27 березня 2024 року м. Київ
Справа 757/32046/22-ц
провадження№22-ц/824/3235/2024
Резолютивна частина постанови оголошена 27 березня 2024 року
Повний текст постанови складено 29 березня 2024 року
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Стрижеуса А.М.,
суддів: Поливач Л.Д., Желепи О.В.
секретаря: Мандрики О.П.
учасники справи: позивач ОСОБА_1
відповідачі Акціонерне товариство «Державний ощадний банк
України», Міністерство фінансів України
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 01 листопада 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», Міністерства фінансів України про відшкодування матеріальних збитків та моральної шкоди внаслідок позбавлення громадянина Союзу РСР/України особистої власності- трудових заощаджень, отримання за першою вимогою вкладника та права її спадкоємства,-
У листопаді 2022 року позивач звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», Міністерства фінансів України про відшкодування матеріальних збитків та моральної шкоди внаслідок позбавлення громадянина Союзу РСР/України особистої власності - трудових заощаджень, отримання за першою вимогою вкладника та права її спадкоємства.
Так, позивач свої вимоги обґрунтовує тим, що він є отримувачем банківских послуг, має законне право та виявив бажання володіти своєю власністю (трудовими заощадженнями). Разом з цим, позивач незадоволений тим, що надавач послуг виявився недобросовісним, а саме: нав'язавши договір видавав чуже майно за своє, чим обмежив права споживача отримувати трудові заощадження за першою вимогою.
Позивач вказує, що він та інші особи неодноразово звертались до Ощадного банку з вимогою повернути трудові заощадження в особисту власність.
Разом з цим, АТ «Державний ощадний банк України» не заперечував факту, що кошти знаходяться на іменних/особових банківських рахунках, однак відмовляв та відмовляє до цього часу повернути власнику його загальнонародну частку власності - трудові заощадження, у карбованцях СРСР (золото - натуральні гроші Союзу Радянських Соціалістичних республік).
Відтак, дані обставини стали підставою для звернення позивача до суду, а тому останній просить суд:
- визнати АТ «Ощадбанк» та Міністерство фінансів України винними у нанесенні їх діями (бездіяльністю) матеріальних збитків та моральної шкоди невизначеному колу потерпілих громадян СРСР/України в тому числі Позивачеві;
- зобов'язати відповідача, співвідповідача, солідарних боржників сплатити відповідно до золотого еквіваленту в гривневому паритеті борг, який виник до 1992 року за довготривале утримання та користування особистою власністю трудовими заощадженнями споживачів послуг в тому числі його та успадкованими на першу вимогу вкладника;
- забезпечити судове рішення на відшкодування трудових заощаджень солідарними боржниками відповідачем АТ «Ощадбанк» та співвідповідачем Міністерством фінансів України його частки як споживачеві банківських послуг від загальних матеріальних збитків всім позивачам у сумі 9 600 064 984 294 400,00 грн. (дев'ять квадрильойонів шістьсот трильйонів шістдесят чотири мільярди дев'ятьсот вісімдесят чотири мільйони двісті дев'яносто чотри тисячі чотириста гривень) та моральної шкоди в сумі рівній нанесенню матеріальної 9 600 064 984 294 400,00 грн. золотого еквіваленту в гривневому паритеті. Загальна розрахункова сума особистих заощаджень Позивача, вільних від кредитних коштів та нанесеної йому моральної шкоди, прирівняної до суми нанесених йому матеріальних збитків становить 2 985 802 914,00 грн.
- стягнути борг з особистих активів та майна уповноважених осіб ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , а також солідарних боржників - осіб, які позбавили споживачів якісних банківських послуг, приймали рішення замість народу у період 1991-2022 роки.
