Справа № 603/209/24
Провадження №2/603/112/2024
28 березня 2024 року м. Монастириська
Суддя Монастириського районного суду Тернопільської області Гудкова Ю. Г., ознайомившись із матеріалами позовної заяви військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення коштів за отримане речове майно, строки носіння якого не закінчились,
Військова частина НОМЕР_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення коштів за отримане речове майно, строки носіння якого не закінчились, у розмірі 2297,38 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що за час проходження військової служби за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 солдату ОСОБА_1 . Міністерством оборони України в особі військової частини НОМЕР_1 було видано речове майно. Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 03.08.2018 року ОСОБА_1 звільнено із військової служби. На момент виключення із списків особового складу військової частини та зняття з усіх видів забезпечення за ОСОБА_1 рахувалось речове майно загальною вартістю 6209,21 грн, строки носіння якого не закінчились. З метою відшкодування майнової шкоди за вказане речове майно із грошового забезпечення ОСОБА_1 було стягнено грошові кошти у розмірі 3911,83 грн. На момент звернення до суду із цим позовом залишок вартості наданого відповідачу речового майна становить 2297,38 грн, яку ОСОБА_1 у добровільному порядку не відшкодував. З огляду на наведені обставини просять стягнути із відповідача 2297,38 грн вартості отриманого речового майна, строки носіння якого не закінчились, а також 2422,40 грн сплаченого судового збору.
Ознайомившись із матеріалами вищевказаної позовної заяви, суд приходить висновку, що позов не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, з огляду на таке.
Статтею 124 Конституції України встановлено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття «суд, встановлений законом» містить, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 року у справі № 910/8729/18 визначено, що критеріями розмежування судової юрисдикції є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (абз. 1 п. 2 ч. 1 ст. 4 КАС України).
Згідно п. 17 ч. 1 ст. 4 КАС України публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Отже, військова служба є різновидом публічної служби, а спори з приводу проходження військової служби належать до юрисдикції адміністративних судів.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 року у справі № 636/93/14-ц наведено висновок про те, що у разі, якщо до прийняття рішення про стягнення матеріальної шкоди, винну в її заподіянні особу було звільнено в запас чи у відставку або така особа вибула з військової частини, командир (начальник) військової частини у порядку, встановленому чинним законодавством, подає позов до суду на суму заподіяної цією особою шкоди. У випадку зобов'язання особи, яка перебуває на посаді державної/публічної служби, відшкодувати шкоду або збитки, завдані внаслідок виконання нею службових/посадових обов'язків, перед судом постає питання не лише встановлення обсягу завданої шкоди/збитків, а й оцінки правомірності дій такої особи. Водночас встановлення правомірності дій, рішень чи бездіяльності службовця або посадовця передбачене в адміністративному процесі в силу приписів статті 19 КАС України, якою охоплюється питання прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення. Цей спір підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства як такий, що пов'язаний з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність на відповідній посаді, що призвели до завдання шкоди/збитків, навіть якщо притягнення її до відповідальності шляхом подання відповідного позову про стягнення такої шкоди/збитків відбувається після її звільнення з державної служби.
Як слідує із позовної заяви, позивач просить стягнути із ОСОБА_1 кошти за отримане ним під час проходження військової служби речове майно, строки носіння якого не закінчились.
Підсумовуючи вищевикладене, Монастириський районний суд Тернопільської області не є «судом, встановленим законом» для розгляду цієї справи, а спір щодо відшкодування коштів за отримані предмети речового майна особою, яка перебуває або перебувала на посадах, віднесених до державної або публічної служби, підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства.
Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України).
Згідно ч. 2 ст. 186 ЦПК України про відмову у відкритті провадження у справі постановляється ухвала не пізніше п'яти днів з дня надходження заяви.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до переконання, що у відкритті провадження у справі слід відмовити з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України, оскільки заявлені позовні вимоги підлягають розгляду у порядку адміністративного, а не цивільного судочинства.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 186, 260, 353 ЦПК України,
Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення коштів за отримане речове майно, строки носіння якого не закінчились.
Роз'яснити позивачу право на звернення із позовною заявою за правилами адміністративного судочинства до Тернопільського окружного адміністративного суду.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення.
Ухвали, що постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею (суддями).
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Тернопільського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Суддя Ю. Г. Гудкова