Житомирський апеляційний суд
Справа №276/2307/23 Головуючий у 1-й інст. ЗБАРАЖСЬКИЙ А. М.
Категорія 36 Доповідач Борисюк Р. М.
28 березня 2024 року
Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Борисюка Р.М.,
суддів Павицької Т.М., Трояновської Г.С.,
розглянувши у письмовому провадженні у м. Житомирі цивільну справу № 276/2307/23 за позовом Комунального підприємства «Іршанське комунальне підприємство» Іршанської селищної ради до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги,
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Володарсько-Волинського районного суду Житомирської області від 28 грудня 2023 року, ухвалене під головуванням судді Збаражського А.М. у смт. Хорошеві,
У листопаді 2023 року Комунальне підприємство «Іршанське комунальне підприємство» Іршанської селищної ради (далі - Підприємство, Позивач) звернулось з даним позовом, в якому просило стягнути з відповідачки на їх користь заборгованість за житлово-комунальні послуги, а саме: із управління багатоквартирним будинком, централізованого водопостачання та водовідведення, поводження з побутовими відходами, постачання теплової енергії та електроенергії, в загальному розмірі 56673,83 грн та 2684,00 грн судового збору.
Позов мотивувався тим, що Підприємство є балансоутримувачем робочого гуртожитку сімейного типу, що знаходиться по АДРЕСА_1 . Позивач є управителем даного будинку та зобов'язаний надавати співвласникам житлово-комунальні послуги, а відповідачка є наймачем кімнати № 146 в цьому гуртожитку та користується вказаними житлово-комунальними послугами на підставі відкритого особового рахунку № НОМЕР_1 . У той же час вона не виконує свої зобов'язання перед позивачем в частині сплати отриманих житлових послуг, внаслідок чого має борг перед позивачем в загальній сумі 56673,83 грн. Заборгованість по вказаним послугам станом на 31.09.2023 складається із наступного: - за централізоване водопостачання та водовідведення з грудня 2020 року по вересень 2023 року - 13497,95 грн; за поводження з побутовими відходами з січня 2022 року по вересень 2023 року - 805,22 грн, за постачання теплової енергії з листопада 2021 року по вересень 2023 року - 11466,50 грн, за постачання електроенергії з лютого 2021 року по вересень 2023 року - 30133,18 грн; за управління багатоквартирним будинком з лютого 2022 року по вересень 2023 року- 770,98 грн.
Підприємство отримувало від відповідачки заяви вх.№713/5 від 16.11.2021, вх. №60/5 від 09.02.2022 та вх. №482/2 від 30.09.2022 з проханням не проводити нарахування на комунальні послуги, у зв'язку з тимчасовою відсутністю. Позивачем прийнято дані заяви до уваги та виконано перерахунок за вказані періоди.
Відповідачці надсилались повідомлення-претензії за вих. №189/2 від 03.02.2002, вих.№740/2 від 14.09.2022, вих. №420/2 від 11.08.2023, вих. №449/2 від 29.08.2023, які вона отримувала особисто, що підтверджується її особистим підписом на копії заяви збереженій у позивача. Офіційних заперечень стосовно боргу, вказаному у повідомленнях-претензіях відповідачка на адресу позивача не надавала.
Рішенням Володарсько-Волинського районного суду Житомирської області від 28 грудня 2023 року позов задоволено повністю та вирішено питання судових витрат.
У поданій апеляційній скарзі, відповідачка просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що дії Позивача є порушенням її прав і свобод, що гарантовані Конституцією України. Вказує, що вона не зверталася до Позивача з проханням здійснювати їй продаж товарів, виконувати для неї роботи або надавати їй послуги, а була примушена Позивачем за загрозою репресій підписати угоду з ним.
Вказує, що права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо при наданні послуги, від якої споживач не може відмовитись, а одержати може лише в одного виконавця, виконавець нав'язує такі умови одержання послуги, які ставлять споживача у нерівне становище порівняно з іншими споживачами; обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію.
Вважає, що дії Позивача є спробою шахрайським шляхом заволодіти її коштами, персональними даними. Також зазначає, що розміщення правил на сайті Верховної Ради України - не надає їм юридичної сили, не надає чинності не надає дії і не обов'язкове до виконання громадянами України, тобто Позивач не має ліцензії на свою діяльність від належного Регулятора.
Ухвалами Житомирського апеляційного суду від 07.02.2024 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та справу призначено до розгляду.
У поданому відзиві, позивач просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити в силі рішення місцевого суду.
Зазначено, що рішення суду першої інстанції постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, враховано всі фактичні обставини справи, а тому підстав для його скасування немає.
Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України ( частина 1 статті 368 ЦПК України).
Враховуючи наведене, розгляд справи здійснюється без повідомлення учасників справи.
Згідно з частиною 5 статті 268, статті 381 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява № 8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав відповідачу строк для подачі відзиву.
Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.
Враховуючи характер спірних правовідносин між сторонами, предмет доказування, зважаючи на конкретні обставини у справі, які не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, оскільки в матеріалах справи містяться докази, надані сторонами, колегія суддів апеляційного суду вважає за необхідне розглядати справу у порядку письмового провадження без участі сторін.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Задовольняючи позов, місцевий суд мотивував своє рішення тим, що Відповідачем не спростовано розрахунок заборгованості і доводи позивача стосовно обґрунтованості позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з такими висновками, мотивуючи таким.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил; індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.