17.02.2023 представником Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» було подано відзив на позовну заяву, в якому останній зазначив, що по рахунку № НОМЕР_1 проведена одноразова індексація, яка обліковується у ТВБВ №10026/0207, філія - Головне управління по м. Києву та Київській області АТ «Ощадбанк», на ім'я ОСОБА_1 на компенсаційному рахунку № НОМЕР_3 із залишком 9 182,25 грн. (8745 крб. (залишок по рах. № НОМЕР_1 станом на 02.01.1992 без копійок) * 1,05 = 9 182,25 грн.).
Вищенаведена сума вкладу 8 745,22 крб. станом на 02.01.1992, яка підлягала одноразовій індексації, зазначена в копії ощадної книжки.
Рахунок № НОМЕР_4 - одноразова індексація не проводилась, в зв'язку з тим, що рахунок відкритий після 02.01.1992 (в копії ощадної книжки доданої Позивачем до позовної заяви зазначена дата 27.04.1993 та сума 3 254,44 крб.).
Рахунок № НОМЕР_5 - одноразова індексація не проводилась в зв'язку з тим, що даний рахунок є компенсаційним та утворений на підставі Указу Президента СРСР від 22.03.1991 № VII-1708 «Про компенсацію населенню втрат від знецінення заощаджень у зв'язку з одноразовим підвищенням роздрібних цін» (в копії наданої ощадної книжки доданої Позивачем до позовної заяви зазначена дата 24.12.1991, сума 3 289,00 крб. та відмітка, що даний рахунок є компенсаційним).
Вищенаведені рахунки, зазначені у наданих заявником документах, відсутні в наявних автоматизованих банківських системах АТ «Ощадбанк», в яких наразі здійснюється облік та ведення рахунків вкладників (клієнтів).
Первісні (паперові) документи по закритих рахунках вилучені для знищення як такі, що не мають науково-історичної цінності та втратили практичне значення на підставі «Переліку документів, що утворюються в діяльності Національного банку України, та банків України із зазначенням строків зберігання», затвердженого постановою Правління НБУ від 20.06.2019 р. № 80 та Переліку типових документів, що створюються під час діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, інших установ, підприємств та організацій, із зазначенням строків зберігання документів, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12.04.2012 р. № 578/5, а саме - «Документи (вкладні книжки, первинні ордери та документи щодо закриття рахунків; видаткові ордери, доручення, заповіти, довіреності) за закритими вкладами (стаття 111, термін зберігання 5 років після закінчення строку дії договору).
Рахунок НОМЕР_8 - відсутній в Центральному реєстрі компенсаційних рахунків. Однак в зазначеному реєстрі було виявлено компенсаційний рахунок № НОМЕР_7, залишок коштів 7 688,10 грн., який обліковується на ім'я ОСОБА_4 у ТВБВ №10016/0226 філії - Полтавське обласне управління АТ «Ощадбанк». У виявленій картці особового рахунку Ф. 1 вказано про «сторнування» проведеної 07.04.2009 операції по переоформленню рахунка № НОМЕР_7 (відповідає зазначеному на Ф.1 рахунку НОМЕР_6) по праву на спадщину на рахунок № НОМЕР_2 . За таких обставин позивач не позбавлений права звернутись до установи АТ «Ощадбанк» з документами, якими підтверджується право на спадщину для переоформлення даного компенсаційного рахунку на своє ім'я.
Так, представник вказує, що відповідно до ст. 5 Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України», установи Ощадного банку України на підставі цього Закону протягом грудня 1996 року - березня 1997 року проводили одноразову індексацію вкладів громадян. На проіндексовані суми, що знаходяться на позабалансовому рахунку Ощадного банку України, вкладнику видається ощадна книжка.
Суми коштів, на компенсаційних рахунках вкладниками фактично на зберігання до банку не вносились, а зазначені суми держава планує виплатити поступово, у якості компенсації втрат від знецінення заощаджень на виконання Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України».
Відповідно до ст. 7 даного Закону заощадження підлягають поверненню у межах коштів, передбачених для цього Державним бюджетом України на поточний рік.
