25 березня 2024 року м. Київ
Справа №759/6070/23
Провадження № 22-ц/824/6041/2024
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Стрижеуса А.М.,
суддів: Поливач Л.Д., Шкоріної О.І.
учасники справи:
позивач Акціонерне товариство Комерційний банк
«ПриватБанк»,
відповідач ОСОБА_1 ,
розглянувши в порядку письмового провадженнями за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , подану адвокатом Сандугеєм Ігорем Вікторовичем, на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 09 серпня 2023 року у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У квітні 2023 року представник АТ КБ «Приватбанк» Ляр Д.Ю. звернувся до Святошинського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, у якому просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором про надання банківських послуг №б/н від 20.05.2013 р., станом на 13.03.2023 р., яка складається з 25 060,10 грн. заборгованість за кредитом, 5574,14 грн. заборгованість за відсотками, а також судові витрати у розмірі 2684,00 грн.
Обґрунтовує позовні вимоги укладенням між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 кредитного договору б/н від 20.05.2013 року, за яким відповідач від 20.05.2013 року отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. У зв'язку з порушеннями зобов'язань за кредитним договором та з урахуванням внесених коштів на погашення заборгованості відповідач станом на 13.03.2023 року має заборгованість -30634,24 грн. з яких:
- 25060,10 грн. - заборгованість за кредитом (тіло кредиту);
- 5574,14 грн. - заборгованість за простроченими відсотками.
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 07.04.2023 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву, позивачу роз'яснено право подати відповідь на відзив, та відповідачу право на подання заперечень на відповідь на відзив.
02.06.2023 р. від адвоката Сандугей І.В., який представляє інтереси відповідача, надійшов відзив, у якому відповідач частково визнає позовні вимоги.
В обґрунтування зазначає, що 25.03.2022 р. з карткового рахунку відповідача під час його перебування за межами України були безпідставно списані грошові кошти шляхом зняття готівки в банкоматі у розмірі 19000,00 грн. Водночас вказані операції ОСОБА_1 не здійснював. Станом до 25.03.2022 р. за ОСОБА_1 обліковувалась заборгованість у розмірі 4474,16 грн. - вказану заборгованість відповідач визнає та яку ним сплачено після ознайомлення із позовом.
23.06.2023 р. від представника позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог у зв'язку із сплатою відповідачем заборгованості у розмірі 4474,16 грн. Відтак, просить стягнути з ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 26160,08 грн.
26.06.2023 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив, у якій вказується, що клієнт несе відповідальність за всі операції, що супроводжуються авторизацією, до моменту письмової заяви про блокування коштів на картрахунку. 25.03.2022 року грошові кошти з рахунку відповідача знімались за допомогою банкомату, а тому відповідна особа мала платіжку карту і знала ПІН-код властивий даній карті. У зв'язку із чим з боку банку порушення умов договору відсутні. Щодо компенсації витрат на правову допомогу, то зазначені витрати документально не підтвердженні та не доведені.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 09 серпня 2023 року позов Акціонерного Товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного Товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» заборгованість за договором б/н від 20.05.2013 р. в розмірі 26160,08 грн. станом на 13.03.2023 р.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного Товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» витрати по сплаті судового збору у розмірі 2684,00 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, та стягуючи з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за договором б/н від 20 травня 2013 року, суд першої інстанції виходив із доведеності заявлених позовних вимог.
Не погоджуючись з рішенням суду, 30 листопада 2023 року, через засоби поштового зв'язку, представник ОСОБА_1 - адвокат Сандугей І.В. подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, просить скасувати рішення Святошинського районного суду м. Києва від 09 серпня 2023 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову повністю.
