Справа № 756/7464/23
Провадження № 2/756/476/24
13 лютого 2024 року місто Київ
Оболонський районний суд міста Києва у складі:
головуючого судді - Ткач М.М.,
за участю секретаря судового засідання - Тагієва Р.Д.,
представника позивача - адвоката Осадчої Н.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Києва у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про зменшення розміру аліментів,
Позивач ОСОБА_1 звернувся до Оболонського районного суду міста Києва в порядку цивільного судочинства з позовом до відповідача ОСОБА_2 , про зменшення розміру аліментів. На обґрунтування позовних вимог зазначив, що з 17.07.2015 по 16.01.2023 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі, який було розірвано. Від шлюбу сторони мають спільну дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 10.02.2023 з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 були стягнуті аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 в розмірі 4000,00грн, щомісячно, починаючи з 01.11.2022 і до досягнення дитиною повноліття. Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 14.03.2023 виправлено описку у рішенні Оболонського районного суду міста Києва від 10.02.2023, викладено другий абзац резолютивної частини рішення в наступній редакції: « Стягненути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі у розмірі 3000 гривень, щомісячно, починаючи з 01.11.2022 і до досягнення дитиною повноліття». ОСОБА_1 зазначав під час розгляду справи про стягнення аліментів, що згоден сплачувати аліменти на користь ОСОБА_2 на утримання дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , починаючи з дня пред'явлення позову до досягнення ним повноліття в твердій грошовій сумі в розмірі 3000,00 грн., як було зазначено у позовній заяві. Постановою Київського апеляційного суду від 22.05.2023, ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 14.03.2023 про виправлення описки, скасовано. Таким чином рішення Оболонського районного суду міста Києва від 10.02.2023 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання сина ОСОБА_3 у розмірі 4000,00грн, щомісячно, починаючи з 01.11.2022 і до досягнення дитиною повноліття, набрало законної сили.
Разом з тим, зазначається, що з дати подання позову та прийняття рішення суду про стягнення аліментів у позивача суттєво змінився стан здоров'я та матеріальний стан. Зокрема, щодо зміни матеріального стану позивач вказує, що з 11.11.2022 офіційно працевлаштований охоронцем в Г.Б.К. «Полісся», отримує заробітну плату в розмірі 8568,32 грн, а тому стягнення з позивача аліментів в розмірі 4000,00 грн. є неможливим, оскільки розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, разом із сумою індексації не повинен перевищувати 50% грошового доходу платника аліментів. Не надавав вищевказані довідки суду, оскільки не вважав за потрібне, визнавав позов у розмірі 3000,00 грн. Стан здоров'я позивача також значно змінився в бік погіршення. Згідно з витягу із історії хвороби №15990 від 09.12.2022 позивачу було поставлено відповідні діагнози. На момент подання позовної заяви позивач проходив обстеження з метою подачі документів на проходження МСЕК з метою отримання групи по інвалідності. У зв'язку із викладеними обставинами, позивач не має можливості сплачувати аліменти у визначеному рішенням суду розмірі, а тому просить суд зменшити розмір аліментів, які стягуються на підставі рішення Оболонського районного суду міста Києва від 10.02.2023 до 2000,00 грн, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 23.06.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про зменшення розміру аліментів. Розгляд справи постановлено здійснювати в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі.
28.07.2023 на адресу суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому просив суд відмовити позивачу у задоволенні позову про зменшення розміру аліментів на утримання сина, з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.
30.08.2023 на адресу суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив, до якої долучено серед іншого, довідку про доходи позивача, довідку до акта огляду медико-соціальною експертною, рішення про відмову у призначенні пенсії з інвалідності.
12.09.2023 до суду від представника відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.
Протокольною ухвалою суду від 06.11.2023 закрито підготовче судове засідання та призначено справу до розгляду по суті.
Ухвалою Оболонського районного суду від 13.12.2023 було задоволено клопотання представника відповідача про витребування доказів та витребувано у Державної прикордонної служби України інформацію про перетин державного кордону України позивачем ОСОБА_1 у період з 01.01.2023 по 05.09.2023.
13.12.2023 до суду надійшла відповідь Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України щодо перетинання державного кордону України позивачем.
