28 березня 2024 р. Справа № 520/32841/23
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Подобайло З.Г.,
Суддів: Присяжнюк О.В. , Ральченка І.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.01.2024, головуючий суддя І інстанції: Біленський О.О., повний текст складено 22.01.24 по справі № 520/32841/23
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області
про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, в якому просить суд: скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 від 27.06.2023 за №204250007850; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області зарахувати до страхового стажу періоди навчання з 01.09.1978 по 30.06.1982 та періоди роботи в колгоспі з 05.06.1984 по 21.01.1993, призначити та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком з 11.06.2023 на підставі Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 22.01.2024 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області №204250007850 від 27.06.2023 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 . Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 період навчання з 01.09.1978 по 30.06.1982 та періоди роботи в колгоспі з 05.06.1984 по 21.01.1993 згідно трудової книжки колгоспника серії НОМЕР_1 від 04.06.1984. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком та прийняти обґрунтоване рішення з урахуванням висновків суду, викладених у даній справі. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 1610 (одна тисяча шістсот десять) грн. 40 коп.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.01.2024 року та прийняти постанову, якою відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що в ході розгляду документів до страхового стажу не зараховано: період навчання з 01.09.1978 по 30.06.1982 згідно трудової книжки колгоспника НОМЕР_1 від 04.06.1984, оскільки трудова книжка заповнена з порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, а саме відсутня дата видачі диплому. Для зарахування даного періоду необхідно надати диплом або довідку з місця навчання із зазначенням періодів та форми навчання, видану на підставі первинних документів; період роботи в колгоспі з 05.06.1984 по 21.01.1993, згідно довідки від 05.07.2023 №276, виданої Комунальною установою «Трудовий архів» Шевченківської селищної ради, оскільки прізвище (ОСОБА_3) не відповідає паспортним даним (ОСОБА_4). Зазначає, що обрахований страховий стаж гр. ОСОБА_1 становить 17 років 10 місяців 19 днів. Стверджує, що позивач звернувся з позовом про зарахування до страхового стажу відповідний період, а фактично вимоги підпадають під цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для прав та інтересів особи. Щодо зобов'язання Головного управління зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 період навчання з 01.09.1978 по 30.06.1982 та періоди роботи в колгоспі з 05.06.1984 по 21.01.1993 згідно трудової книжки колгоспника серії НОМЕР_1 від 04.06.1984 та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком, прийнявши обґрунтоване рішення з урахуванням висновків суду, наголошує, що вищевказане зобов'язання суду є формою втручання в дискреційні повноваження відповідача та виходить за межі завдань адміністративного судочинства, в відтак підлягає скасуванню. Звертає увагу, що електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації) фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії, тобто, до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області. За твердженням апелянта, суд першої інстанції протиправно не вирішив питання щодо заявленого клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи на стороні відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області. Відповідач не погоджується з сумою стягнення судового збору за подання позову у розмірі 1610,40 грн., оскільки вона не відповідає ставці судового збору у 2023 році, більше того, позивач за подання позову сплатив 1073,60 грн.
Позивач по справі не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, відповідно до вимог ст.304 КАС України.
Відповідно до ч.1 ст.308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 20.07.2023 звернувся до пенсійних органів із заявою про призначення пенсії за віком.
За результатом розгляду вказаної заяви рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області №204250007850 від 27.07.2023 позивачу відмовлено у призначенні пенсії, у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу.
У ході розгляду наданих заявником документів управлінням до страхового стажу ОСОБА_1 не зараховано:
- період навчання з 01.09.1978 по 30.06.1982 згідно трудової книжки колгоспника НОМЕР_1 від 04.06.1984, оскільки трудова книжка заповнена з порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, а саме відсутня дата видачі диплому;
- період роботи в колгоспі з 05.06.1984 по 21.01.1993, згідно довідки від 05.07.2023 №276, виданої Комунальною установою "Трудовий архів" Шевченківської селищної ради, оскільки прізвище (ОСОБА_3) не відповідає паспортним даним (ОСОБА_4).
Не погодившись із рішенням пенсійного органу, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з протиправності рішення відповідача №204250007850 від 27.06.2023, що підлягає скасуванню. У зв'язку з чим, суд першої інстанції дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача буде зобов'язання відповідача зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 період навчання з 01.09.1978 по 30.06.1982 та періоди роботи в колгоспі з 05.06.1984 по 21.01.1993 згідно трудової книжки колгоспника серії НОМЕР_1 від 04.06.1984, та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком, з прийняттям обґрунтованого рішення з урахуванням висновків суду.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що рішення суду першої інстанції оскаржується в частині задоволених позовних вимог, отже, в межах розгляду цієї справи надається правова оцінка рішенню суду першої інстанції в оскаржуваній відповідачем частині.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в оскаржуваній частині, з огляду на наступне.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами п.6 ч.1 ст.92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі по тексту - Закон №1058-IV).
