14 березня 2024 року місто Київ
єдиний унікальний номер справи: 363/1574/21
номер провадження: 22-ц/824/806/2024
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач),
суддів: Невідомої Т.О., Нежури В.А.,
за участю секретаря - Мазурок О.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Озерана Олексія Сергійовича на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 20 липня 2023 року у складі судді Свєтушкіної Д.А., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Фісенко Тетяни Петрівни про визнання недійсним договорів купівлі-продажу, cкасування рішення державного реєстратора та запису про право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно,
У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу (далі - приватний нотаріус КМНО) Фісенко Т.П. про визнання недійсним договорів купівлі-продажу, cкасування рішення державного реєстратора та запису про право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 до недавнього часу були у товариських та партнерських відносинах, в результаті чого ОСОБА_1 позичив ОСОБА_4 грошові кошти на підставі декількох договорів позик та розписок у останні декілька років. 24 травня 2016 року між ОСОБА_1 , як позикодавцем, та ОСОБА_4 , як позичальником, було укладено договір позики, відповідно до пункту 1 якого позичальник отримав від позикодавця, а позикодавець передав у власність позичальнику грошову суму, що є еквівалентом 148 400 доларів США 00 центів, яка згідно з курсом Національного банку України на день підписання договору становила 3 727 808 грн 00 коп. Даний договір посвідчений приватним нотаріусом КМНО Касандрович Т.О. та зареєстрований в реєстрі за №427.
Вказував, що згідно з пунктом 2 договору позики сторони домовились про те, що: а) вказана позика є безпроцентною; б) повернення вказаної суми позики має бути здійснено не пізніше 30 червня 2017 року щомісячними платежами за графіком. Однак ОСОБА_4 не виконав свої зобов'язання, не повернув у встановлений строк грошові кошти. Внаслідок цього позивач звернувся до поліції із заявою про вчинення відносно нього кримінального правопорушення та 17 грудня 2020 року було внесено відомості про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ч.4 ст.190 КК України. Зазначав, що в рамках кримінального правопорушення ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 25 березня 2021 року у справі №757/15453/21-к було накладено арешт на нерухоме майно ОСОБА_5 , зокрема, на спірні будинки. Крім того, 23 березня 2021 року позивач звернувся до Солом'янського районного суду міста Києва із заявою про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно ОСОБА_2 як спільну сумісну власність подружжя. 26 березня 2021 року ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва у справі №760/7124/21 заяву про забезпечення позову було задоволено та накладено арешт, зокрема, на спірні будинки.
Зазначав, що 26 березня 2021 року ОСОБА_2 уклала із ОСОБА_3 договір купівлі-продажу будинку №337, який посвідчений приватним нотаріусом КМНО Фісенко Т.П., згідно з яким відчужила право власності на будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Того ж дня, тобто 26 березня 2021 року, ОСОБА_2 уклала із ОСОБА_3 договір купівлі-продажу будинку №339, який посвідчений приватним нотаріусом КМНО Фісенко Т.П., згідно з яким відчужила право власності на будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .
Позивач вказував, що зазначені договори купівлі-продажу було укладено фіктивно, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків та з метою перешкодити виконанню судового рішення, а тому підлягають визнанню недійсними на підставі ст.234 ЦК України.
Також вказував, що ухвалою суду від 21 квітня 2021 року задоволено його заяву про забезпечення позову та накладено арешт на житловий будинок, загальною площею 121,2 кв.м, житловою площею 72,2 кв.м, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2054557832218, який належить на праві приватної власності ОСОБА_3 . Також накладено арешт на житловий будинок, загальною площею 123,3 кв.м, житловою площею 78,2 кв.м, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2054524632218, який належить на праві приватної власності ОСОБА_3 .
З урахуванням наведеного ОСОБА_1 просив:
визнати недійсними договір купівлі-продажу №337 від 26 березня 2021 року житлового будинку, загальною площею 121,2 кв.м, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 та визнати недійсним договір купівлі-продажу № 339 житлового будинку загальною площею 123,3 кв.м, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;
скасувати рішення від 26 березня 2021 року приватного нотаріуса КМНО Фісенко Т.П. про державну реєстрацію права власності на житловий будинок загальною площею 121,2 кв.м, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 та на житловий будинок загальною площею 123,3 кв.м, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , якими зареєстровано право власності за ОСОБА_3 та скасувати державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на вказані будинки.
Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 20 липня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Також скасовано заходи забезпечення позову і знято арешт з житлового будинку загальною площею 121,2 кв.м, житловою площею 72,2 кв.м, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2054557832218, який належить на праві приватної власності ОСОБА_3 та з житлового будинку, загальною площею 123,3 кв.м, житловою площею 78,2 кв.м, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2054524632218, який належить на праві приватної власності ОСОБА_3 , вжиті відповідно до ухвали Вишгородського районного суду Київської області від 21 квітня 2021 року по справі №363/1574/21.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Озеран О.С. подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове, яким його позов ОСОБА_1 задовольнити, посилаючись не неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм процесуального та матеріального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що представниками позивача неодноразово було вказано про умисел та відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки. Зазначає, що представниками позивача також було вказано про наявність відкритого кримінального провадження за фактом шахрайства за три місяці до укладення оспорюваного договору, про що ОСОБА_4 та його дружині було достеменно відомо, про неодноразові зустрічі та перемовини між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 щодо необхідності та обов'язку повернути позичені грошові кошти, в ході яких ОСОБА_1 неодноразово попереджав про те, що він має намір захищати свої права та інтереси за допомогою судових та правоохоронних органів, у тому числі, шляхом задоволення своїх майнових вимог нерухомим майном відповідачів, про наявність судових справ щодо стягнення грошових коштів та відповідно наявність ухвали суду про накладення арешту, яка передувала у часі оспорюваному договору, про надання згоди на вчинення правочину боржником ОСОБА_4 під час посвідчення договору купівлі-продажу квартири, якому достеменно відомо про наявність боргу перед ОСОБА_1 і відповідно про необхідність його погашення, про відчуження будинків своєму доброму знайомому. Вказує, що ОСОБА_3 є бізнес-партнером боржника ОСОБА_4 .
Зазначає, що ОСОБА_4 не повернув ОСОБА_1 суму позики в готівковій формі в місті Києві за адресою, погодженою сторонами чи за місцем його проживання, позивач таких коштів не отримував та розписку про їх отримання відповідач не надав. Також вказує, що ОСОБА_4 не повернув ОСОБА_1 суму позики і в безготівковій формі на банківський рахунок останнього, оскільки відповідачем не надано платіжні документи, як доказ здійснення такого розрахунку.
Вказує, що, достеменно знаючи про те, що наявне відкрите кримінальне провадження за фактом вчинення шахрайства у особливо великих розмірах та, знаючи про судову справу щодо стягнення грошових коштів, з метою уникнення виконання, як боргових зобов'язань за договором позики, так і рішення суду, ОСОБА_2 за вказівки та згоди свого чоловіка ОСОБА_4 умисно відчужила квартири. Зазначає, що вказані договори купівлі-продажу було укладено фіктивно, вони не були спрямовані на реальне настання наслідків, а укладені лише з метою перешкодити виконанню судового рішення. Відтак, вважає, що оспорювані договори купівлі-продажу квартир є фіктивними, а тому мають бути визнані недійсними у судовому порядку.
Приватний нотаріус КМНО Фісенко Т.П. подала відзив на апеляційну скаргу, в якому вказала, що спір у даній справі є приватно-правовим, який виник між фізичними особами, а приватний нотаріус є неналежним відповідачем у такій категорії справ. З урахуванням наведеного, приватний нотаріус КМНО Фісенко Т.П. просила залишити апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Озерана О.С. в частині позовних вимог до неї без задоволення, а рішення Вишгородського районного суду Київської області від 20 липня 2023 року без змін.
Відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_6 та ОСОБА_4 не скористались своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направили.
Згідно з ч.3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_6 та ОСОБА_4 в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялись апеляційним судом шляхом направлення судових повісток на наявні в матеріалах справи адреси їх місця проживання (а.с.34, т.2).
23 лютого 2024 року на адресу Київського апеляційного суду повернулись конверти із судовими повістками, направлені на поштові адреси ОСОБА_2 , ОСОБА_6 та ОСОБА_4 , з відмітками пошти «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с.37-42, т.2).