Представник позивача у судовому засіданні підтримала позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві та відповіді на відзив.Також, зазначила, що метою виїзду позивача за кордон було лікування, витрати на поїздку, зокрема витрати на пальне для транспортного засобу, забезпечили родичі позивача, однак підтверджуючі документи суду не надавалися.
Відповідач у судове засідання не з'явилась, хоча про час та місце розгляду справи повідомлялася. При цьому у матеріалах справи містяться заява представника відповідача від 06.11.2023, у якій просить розглянути справу за його відсутності, у задоволенні позовних вимог, відмовити.
Заслухавши учасника судового засідання, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази, суд приходить до наступного висновку, виходячи з наступних підстав.
Згідно з ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до вимог ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Вимогами ст.10 ЦПК України передбачено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до вимог ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У відповідності до вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Судом встановлено, що 17 липня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено шлюб, який було зареєстрованого відділом державної реєстрації актів цивільного стану Оболонського районного управління юстиції у м. Києві, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 від 17 липня 2015 року.
Від шлюбу у сторін народився син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 10.11.2010.
Заочним рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 16.01.2023 розірвано шлюб, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 17 липня 2015 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Оболонського районного управління юстиції у м. Києві, актовий запис № 1209.
Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 10.02.2023 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у твердій грошовій сумі у розмірі 4000 (чотири тисячі) гривень щомісячно, починаючи стягнення з 01.11.2022 року і до досягнення дитиною повноліття.
Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 14.03.2023 виправлено описку, допущену у рішенні Оболонського районного суду міста Києва від 10.02.2023 та другий абзац резолютивної частини рішення викладено в наступній редакції: «Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у твердій грошовій сумі у розмірі 3000 (три тисячі) гривень, щомісячно, починаючи стягнення з 01.11.2022 року і до досягнення дитиною повноліття».
Постановою Київського апеляційного суду від 22.05.2023, ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 14 березня 2023 року про виправлення описки в резолютивній частині рішення від 10 лютого 2023 року, скасовано.
У частині першій статті 3 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція) визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Частинами першою та другою статті 27 Конвенції встановлено, що держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до частини другої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку (стаття 8 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Відповідно до статей 150, 180 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття.
Згідно з положеннями статті 181 СК України способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Частина третя статті 181 СК України визначає, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.
Частиною першої статті 192 СК України встановлено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим кодексом.
У пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» судам роз'яснено, що розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв'язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров'я когось із них.
Враховуючи зміст статей 181, 192 СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. У постанові Верховного Суду України від 05 лютого 2014 року у справі № 6-143цс13 зроблено висновок, що розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв'язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів один із батьків дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища платника аліментів може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.
Статтею 192 СК України передбачено можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених у судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Аналіз цієї норми права дає підстави для висновку що підставами зміни розміру аліментів є як зміна матеріального, так і зміна сімейного стану як самостійна підстава для зменшення або збільшення розміру аліментів.
Звертаючись до суду з позовом про зменшення розміру аліментів, позивач посилався на те, що стан його здоров'я та матеріальний стан суттєво змінився.
На підтвердження вказаних обставин позивачем надано довідку Гаражно-будівельного кооперативу «Полісся», яка видана ОСОБА_1 про те, що він працює на посаді охоронця в Автокооперативі «Полісся» з 11.11.2022 по теперішній час; довідку про доходи видану Гаражно-будівельним кооперативом «Полісся» ОСОБА_1 згідно з якою загальна сума доходу за період з 01.01.2023 по 01.06.2023 та грудень 2022 року становить 47 522,10 грн; довідку про доходи видану Гаражно-будівельним кооперативом «Полісся» ОСОБА_1 згідно з якою за період з 01.02.2023 по 31.07.2023 загальна сума доходу за вказаний період становить 50 880,96 грн; рішення про відмову у призначенні пенсії по інвалідності Головного Управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 17.07.2023 НОМЕР_5; витяг із історії хвороби №15990 стаціонарного хворого ОСОБА_1 ; обхідний лист на МСЕК; довідку до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії ААГ №252236, від 20.06.2023, згідно з якою ОСОБА_1 має другу групу інвалідності з 20.06.2023, може працювати в спеціально створених умовах, інвалідність встановлена на строк до 1 липня 2024 року.
