Справа № 2 - 4835 / 10
22 жовтня 2010 року. м. Суми.
Зарічний районний суд м. Суми в складі : головуючого - судді Бойка В.Б.,
при секретарі - Москаленко Т.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Суми цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виселення,
позивачка свої вимоги мотивує тим, що являється наймачем квартири АДРЕСА_1. Квартира складається з трьох житлових кімнат. Разом з нею в квартирі зареєстрований і проживає її син - відповідач по справі, який впродовж тривалого часу, систематично порушує правила співжиття - зловживає спиртними напоями, влаштовує скандали, бійки.
В 2005 року позивачка звернулась в суд з позовом про виселення відповідача без надання іншого жилого приміщення. В позові їй було відмовлено, а відповідача попереджено, що у випадку продовження порушення правил сумісного проживання він може бути виселений з займаної квартири без надання іншого жилого приміщення. Однак необхідних висновків відповідач не зробив і продовжує зловживати спиртними напоями, влаштовує скандали, під час яких ображає її, б'є, висловлює в її адресу погрози. В зв'язку з поведінкою відповідача вона знову змушена була звертатися до правоохоронних органів. Посилається на те, що вона є людиною пенсійного віку, хворіє, але в зв'язку з поведінкою відповідача спокійно проживати в квартирі вона не може. Просить ухвалити рішення, яким виселити відповідача зі спірної квартири без надання іншого жилого приміщення в зв'язку з систематичним порушенням правил сумісного проживання.
Відповідач позов не визнав і пояснив, що ініціатором скандалів завжди виступає сама позивачка, яка постійно викликає до них додому міліцію і пише на нього скарги, в зв'язку з чим його дійсно неодноразово притягували до адміністративної відповідальності. Вважає твердження позивачки про образи та застосування насильства надуманими та непідтвердженими. Просить в задоволенні позову відмовити.
Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази по справі, адміністративні матеріали Зарічного районного суду м. Суми №3-911/10, цивільну справу №2-4867/05 Зарічного районного суду м. Суми, вважає, що позов не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Судом встановлено, що наймачем трьохкімнатної квартири №АДРЕСА_1 є позивачка. Крім неї в квартирі також зареєстрований і проживає її син - відповідач ОСОБА_2 ( а.с. 9 ).
Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 20.12.2005 року по справі №2-4867/05 позивачці було відмовлено у задоволенні аналогічного позову, але суд попередив відповідача про недопущення порушень правил співжиття і можливе виселення.
Відповідно до ст. 116 ЖК України наймача, члена сім'ї наймача, можливо виселити із займаного житлового приміщення, якщо останній систематично порушує правила співжиття і робить неможливим для інших проживання з ним в одній квартирі або будинку, якщо раніше вжиті заходи попередження або громадського впливу не дали позитивних результатів. При цьому слід виходити з того, що при триваючій антигромадській поведінці виселення винного може статися і при повторному порушенні, якщо раніше вжиті заходи попередження або громадського впливу не дали позитивних результатів.
Статтями ст.ст. 10-11 та 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Суд розглядає цивільні справи не інакше, як в межах заявлених вимог та на підставі наданих сторонами доказів.
Згідно зі ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.
Позивачка не надала суду досттнах та беззаперечних доказів щодо триваючої антигромадської поведінки відповідача та зловживання ним спиртними напоями, тому підстав для виселення відповідача за вчинення повторного порушення у суду немає. При цьому суд виходить з наступного.
Як зазначалося вище, суд попередив відповідача про недопущення порушень правил співжиття і можливе виселення ще 20.12.2005 року. З цього часу пройшло майже 4,5 роки до звернення позивача до суду, цей термін значно перевищує, зокрема строки притягнення до адміністративної відповідальності, строки погашення адміністративного стягнення ( ст.ст. 38-39 КУпАП ) та навіть строки загальної позовної давності ( ст. 257 ЦК України ).
Перевіркою архіву Зарічного районного суду м. Суми встановлено, що за період з 20.12.2005 року по дату звернення позивача до суду з цим позовом ( 27.05.2010 року ) відповідач лише один раз - 20.04.2010 року притягував до адміністративної відповідальності за вчинення насильство в сім»ї. Дії відповідача полягали у нецензурній лайці на адресу позивачки, їх, як при розгляді справи №3-911/10, так і при розгляді даного позову відповідач пояснив зникненням грошей. Винним у цьому він вважав і вважає саме позивачку.
Оскільки дане правопорушення не являло собою значної суспільної небезпеки, на відповідача було накладено штраф.
Позивачка не надала інших доказів притягнення відповідача до адміністративної відповідальності за вчинення конфліктів за місцем проживання, а також не надала доказів вжиття заходів попередження до відповідача з боку співробітників ОВС.
В підтвердження протиправної поведінки відповідача, позивачка послалася на акти судово-медичного обстеження за № 2566 від 24.01.2005 року, №2238 від 10.11.2005 року, а.с. 18-19 ) та №1157 від 01.07.2008 року. Однак перші 2 акти було складено за подіями, що передували попередньому рішенню суду і їм вже була дана правова оцінка. Що стосується останнього акту СМО, то факт заподіяння позивачці легких тілесних ушкоджень саме відповідачем встановлено не було, так як кримінальна справа за ознаками злочину, передбаченого ст. 125 КК України не порушувалась.
Інших доказів на підтвердження заявлених вимог позивачка не надала.
При вирішенні справи суд також враховує і те, що сторони проживають удвох в 3-кімнатній квартирі, де крім них більше ніхто не проживає, і у відповідача іншого житла немає. Крім того, сторони не використали всі можливості у вирішенні житлового спору іншим шляхом, наприклад, шляхом розміну квартири.
Таким чином, суд приходить до висновку, що в задоволенні позовних вимог про виселення відповідача із жилого приміщення у зв'язку з неможливістю сумісного проживання без надання іншого жилого приміщення необхідно відмовити у зв'язку з їх необгрунтованістю. Разом з тим, враховуючи факт притягнення відповідача до адміністративної відповідальності навесні 2010 року, суд вважає за необхідне попередити ОСОБА_2 про те, що при допущенні в майбутньому порушень правил спільного проживання в квартирі №АДРЕСА_1 може бути виселений без надання іншого жилого приміщення.
Керуючись ст.ст. 9, 116 ЖК України, ст.ст. 10-11, 57-60, 212-215 ЦПК України, суд -
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити за необгрунтованістю.
Попередити ОСОБА_2, що при допущенні в майбутньому порушень правил спільного проживання в квартирі № АДРЕСА_1, він може бути виселений без надання іншого житлового приміщення.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до судової палати з цивільних справ апеляційного суду Сумської області через Зарічний районний суд м. Суми шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.
СУДДЯ В.Б. БОЙКО