Згідно з п.3 ч.8 ст.128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
Відповідач приватний нотаріус КМНО Фісенко Т.П. в судове засідання не з'явилась, про дату, час і місце розгляду справи повідомлена апеляційним судом шляхом надсилання судової повістки 13 лютого 2024 року на офіційну електронну адресу, яка міститься в матеріалах справи, що підтверджується звітом про доставку вихідної кореспонденції суду (а.с.43, т.2).
Згідно з ч.6 ст.128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - разом з копіями відповідних документів, надсилається до електронного кабінету відповідного учасника справи, а в разі його відсутності - разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур'єром за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.
Відповідно до п.2 ч.8 ст.128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки до електронного кабінету особи.
Крім того, повідомлення про дату, час і місце розгляду справи були розміщені на офіційному сайті Київського апеляційного суду та перебували у вільному доступі.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 та приватний нотаріус КМНО Фісенко Т.П.повідомлені апеляційним судом про дату, час і місце розгляду справи належним чином.
Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 - адвоката Мироненко М.Д., яка просила апеляційну скаргу задовольнити, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Згідно з ч.ч.1,2,5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 24 травня 2016 року між ОСОБА_1 , як позикодавцем, та ОСОБА_4 , як позичальником, було укладено договір позики, згідно з яким ОСОБА_4 отримав від ОСОБА_1 грошову суму у розмірі 148 400 доларів США 00 центів, яка згідно з курсом Національного банку України на день підписання даного договору становить 3 727 808 грн 00 коп.
Згідно з пунктом 2 договору позики сторони домовились про те, що: а) вказана позика є безпроцентною; б) повернення вказаної суми позики має бути здійснено не пізніше 30 червня 2017 року включно щомісячними платежами за графіком; д) в забезпечення виконання умов Договору позичальником буде передано в заставу позикодавцю частку в розмірі 50% Статутного капіталу ТОВ «ТОП Кредит», яка належить позичальнику на праві приватної власності.
23 березня 2021 року позивач звернувся до Солом'янського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_4 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договорами позики від 24 травня 2016 року та 10 лютого 2017 року. В рамках цієї цивільної справи 26 березня 2021 року ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва у справі № 760/7124/21 накладено арешт на нерухоме майно відповідачів, зокрема, на житловий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 .
Крім того, в рамках кримінального правопорушення № 12020000000001232, внесеного за заявою ОСОБА_1 за ч.4 ст.190 КК України, ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 25 лютого 2021 року у справі № 757/15453/21к накладено арешт на нерухоме майно ОСОБА_5 , зокрема, на спірні будинки.
Відповідач ОСОБА_2 була власницею житлових будинків, які знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2054524632218, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта від 05 березня 2021 року.
26 березня 2021 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 уклали договір купівлі-продажу житлового будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2054524632218, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Фісенко Т.П. № 337.
Крім того, 26 березня 2021 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 уклали договір купівлі-продажу квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2054524632218, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Фісенко Т.П. № 339.
Відповідно до ч.ч.2,3 ст. 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Згідно з ч.1 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Статтею 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст.657 ЦК України, договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.
Згідно з ч.ч.2,3 ст.215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1-3,5,6 ст.203 ЦК України (ч.1 ст.215 ЦК України).
За положеннями ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ст.234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним, вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків. Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним.
Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.
У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.
Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.
Зазначені правові висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі №6-197цс14, постановах Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі №379/1256/15-ц, від 08 лютого 2018 року у справі №756/9955/16-ц.
У відповідності до вимог ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові від 07 жовтня 2020 року у справі №755/17944/18 Верховний Суд сформулював висновок щодо конструкції фраудаторного правочину (тобто правочину, який вчинений боржником на шкоду кредитору), яка включає: момент укладення договору (коли боржник усвідомлює, що майно заберуть за борги); контрагента, з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пов'язана або афілійована юридична особа); ціну (ринкова/неринкова, наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-2 зазначила, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.
Правом оспорювати правочин і вимагати проведення реституції Цивільний кодекс України в ст.215 та 216 наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як «заінтересовані особи». Оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.
За змістом постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2019 року у справі № 910/8357/18 правочини, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення. Відтак будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов'язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам). При цьому, та обставина, що правочин із третьою особою, за яким боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства.