Споживач житлово-комунальних послуг (далі - споживач) - індивідуальний або колективний споживач; індивідуальний споживач-фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником)нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги (підпункти 6, 13 частини 1 статті 1 Закону №2189-VIII).
До житлово-комунальних послуг належать, зокрема, комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, управління побутовими відходами. (пункт 2 частини 1 статті 5 Закону №2189-VIII).
Згідно статей 6, 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах. Учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: споживачі (індивідуальні та колективні), управитель, виконавці комунальних послуг.
Крім того, відповідно до пункту 1 частини першої статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач має право, зокрема, одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів.
Такому праву відповідає визначений пунктом 5 частини другої статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» обов'язок споживача оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
При цьому, відповідно до пункт 6 частини 1 статті 1 Закону індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.
Згідно із частиною 1 статті 7 Закону ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» споживач має право, зокрема, одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів; на зменшення у встановленому законодавством порядку розміру плати за житлово-комунальні послуги у разі їх ненадання, надання не в повному обсязі або зниження їхньої якості; на неоплату вартості комунальних послуг (крім постачання теплової енергії) у разі їх невикористання (за відсутності приладів обліку) за період тимчасової відсутності в житловому приміщенні (іншому об'єкті нерухомого майна)споживача та інших осіб понад 30 календарних днів, за умови документального підтвердження відповідно до умов договорів про надання комунальних послуг; у встановленому законодавством порядку відключитися від систем централізованого теплопостачання та постачання гарячої води; розірвати договір про надання комунальної послуги, попередивши про це виконавця відповідної комунальної послуги не менш як за два місяці до дати розірвання договору, за умови допуску виконавця для здійснення технічного припинення надання відповідної послуги. Це право не поширюється на договір про постачання теплової енергії, укладений зі споживачами у багатоквартирному будинку, крім випадку розірвання такого договору колективним споживачем.
Частиною 2 вказаної статті визначено обов'язки індивідуальних споживачів, зокрема: укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом; оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами; інформувати управителя, виконавців комунальних послуг про зміну власника житла (іншого об'єкта нерухомого майна) та про фактичну кількість осіб, які постійно проживають у житлі споживача, у випадках та порядку, передбачених договором;
Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність письмово оформленого договору з позивачем не позбавляє відповідача обов'язку оплачувати надані йому послуги.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 14-280цс18.
Відповідно до частин 1, 3 статті 9 цього Закону споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору. Дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.
Стаття 526 ЦК України передбачає, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Судом встановлено, що позивач надає послуги а саме: послуги з управління багатоквартирним будинком; з централізованого водопостачання та водовідведення; поводження з побутовими відходами; послуги з постачання електричної енергії; послуги з постачання теплової енергії.
Згідно Розділу 4 «Правил проживання і користування гуртожитками та жилою площею в них», затверджених Рішенням виконавчого комітету Іршанської селищної ради №11 від 26.01.2018 (надалі - Правила проживання в гуртожитку) проживання, користування гуртожитками та 2 приміщеннями в них здійснюється, згідно з договором найму (оренди), свідоцтвом на право власності, або іншим документом, що підтверджує право користування чи власності.
Пунктом 17 Правил проживання в гуртожитку передбачено, що особи які проживають в гуртожитку зобов'язані: сплачувати рахунки за водопостачання, водовідведення, постачання електроенергії, які формуються відповідно до показників загально будинкових лічильників пропорційно кількості офіційно проживаючих осіб у кімнаті; своєчасно сплачувати за проживання в гуртожитку.
Власники жилої площі гуртожитків несуть відповідальність за порушення законодавства у сфері реалізації житлових прав мешканців гуртожитків (пункт 25 Правил).
За приписами статей 67, 68 та 162 ЖК України та у відповідності до «Правил проживання і користування гуртожитками та жилою площею в них», затверджених Рішенням виконкому Іршанської селищної ради №11 від 26.01.2018 року та Закону України «Про житлово-комунальні послуги» №2189-УІІІ від 09.11.2017 року, наймач або власник житла (особи), які проживають в гуртожитку зобов'язані своєчасно вносити плату за комунальні послуги, а саме: за водовідведення, водопостачання, постачання електроенергії, які формуються відповідно до показників загальнобудинкових лічильників пропорційно кількості офіційно проживаючих осіб у кімнаті.
Доводи апеляційної скарги про те, що відповідачка була змушена підписати договори з позивачем до уваги не беруться, оскільки відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).
ОСОБА_1 не заперечує, що є наймачем кімнати № НОМЕР_2 в гуртожитку, та користується житлово-комунальними послугами, які надає позивач, а тому відповідно до вимог Закону України «Про житлово-комунальні послуги» на неї покладено обов'язок по оплаті наданих послуг, нарахованих саме за адресою її реєстрації.
Відповідно до статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених статтею 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.
Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.
Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
За змістом частини 1 статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Колегія суддів зазначає, що відповідачка не спростувала наявної заборгованості перед позивачем, не довела, що послуги не надавалися або ж надавалися у неповному обсязі.
Враховуючи зазначене, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції викладених в рішенні, яке ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Згідно пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними, зокрема, є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (пункт 1 частини 6 статті 19 ЦПК України). Дана справа є малозначною в сили вимог закону.
Керуючись ст. ст. 258, 259, 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Володарсько-Волинського районного суду Житомирської області від 28 грудня 2023 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Головуючий Судді