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).
Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Тому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України.
Надаючи оцінку встановленим під час розгляду справи обставинам, суд приходить до висновку про те, що позивачем не надано доказів того, що в нього значно погіршився майновий стан порівняно з тим, який був у нього на час ухвалення Оболонським районним судом міста Києва рішення 10.02.2023, яким з позивача стягнуто аліменти на утримання неповнолітнього сина у розмірі 4000,00 грн. щомісячно.
При цьому, суд виходить з того, що на час ухвалення зазначеного судового рішення позивач також отримував не великий дохід. Тож, як на час стягнення з нього аліментів позивач отримував не великий дохід, так і на час ініціювання питання щодо зменшення розміру стягуваних з нього аліментів та на час розгляду даної справи.
Крім того, позивач надав до суду довідки про доходи видані Гаражно-будівельним кооперативом «Полісся», проте зазначені довідки свідчить лише про отримання заробітної плати за вказаним місцем роботи, але суду не було надано відомостей про всі види доходів (прибутку) позивача, зокрема, довідки Пенсійного фонду України форми ОК-5 та ОК-7, а також інформації (витяг, довідка) про доходи з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків, які містять дані щодо суми всіх доходів фізичної особи за відповідний період.
Також, не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності або відсутності у позивача нерухомого або рухомого майна, грошових заощаджень, що не надає суду можливості оцінити його майновий стан.
Між іншим, позивач не надав будь-яких відомостей щодо його матеріального стану (доходів) за попередні роки, на підставі чого суд міг би встановити його реальний майновий стан та динаміку змін, зокрема, його погіршення (суттєвого зменшення доходів та/чи суттєве збільшення витрат), в такій мірі, що це об'єктивно перешкоджає йому сплачувати аліменти на утримання дитини у встановленому судом розмірі.
Крім того, як убачається із матеріалів справи ОСОБА_1 перебував за кордоном, перебування за кордоном потребує значних витрат, що свідчить про отримання відповідних доходів.
Представник позивача зазначила у судовому засіданні, що позивач перебував за кордон з метою лікування, витрати на поїздку, зокрема витрати на пальне для транспортного засобу, забезпечували родичі позивача, однак підтверджуючі документи суду не надавалися.
Щодо посилання позивача про значне погіршення стану здоров'я, слід зазначити, що сам факт встановлення платнику аліментів ІІ групи інвалідності не свідчить про наявність підстав для зменшення розміру аліментів, оскільки ним не доведено, що встановлення йому інвалідності потягло такі зміни матеріального стану, які унеможливлюють сплату ним аліментів у визначеному судом розмірі. Згідно відомостей довідки до акту огляду медико-соціальної експертної комісії серії ААГ №252236 від 20.06.2023 року, ОСОБА_1 є працездатним і може працювати в спеціально створених умовах, інвалідність встановлена на строк до 01 липня 2024 року. Відтак, вказана довідка не свідчить про втрату ним працездатності, інвалідність встановлена тимчасово із зазначенням про можливість останнього працювати, а тому встановлення йому інвалідності чи перебування останнього на лікуванні не впливає на його обов'язок матеріально утримувати свою дитину.
Суд зауважує, що права громадян, у тому числі осіб з інвалідністю, на працю закріплені у ст. 43 Конституції України, у якій, зокрема, визначено, що «кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується". Будь-яка особа, що має будь-яку групу інвалідності, має право на працю. Крім того, державна служба зайнятості відповідно до законів України «Про зайнятість населення» та «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» сприяє трудовій реабілітації та працевлаштуванню осіб з інвалідністю з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії (МСЕК) на вільні та новостворені або пристосовані для них робочі місця, заявлені підприємствами. Враховуючи зазначене, ОСОБА_1 згідно зі статтею 172 КЗпП, за його бажанням, може встановлюватися режим роботи на умовах неповного робочого дня (неповного робочого тижня) та пільгові умови праці.
Проте, доказів звернення позивача до Державного центру зайнятості з повідомленням про бажання працювати на іншій роботі та (або) повідомлення Державного центру зайнятості про відсутність роботи, яку б мав можливість виконувати позивач, матеріали справи не містять.
Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що позивач не позбавлений можливості працювати у різних сферах своєї професійної діяльності для збільшення своїх доходів в умовах працевлаштування.
Отже, хоча матеріалами справи підтверджується хворобливий стан здоров'я позивача, але сам по собі цей факт не звільняє позивача від виконання батьківського обов'язку щодо утримання своєї дитини, оскільки беззаперечно не доведено погіршення майнового становища позивача настільки суттєво, щоб перешкоджало йому сплачувати аліменти на утримання єдиного сина.
Належними та допустимими доказами не доведено, що сплата аліментів у розмірі 4000,00 грн для нього непосильний тягар, а тому, виходячи від зворотнього, позивач може забезпечувати сину необхідний та достатній рівень для його гармонійного розвитку, при тому, що дитина досягла віку тринадцяти років та має готуватися до дорослого життя, що передбачає збільшення витрат на її утримання, а за таких обставин визначений судом розмір на утримання однієї дитини не є завищеним.
Суд наголошує, що позивач на рівні з відповідачем зобов'язаний в однаковій мірі та у відповідності до вимог чинного сімейного законодавства утримувати свою дитину, відчувати відповідальність за неї, забезпечувати їй гарні умови для проживання та виховання, у тому числі забезпечувати матеріально.
Стягнення аліментів має ціль - найбільш повно захищати інтереси дитини, забезпечити їй не тільки необхідні кошти для існування, але і зберегти по можливості той рівень життя, який дитина мала при сумісному проживанні з обома батьками.
При розгляді даної категорії справ також необхідно врахувати, що стягувані аліменти є власністю дитини (частина перша статті 179 СК України), а в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Хант проти України» та у справі «М.С. проти України»).
Суд вважає, що позивач як доросла та зріла людина, порядний сім'янин, створюючи сім'ю, беззаперечно мав усвідомлювати всю відповідальність покладеного на нього обов'язку щодо забезпечення дитини, яка залишилася проживати разом з матір'ю (колишньою дружиною позивача) і потребує уваги та матеріального забезпечення.
Виходячи з норм чинного законодавства, позивач зобов'язаний утримувати дитину до досягнення нею повноліття, створювати необхідні умови для її розвитку та життя нарівні з відповідачем, тобто витрати на утримання дитини мають нести спільно обоє батьків.
Суд вважає, що сплата позивачем аліментів на утримання сина ОСОБА_3 у розмірі 4000,00 грн щомісячно є необхідним та достатнім для забезпечення мінімальних потреб дитини та її гармонійного розвитку, враховуючи, що дитина дорослішає, витрати на її утримання зростають, як і загальний рівень споживчих цін в Україні.
При цьому, суд враховує висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 11.03.2020 р. у справі №759/10277/18, які зводяться до того, що інтереси дитини превалюють над майновим становищем платника аліментів.
У пункті 23 Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 р. у справі «Проніна проти України» (заява №63566/00 від 25.10.2000 р., «Суд нагадує, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.94, Серія A, № 303-A, параграф 29). Аналогічний висновок, висловлений Європейським судом з прав людини у п. 18 Рішення від 07 жовтня 2010 р. (остаточне 21.02.2011) у справі «Богатова проти України» (заява №5232/04 від 27 січня 2004 р.).
За таких обставин, з урахуванням сукупності усіх вищевказаних обставин, виходячи з принципу розумності та справедливості, з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, суд не знаходить підстав для зменшення розміру аліментів, які стягуються з позивача на користь відповідачки на утримання сина ОСОБА_3 .
На підставі вищевикладеного, у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про зменшення розміру аліментів, слід відмовити.
У зв'язку з відмовою у задоволенні позову, судові витрати у відповідності до ст.141 ЦПК України, слід залишити за позивачем.
Керуючись статтями 2-5, 12-13, 76-81, 89, 141, 259, 263-265, 354-355 ЦПК України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про зменшення розміру аліментів - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення суду складено 29.03.2024.
Відомості про сторони:
1. Позивач: ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 );
2. Відповідач: ОСОБА_2 (зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ).
Суддя М.М. Ткач