Порядок проведення компенсаційних виплат, у тому числі перерахування коштів з Державного бюджету України установам АТ «Державний ощадний банк України», визначаються Кабінетом Міністрів України.
Враховуючи вищенаведене, АТ «Ощадбанк» провадить виплату проіндексованих заощаджень в межах передбачених для цього Державним бюджетом України і перерахованих з нього грошових сум.
Починаючи з 2013 року та по теперішній час жодної постанови про виплату таких заощаджень Кабінетом Міністрів України не приймалось, а відповідні кошти в Державному бюджеті України не передбачались, що виключає можливість проведення компенсаційних виплат.
Про неможливість проведення компенсаційних виплат за відсутності відповідних коштів в Державному бюджеті України зазначено в листі-відповіді АТ «Ощадбанк» на адресу громадської організації «Об'єднання захисту прав споживачів та платників податків м. Києва».
До спірних відносин відносно компенсаційних рахунків не застосовуються положення ЦК України про банківський вклад, що випливає в тому числі із роз'яснень Верховного суду України від 15.03.1999 №1-5/117 «Про деякі питання застосування Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України».
Рішенням Конституційного Суду України від 10.10.2001 №13-рп/2001 у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України окремих положень Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України» установлено, що виплата громадянам України грошових заощаджень в обмежуваному розмірі та поетапно є правом держави, що не суперечить статтям 13, 41, 64 Конституції України (п. 5.4).
Відповідно до ст. 1512 Конституції України, рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов'язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.
Таким чином, компенсаційні рахунки не є вкладами, на них відсутні кошти, які можуть бути виплачені відповідачем, а іншого порядку компенсації заощаджень, поміщених в період до 2 січня 1992 року в установи Ощадного банку СРСР, що діяли на території України, ніж спеціальний порядок, передбачений Законом України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України», діючим законодавством України не передбачено, що свідчить про безпідставність позовних вимог.
Також, представник Банку звертає увагу, що відповідно до п. 3 Указу Президента України «Про грошову реформу в Україні» від 25.08.1996 № 762/96 українські карбованці підлягають обміну на гривні (банкноти та розмінну монету) за курсом 100000 карбованців на 1 гривню.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України», заощадження громадян, зазначені у частині першій статті 1 цього Закону (грошові заощаджень громадян України, які зберігалися на рахунках Ощадного банку колишнього СРСР до 02 січня 1992 року), відновлюються у співвідношенні 1 карбованець заощаджень на 1,05 гривні за станом на 1 жовтня 1996 року.
Визначаючи суму заборгованості, яка підлягає стягненню, в своїх розрахунках позивач наводить вищенаведені нормативні акти, але застосовує власну методику розрахунку з використанням співвідношення вартості радянського карбованця, золота та гривні.
Однак, обраний позивачем спосіб визначення еквіваленту заощаджень в радянських карбованцях не відповідає положенням Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України».
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України» держава зобов'язується забезпечити збереження та відновлення реальної вартості заощаджень громадян і гарантує їх компенсацію у встановленому порядку.
Таким чином, відсутні будь-які правові підстави для оцінки позивачем своїх заощаджень відповідно до методики, яка суперечить вимогам закону.
Окрім цього, представник вказує, що позивачем не доведено належними доказами наявності та існування обставин, які б свідчили про можливість задоволення вимоги про відшкодування моральної шкоди, зокрема, факту порушення АТ «Ощадбанк» прав позивача, факт спричинення саме Банком моральної шкоди, наявності причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, розміру моральної шкоди.
Лише констатація факту про завдання моральної шкоди позивачу не може бути беззаперечною підставою для її відшкодування без доведеності її заподіяння та наявного причинного зв'язку між діями відповідача та наслідками.
Крім того, прирівнюючи розмір завданої на думку позивача, моральної шкоди до розміру матеріальних збитків, позивач прямо порушує ч. 4 ст. 23 ЦК України, відповідно до якої, моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Таким чином, відсутність підстав для задоволення позовних вимог позивача виключає наявність підстав для відшкодування йому моральної шкоди, наявність та розмір якої ним не доведені.