За змістом пункту 1 ч.1 ст.8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
У силу п.1 ч.1 ст.9 Закону №1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
За приписами ст.24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до ч.2 ст.26 Закону №1058-IV починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.
Абзацом 2 ч.4 ст.26 Закону №1058-ІV передбачено, що наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії.
Статтею 44 Закону №1058-IV передбачено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Згідно з п.3 ч.2 ст.64 Закону №1058-IV виконавча дирекція Пенсійного фонду зобов'язана здійснювати функції щодо призначення (перерахунку), забезпечення своєчасного та в повному обсязі фінансування і виплати пенсій та надання соціальних послуг.
Приписами ч.ч. 1, 2 ст.56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
До стажу роботи зараховується також: будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків; військова служба.
Пунктом «д» ч.3 ст.56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено, що до стажу роботи, що дає право на пенсію, зараховується час навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах з підготовки кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
У відповідності до ст.48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Статтею 62 Закону №1788-ХІІ визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно з п.п. 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі по тексту - Порядок №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Пунктом 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до п.8 Порядку №637 період навчання за денною формою здобуття освіти у закладах вищої освіти (крім періоду навчання за денною формою здобуття освіти на підготовчих відділеннях у закладах вищої освіти), професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання. За відсутності в документах таких відомостей для підтвердження періоду навчання за денною формою здобуття освіти приймаються довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки за умови, що в документах є дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів.
Згідно з пунктом 1.7 розділу І Порядку №22-1 звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку.
За приписами підпункту 2 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку №22-1, до заяви про призначення пенсії за віком додаються, серед іншого, документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок підтвердження наявного трудового стажу). За періоди роботи після впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (далі - персоніфікований облік) орган, що призначає пенсію, додає індивідуальні відомості про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року №10-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за № 785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27 березня 2018 року № 8-1) (далі - Положення), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення (далі - індивідуальні відомості про застраховану особу).
Особи, яким пенсія призначається відповідно до міжнародних договорів (угод) у галузі пенсійного забезпечення, надають документи про стаж, передбачені Порядком підтвердження наявного трудового стажу, а за періоди роботи після 01 січня 2004 року додатково надається інформація, отримана органами, що призначають пенсію, від відповідних фондів держав-учасниць міжнародних договорів (угод) у галузі пенсійного забезпечення (в довільній формі) про сплату страхових внесків.
Згідно з пунктом 4.2 розділу IV в редакції Порядку № 22-1 при прийманні документів працівник структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб, серед іншого, уточнює інформацію про факт роботи (навчання, служби, підприємницької діяльності) і про інші періоди діяльності до 01 січня 2004 року, що можуть бути зараховані до страхового стажу. У разі необхідності роз'яснює порядок підтвердження страхового стажу, повідомляє про право особи на здійснення доплати до мінімального страхового внеску відповідно до частини третьої статті 24 Закону, та/або на добровільну участь у системі загальнообов'язкового пенсійного страхування; повідомляє про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів.
Згідно зі ст.101 Закону України "Про пенсійне забезпечення" органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі. Підприємства та організації несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам або державі внаслідок несвоєчасного оформлення або подання пенсійних документів, а також за видачу недостовірних документів, і відшкодовують її.
Згідно із ч.3 ст.44 Закону №1058-IV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Таким чином, пенсійний орган в силу діючого законодавства наділений повноваженнями самостійно вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
З наявної в матеріалах справи копії трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 вбачається, що позивач у період з 01.09.1978 по 30.06.1982 проходив навчання у Вовчанському технікумі механізації сільського господарства, диплом серії НОМЕР_2 .
Так, у трудовій книжці позивача міститься запис №1 від 01.09.1978 про направлення на навчання у Вовчанський технікум механізації сільського господарства від колгоспу імені Карла Маркса (наказ №10 від 01.09.1978), та запис №2 від 30.06.1982 про закінчення Вовчанського технікуму механізації сільського господарства (диплом серії НОМЕР_2 ).
На підтвердження періоду свого навчання у Вовчанському технікумі механізації сільського господарства з 01.09.1978 по 30.06.1982 позивачем надано архівну довідку №108-02/5 від 29.09.2023, видану Відокремленим структурним підрозділом "Вовчанський фаховий коледж Державного біотехнологічного університету", згідно якої ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дійсно навчався у Вовчанському технікумі механізації сільського господарства (правонаступник - ВСП "Вовчанський фаховий коледж ДБТУ") з 01.09.1978 по 30.06.1982 на денному відділенні за спеціальністю "Механізація сільського господарства".
Отже, з вказаної довідки можна визначити вci данi для встановлення навчання позивача для зарахування до трудового стажу.
В свою чергу, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації навчального закладу не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці чи інших офіційних документах, про що зроблений відповідний висновок Верховного Суду у постанові від 21.02.2018 по справі №687/975/17.
У п.30 постанови Верховного Суду від 12.09.2022 у справі №569/16691/16-а зазначено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, а отже, й не може впливати на її особисті права.
В свою чергу, згідно правової позиції, наведеної у п.34 постанови Верховного Суду від 19.12.2019 у справі №307/541/17, однією з підстав для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Управління ПФУ не врахувало, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Посилання відповідача у спірному рішенні про відсутність підстав для зарахування періоду навчання позивача до страхового стажу у зв'язку з відсутністю в трудовій книжці дати видачі диплому, є безпідставними.
Також, суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Відповідач не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не - правильність записів у трудовій книжці.
Аналогічну позицію викладено у постанові Верховного Суду від 06.03.2018 у справі №754/14898/15-а.
Відповідно до п.4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
За цим, наявність неправильно занесених записів до трудової книжки не може ставитись в провину власнику трудової книжки. Окремі недоліки та неточності, наявні в трудовій книжці позивача, не залежали та не залежать від його волевиявлення.
Оскільки в трудовій книжці позивача міститься запис про період навчання з 01.09.1978 по 30.06.1982 у Вовчанському технікумі механізації сільського господарства, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що відповідачем безпідставно не зараховано цей період до його загального страхового стажу.
Продовжуючи апеляційний розгляд справи, колегія суддів враховує, що позивач у період з 05.06.1984 по 23.01.1993 працював в колгоспі імені Карла Маркса Шевченківського району Харківської області, наказ №10 від 05.06.1984 (записи №6, №7 трудової книжки серії НОМЕР_1 ).
Підставою не зарахування періоду роботи з 05.06.1984 по 23.01.1993 пенсійним органом зазначено, що згідно довідки від 05.07.2023 №276, виданої Комунальною установою "Трудовий архів" Шевченківської селищної ради, прізвище (ОСОБА_3) не відповідає паспортним даним (ОСОБА_4).
Судом встановлено, що згідно наданої архівної довідки Комунальної установи "Трудовий архів" Шевченківської селищної ради №276 від 05.07.2023, в архівному фонді колгоспу імені Карла Маркса в книгах обліку праці і розрахунків з працівниками, особових рахунках за 1984 - 1999 роки, значиться ОСОБА_2 (мовою оригіналу), який дійсно працював у цьому господарстві з 1984 по 1999.
Разом із тим, як вже зазначалось судом вище, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка працівника, лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Суд наголошує, що трудова книжка позивача містить всі необхідні записи про періоди роботи, які в ній відображені, ці запис є належними та допустимим доказом підтвердження трудового стажу позивача. Разом з тим, доказів які б спростовували наявні в трудовій книжці період трудової діяльності позивача з 05.06.1984 по 23.01.1993 відповідач не надав.
Крім того, суд зазначає, що до матеріалів справи відповідачем не надано доказів того, що вказані записи в трудовій книжці позивача є сфальсифікованими або мають підробний характер, а отже, суд доходить висновку, що у відповідача відсутні підстави для не врахування періоду роботи у колгоспі з 05.06.1984 по 23.01.1993, відображеному в трудовій книжці серії НОМЕР_1 .
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів доходить висновку про необґрунтованість дій пенсійного органу щодо не зарахування до стажу позивача періоду навчання з 01.09.1978 по 30.06.1982 та періоду роботи в колгоспі з 05.06.1984 по 21.01.1993 згідно трудової книжки колгоспника серії НОМЕР_1 від 04.06.1984.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про протиправність рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області №204250007850 від 27.06.2023 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 , що підлягає скасуванню.
Доводи апеляційної скарги відповідача в цій частині позовних вимог спростовані приведеними вище обставинами та нормативно-правовим обґрунтуванням.
Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.
Відповідачем жодних належних доказів на підтвердження правомірності власних дій (рішення), які є предметом оскарження, надано не було.
Колегія суддів зазначає, що спосіб захисту має враховувати суть порушення, допущеного суб'єктом владних повноважень - відповідачем, а тому суд має обрати спосіб захисту права, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Так, відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).
