14 березня 2024 року
м. Київ
справа № 697/2663/19
провадження № 61-9504св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,
учасники справи:
позивач за первісним позовом - ОСОБА_1 ,
відповідач за первісним позовом - ОСОБА_2 , яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 ,
треті особи за первісним позовом: ОСОБА_4 , Виконавчий комітет Канівської міської ради Черкаської області як орган опіки та піклування, приватний нотаріус Канівського міського нотаріального округу Стеблина Сергій В'ячеславович,
позивач за позовом третьої особи із самостійними вимогами на предмет спору - ОСОБА_4 ,
відповідач за позовом третьої особи із самостійними вимогами на предмет спору - ОСОБА_2 , яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 ,
треті особи за позовом третьої особи із самостійними вимогами на предмет спору: Виконавчий комітет Канівської міської ради Черкаської області як орган опіки та піклування, приватний нотаріус Канівського міського нотаріального округу Стеблина Сергій В'ячеславович,
розглянув на стадії попереднього розгляду в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 14 березня 2023 року у складі судді Льон О. М. та постанову Черкаського апеляційного суду від 31 травня 2023 року у складі колегії суддів: Нерушак Л. В., Василенко Л. І., Карпенко О. В.,
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , Виконавчий комітет Канівської міської ради Черкаської області як орган опіки та піклування, приватний нотаріус Канівського міського нотаріального округу Стеблина Сергій В'ячеславович, про визнання заповіту нікчемним та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину;
за позовом третьої особи із самостійними вимогами ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 , треті особи: Виконавчий комітет Канівської міської ради Черкаської області як орган опіки та піклування, приватний нотаріус Канівського міського нотаріального округу Стеблина Сергій В'ячеславович, про визнання заповіту недійсним,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , Виконавчий комітет Канівської міської ради Черкаської області як орган опіки та піклування, приватний нотаріус Канівського міського нотаріального округу Стеблина С. В., у якому просив:
-визнати нікчемним заповіт від 08 квітня 2013 року, серії ВТЕ № 210539, складений ОСОБА_5 на спеціальному бланку нотаріального документу, на якому виготовлено оригінал заповіту, посвідчений приватним нотаріусом Канівського міського нотаріального округу Стеблиною С. В., за реєстраційним № 654;
-застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину - заповіту від 08 квітня 2013 року, серії ВТЕ № 210539.
Свої вимоги ОСОБА_1 мотивував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько - ОСОБА_5 ,після смерті якого залишилося спадкове майно.
Він та його рідна сестра - ОСОБА_6 протягом останніх років життя батька опікувалися ним.
З метою оформлення спадщини після смерті батька він разом із сестрою, як спадкоємці першої черги за законом, звернулися до Канівської державної нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини, у зв'язку з чим державний нотаріус завів спадкову справу, зареєстровану 29 червня 2016 року у реєстрі за № 59155770.
Згодом державний нотаріус повідомила, що до неї із заявою про прийняття спадщини також звернулася громадянка ОСОБА_2 в інтересах її малолітнього сина ОСОБА_3 , надавши заповіт від 08 квітня 2013 року, посвідчений приватним нотаріусом Канівського міського нотаріального округу Стеблиною С. В., оформлений на спеціальному бланку серії ВТЕ № 210539 та зареєстрований у реєстрі нотаріальних дій за № 654.
За змістом вказаного заповіту ОСОБА_5 заповів усе своє майно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який не є родичем померлого. Цей заповіт на прохання самого заповідача додатково записано нотаріусом за допомогою технічного засобу, про що міститься відповідний запис у тексті заповіту.
Позивач вказує, що із самого дитинства він мешкав разом із батьком до самої його смерті. Несподівана поява заповіту стала потрясінням для нього та викликала глибоке занепокоєння, оскільки за життя батько постійно наголошував на тому, що єдиними його спадкоємцями є рідні дочка та син.
Із 2010 року внаслідок тяжких життєвих потрясінь, викликаних втратою грошового вкладу у фінансовій установі, ОСОБА_5 схуднув і осунувся, почалися проблеми зі здоров?ям, погіршилася пам?ять.
Вважає, що у цей скрутний час його батько піддався впливу і обману з боку ОСОБА_2 , у результаті чого ОСОБА_5 вчинив спірний правочин на користь дитини відповідача.
Крім того, оглянувши оригінал заповіту, який виконано на спеціальному бланку серії ВТЕ № 210539, він виявив наступне:
- на лицевій стороні вказаного бланку, на якому викладено текст заповіту, його верхня частина має пошкодження у вигляді розриву довжиною близько 40 мм;
- на лицевій стороні за текстом заповіту зверху (зліва) і до низу (направо) наявна біла хвиляста смуга шириною від 1,5 до 3 мм та довжиною близько 28 мм, в якій відсутні окремі друковані букви та їх частини, спотворено ідентифікаційні дані спадкодавця та спадкоємця;
- даною хвилястою смугою знебарвлено жовто-зелений колір бланку заповіту по всій його довжині (колір всередині смуги білий, а бланк має жовто-зелений відтінок);
- на лицевій стороні у міжрядкових відступах тексту заповіту міститься не чітке, виведене зображення гербової печатки нотаріуса з рукописним текстом.
- заповіт на прохання та зі слів заповідача записаний нотаріусом за допомогою технічного засобу.
Позивач вважає, що спірний заповіт від імені ОСОБА_5 складено з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, оскільки нотаріус не здійснював запис на прохання заповідача за допомогою технічного засобу.
У травні 2020 року третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, ОСОБА_4 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 , треті особи: Виконавчий комітет Канівської міської ради Черкаської області як орган опіки та піклування, приватний нотаріус Канівського міського нотаріального округу Стеблина С. В., у якому просила визнати недійсним заповіт від 08 квітня 2013 року, серії ВТЕ № 210539, складений ОСОБА_5 на спеціальному бланку нотаріального документу.
Свої вимоги ОСОБА_4 мотивувала тим, що після смерті її батька ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , вона звернулася до Канівської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини.
У подальшому вона дізналася про те, що із заявою про прийняття спадщини також звернулася громадянка ОСОБА_2 в інтересах свого малолітнього сина ОСОБА_3 , надавши нотаріально посвідчений заповіт від 08 квітня 2013 року, оформлений на спеціальному бланку серії НОМЕР_1 та зареєстрований у реєстрі нотаріальних дій за № 654.
За змістом вказаного заповіту, ОСОБА_5 заповів усе своє майно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який не є родичем померлого. Цей заповіт на прохання самого заповідача додатково записано нотаріусом за допомогою технічного засобу, про що міститься відповідний запис у тексті заповіту.
Вказує, що її батько вчинив спірний правочин на користь дитини відповідача, піддавшись впливу і обману з боку ОСОБА_2 . Крім того, нотаріус не міг записати заповіт на прохання заповідача за допомогою технічного засобу.
Також вважає, що складений від імені її батька заповіт скасований, так як на бланку, на якому він виготовлений, присутні відповідні відмітки, які визначено для скасованих заповітів.
Ухвалою Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 10 червня 2020 року прийнято до спільного розгляду з первісним позовом у межах цієї справи позовну заяву ОСОБА_4 як третьої особи із самостійними вимогами на предмет спору.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 14 березня 2023 року у задоволенні позовів ОСОБА_1 та ОСОБА_4 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 не довели обставин, на які вони посилалися як на підставу своїх вимог.
У цьому випадку оспорюваний заповіт підписаний особисто заповідачем, що підтверджено наявним у справі висновком почеркознавчої експертизи, цей правочин складений у письмовій формі із зазначенням місця і часу його складання та посвідчений приватним нотаріусом, який встановив особу заповідача, перевірив його дієздатність і з'ясував дійсну волю щодо розпорядження майном на випадок своєї смерті.
Дефект у вигляді хвилястої смуги, утвореної внаслідок залому у друкарському пристрої аркуша спеціального нотаріального бланку серії ВТЕ № 210539, не може слугувати підставою для визнання заповіту недійсним, оскільки не є тим порушенням, яке впливає на форму та посвідчення заповіту.
Крім того, у наявному у матеріалах справи другому примірнику оспорюваного заповіту відсутні дефекти і у сторін спору не виникало будь-яких сумнівів щодо його чинності.
Посилання сторони позивачів на те, що заповідач скасував оспорюваний заповіт суд вважав припущеннями, вказавши, що такі доводи не підтвердженні належними доказами.
Постановою Черкаського апеляційного суду від 31 травня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 14 березня 2023 року - без змін.
Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що висновки суду першої інстанції в частині вирішення позову ОСОБА_1 про визнання заповіту нікчемним та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Колегія суддів також вказала, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову третьої особи із самостійними вимогами на предмет спору не оскаржувалося, а тому в силу положень частини першої статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) апеляційний судом не переглядалося.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У червні 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 14 березня 2023 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 31 травня 2023 року і ухвалити нове рішення, яким вимоги його позову задовольнити повністю.
На обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, заявник зазначив, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року у справі № 6-2424цс16, у постановах Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року у справі № 761/26815/17, від 13 березня 2023 року у справі № 398/1796/20 та у постановах Верховного Суду від 17 червня 2021 року у справі № 761/12692/17, від 21 грудня 2021 року у справі № 148/2112/19, від 08 лютого 2023 року у справі № 359/12165/14-ц.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 мотивовано тим, що оспорюваний заповіт від імені ОСОБА_5 складено з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення.
Для виготовлення тексту заповіту приватний нотаріус Канівського міського нотаріального округу Стеблина С. В. використав пошкоджений, а отже, недійсний, спеціальний бланк нотаріального документу серії ВТЕ № 210539.
За наявності вказаного дефекту не можна вважати, що виготовлений на спеціальному бланку заповіт є комплектним і має усі необхідні символи тексту для того, щоб можна було чітко і вільно розуміти його зміст.
Такі дії свідчать про порушення приватним нотаріусом визначених статтею 5 Закону України «Про нотаріат» обов'язків щодо порядку посвідчення документів, що слугує підставою для визнання спірного заповіту нікчемним, адже заповіт має бути складений так, щоб розпорядження заповідача не викликало незрозумілостей чи суперечок після відкриття спадщини.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В. від 18 липня 2023 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Канівського міськрайонного суду Черкаської області.
28 липня 2023 року справа № 697/2663/19 надійшла до Верховного Суду.
Розпорядженням заступника керівника Апарату Верховного Суду від 11 січня 2024 року у зв'язку з обранням судді ОСОБА_7 до Великої Палати Верховного Суду призначений повторний автоматизований розподіл цієї справи.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11 січня 2024 року справу № 697/2663/19 передано судді-доповідачу Петрову Є. В., судді, які входять до складу колегії: Грушицький А. І., Литвиненко І. В.
Фактичні обставини, встановлені судами
Встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько ОСОБА_1 і ОСОБА_4 - ОСОБА_5 , після смерті якого залишилося спадкове майно.
За життя, а саме 08 квітня 2013 року ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , заповів усе своє майно та майнові права, де б воно не було та з чого воно б не складалося, і взагалі все те, що належатиме йому на день смерті і на що за законом він буде мати право, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Його заповіт посвідчений приватним нотаріусом Канівського міського нотаріального округу Стеблиною С. В.та зареєстрований у реєстрі за № 54.
У вказаному заповіті зазначено, що цей заповіт, на прохання заповідача та з його слів, записаний нотаріусом з допомогою технічного запису, прочитаний ним, заповідачем, вголос. Заповіт складено у двох примірниках, один із яких призначений для зберігання у справах приватного нотаріуса Стеблини С. В., а інший, викладений на спеціальному нотаріальному бланку, - для заповідача. Також у заповіті міститься рукописний напис заповідача про те, що він прочитав заповіт вголос та особисто підписав (том 1 а. с. 15-17).
Матеріалами спадкової справи № 297-2016, заведеної 29 червня 2016 року Канівською державною нотаріальною конторою, підтверджується, що після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , спадщину за заповітом прийняв ОСОБА_3 , а за законом - ОСОБА_8 та ОСОБА_1 (том 1 а. с. 146-204).
У висновку судової почеркознавчої експертизи від 29 березня 2018 року № 1/2872, складеному експертом Черкаського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Кононенком В. М., зазначено, що рукописні написи: «Заповіт мною прочитано вголос та особисто підписаний» у першому примірнику заповіту, який зберігається у приватного нотаріуса Стеблини С. В., виконані ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Підписи від імені ОСОБА_5 у графах «Підпис» першого примірнику заповіту від 08 квітня 2013 року та його другого примірнику виконані самим ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Рукописні написи « ОСОБА_5 » у графах «Підпис» першого примірнику заповіту від 08 квітня 2013 року та його другого примірника, виконані самим ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Рукописні написи «Заповіт мною прочитано вголос та особисто підписаний» та « ОСОБА_5 » у двох примірниках заповіту містять незначні ознаки порушення письма, що мають постійний характер, причиною яких може бути дія на письмо природних внутрішніх збиваючих факторів, які не пов'язані з навмисною зміною почерку (скоріш за все вікові зміни організму) (том 1 а. с. 223-232).
Згідно з висновком судово-технічної експертизи документів від 29 березня 2018 року № 1/2871, складеним експертом Черкаського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Кононенком В. М., будь-яких ознак, які б свідчили про внесення змін у бланк першого примірника заповіту від 08 квітня 2013 року, що знаходиться у Канівській державній нотаріальній конторі, у бланк двох примірників витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі та у другий примірник заповіту від 08 квітня 2013 року, який знаходиться у приватного нотаріуса Стеблини С. В. (враховуючи захисні елементи бланків), та в їх реквізити (друковані та рукописні написи, відтиски печаток, підписи) не виявлено (том 4 а. с. 137-139).
У висновку судового експерта Вінницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Возного В. С. від 11 вересня 2018 року № 3422/18-21, складеному за результатами проведення додаткової судово-технічної експертизи, вказано, що:
- надати відповідь на питання щодо визначення абсолютного часу внесення (друкування) тексту на спеціальному нотаріальному бланку першого примірника заповіту серії ВТЕ № 210539 від 08 квітня 2013 року та на другому екземплярі заповіту від 08 квітня 2013 року не виявляється можливим;
- визначення абсолютного часу утворення смуги на лицевій стороні спеціального нотаріального бланку першого примірника заповіту серії ВТЕ № 210539 від 08 квітня 2013 року виходить за межі компетенції експерта, який проводив дослідження;
- на спеціальному нотаріальному бланку серії ВТЕ № 210539 першого примірника заповіту від 08 квітня 2013 року хвиляста смуга шириною від 1,5 до 3 мм та довжиною приблизно 28 см, у якій відсутні окремі друковані букви та їх частини (сторінка 4 висновку експерта від 29 березня 2018 року № 1/2871) утворена внаслідок залому аркуша бланку серії ВТЕ № 210539, що виник внаслідок нештатної ситуації у роботі друкарського пристрою, при «порожньому» прогоні (без синтезу тексту) аркуша через друкарський пристрій у період часу до виконання (синтезу) тексту заповіту від 08 квітня 2013 року на наданому на дослідження бланку серії ВТЕ № 210539;
- у межах смуги волокна паперу бланка серії ВТЕ № 210539 не перебували в безпосередньому контакті з поверхнею барабана друкарського пристрою, внаслідок чого синтезовані на барабані знаки тексту не перенеслися на поверхню документу (не вступили у контакт з волокнами паперу і відповідно не відобразилися);
- будь-яких ознак, які свідчили б про зумисне стороннє втручання у документ і внесення змін у бланк першого примірника заповіту від 08 квітня 2013 року та в його реквізити (друковані та рукописні записи, відтиск печатки, підписи), не виявлено;
- дзеркальний слабко видимий відтиск печатки на першій сторінці заповіту виконаний з якогось відтиску Гербової печатки ОСОБА_9 . приватного нотаріуса Канівського міського нотаріального округу, що мав у знаках надлишкову кількість барвної речовини у проміжок часу до висихання та просочення у папір барвника і був виконаний на якомусь іншому документі, при контакті цих документів, внаслідок чого надлишки барвника з відтиску печатки на іншому документі у дзеркальному вигляді перекопіювалися на наданий на дослідження заповіт від 08 квітня 2013 року (том 4 а. с. 131-134).
Згідно з висновком додаткової судово-технічної експертизи документів від 16 серпня 2021 року № 10790, складеним експертом Національного наукового центру «Інститут судових експертиз Ім. засл. проф. М. С. Бокаріуса» Семко М. Ю., на лицьовій стороні наданого для дослідження спеціального нотаріального бланку серії ВТЕ № 210539 заповіту від 08 квітня 2013 року є хвиляста смуга шириною від 1,5 до 3 мм та довжиною приблизно 28 см, яка утворилася внаслідок залому аркуша паперу бланка документа під час його руху у паперопровідній системі. У наданому на дослідженні заповіті від 08 квітня 2013 року від імені ОСОБА_5 у друкований та рукописний текст зміни (підчистка, дописка, травлення) у первинний зміст тексту не вносилися. Встановити зміст фрагмента відтиску печатки на лицьовій стороні наданого для дослідження заповіту серії ВТЕ № 210539 не вдається можливим, з причин, що наведені у дослідницькій частині висновку. Частина питання щодо встановлення, кому належить печатка, не вирішувалася, оскільки не відноситься до компетенції експерта (том 3 а. с. 5-10).
Під час розгляду справи у суді першої інстанції були допитані судові експертиОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , які повністю підтримали складені ними висновки судових експертиз.
У другому примірнику спірного заповіту, який зберігався у справах приватного нотаріуса Стеблини С. В., відсутні будь-які дефекти (том 1 а. с. 160).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пункту 1 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
За змістом касаційної скарги рішення судів попередніх інстанцій у частині відмови в задоволенні позову третьої особи із самостійними вимогами на предмет спору не оскаржуються, а тому в силу положень вищенаведеної частини першої статті 400 ЦПК України Верховним Судом не переглядаються.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).
Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Згідно зі статтями 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов'язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до частин першої, другої статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).
Статтями 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої-п'ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Відповідно до статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Згідно зі статтями 1233-1235 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається. Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.
Відповідно до статей 1247, 1248 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу. Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України. Нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (стаття 1253 цього Кодексу).
Згідно з частинами першою-п'ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Згідно зі статтею 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Недійсність окремого розпорядження, що міститься у заповіті, не має наслідком недійсності іншої його частини. У разі недійсності заповіту спадкоємець, який за цим заповітом був позбавлений права на спадкування, одержує право на спадкування за законом на загальних підставах.
Отже, заповіт, як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів. Недійсними є заповіти: 1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складення заповіту); 3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складення заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складення тощо).
Відповідно до змісту наведених норм дійсним, тобто таким, що відповідає вимогам закону, є заповіт, який посвідчений уповноваженою особою, яка мала на це право в силу закону, відсутні порушення його форми та посвідчення, волевиявлення заповідача було вільним і відповідало його волі.
У постанові Верховного Суду від 12 січня 2021 року у справі № 397/1396/19 (провадження № 61-14040св20) вказано, що технічні помилки (описки) у заповіті не впливають на його дійсність, не свідчать про порушення його форми та порядку посвідчення. Отже, технічні помилки не є тими порушеннями, які впливають на форму та посвідчення заповіту, що було б підставою для визнання заповіту недійсним.
За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, встановивши, що спірний заповіт відповідає вимогам закону щодо його форми, підписаний власноруч заповідачем, у тексті заповіту, який записано приватним нотаріусом за допомогою загальноприйнятих технічних засобів,вказано дату та місце його складення, перевірено особу заповідача та її дієздатність, тобто нотаріусом дотримано порядок посвідчення заповіту, тоді як доказів того, що волевиявлення ОСОБА_5 щодо складення заповіту на ім'я малолітнього ОСОБА_3 не було вільним і не відповідало його волі, матеріали справи не містять, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо відсутності підстав для задоволення первісного позову.
Разом із тим, суди правильно вказали, що дефект у вигляді хвилястої смуги, утвореної внаслідок залому у друкарському пристрої аркуша спеціального нотаріального бланку серії ВТЕ № 210539, не може слугувати підставою для визнання заповіту недійсним чи кваліфікації як нікчемного, оскільки не є тим порушенням, яке впливає на форму та посвідчення заповіту, що підтверджує сам зміст положень статей 1247, 1257 ЦК України. Вказаний дефект не впливає на розуміння дійсного волевиявлення спадкодавця щодо розпорядження своїм майном. При цьому, у другому примірнику заповіту, який зберігався у справах приватного нотаріуса Стеблини С. В., відсутні будь-які дефекти.
Протилежна кваліфікація буде базуватися на мотивах розширеного розуміння вимог до форми та порядку посвідчення заповіту і порушить принцип свободи заповіту, оскільки він піддається правовій охороні й після смерті заповідача.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначили характер спірних правовідносин і норми матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого в означеній вище частині ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.
Доводи касаційної скарги про те, що суди безпідставно не врахували правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року у справі № 6-2424цс16, у постановах Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року у справі № 761/26815/17, від 13 березня 2023 року у справі № 398/1796/20 та у постановах Верховного Суду від 17 червня 2021 року у справі № 761/12692/17, від 21 грудня 2021 року у справі № 148/2112/19, від 08 лютого 2023 року у справі № 359/12165/14-ц, не заслуговують на увагу з огляду на таке.
У постанові Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року у справі № 6-2424цс16 вказано, що судам відповідно до статті 215 ЦК України необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 ЦК України, тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК України). Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду. Таким чином оспорюваний правочин є недійсним в силу визнання його судом, а нікчемний - в силу припису закону.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року у справі № 761/26815/17 (провадження № 61-16353сво18) зазначено, що тлумачення статей 15, 16 ЦК України свідчить, що недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.
У постанові Верховного Суду від 17 червня 2021 року у справі № 761/12692/17 (провадження № 61-37390свп18) та упостанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2023 року у справі № 398/1796/20 (провадження № 61-432сво22) вказано, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб'єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину.
У постанові Верховного Суду від 21 грудня 2021 року у справі № 148/2112/19 (провадження № 61-18061св20) зазначено, що недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття прав взагалі).
У постанові Верховного Суду від 08 лютого 2023 року у справі № 359/12165/14-ц (провадження № 61-13417св21) вказано, що нікчемний правочин (частина друга статті 215 ЦК України) є недійсним вже в момент свого вчинення (ab initio), і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх (erga omnes). Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає.
Однак висновки судів попередніх інстанцій у цій справі не суперечать правовим висновкам суду касаційної інстанції, викладеним у зазначених постановах, оскільки під час вирішення первісного позову суди, спростувавши належним чином обставину нікчемності спірного заповіту, правильно вказали про відсутність підстав для застосування правових наслідків недійсності правочину.
Поряд із цим колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що цивільне право чи інтерес, у цьому випадку право на спадщину, мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним. Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц, провадження № 14-90цс19.
Таким чином суд першої інстанції у резолютивній частині його рішення дійшов обґрунтованого висновку про необхідність відмовити у задоволенні вимоги про визнання заповіту нікчемним. Водночас помилкове незазначення судами обох інстанцій у мотивувальних частинах оскаржуваних рішень про те, що така позовна вимога не є вимогою, яка забезпечує ефективний спосіб захисту порушених прав позивача, не призвело до неправильного вирішення спору по суті, тоді як за правилами частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Наведені ОСОБА_1 у касаційній скарзі доводи про те, що спірний заповіт від імені ОСОБА_5 складено з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів саме в тому контексті, який, на думку позивача, підтверджує обґрунтованість заявлених ним позовних вимог.
Вказані доводи касаційної скарги не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки в силу приписів статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не може вдаватися до встановлення або до оцінки обставин, що не були встановлені в оскаржуваних рішеннях, не вирішує питання про достовірність або недостовірність доказів чи про перевагу одних доказів над іншими.
ОСОБА_1 не довів існування таких обставин, які б свідчили про нікчемність заповіту на противагу дійсного волевиявлення спадкодавця щодо розпорядження своїм майном, тоді як свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов'язковість її виконання.
Подібність правовідносин означає, зокрема тотожність об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.
Під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, необхідно розуміти, зокрема такі, в яких аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.
Таким чином, проаналізувавши зміст оскаржуваних судових рішень з точки зору застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що судами попередніх інстанцій були ухвалені судові рішення відповідно до встановлених ними обставин на підставі поданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер. Висновки судів у цій справі не суперечать правовим висновкам, викладеним у наведених постановах суду касаційної інстанції, на які послався заявник у касаційній скарзі.
З огляду на викладене, Верховний Суд у цій справі дійшов висновку про необґрунтованість наведеної у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Інші наведені у касаційній скарзі доводи аналогічні доводам апеляційної скарги та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367, 368 ЦПК України перевірив їх та обґрунтовано спростував, а тому Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи представника заявника. При цьому суд враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).
Обставини справи встановлені судами попередніх інстанцій на підставі оцінки зібраних доказів, проведеної з дотриманням вимог процесуального закону. Тобто суди дотрималися принципу оцінки доказів, згідно з яким суди на підставі всебічного, повного й об'єктивного розгляду справи аналізують і оцінюють докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв'язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів та за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).
Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення в частині вирішення первісного позову - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом цієї справи в суді касаційної інстанції, покладаються на заявника.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 14 березня 2023 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 31 травня 2023 року в частині вирішення позову ОСОБА_13 до ОСОБА_2 , яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , Виконавчий комітет Канівської міської ради Черкаської області як орган опіки та піклування, приватний нотаріус Канівського міського нотаріального округу Стеблина Сергій В'ячеславович, про визнання заповіту нікчемним та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:Є. В. Петров
А. І. Грушицький
І. В. Литвиненко