Зі змісту поняття фраудаторного правочину випливає, що правочин на шкоду кредитору вчиняється саме боржником в період настання в нього зобов'язання щодо погашення заборгованості перед кредитором.
Колегія суддів вважає, що доводи та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції, виходячи з такого.
Як вбачається з договору позики, сторонами цього договору є ОСОБА_1 , як позикодавець, та ОСОБА_4 як позичальник. Згідно з абз. д) п. 2 договору позики сторони домовились про те, що в забезпечення виконання умов договору позичальником буде передано в заставу позикодавцю частку в розмірі 50% статутного капіталу ТОВ «ТОП Кредит», яка належить позичальнику на праві приватної власності.
Крім того, відчужувані житлові будинки належать відповідачу ОСОБА_2 на праві особистої приватної власності, у зв'язку з укладеним ОСОБА_2 шлюбного договору, посвідченого 18 жовтня 2018 року приватним нотаріусом КМНО Яковчук Н.М. за № 935 та додаткового договору до нього, посвідченого 09 жовтня 2019 року за № 1124, відповідно до яких нерухоме майно, право власності на яке підлягає реєстрації, вважається особистою приватною власністю того із подружжя, на чиє ім'я воно було придбано та зареєстровано і розпоряджання таким майном здійснюється власником на власний розсуд.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідач ОСОБА_2 не є зобов'язаною особою (боржником) за укладеними ОСОБА_1 та ОСОБА_4 договорами позики, оскільки факт укладення цих правочинів в інтересах сім'ї та використання отриманих за ними коштів саме в інтересах сім'ї та саме на придбання спірних житлових будинків, є недоведеним, а тому вчинений нею спірний правочин не можна кваліфікувати як такий, що вчинений боржником на шкоду кредитору.
Також суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що доводи позивача про те, що обидві сторони спірних договорів купівлі-продажу житлових будинків вчинили такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний та сторони не мали на меті передання права власності на житлові будинки від ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , а уклали такі договори виключно з метою уникнення фінансової відповідальності за невиконання грошового зобов'язання перед ОСОБА_1 , не підтверджуються встановленими обставинами справи.
Позивач ОСОБА_1 23 березня 2021 року звернувся до Солом'янського районного суду міста Києва з позовом про стягнення заборгованості за договорами позики. Заходи забезпечення позову у вигляді накладення арешту на спірні квартиру були вжиті судом ухвалою суду від 26 березня 2021 року без виклику сторін у справі.
Також в рамках вказаного кримінального правопорушення ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 25 березня 2021 року у справі № 757/15453/21к накладено арешт на нерухоме майно ОСОБА_5 без повідомлення власника майна.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач ОСОБА_4 з вказаною ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва був ознайомлений лише під час ознайомлення з позовом ОСОБА_1 у травні 2021 року, про що він повідомив у відзиві на позовну заяву. Також під час ознайомлення з позовом він дізнався про порушене кримінальне провадження і про ухвалу суду про накладення арешту на майно. Позивачем не доведено протилежного.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно не прийняв до уваги посилання позивача на надання згоди чоловіком ОСОБА_4 на продаж будинків при укладенні договорів купівлі-продажу житлових будинків від 26 березня 2021 року, як доказ належності квартир подружжю на праві спільної сумісної власності, оскільки така згода під час укладання договору ОСОБА_4 не надавалася, оскільки відчужені будинки належали ОСОБА_2 на праві особистої приватної власності.
Позивач не надав ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції, доказів про те, що сторони спірних правочинів перебувають у родинних чи інших близьких стосунках, як і доказів наявності умислу в сторін на укладення фіктивного правочину.
Крім того, судом першої інстанції вірно враховано, що не будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов'язання із погашення заборгованості перед кредитором, набуває ознак фраудаторності, а лише такий, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, оскільки саме в цьому випадку завдається шкода кредитору, який втрачає можливість звернення стягнення на майно боржника.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна № 247142381 від 05 березня 2021 року у власності ОСОБА_2 перебуває інше нерухоме майно.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що ОСОБА_4 не повернув ОСОБА_1 суму позики в готівковій формі за адресою, погодженою сторонами чи за місцем його проживання, оскільки позивач таких коштів не отримував та розписку про їх отримання відповідач не надав, а також на те, що ОСОБА_4 не повернув ОСОБА_1 суму позики і в безготівковій формі на банківський рахунок останнього, оскільки відповідачем не надано платіжні документи як доказ здійснення такого розрахунку, спростовуються матеріалами справи.
