Провадження № 11-кп/803/1285/24 Справа № 237/6506/23 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
19 березня 2024 року м.Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
судді-доповідача: ОСОБА_2
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю
секретаря судового засідання: ОСОБА_5
захисника: ОСОБА_6 (в режимі відео конференції)
обвинуваченого: ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського апеляційного суду у м.Кривий Ріг апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 на ухвалу Димитровського міського суду Донецької області від 28 лютого 2024 року, про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 , обвинуваченому у вчиненні злочинів, передбачених п.п.1,5,7 ч.2 ст.115 та ч.2 ст.15 п.п.1,5,7 ч.2 ст.115 КК України,-
Ухвалою Димитровського міського суду Донецької області від 28 лютого 2024 року, продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 , обвинуваченому у вчиненні злочинів, передбачених п.п.1,5,7 ч.2 ст.115 та ч.2 ст.15 п.п.1,5,7 ч.2 ст.115 КК України, з утриманням його в умовах гауптвахти ІНФОРМАЦІЯ_1 у Збройних Силах України на шістдесят днів, тобто до 27.04.2024 включно.
На вказане рішення захисник ОСОБА_6 який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій вказує про свою не згоду з оскаржуваним рішенням. Вважає, що рішення суду першої інстанції прийнято з істотним порушенням кримінального процесуального закону, судом не в повній мірі досліджено всі фактичні обставини кримінального провадження, є незаконною та необґрунтованою. Вважає, що прокурор належним чином не обґрунтував ризики, які б давали достатні підстави судді вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені п.п. 1, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України. Вважає, що прокурор в судовому засіданні не довів, що встановлені під час розгляду клопотання про застосування запобіжних заходів обставини, є достатніми для переконання, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, передбачених ст. 176 КПК України, не може запобігти наявним ризикам. Вважає висновок суду про відсутність будь-яких даних про зменшення чи відсутність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, необґрунтованими. Вважає, що найбільш вагомими факторами при оцінці ризику переховування є дані про особистість обвинуваченого, адже саме за їх сукупного аналізі можна скласти уявлення про те, наскільки вагомою є вірогідність недобросовісної поведінки особи. Зазначає, про позитивну характеристику з місця роботи, з місця проживання та з місця служби при виконанні посадових обов'язків навідника танка 3 танкового взводу 1 танкової роти танкового батальйону. Вказує, що характеристика з місця проживання підтверджує те, що ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований за проживає в АДРЕСА_1 . Військовослужбовець Збройних Сил України. Вважає, що судове рішення ухвалене з істотним порушенням вимог та принципів чинного кримінального процесуального законодавства та практики ЄСПЛ оскільки обвинувачений раніше не судимий, підтримує відносини з сім'єю, має постійне місце проживання, характеризується як добросовісна та порядна людина. Вважає, що до обвинуваченого може бути застосовано запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту з використанням електронних засобів контролю, що є гарантією дотримання обвинуваченим обов'язку не покидати житлове приміщення за місцем його проживання, а саме: АДРЕСА_2 . Також, це виключає можливість прояву стороннього впливу на свідків у даному кримінальному провадженні. Адже військовослужбовці, які стали очевидцями події кримінального правопорушення, наразі перебувають на території Донецької області, тобто в зоні активних бойових дій. Значна відстань між обвинуваченим та свідками виключає будь-які спроби ОСОБА_7 незаконним способом впливати на думку та показання таких осіб. Вважає, що місцевий суд обмежився вказівкою на ризики, які були підставою для обрання запобіжного захисту, не навів жодного суттєвого підтвердження існування ризиків, визначених ст. 177 КПК України. Вказує, що прокурором не надано доказу та матеріали справи не містять доказів того, що обвинувачений ОСОБА_7 , перебуваючи на волі, переховувався від органу досудового розслідування чи суду, перешкоджав кримінальному провадженню або йому було повідомлено про підозру у вчиненні іншого злочину, відсутні заяви свідків або потерпілого, що вказують на спроби впливу обвинуваченим як до обрання запобіжного заходу так і після такого обрання. Вважає, що суд залишив поза увагою факт «незадовільного стану здоров'я» обвинуваченого, яке погіршується у зв'язку із перебуванням під вартою. Вказує, що в матеріалах кримінального провадження наявна довідка від 09.07.2023 року, в якій зазначено, що у ОСОБА_7 струс мозку та бронхопневмонія, у зв'язку з чим останній потребує відповідного лікування. Вважає, що в умовах, в яких наразі перебуває ОСОБА_7 , неможливо надати своєчасну, кваліфіковану та якісну медичну допомогу, якої він потребує. Просить скасувати оскаржувану ухвалу суду та постановити нову, якою змінити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту з покладення обов'язків: прибувати до слідчого, прокурора і суду за першою вимогою; цілодобово не залишати місце постійного проживання АДРЕСА_1 , без дозволу слідчого, прокурора чи суду; утриматись від спілкування зі свідками по кримінальному провадженню.
Учасники судового розгляду про час та місце розгляджу апеляційної скарги повідомлені належним чином, від прокурора клопотань про бажання приймати участь у судовому засіданні відповідно до ч.4 ст. 422-1 КПК України, на адресу апеляційного суду не надходило.
На підставі викладеного колегія суддів вважає за можливе проводити судове засідання за відсутністю прокурора.
Заслухавши суддю доповідача, думку обвинуваченого та його захисника, які підтримали вимоги апеляційної скарги та просили їх задовольнити, перевіривши матеріали, що надійшли на запит апеляційного суду в порядку ст. 422-1 КПК України, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Колегією суддів встановлено, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушеннях, передбачених п.п. 1, 5, 7 ч. 2 ст. 115 та ч. 2 ст. 15, п.п. 1, 5, 7 ч. 2 ст. 115 КК України.
Як встановлено з матеріалів провадження, запобіжний захід у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_7 продовжено під час судового засідання в суді першої інстанції.
Згідно ч.1 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів встановила, що судом першої інстанції, відповідно до ст. 177 КПК України, повно та об'єктивно досліджені усі обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження цього запобіжного заходу, а також враховані інші обставини, передбачені ст. 178 КПК України, в тому числі дані про особу обвинуваченого ОСОБА_7 , які, в сукупності, давали суду достатні підстави вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 цього Кодексу, зокрема переховуватись від суду, впливати на свідків, у зв'язку з чим прийняв відповідне судове рішення, яке не суперечить вимогам закону та загальним засадам кримінального провадження.
У клопотанні прокурора про продовження дії запобіжного заходу, належним чином обґрунтована наявність заявленого ризику передбаченого п.п.1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України та неможливість застосування більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою.
Так судом першої інстанції вірно встановлено, що ризик, передбачений п.1 ч. 1 ст. 177 КПК України, наразі продовжує існувати, оскільки відповідно до обвинувального акту ОСОБА_7 пред'явлене обвинувачення у вчиненні злочинів, передбачених п.п.1,5,7 ч.2 ст.115 та ч.2 ст.15 п.п.1,5,7 ч.2 ст.115 КК України, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 10 до 15 років або довічне позбавлення волі, у зв'язку із чим, розуміючи тяжкість покарання, що йому загрожує у разі визнання винуватим у вчиненні інкримінованих злочинів, останній може переховуватися від суду з метою уникнення покарання, оцінивши негативні наслідки переховування як менш несприятливі, ніж обмеження, пов'язані з триманням під вартою як запобіжним заходом.
Також судом першої інстанції вірно встановлено, що ризик, передбачений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, наразі продовжує існувати, оскільки обвинувачений, який є військовослужбовцем, цілком має мотив та можливість вплинути на свідків, які разом з ним проходять військову службу і які наразі не допитані безпосередньо в судовому засіданні.
Також суд прийшов до висновку, що наявність ризику вчинення обвинуваченим інших кримінальних правопорушень, прокурором не доведена і не підтверджені жодним чином матеріалами клопотання.
Підстав, які б виключали можливість застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, у наявних матеріалах справи наданих в порядку ст. 422-1 КПК України та апелянтом не вбачається, доказів на підтвердження неможливості на даний час перебування ОСОБА_7 під вартою, суду апеляційної інстанції не надано.
Стороною захисту під час апеляційного розгляду не надано документально підтверджених та переконливих доказів, що унеможливлюють перебування ОСОБА_7 під вартою та наявність загрози здоров'ю та життю обвинуваченого та те, що ОСОБА_7 позбавлений необхідної медичної допомоги та неможливістю лікування в умовах тримання під вартою.
Вирішуючи питання доцільності продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_7 , суд першої інстанції врахував характер скоєних кримінальних правопорушень згідно пред'явленого обвинувачення та їх тяжкість, вік та стан здоров'я обвинуваченого ОСОБА_7 , особу обвинуваченого.
Крім того, суд першої інстанції при розгляді клопотання прокурора, врахував думку сторони захисту, а саме заперечення проти клопотання прокурора та прохання суд замінити запобіжний захід з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт. Вказуючи, в судовому засіданні, що доведена неможливість здійснення обвинуваченим впливу на свідків.
Суд також у відповідності до вимог чинного кримінального процесуального закону розглянув й альтернативні триманню під вартою заходи забезпечення кримінального провадження відносно обвинуваченого, які передбачені ст. 176 КПК України, зазначивши, що з урахуванням викладеного в ухвалі, зробив висновок, що більш м'який запобіжний захід, ніж тримання під вартою, буде недостатнім для запобігання наведеним вище ризикам.
Колегією суддів, при перевірці законності та доцільності продовження обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу надано оцінку в сукупності всім обставинам, в тому числі вагомості наявних доказів, які вказують на обґрунтованість пред'явленого обвинувачення останньому, у вчиненні ним кримінальних правопорушень, передбачених передбачених п.п.1,5,7 ч.2 ст.115 та ч.2 ст.15 п.п.1,5,7 ч.2 ст.115 КК України. Таких обставин, як тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим.
Крім того, висновок суду першої інстанції щодо законності підстав для продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, який, посилаючись на практику застосування ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у рішеннях у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Також Європейський суд з прав людини в рішенні «Летельє проти Франції» від 26.06.1991 року зазначив, що особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.
Також слід звернути увагу, що у апеляційній скарзі, як на підставу зміни запобіжного заходу з тримання під варти на домашній арешт апелянт посилаються на те, що у ОСОБА_7 є гарантоване місце проживання АДРЕСА_1 , за якою має позитивну характеристику з місця проживання, та має позитивні характеристики з місця роботи та служби, що у ОСОБА_7 є міцні соціальні зв'язки, та те, що найбільш вагомими факторами при оцінці ризику переховування є вказані дані про особистість обвинуваченого, проте слід зазначити, що ці обставини існували і на момент вчинення інкримінованих кримінальних правопорушень та не стали стримуючим фактором для відвернення посягання на життя та здоров'я людини, а відтак вони очевидно не утворюють жодних моральних запобіжників при обранні обвинуваченим моделі поведінки, а тому не здатні перешкодити йому у разі звільнення з під варти, переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, незаконно впливати на потерпілих та свідків.
Колегія суддів звертає увагу, що відсутність на даний час фактів втечі обвинуваченого чи впливу на свідків, потерпілих, жодним чином не свідчить про неможливість вчинення ним цих дій в подальшому. Фактично, його належна процесуальна поведінка та відсутність спроб передбачених у ст. 177 КПК України зумовлені не його високими моральними якостями, а дієвістю обраного запобіжного заходу.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що виправданість подальшого тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 , підтверджується наявністю ризиків, які передбачені п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України та той факт, що жоден із вказаних ризиків за час проведення судового розгляду не зменшився, що свідчить про неможливість обрання стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 більш м'якого запобіжного заходу, оскільки він не забезпечить належної процесуальної поведінки обвинуваченого під час розгляду кримінального провадження, а також наразі «достатніми» та «належними» підставами тримання ОСОБА_7 під вартою є не лише очікування суду, а дотримання балансу між можливими наслідками його звільнення та безпекою суспільства, яке вимагає ізоляції осіб, які з встановленою вірогідністю здатні завдати істотної шкоди правам та свободам інших осіб, що в даному випадку, повністю виправдовує подальше утримання обвинуваченого під вартою.
Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає не переконливими доводи апеляційної скарги щодо можливості зміни запобіжного заходу на інший більш м'який запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою, на цілодобовий домашній арешт, оскільки рішення суду першої інстанції про продовження строку тримання під вартою не суперечить вимогам закону та загальним засадам кримінального провадження.
Підстав для скасування оскаржуваної ухвали та відмови у задоволенні клопотання про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою колегія суддів не вбачає та вважає рішення суду законним та обґрунтованим.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону при розгляді справи суддею, які були б підставою для скасування ухваленого судового рішення, колегією суддів не встановлено.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 177, 182, 183, 194, 376, 405, 407, 422-1 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 залишити без задоволення, а ухвалу судді Димитровського міського суду Донецької області від 28 лютого 2024 року, про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 , обвинуваченому у вчиненні злочинів, передбачених п.п.1,5,7 ч.2 ст.115 та ч.2 ст.15 п.п.1,5,7 ч.2 ст.115 КК України - без змін.
Ухвала є остаточною та касаційному оскарженню не підлягає.
Судді