Відповідно до ст.13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Chahal проти Об'єднаного королівства» (заява №22414/93) зазначив, що ст.13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, її суть зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист (параграф 145).
Засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (параграф 75 рішення Європейського суду з прав людини від 05 квітня 2005 у справі «Афанасьєв проти України»).
З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в оскаржуваній відповідачем частині, що ефективним та належним способом відновлення порушеного права позивача буде визнання протиправним та скасування рішення відповідача №204250007850 від 27.06.2023, та зобов'язання відповідача зарахувати до загального страхового стажу позивача період навчання з 01.09.1978 по 30.06.1982 та періоди роботи в колгоспі з 05.06.1984 по 21.01.1993 згідно трудової книжки колгоспника серії НОМЕР_1 від 04.06.1984, та повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком, з прийняттям обґрунтованого рішення з урахуванням висновків суду.
Посилання апеляційної скарги на те, що зобов'язання відповідача зарахувати до страхового стажу позивача спірні періоди та повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком є формою втручання в дискреційні повноваження відповідача та виходить за межі завдань адміністративного судочинства, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов'язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій/рішення. Для цього адміністративний суд наділений повноваженнями, зокрема, щодо зобов'язання відповідача вчинити певні дії, або ж прийняти рішення.
У випадку невиконання обов'язку відповідачем, за наявності визначених законом умов, у суду виникають підстави для ефективного захисту порушеного права позивача шляхом, зокрема, зобов'язання відповідача вчинити певні дії, спрямовані на відновлення порушеного права, або шляхом зобов'язання прийняти рішення.
З огляду на викладене, у разі скасування рішення відповідача №204250007850 від 27.06.2023 щодо відмови позивачу зарахувати до загального страхового стажу період навчання з 01.09.1978 по 30.06.1982 та періоди роботи в колгоспі з 05.06.1984 по 21.01.1993 згідно трудової книжки колгоспника серії НОМЕР_1 від 04.06.1984, відповідач зобов'язаний до вчинення конкретних дій щодо зарахування до загального страхового стажу спірних періодів та повторного розгляду заяви позивача, з урахуванням висновків суду.
Доводи апеляційної скарги відповідача про безпідставне не залучення судом першої інстанції до участі у справі в якості третьої особи на стороні відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, колегія суддів вважає необґрунтованими, з огляду на наступне.
Відповідно до положень п.9 ч.1 ст.4 КАС України відповідач - суб'єкт владних повноважень, а у випадках, визначених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача. Суб'єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п.7 ч.1 ст.4 КАС України).
Згідно з ч.ч.3-5 ст.48 КАС України якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача. У разі відмови у задоволенні позову до такого відповідача понесені позивачем витрати відносяться на рахунок держави. Під час вирішення питання про залучення співвідповідача чи заміну належного відповідача суд враховує, зокрема, чи знав або чи міг знати позивач до подання позову у справі про підставу для залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.
Суд враховує, що у силу абзацу тринадцятого пункту 4.2, 4.10 Порядку №22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу; після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/ фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Враховуючи, що оскаржуване рішення приймалось ГУ ПФУ в Кіровоградській області, тому саме цей орган, як такий, що був визначений для розгляду заяви про призначення пенсії, має бути обтяжений обов'язком повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії з віком.
Стосовно доводів апеляційної скарги відповідача про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача судового збору у розмірі 1610,40 грн., оскільки він не відповідає ставці судового збору у 2023 році та позивач за подання позову сплатив 1073,60 грн., то колегія суддів вказує, що абз.6 резолютивної частини рішення суду першої інстанції фактично містить описку в розмірі суми судового збору за подання позовної заяви.
Відповідно до ч.1 ст.253 КАС України суд, який постановив судове рішення, може з власної ініціативи або за заявою учасника справи чи іншої заінтересованої особи виправити допущені в судовому рішенні цього суду описки, очевидні арифметичні помилки незалежно від того, набрало судове рішення законної сили чи ні.
Колегія суддів звертає увагу, що допущення описки в судовому рішенні не має наслідком скасування такого рішення в апеляційному порядку, а підлягає вирішенню шляхом подання відповідної заяви про виправлення такої описки в порядку ст.253 КАС України.
Таким чином, переглянувши рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах вимог та доводів апеляційної скарги відповідача, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції повно з'ясував обставини, що мають значення для справи з урахуванням встановлених та доведених фактів із наведенням належних висновків та правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.
Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з'ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.
Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.01.2024 по справі № 520/32841/23 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло
Судді(підпис) (підпис) О.В. Присяжнюк І.М. Ральченко