Так, судом першої інстанції встановлено, що 07 грудня 2021 року зобов'язання за договором позики №427 від 24 травня 2016 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , виконані в повному обсязі, будь-яких претензій з боку кредитора немає, що підтверджується копією заяви представника кредитора від 07 грудня 2021 року (а.с.145-146, т.2).
Також судом першої інстанції встановлено, що ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 09 лютого 2022 року провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договорами позики закрито за відсутності предмета спору, скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 26 березня 2021 року.
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 16 серпня 2022 року скасовано арешт на майно, накладений ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 25 лютого 2021 року у справі № 757/15453/21к.
Тому доводи апеляційної скарги про не врахування судом першої інстанції наявності накладених арештів на спірне майно на момент укладення оспорюваних правочинів, не приймаються апеляційним судом до уваги.
Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог.
Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.
Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі №6-197цс14, з якою погодився Верховний Суд у постанові від 14лютого 2018 року у справі № 379/1256/15-ц (провадження № 61-1300св18).
Тягар доказування фіктивності правочину повністю покладається на позивача.
Установивши, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження фіктивності спірних договорів купівлі-продажу, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що сумніви щодо дійсності повинні тлумачитись на користь дійсності договору купівлі-продажу та вірно зазначив, що порушень прав позивача, які підлягають захисту в судовому порядку, не встановлено.
Також колегія суддів погоджується з рішенням суду в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 , пред'явлених до приватного нотаріуса КМНО Фісенко Т.П, виходячи з такого.
Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Згідно з ч.1 ст. 47 ЦПК України здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи.
Згідно з вимогами до форми та змісту позовної заяви вона повинна, зокрема, містити ім'я (найменування) відповідача, а також зміст позовних вимог (п.3 і п.4 ч.2 ст.175 ЦПК України).
Частиною 2 ст.48 ЦПК України встановлено, що позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи.
Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 41), від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц (пункт 49), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.4), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (пункт 37, 54), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 38), від 13 березня 2019 року у справі № 757/39920/15-ц (пункт 31), від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц (пункт 63)).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц зроблено висновок, що пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Водночас встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.
Тобто, пред'явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 зробила висновок про те, що позовна вимога про визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності на квартиру не може бути звернена до приватного нотаріуса, яку позивач визначила співвідповідачем. Державний реєстратор, зокрема і приватний нотаріус, зобов'язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, чи не був залучений. Встановивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача.
Спір про скасування рішення про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно має розглядатись як спір, пов'язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване аналогічне право щодо того ж нерухомого майна. Належним відповідачем у такому спорі є особа, речове право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Державний реєстратор не може виступати належним відповідачем у такому спорі. Такі висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17.
Зміст і характер відносин між учасниками справи в цій справі, встановлені судом обставини справи, підтверджують, що спір виник між позивачем ОСОБА_1 та відповідачами ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 . Отже, приватний нотаріус КМНО Фісенеко Т.П. є неналежним відповідачем, у зв'язку з чим суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, пред'явлених до нього.
Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2022 року у справі № 759/23088/19 (провадження № 61-19660св21).
Отже, враховуючи наведені вище вимоги закону та встановлені обставини справи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання недійсним договорів купівлі-продажу, cкасування рішення державного реєстратора та запису про право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Таким чином, рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, висновки суду є обґрунтованими, передбачених законом підстав для його скасування при апеляційному розгляді не встановлено.
Інші обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження у суді першої інстанції і висновки з цього приводу, зроблені судом, ґрунтуються на встановлених обставинах та досліджених у судовому засіданні доказах.
Апеляційний враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому це рішення відповідно до ст.375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись ст.ст.374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Озерана Олексія Сергійовича залишити без задоволення.
Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 20 липня 2023 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. У випадку проголошення лише вступної і резолютивної частини, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 26 березня 2024 року.
Головуючий
Судді: