28 березня 2024 року місто Київ
Справа № 369/12226/23
Апеляційне провадження № 22-ц/824/7430/2024
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Желепи О. В. (суддя-доповідач), Мазурик О. Ф., Немировська О. В.
розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Ніколаєнко Олени Миколаївни в інтересах Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк»на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 грудня 2023 року (ухвалене у складі судді Пінкевич Н. С., повне рішення складено 21 грудня 2023 року)
у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості
У серпні 2023 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулось до Києво-Святошинського районного суду Київської області із позовом до ОСОБА_2 , у якому просило стягнути з ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором у розмірі 35 726,26 грн, яка складається з: 28 065,15грн - заборгованість за кредитом, 7 661,11 грн заборгованість за простроченими відсотками, а також вирішити питання щодо стягнення судових витрат у розмірі 2 684 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ОСОБА_3 звернулася до АТ КБ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписала заяву. Відповідачу було відкрито кредитний рахунок та встановлено початковий кредитний ліміт. У подальшому кредитний ліміт було збільшено до 29919,41 грн. Відповідач не надавав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за борговими зобов'язаннями. У зв'язку із зазначеними порушеннями зобов'язань за кредитним договором та з урахуванням внесених коштів на погашення заборгованості відповідач станом на 17.07.2023 має заборгованість 35726,26 грн., яка складається з: 28 065,15 грн - заборгованість за кредитом, 7 661,11 грн. заборгованість за простроченими відсотками, що позивач просив стягнути з відповідача на свою користь.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 грудня 2023 року в задоволені позову відмовлено.
Не погодившись з таким рішенням суду, Ніколаєнко О. М. в інтересах АТ КБ «ПриватБанк» 18 січня 2024 року, згідно поштової відмітки, направила на адресу Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 грудня 2023 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором в сумі 35 726,26 грн, яка складається з: 28 065,15 грн - заборгованість за кредитом, 7 661,11 грн заборгованість за простроченими відсотками.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення суду першої інстанції ухвалено без повного, всебічного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи, без належної оцінки доказів по справі,з невідповідністю висновку суду обставинам справи та з неправильним застосуванням норм матеріального права, порушенням норм процесуального права.
Вказує, що під час здійснення спірних транзакції Відповідача було авторизовано, а списання грошових коштів відбулося завдяки авторизації, якій передує коректне введення вихідних даних для ініціювання такої банківської операції. Для того щоб зайти до Приват24 недостатньо мати лише телефон, номер мобільного телефону або картки Відповідача, потрібно також або знати пароль входу, або ж для зміни паролю, знати ПІН-код клієнта. За розголошення ПІН-коду несе відповідальність лише Клієнт.
Зазначає, що операції з переведення коштів з картки Відповідача в Приват24 стали можливими лише в результатів входу до Приват24, пароль входу до якого знав лише Відповідач, а для його зміни необхідно вводити пін-код картки, який відомий виключно Відповідачу та за розголошення або не забезпечення його зберігання несе відповідальність Відповідач. У ПриватБанку існує доволі надійна система захисту рахунків Клієнтів Банку і без розголошення персональних даних неможливо отримати доступ до рахунку.
Наголошує, що сам факт звернення до правоохоронних органів та наявність кримінального провадження не може свідчити про вчинення злочину стосовно Відповідача до набрання законної сили вироку суду в силу презумпції невинуватості. Відповідальність за операції, що були вчинені до блокування картки, згідно з п.6 розділу VIПоложення № 705 «Про порядок емісії спеціальних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням», несе Відповідач.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 30 січня 2024 року у задоволенні клопотання Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про розгляд справи за участі представника позивача відмовлено; відкрито апеляційне провадження у даній справі та запропоновано відповідачу протягом 5 днів з дня отримання ухвали подати відзив на апеляційну скаргу.
19 лютого 2024 року представником відповідача - адвокатом Доценко О.В. подано відзив на апеляційну скаргу, у якому представник відповідача просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права відповідно до закону.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 18 березня 2024 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.
Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
За правилами ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
За змістом частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованими.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Указаним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає з огляду на таке
При розгляді справи судом першої інстанції було встановлено, що 28 листопада 2011 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 укладено договір б/н, згідно з умовами якого відповідач отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку.
У анкеті-заяві про приєднання до Умов і Правил надання банківських послугу Приват Банку Сорохтей Л.Ю. підтвердила, що ця анкета-заява разом з Умовами і Правилами надання банківських послуг складають договір про надання банківських послуг на підставі ст. 634 ЦК України. Із заяви, підписаної відповідачем, вбачається, що вона ознайомилась з Умовами та Правилами надання банківських послуг, довідкою про систему гарантування вкладів фізичних осіб, які розміщені на офіційному сайті банку, пам'яткою клієнта, тарифами та отримав їх примірник (шляхом самостійного роздрукування) в електронній формі шляхом власноручного підписання цифровим підписом та направленням повідомлення про одержання).
Звертаючись з позовом, представник позивача просив стягнути з відповідача заборгованість в розмірі 35726,26 грн, яка складається з: 28065,15 грн - заборгованість за кредитом, 7661,11 грн - заборгованість за простроченими відсотками.
З наданих позивачем документів вбачається, що 22.02.2019 року відповідач не вживала дій щодо отримання цих коштів, ОСОБА_3 зателефонувала на телефон підтримки клієнтів АТ КБ «ПРИВАТБАНК» - 3700 і попросила заблокувати кредитну карту і не здійснювати жодних дій по рахунку. Оператор гарячої лінії підтвердив блокування карткового рахунку. Незважаючи на це о 01 год. 59 хв. та 02 год. 01 хв. відбулось списання із «заблокованої» картки/рахунку НОМЕР_1 грошових коштів загальною сумою 20 000,00 грн. Кошти списано двома переведеннями по 10 000,00 грн. Банк надав докази фіксації цього звернення але не пояснив причини неблокування карткового рахунку.
ОСОБА_3 звернулась до СВ Києво-Святошинського ВП ГУ НП в Київській області із заявою про вчинення кримінального правопорушення - заволодіння, невідомою особою шахрайським шляхом та зловживаючи довірою, її коштами. Згідно довідки СВ Києво-Святошинського ВП ГУ НП в Київській області, слідством встановлено, що 22.02.2019 року з картки, виданої АТ КБ «ПРИВАТБАНК», НОМЕР_2, котра була оформлена на ім'я ОСОБА_3 , невідомими особами були зняті грошові кошти у сумі 20 000,00 грн.
Встановивши, що позивачем не доведено вчинення відповідачем дій чи бездіяльності, які сприяли втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера (коду) або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції за кредитною карткою, а відповідач, виявивши безпідставне списання коштів, невідкладно повідомила позивача та правоохоронні органи про цей факт, врахувавши наявність кримінального провадження, у межах якого встановлюється особа, яка протиправно заволоділа грошовими коштами, суд прийшов до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення заборгованості.
Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Уст. 526ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Приписами ч. 1 ст. 1068ЦК України передбачено,що банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка.
Згідно зч. 1 ст. 1071 ЦК України, банк може списати грошові кошти з рахунку клієнта на підставі його розпорядження.
Відповідно до ст. 1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунку клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до частин сьомої-дев'ятої розділу VI «Загальні вимоги до безпеки здійснення платіжних операцій та управління ризиками» Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 05 листопада 2014 року № 705 (чинного на дату виникнення правовідносин), емітент або визначена ним юридична особа під час отримання повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов'язаний ідентифікувати користувача і зафіксувати обставини, дату, годину та хвилини його звернення на умовах і в порядку, установлених договором. Емітент після надходження повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов'язаний негайно зупинити здійснення операцій з використанням цього електронного платіжного засобу.
Емітент у разі здійснення помилкового або неналежного переказу, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися, після виявлення помилки негайно відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції.
Емітент у разі повідомлення користувачем про незавершену операцію з унесення коштів через платіжні пристрої банку-емітента на рахунки, відкриті в банку-емітенті, після подання користувачем емітенту відповідного документа, що підтверджує здійснення цієї операції, негайно зараховує зазначену в цьому документі суму коштів на відповідний рахунок.
Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред'явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
Таким чином, лише наявність обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, є підставою для його притягнення до цивільно-правової відповідальності.
Зазначені норми є спеціальними для спірних правовідносин.
За таких обставин користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій у разі відсутності доказів сприяння ним втраті, використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15 та підтверджується сталою судовою практикою, викладеною у постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 202/10128/14, від 13 вересня 2019 року у справі № 501/4443/14, від 20 листопада 2019 року у справі № 577/4224/16, від 17 червня 2021 року у справі № 759/4025/19, від 16 серпня 2023 року у справі № 176/1445/22, від 06 вересня 2023 року у справі № 686/30030/21 та інших.
У постанові Верховного Суду від 08 лютого 2018 року в справі № 552/2819/16-ц вказано, що «користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред'явлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Наведені правила визначають предмет дослідження та відповідним чином розподіляють між сторонами тягар доведення, а отже, встановленню підлягають обставини, що беззаперечно свідчитимуть, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції від його імені. В разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів.
Враховуючи споживчий характер правовідносин між сторонами, Верховний Суд виходить з того, що за відсутності належних та допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною у таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з банком фактично не є рівними».
У постанові Верховного Суду від 20 червня 2018 року в справі № 691/699/16-цвказано, що «встановивши, що позивачем не доведено вчинення відповідачем дій чи бездіяльності, які сприяли втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера (коду) або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції за кредитною карткою, а відповідач, виявивши безпідставне списання коштів, невідкладно повідомила позивача та правоохоронні органи про цей факт, врахувавши наявність кримінального провадження, у межах якого встановлюється особа, яка протиправно заволоділа грошовими коштами, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк».
У постанові Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 537/3312/16 (провадження № 61-17629св18) зазначено, що «сам по собі факт коректного вводу вихідних даних для ініціювання такої банківської операції, як списання коштів з рахунку користувача, не може достовірно підтверджувати ту обставину, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції».
У справі, що переглядається, відповідач, заперечуючи проти заявлених позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк», повідомив місцевий суд, що 22.02.2019 ОСОБА_3 зателефонувала на телефон підтримки клієнтів АТ КБ «ПриватБанк» і попросила заблокувати кредитну карту і не здійснювати жодних дій по рахунку. Оператор гарячої лінії підтвердив блокування карткового рахунку. Незважаючи на це о 01 год. 59 хв. та 02 год. 01 хв. відбулось списання із «заблокованої» картки/рахунку НОМЕР_1 грошових коштів загальною сумою 20 000,00 грн. Кошти списано двома переведеннями по 10 000,00 грн. Банк надав докази фіксації цього звернення але не пояснив причини неблокування карткового рахунку.
Також, на виконання запиту суду, стосовно надання інформації щодо звернення ОСОБА_3 22.02.2019 на телефон підтримки клієнтів АТ КБ «ПриватБанк», Позивачем була надана інформації, зокрема з приводу того, що:
о 01 год. 54 хв. 29 с. «Клієнт не підтверджує оформлення договору по угоді Миттєва Розстрочка/Швидка готівка»;
о 01 год 54 хв. 45 с. «Суму за довговором зарахована на картку клієнта, після чого переведено на карти 3-х осіб»;
о 01 год. 59 хв. 02 с. «Переказ на карту ПриватБанка через додаток Приват24. Отримувач: ОСОБА_4 »;
о 02 год. 01 хв. 23 с. «Переказ на карту ПриватБанка через додаток Приват24. Отримувач: ОСОБА_5 »;
о 02 год. 38 хв. 37 с. «Після оформлення угоди та проведення платежів клієнту надійшов дзвінок на підтвердження - чоловічий голос, говорив грубо. Карта була заблокована» (а. с. 134).
Як вбачається із наданої Позивачем інформації Відповідач одразу повідомила Банк про здійснення помилкової операції, незважаючи на це, в подальшому з карти почали здійснюватися неналежні та помилкові перекази коштів, а картка була заблокована через 44 хвилини після звернення клієнта. Зазначене свідчить про вину Банку у проведенні таких операції, який має одноосібне право контролювати здійснення операції за картами та рахунками і уповноважений не пропускати «сумнівні» транзакції і зобов'язаний вчасно та належно реагувати на дії, вчинення яких заперечується клієнтом.
Колегія суддів також звертає увагу на поведінку Позивача після зазначених подій, а саме те, що лише у серпні 2023 року банк звернувся із позовом про стягнення заборгованості, що утворилася внаслідок таких операцій, які мали місце у лютому 2019 року. Внаслідок цього, надаючи інформацію на запит суду, банком вказано, зокрема, що «В архіві повідомлень інформація за 22.02.2019 не збережена, через строк давності. В ВРС запис діалогів зберігається 3 роки, дані відсутні через термін давності».
За таких обставин не звернення до суду у найближчий час після отримання інформації про проведення оспорюваних операцій та достовірно знаючи про існування спору щодо їх здійснення, може свідчити про усвідомлення банком своєї помилки та штучне відтягування моменту звернення з позовом після того як необхідна для правильного вирішення справи та всебічного й повного дослідження доказів інформація буде автоматично знищена, враховуючи також і те, що така інформація перебуває у виключному володінні Позивача.
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про покладення відповідальності за операції, що були вчиненні до блокування картки на Відповідача, оскільки як було досліджено та вбачається із матеріалів справи, зокрема із наданої Позивачем інформації, із проханням про блокування картки Відповідач звернулася одразу після отримання коштів, які вона не очікувала, натомість картка була заблокована лише через 44 хвилини від моменту такого звернення та за підтвердженням чоловічим голосом. Тому саме Банк-позивач несе відповідальність за несвоєчасне реагування на звернення клієнта-відповідача та «пропуск» несанкціонованих операцій.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не доводять обставин, які свідчили б, що Відповідач своїми діями чи бездіяльністю сприяла втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дала змогу ініціювати спірні платіжні операції.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 року у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
За змістом ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, апеляційним судом не встановлено порушення судом першої інстанції норм матеріального права, а також невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, що відповідно до ст. 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.
З огляду на це, рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 грудня 2023 залишається без змін, а апеляційна скаргаАТ КБ «ПриватБанк» залишається без задоволення.
Підстави для перерозподілу судових витрат на стадії апеляційного провадження відповідно до ст. 141 ЦПК України відсутні.
Керуючись ст.ст. 13, 259, 263, 268, 374, 375, 381-384 Цивільного процесуального кодексу України, суд
Апеляційну скаргу Ніколаєнко Олени Миколаївни в інтересах Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк»- залишити без задоволення.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 грудня 2023 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у ст. 389 ЦПК України.
Суддя-доповідач О.В. Желепа
Судді: О.Ф. Мазурик
О.В. Немировська