 2024 року, тобто у місячний строк, який установлено частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 4 ст. 43 Конституції України, визначено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Питання проходження військової служби регулюється спеціальним законодавством.
Соціальний захист військовослужбовців та членів їх сімей регулюється Законом України від 20 грудня 1999 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ).
Відповідно до статті 1-2 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Згідно із частиною першою статті 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення у редакції на момент виключення позивача зі списків особового складу частини), яке визначає порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та регулює питання, пов'язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі.
Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Аналізуючи викладене вище, суд доходить висновку, що при звільненні з військової служби та виключенню зі списків особового складу військової частини із військовослужбовцем повинен бути повністю проведений розрахунок. Виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, без проведення остаточного з ним розрахунку, можливе лише за його письмовою згодою.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення)) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розмір виплати грошового забезпечення.
Водночас такі питання врегульовано нормами загального трудового законодавства - Кодексом законів про працю України.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, суд приходить до висновку про можливість застосування норм статті 116 та частини 2 статті 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення військовослужбовців.
Приписами частини першої статті 47 КЗпП України встановлено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 116 КЗпП України (в редакції до 19 липня 2022 року) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Згідно з частиною першою статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
З аналізу зазначених норм трудового законодавства випливає, що умовами застосування статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум. У разі дотримання наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником і підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.05.2020 у справі № 320/1263/19.
Разом з тим, Законом України від 01.07.2022 № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності 19.07.2022, текст статті 117 викладено в такій редакції:
«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Таким чином, з 19.07.2022 у разі затримки виплати належних сум при звільненні, позивач має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більше ніж за шість місяців.
Судом встановлено, що спірні правовідносини у даній справі виникли у зв'язку з невиплатою у повному розмірі позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 15.11.2018.
26.12.2023 на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 22.08.2023 у справі №200/2819/23 відповідачем виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення у загальній сумі 35097,69 грн., що підтверджується банківською випискою.
Таким чином, позивач має право на стягнення середнього заробітку при звільненні.
Спірний період стягнення середнього заробітку охоплює 28.01.2022 (крайня дата періоду який розглядався в суді щодо виплати позивачу середнього заробітку у справі №200/4395/22 це 27.01.2022) по 25.12.2023 (по день фактичного розрахунку).
Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).
Згідно з абзацом 3 пункту 2 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата, зокрема, обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Пунктом 5 Порядку № 100 визначено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Відповідно до пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Між сторонами не має спору щодо суми середньоденного заробітку позивача, який становить 261,93 грн ((7988,75 грн +7988,75 грн) / 61 (вересень - жовтень 2018 року)).
Водночас, до спірних правовідносин (щодо періоду стягнення середнього заробітку) слід застосувати норму статті 117 КЗпП України у редакції до внесення змін Законом України від 01.07.2022 № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності 19.07.2022, умовами застосування якої є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум. У разі дотримання наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, з огляду на наступне.
За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України.
Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту ст.58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 5 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Єдиний виняток з даного правила, закріплений у ч. 1 ст. 58 Конституції України, складають випадки, коли закони та інші нормативно-правові акти пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Таким чином, зміст правовідносин, зокрема, прав та обов'язків особи, не може змінюватися зі зміною законодавчих норм.
Відтак, суд приходить до висновку, що оскільки право позивача на отримання індексації грошового забезпечення (2020 рік) виникло до внесення змін у статтю 117 КЗпП України Законом України від 01.07.2022 № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності 19.07.2022, стягненню підлягає середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, тобто період з 28.01.2022 (крайня дата періоду який розглядався в суді щодо виплати позивачу середнього заробітку у справі №200/4395/22 це 27.01.2022) по 25.12.2023 (по день фактичного розрахунку).
Щодо посилання позивача у позовній заяві на постанову Верховного Суду від 30 листопада 2023 року у справі №380/19103/22, у якій, як зазначається позивачем, досліджено питання застосування редакції статті 117 КЗпП України та зазначено, що до військовослужбовців, які були звільнені з військової служби до 19.07.2022 року застосуванню підлягає редакція КЗпП України до 19.07.2022 року, тобто стягненню підлягає середній заробіток за весь період затримки розрахунку (з дати звільнення до дати розрахунку) не обмежений шістьма місяцями, проте із урахуванням частки виплачених коштів після звільнення, слід зазначити, що таких висновків зазначена постанова не містить.
Судом встановлено, що відповідачем не у повному розмірі нараховано та виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 15.11.2018. Крайня дата періоду який розглядався в суді щодо виплату позивачу середнього заробітку у справі №200/4395/22 є 27.01.2022. Остаточна виплата індексації грошового забезпечення відповідачем проведена 26.12.2023.
Між сторонами не є спірним той факт, що середньоденна заробітна плата позивача складається з : посадовий оклад позивача за 2 місяці, що передували звільненню - (7988,75 грн + 7988,75 грн) / 61 (кількість днів вересні та жовтні 2018 року) = 261,93 грн.
Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (див. пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (див. висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16).
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц):
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Формула застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні міститься у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19.
З огляду на викладене вище, суд при обрахунку періоду протягом якого відповідач не виконував свій обов'язок щодо виплати належних позивачеві сум виходить із періоду з 28.01.2022 (з дня, наступного за датою яка розглядалась в суді щодо виплати середнього заробітку у справі №200/4395/22) по 25.12.2023 (по день проведення розрахунку).
В зазначеному періоді 697 календарних днів, у зв'язку з чим розмір середнього заробітку за час затримки складає 182 565,21 грн (697 календарних днів х 261,93 грн).
Отже, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 28.01.2022 по 25.12.2023 складає 182 565,21 грн (697 календарних днів х 261,93 грн).
Сторонами не заперечується, що у цій справі загальний розмір виплат (індексації грошового забезпечення) нарахованих позивачеві складав 74 986,95 гривень, з яких:
39889,26 грн. - індексація грошового забезпечення виплачена на виконання рішення суду у справі № 200/8603/21 (53%);
35 097,69 грн. - індексація грошового забезпечення виплачений на виконання рішення суду у справі №200/2819/23 (47%).
Обрахований відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.01.2022 по 25.12.2023 складає 182 565,21 грн (697 календарних днів х 261,93 грн).
Отже, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку, з урахуванням істотності частки 47 %, становить: 85 805,65 грн (182 565,21 х 47%/100%).
Таким чином, з урахуванням встановлених обставин у цій справі та принципу пропорційності, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню шляхом :
визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28 січня 2022 року по 25 грудня 2023 року включно;
зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28 січня 2022 року по 25 грудня 2023 року у сумі 85 565,65 грн.
При цьому, суд не приймає посилання позивача на висновки Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, викладені у пункті 94.4, оскільки Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17 зазначала, що суди під час вирішення спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду. При цьому, як судом зазначалось вище формула застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні міститься у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19, яку судом і використано для розрахунку суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Щодо посилання представника відповідача у відзиві на позов на рішення ЄСПЛ у справі «Меньшакова проти України» від 08 квітня 2010 року, слід зазначити наступне.
Так, у постанові від 13 травня 2020 року у справі №810/451/17 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку (пункти 57,58,60), що у своєму рішенні ЄСПЛ не вирішував питання щодо необхідності застосування тієї чи іншої норми права національного законодавства та її тлумачення, а констатував, що застосування процесуальних обмежень у справі заявниці значною мірою залежало від тлумачень матеріальних норм Кодексу законів про працю України. Звернув увагу на те, що частина друга статті 117 КЗпП України, яка встановлює право на отримання компенсації у випадку постановлення судом рішення щодо суми такої заборгованості та є застосовною у справі заявниці, не передбачає виплати компенсації за період до фактичного розрахунку по заборгованості, на відміну від частини першої статті 117 КЗпП України.
Аналізуючи застосування судами статей 116 та 117 КЗпП України, ЄСПЛ у рішенні «Меньшакова проти України» указав, що обґрунтуванню, наведеному судами, не вистачає чіткості і ясності, оскільки суди детально не розглянули двояку дію статті 117 КЗпП України, однак це не свідчить про жодні прояви несправедливості чи свавілля, і процесуальні обмеження доступу заявниці до суду не застосовувались непропорційно.
За таких обставин Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що немає жодних підстав вважати, що ЄСПЛ надав для застосування на національному рівні тлумачення приписів статті 117 КЗпП України.
Нормами статті 116,117 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.
Крім того, відповідачем не надано будь яких доказів того, що позивач отримував грошове забезпечення у ІНФОРМАЦІЯ_4 . Матеріалами справи підтверджено факт того, що грошове забезпечення виплачувалось позивачу саме ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною другою статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Підсумовуючи, суд приходить висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Розподіл судових витрат по справі відсутній.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 257-262, 291 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28 січня 2022 року по 25 грудня 2023 року включно.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 (код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28 січня 2022 року по 25 грудня 2023 року у сумі 85 565 (вісімдесят п'ять тисяч п'ятсот шістдесят п'ять) гривень 65 копійок.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Рішення прийнято в нарадчій кімнаті в порядку спрощеного позовного провадження 25 березня 2024 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду.
Повідомити сторін, що заяви по суті справи, заяви з процесуальних питань, клопотання, пояснення, можуть бути ними подані в електронному вигляді на електронну пошту суду або через особистий кабінет в системі “Електронний суд”.
Направлення даного рішення суду здійснювати шляхом електронного листування на електронні адреси учасників справи.
Суддя А.С. Зеленов