Зокрема, в доводах апеляційної скарги зазначив, що ухвалюючи рішення, суд першої інстанції не дав належної оцінки доводам відповідача про те, що 25 березня 2022 року з карткового рахунку відповідача були безпідставно списані кошти в сумі 19 000,00 грн. Про вказані операції ОСОБА_1 дізнався з смс - помідомлень, надісланих банком. Водночас ОСОБА_1 вказаних операції по зняттю коштів не здійснював і здійснювати не міг, оскільки перебував за кордоном.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями
від 05 грудня 2023 року апеляційну скаргу передано судді-доповідачу.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 25 грудня 2023 року клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Сандугея Ігоря Вікторовича про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Святошинського районного суду м. Києва від 09 серпня 2023 року - задоволено та поновлено його. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Сандугеєм Ігорем Вікторовичем, на рішенняСвятошинського районного суду м. Києва від 09 серпня 2023 року - залишено без руху.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 19 січня 2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , подану адвокатом Сандугеєм Ігорем Вікторовичем, на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 09 серпня 2023 року.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 01 лютого 2024 року справу призначено до розгляду без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження.
Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Порядок розгляду справи судом апеляційної інстанції встановлено статтею 368 ЦПК України, частина перша якої встановлює, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Ураховуючи те, що справа в силу своїх властивостей є малозначною, розгляд справи Київським апеляційним судом здійснюється в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Частинами першою-третьою статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.
Встановлено, 20.05.2013 року між ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 було підписано Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг та додаток до неї, відповідно до якої відповідач отримав кредит у вигляді кредитного ліміту 3000,00 грн. В подальшому розмір кредитного ліміту збільшувався до 50000,00 грн.
Відповідачем окрім анкети-заяви був підписаний також і паспорт споживчого кредиту, який містить зазначення розміру відсотків за користування кредитом. Як вбачається з матеріалів справи, на вказаному документі міститься підпис відповідача, відповідач був ознайомлений з механізмом кредитування та вартістю кредиту. Таким чином, у відповідача не могло виникнути припущень щодо безвідсоткового використання коштів. Відповідач усвідомлював, який характер відносин з позивачем наступає при укладанні даного кредитного договору. Більше того, відповідач підтвердив свою згоду на те, що він обізнаний з конкретними умовами кредитування у його випадку.
До кредитного договору Банк додав Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua.
Відповідно до наданого банком розрахунку заборгованості станом на 13.03.2023 року за ОСОБА_1 рахується заборгованість у розмірі 30 634,24 грн. з яких: 25 060,10 грн. заборгованість за кредитом, 5574,14 грн. заборгованість за відсотками.
Факт наявності заборгованості також підтверджується випискою за договором №б/н за період з 20.05.2013-17.03.2023 р. про рух коштів станом на 17.03.2023 р., з якої також вбачається, що відповідачем здійснювалося часткове погашення заборгованості, яке по своїй суті є визнанням відповідачем заборгованості.
01.06.2023 р. відповідачем здійснено часткове погашення заборгованості у розмірі 4774,16 грн., що підтверджується копією квитанції.
У частинах першій, другій та п'ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з?ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами у самому договорі).
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав позичальник у борг), просив стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за простроченими відсотками у розмірі 1099,98 грн.
Заперечень щодо отримання кредитних коштів та нарахованих відсотків стороною відповідача в апеляційній скарзі не надано.
А тому суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за договором № б/н від 20 травня 2013 року в розмірі 26 160,08 грн. з яких 25 060,10 заборгованість за кредитом, 1099,98 грн заборгованість за відсотками.
Стосовно посилань представника відповідача на заволодіння коштами з картки третіми особами, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.
Згідно з частиною першою статті 1066 ЦК України за договором банківського рахунку банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.
У статті 1073 ЦК України визначено, що у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» платіжною картою є електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду карти, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором.
Держателем такого платіжного засобу є фізична особа, яка на законних підставах використовує спеціальний платіжний засіб для ініціювання переказу коштів з відповідного рахунку в банку або здійснює інші операції із застосуванням зазначеного спеціального платіжного засобу.
Неналежним переказом для цілей цього Закону вважається рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини ініціатора переказу, який не є платником, відбувається її списання з рахунка неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому суми переказу в готівковій чи майновій формі. Неналежним платником є особа, з рахунка якої помилково або неправомірно переказана сума коштів, а неналежним отримувачем - особа, якій без законних підстав зарахована сума переказу на її рахунок або видана їй у готівковій формі.
Відповідно до пункту 14.12 статті 14 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», абзацу першого пункту 1 розділу VI Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою правління Національного банку України від 05 листопада 2014 року № 705 «Про здійснення операцій з використанням електронних платіжних засобів» (далі - Положення № 705), користувач спеціального платіжного засобу зобов'язаний використовувати його відповідно до вимог законодавства України і умов договору, укладеного з емітентом, та не допускати використання спеціального платіжного засобу особами, які не мають на це права або повноважень.
Згідно з пунктом 3 розділу VI Положення № 705 банк зобов'язаний у спосіб, передбачений договором, повідомляти користувача про здійснення операцій з використанням електронного платіжного засобу. Банк у разі невиконання обов'язку з інформування користувача про здійснені операції з використанням електронного платіжного засобу несе ризик збитків від здійснення таких операцій.
Згідно з пунктом 5 розділу VI Положення № 705 користувач зобов'язаний контролювати рух коштів за своїм рахунком та повідомляти емітента про операції, які ним не виконувалися.
Користувач після виявлення факту втрати електронного платіжного засобу та/або платіжних операцій, які він не виконував, зобов'язаний негайно повідомити банк або визначену ним юридичну особу в спосіб, передбачений договором. До моменту повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій та відповідальність несе користувач, а з часу повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій за електронним платіжним засобом користувача несе банк. Втратою електронного платіжного засобу є неможливість здійснення користувачем контролю (володіння) за електронним платіжним засобом, неправомірне заволодіння та/або використання електронного платіжного засобу чи його реквізитів (пункт 6 розділу VI Положення № 705).
Пунктами 7, 8 розділу VI Положення № 705 визначено, що емітент після надходження повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов'язаний негайно зупинити здійснення операцій з використанням цього електронного платіжного засобу. Емітент у разі здійснення помилкового або неналежного переказу, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися, після виявлення помилки негайно відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції.
Відповідно до пункту 9 розділу VI Положення № 705 користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред'явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІН або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
Згідно із статтею 23.4 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» ініціатор до настання дати валютування може відкликати кошти, які до зарахування їх на рахунок отримувача або видачі в готівковій формі обліковуються в банку, що обслуговує отримувача. Документ на відкликання коштів ініціатор подає до свого банку, який того самого дня надає банку отримувача вказівку про повернення коштів. Банк отримувача в день одержання вказівки повертає кошти за реквізитами, зазначеними в ній, якщо на час надходження такої вказівки вони не зараховані на рахунок отримувача, та повідомляє отримувача про відкликання коштів ініціатором.
Відповідно до статей 32.1, 32.7 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» банк, що обслуговує платника, та банк, що обслуговує отримувача, несуть перед платником та отримувачем відповідальність, пов'язану з проведенням переказу, відповідно до цього Закону та умов укладених між ними договорів. Банк платника не має права на списання з рахунка платника коштів за розрахунковим документом після отримання документа на його відкликання.
Банк зобов'язаний розглядати заяви (повідомлення) користувача, що стосуються використання електронного платіжного засобу або незавершеного переказу, ініційованого з його допомогою, надати користувачу можливість одержувати інформацію про хід розгляду заяви (повідомлення) і повідомляти в письмовій формі про результати розгляду заяви (повідомлення) у строк, установлений договором, але не більше строку, передбаченого Законом України «Про звернення громадян» (пункт 10 розділу VI Положення № 705).
Положеннями частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 20.05.2013 року між відповідачем та ПАТ КБ «ПриватБанк» було підписано Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг та додатків до неї, за умовами якого відповідач являється власником кредитної картки № НОМЕР_1 .
Відповідно до ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Як зазначає позивач і не заперечує відповідач, договір № б/н від 20.05.2013 року, укладений між позивачем та відповідачем, є договором приєднання, публічна частина якого - Умови та Правила надання банківських послуг - встановлена банком та розміщена в мережі Інтернет на сайті https://privatbank.ua/terms.
Згідно з п. 1.1.2.1.12 Умов та Правил, які містяться на сайті відповідача https://privatbank.ua/terms, клієнт зобов'язується вживати заходів щодо запобігання втраті (викраденню) карток, стікера PayPass, ПІНа (персонального ідентифікаційного номера) або інформації, нанесеної на картку і магнітну смугу, або їхньому незаконному використанню.
В п.п. 1.1.2.1.13, 1.1.2.1.13.1, 1.1.2.1.14, 1.1.2.1.21 Умов та Правил зазначено, що клієнт зобов'язується: інформувати Банк, а також правоохоронні органи про факти втрати картки, стікера PayPass, ПІНа, SIM-картки мобільного телефону або отримання повідомлення про їх незаконне використання. У разі настання вищезазначених випадків необхідно звернутися до відділення Банку або за телефонами 3700 (безкоштовно) по Україні; у випадку оспорювання Держателем картки операцій, здійснених з використанням карток, стікеру PayPass або інформації, нанесеної на картці, Держатель картки зобов'язаний протягом тридцяти днів з моменту утримання грошових коштів з рахунка звернутися в Банк і заявити про операції, що оскаржуються, і про причини оскарження, подати письмову заяву (у разі якщо вирішення питання передбачає таку необхідність); у випадку якщо Держателю картки відомі факти про незаконне використання картки, Держатель картки зобов'язаний у триденний термін після усної заяви про втрату картки, стікера PayPass, ПІНа надати в Банк докладний виклад обставин втрати картки, стікера PayPass і/або ПІНа і відомі факти про їх незаконне використання; негайно повідомляти Банк шляхом дзвінка до Колл-центру (протягом 15 хвилин) інформацію, що стала відома Клієнту, про втрату/викрадення карти, стікера PayPass, SIM-картки мобільного телефону, несанкціоновані транзакції за його рахунками (а також за рахунками 3-х осіб).
Відповідно до п. 1.1.5.14. Умов та Правил, клієнт відповідає за всі операції в повному обсязі, здійснені в підрозділах Банку, через пристрої самообслуговування, систему MobileBanking, систему Приват-24 з використанням передбачених цими Умовами засобів його ідентифікації та аутентифікації.
Пунктом 1.1.5.5. Умов та Правил передбачено, що банк не несе відповідальності у випадку, якщо інформація про рахунки Клієнта, Карту, контрольну інформацію Клієнта, відправленому в SMS-повідомленні ПІН-коді, ідентифікаторі користувача, паролях системи Приват24 або проведених Клієнтом операціях стане відомо іншим особам внаслідок несумлінного виконання Клієнтом умов їхньою зберігання і використання та/або прослуховування або перехоплення інформації у каналах зв'язку під час використання цих каналів.
Таким чином з наведеного вбачається, що за умовами договору, укладеного відповідачем із АТ «Комерційний банк «ПриватБанк», відповідач зобов'язаний повідомляти банк про викрадення картки, SIM-картки мобільного телефону, несанкціоновані транзакції за його рахунками негайно.
В той же час, матеріали справи не містять належних доказів своєчасного звернення відповідача та повідомлення про здійснення шахрайських операцій за карткою відповідача.
А тому відповідачем порушені умови договору щодо повідомлення банку про викрадення кредитної картки, SIM-картки мобільного телефону, несанкціоновані транзакції за його рахунками; по-друге, за приписами чинного законодавства до моменту повідомлення про втрату кредитної картки ризик збитків від здійснення несанкціонованих операцій несе саме відповідач.
Доводи представника відповідача про те, що операції здійснювала інша особа, не заслуговують на увагу, оскільки вказані обставини не підтверджені належними та допустимими доказами, а саме: обвинувальним вироком по справі.
Так, відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
З наведеної норми вбачається, що лише вирок суду в кримінальному провадженні, який набрав законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок.
А тому посилання скаржника на факт порушення кримінального провадження не є належним та допустимим доказом неправомірного заволодіння коштами відповідача третіми особами.
З огляду на вказане, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що постанова суду першої інстанції відповідає обставинам справи, постановлена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, відтак передбачені законом підстави для її скасування відсутні.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Сандугеєм Ігорем Вікторовичем - залишити без задоволення.
Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 09 серпня 2023 року залишити без змін.
Постанова Київського апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня вручення такого судового рішення лише з підстав, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Суддя-доповідач: А.М. Стрижеус
Судді: Л.Д. Поливач
О.І. Шкоріна