З врахуванням зазначеного, представник відповідача вважає, що позовні вимоги та їх обгрунтування носять загальний характер. Всупереч вищенаведеним нормам закону, позивач не навів обґрунтувань та не зазначив докази, які б підтверджували неправомірні дії або бездіяльність саме відповідачів АТ «Ощадбанк» та Міністерства фінансів України, які повністю дотримуються вимог діючого законодавства, а тим більше завдання позивачу шкоди такими діями чи бездіяльністю.
Крім того, серед численних копій відповідей на звернення, доданих до позовної заяви, звернення безпосередньо позивача до відповідачів з приводу повернення грошових коштів та відповіді на такі звернення відсутні.
Таким чином, за відсутності обґрунтувань підстав для задоволення позову та посилань на докази, які підтверджують факти порушення прав позивача, позовні вимоги задоволенню не підлягають.
З огляду на відсутність будь-якого нормативного обґрунтування вимог щодо стягнення боргу за рахунок майна та коштів керівників Міністерства фінансів України та АТ «Ощадбанк», підстави для задоволення вказаних вимог також відсутні.
24.02.2023 представником Міністерства фінансів України було подано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що позовні вимоги є необгрунтованими та безпідставними.
Також, представник звернула увагу, що позивач не має права звертатися до суду в інтересах невизначеного кола осіб. До того ж, законодавством не передбачено можливості звернення до суду за захистом інтересів невизначеного, ніким не встановленого кола осіб. Тобто, вимоги позивача в частині захисту прав та інтересів громадян СРСР/України не підлягають судовому захисту, у зв'язку з тим, що позивач не має права звернення до суду з даними вимогами.
У позовній заяві позивачем здійснюється «розрахунок». Однак, вказаний розрахунок не можна вважати обгрунтованим та таким, що відображає об'єктивну суму.
Зокрема, розрахунок здійснено за довільною, нічим не обгрунтованою та не зрозумілою формулою, а суми, розміри та вартість жодним чином не підтверджені.
Окрім цього, позивач помилково посилається на норми законодавства, які не діють або ж не стосуються предмету спрору.
Також, обгрунтовуючи заподіяння, на його думку, матеріальної шкоди не вказує та доводить склад цивільного правопорушення, а лише зазначає про неналежність, знову ж таки на його думку, діяльності Міністерства фінансів України як суб'єкта владних повноважень.
Відтак, вимоги позивача не підлягають задоволенню, оскільки є недоведеними та необґрунтованими.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 01 листопада 2023 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, позивачем ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, в якій він просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на порушення судом першої інстанції при ухваленні рішення, норм матеріального та процесуального права.
У відзивах на апеляційну скаргу. АТ «Державний ощадний банк України» та Міністерство фінансів України, проти доводів апеляційної скарги заперечували, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду.
В судовому засіданні ОСОБА_1 підтримав доводи апеляційної скарги.
Представник АТ «Державний ощадний банк України» адвокат Солдатенко А.М, представник Міністерства фінансів України Франчук В.В. проти доводів апеляційної скарги заперечували.
Частинами першою-третьою статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, врахуваши аргументи, навелені у відзивах на апеляційну скаргу, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Встановлено та не заперечувалось учасниками справи, що в позивача були наявні рахунки № НОМЕР_1, № НОМЕР_4 , № НОМЕР_5, що підтверджується копіями ощадних книжок (т.1 а.с.6-10).
У частинах першій, другій та п'ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає.
Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією Україниправ і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Частиною першою статті 4 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Неодмінним елементом правовідносин є їхній зміст, тобто суб'єктивне право особи та її юридичний обов'язок. Відтак судовому захисту підлягає суб'єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.
Охоронюваний законом інтерес полягає у прагненні особи набути певні матеріальні або нематеріальні блага з метою задоволення певних потреб, якщо такі прагнення є абстрактними, тобто випливають із певного суб'єктивного права у конкретних правовідносинах. Тому порушення охоронюваного законом інтересу, яке дає підстави для звернення особи за судовим захистом, є створенням об'єктивних перешкод на шляху до здобуття відповідного матеріального та (або) нематеріального блага.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані у цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Відповідно до ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ст. 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Згідно зі ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України» встановлюються зобов'язання держави перед громадянами України, які внаслідок знецінення втратили грошові заощадження, поміщені в період до 02 січня 1992 року в установи Ощадного банку СРСР та державного страхування СРСР, що діяли на території України, а також у державні цінні папери, придбані в установах Ощадного банку СРСР, що діяли на території України, у тому числі облігації Державної цільової безпроцентної позики 1990 року, облігації Державної внутрішньої виграшної позики 1982 року, державні казначейські зобов'язання СРСР, сертифікати Ощадного банку СРСР.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України», держава зобов'язується забезпечити збереження та відновлення реальної вартості заощаджень громадян і гарантує їх компенсацію у встановленому порядку.
Установи Ощадного банку України на виконання вимог ст. 5 Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України» провели одноразову індексацію вкладів громадян і на індексовані суми, що в даний час знаходяться на позабалансовому рахунку Ощадбанку , видали вкладникам компенсаційні ощадні книжки, на підставі яких виникає право на отримання компенсаційних сум в майбутньому за рахунок Державного бюджету.
Суми коштів, зафіксовані в ощадних книжках (компенсаційних рахунках), вкладниками, у тому числі і позивачем, фактично на зберігання Ощадбанку України не вносились, а зазначені суми держава планує виплатити поступово, у якості компенсації втрат від знецінення заощаджень на виконання ст. 1 Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України».
У вказаному законі передбачено, що кошти для компенсації заощаджень визначаються в Державному бюджеті України окремою статтею.
Відповідно до ст. 7 зазначеного Закону, заощадження підлягають поверненню у межах коштів, передбачених для цього Державним бюджетом України на поточний рік.
Порядок проведення компенсаційних виплат, у тому числі перерахування коштів з Державного бюджету України установам ВАТ «Державний ощадний банк України» визначаються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №336 від 01 березня 2007 року «Про виплату у 2007 році громадянам України компенсації втрат від знецінення грошових заощаджень і страхових внесків, вкладених до 02 січня 1992 року в установи Ощадного банку СРСР та державного страхування СРСР, що діяли на території України, та викуп облігацій Державної цільової безпроцентної позики 1990 року, сертифікатів Ощадного банку СРСР і державних казначейських зобов'язань СРСР, придбаних на території Української РСР» здійснювалися наступні компенсаційні виплати:
1) вкладникам з числа тих, що не отримали протягом 2002-2006 рр. компенсацію грошових заощаджень;
2) спадкоємцям вкладників, померлих у 2004 р., або іншим особам, визначеним статтею 8 Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України», які не отримали компенсацію втрат від знецінення грошових заощаджень протягом 2004р., у межах залишку проіндексованого вкладу в розмірі державної допомоги на поховання, але не більш як 150 гривень;
3) спадкоємцям вкладників, померлих у 2005-2006 рр., або іншим особам, визначеним статтею 8 Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України», які не отримали компенсацію втрат від знецінення грошових заощаджень протягом 2005-2006 рр., в межах залишку проіндексованого вкладу, але не більш як 500, 0 грн., а також померлих у 2007 р., в межах залишку проіндексованого вкладу, але не більш як 500 грн.;
4) спадкоємцям застрахованих осіб чи страхувальників, померлих у 2004 р., або іншим особам, визначеним ст. 8 Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України», які не отримали компенсацію втрат від знецінення грошових заощаджень протягом 2004р., у межах залишку проіндексованого страхового внеску в розмірі державної допомоги на поховання, але не більш як 150 грн.;
5) спадкоємцям застрахованих осіб чи страхувальників, померлих у 2005-2006 рр., або іншим особам, визначеним ст. 8 Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України», які не отримали компенсацію втрат від знецінення грошових заощаджень протягом 2005-2006 рр., в межах залишку проіндексованого страхового внеску, але не більш як 500 грн., а також померлих у 2007 р., в межах залишку проіндексованого страхового внеску, але не більш як 500 грн.;
6) на викуп облігацій Державної цільової безпроцентної позики 1990 р. за видами товарів, що не були викуплені;
7) на викуп державних казначейських зобов'язань СРСР;
8) на викуп сертифікатів Ощадного банку СРСР.
Окрім того, ст. 7 Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України» передбачає повернення вкладів поетапно, залежно від суми вкладу, в межах коштів, передбачених для цього Державним бюджетом України на поточний рік.
Рішенням Конституційного суду України від 10 жовтня 2001 року №13рп/2001 у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України окремих положень ЗУ «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України» установлено, що виплата громадянам України грошових заощаджень в обмежуваному розмірі та поетапно є правом держави, що не суперечить статтям 13, 14, 64 Конституції України.
Суд першої інстанції повно і всебічно з'ясував обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на норми закону, які регулюють спірні відносини, прийшов до обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову, оскільки позовні вимоги є необґрунтованими та безпідставними.
Такий висновок зроблено на підставі повно та всебічно з'ясованих обставин справи, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, які ґрунтуються на правових нормах, які вірно застосовані.
Вірним є і висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для відшкодування позивачу моральної шкоди, з огляду на таке.
Відповідно до ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Пленум Верховного Суду України в постанові від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» зазначив, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні.
Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Разом з тим, позивачем не було доведено належними та допустимими доказами наявності та існування обставин, які б свідчили про порушення прав позивача зі сторони АТ «Ощадбанк», Міністерства фінансів України, не доведений факт спричинення моральної шкоди, наявності причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана, розміру моральної шкоди.
Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що судове рішення ухвалене з додержанням вимог матеріального і процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи не відносяться до тих підстав, з якими закон пов'язує можливість скасування чи зміни оскарженого рішення, і висновків суду не спростовують.
Доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди відповідача з висновками зробленими судом першої інстанції, невірного розуміння скаржником вимог чинного законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин.
Згідно з пунктом 1 частиною першою статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до частин першої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального
і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Печерського районного суду м. Києва від
01 листопада 2023 року - без змін, оскільки підстав для його скасування немає.
Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки апеляційні скарги залишаються без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
Керуючись ст.ст.268, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 01 листопада 2023 року- залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів до Верховного Суду з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Суддя-доповідач А. М. Стрижеус
Судді: Л. Д. Поливач
О. І. Шкоріна
27 березня 2024 року м. Київ
Справа №753/613/19
Провадження № 22-ц/824/2300/2024
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Стрижеуса А.М.,
суддів: Поливач Л.Д., Желепи О.В.
секретаря: Мандрики О.П.
учасники справи: позивач ОСОБА_1
відповідачі Акціонерне товариство «Державний ощадний банк
України», Міністерство фінансів України
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 01 листопада 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», Міністерства фінансів України про відшкодування матеріальних збитків та моральної шкоди внаслідок позбавлення громадянина Союзу РСР/України особистої власності- трудових заощаджень, отримання за першою вимогою вкладника та права її спадкоємства,-
Відповідно до вимог ч.6 ст.259, ч.6 ст.268, ст. 383 ЦПК України, суд проголошує вступну та резолютивну частини постанови.
Повний текст постанови буде виготовлено протягом 10 днів.
Суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 01 листопада 2023 року- залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів до Верховного Суду з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Суддя-доповідач А. М. Стрижеус
Судді: Л. Д. Поливач
О. І. Шкоріна