26 березня 2024 року
м. Київ
справа № 279/996/23
провадження № 61-3239ск24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О.,
Сердюка В. В.,
розглянув касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Веремчук Віктор Володимирович,
на постанову Житомирського апеляційного суду від 31 жовтня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_5 , про відшкодування моральної шкоди, заподіяної кримінальним правопорушенням,
У лютому 2023 року ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 звернулися до суду з позовом до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1
(далі - ФОП ОСОБА_1 ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_5 , про відшкодування моральної шкоди, заподіяної кримінальним правопорушенням, на користь ОСОБА_2
та ОСОБА_3 по 350 000 грн кожному та 250 000 грн на користь
ОСОБА_4 .
Коростенський міськрайонний суд Житомирської області рішенням
від 19 квітня 2023 року позов ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 задовольнив.
Стягнув з ФОП ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 350 000 грн
у рахунок відшкодування моральної шкоди внаслідок смерті сина
ОСОБА_6 , спричиненої кримінальним правопорушенням.
Стягнув з ФОП ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 350 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди внаслідок смерті сина ОСОБА_6 , спричиненої кримінальним правопорушенням.
Стягнув з ФОП ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 250 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди внаслідок смерті брата ОСОБА_6 , спричиненої кримінальним правопорушенням.
Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачам, як рідним загиблого ОСОБА_6 , була заподіяна моральна шкода, яка підлягає відшкодуванню відповідачем, як власником наземного транспортного засобу. Тому з урахуванням засад розумності, виваженості, справедливості, глибини фізичних та душевних страждань позивачів, суд вважав, що моральна шкода, заявлена позивачами, підлягає задоволенню у визначеному розмірі.
Житомирський апеляційний суд постановою від 31 жовтня 2023 року рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 19 квітня
2023 року скасував та ухвалив нове судове рішення, яким позов
ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 задовольнив.
Стягнув з ФОП ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 350 000 грн
у рахунок відшкодування моральної шкоди внаслідок смерті сина
ОСОБА_6 , спричиненої кримінальним правопорушенням.
Стягнув з ФОП ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 350 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди внаслідок смерті сина ОСОБА_6 , спричиненої кримінальним правопорушенням.
Стягнув з ФОП ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 250 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди внаслідок смерті брата ОСОБА_6 , спричиненої кримінальним правопорушенням.
Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що, виходячи із встановлених фактичних обставин справи, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що законний володілець джерела підвищеної небезпеки заподіяв позивачам моральну шкоду. Проте, вірно застосувавши норми матеріального права, суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального законодавства, оскільки вказана справа розглянута у порядку спрощеного провадження, що не узгоджується з положеннями статті 274 ЦПК України. Тому на підставі пункту 7 частини третьої статті 376 ЦПК України рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог.
У касаційній скарзі, поданій 01 березня 2024 року, ФОП ОСОБА_1 ,
в інтересах якого діє адвокат Веремчук В. В., просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
У касаційній скарзі ФОП ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Веремчук В. В., порушує клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження судового рішення з посиланням на те, що строк пропущений з поважних причин, оскільки з повним текстом постанови Житомирського апеляційного суду від 31 жовтня 2023 року заявник ознайомився лише
20 лютого 2024 року після отримання судового рішення його представником, що підтверджується копією конверта Житомирського апеляційного суду щодо направлення копії постанови від 31 жовтня 2023 року на адресу його представника, а також інформацією щодо направлення поштових відправлень Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта», з вказівкою часу приймання та отримання, згідно з номером ідентифікатора поштового відправлення.
Відповідно до частин другої, третьої статті 390 ЦПК України учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині третій
статті 394 цього Кодексу.
Конституційне право на судовий захист передбачає як невід'ємну частину такого захисту поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належному судовому процесі.
Одним із визначальних критеріїв для прийняття судом рішення про поновлення чи непоновлення строку є досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами окремої особи. Дотримання строків стосується всіх учасників спору, які мають право на справедливий суд.
Перевіривши доводи клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень та додані до касаційної скарги матеріали, зокрема відповідні докази отримання копії судового рішення суду апеляційної інстанції, суд вважає, що клопотання підлягає задоволенню, оскільки наведені заявником обставини свідчать про наявність поважних причин пропуску строку на оскарження, що є підставою для його поновлення.
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник вказує пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Касаційна скарга мотивована тим, що розмір відшкодування моральної шкоди є необ'єктивним та необґрунтованим, оскільки позивачі не довели належними та допустимими доказами співмірність розміру відшкодування моральної шкоди із спричиненою шкодою.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких підстав.
Суди встановили, що Коростенський міськрайонний суд Житомирської області вироком від 24 червня 2021 року, з урахуванням вироку Житомирського апеляційного суду від 20 жовтня 2021 року (справа № 279/436/21), визнав ОСОБА_5 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286 КК України та призначив покарання у виді 5 років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 3 роки. На підставі статті 75 КК України звільнив від відбування основного покарання з іспитовим строком 3 роки, з покладанням обов'язків, передбачених статтею 76 КК України.
З огляду на зміст вироків, ОСОБА_5 засуджений за те, що 26 листопада 2020 року, керуючи технічно справним транспортним засобом - автомобілем марки VOLVO, державний номерний знак НОМЕР_1 , з напівпричепом марки HUMBAUR, державний номерний знак НОМЕР_2 , перевозячи у напівпричепі вантаж вагою 13 500 кг, рухався автодорогою Київ-Ковель-Яготин
у напрямку міста Ковеля.
26 листопада 2020 року, рухаючись у вказаному напрямку, ОСОБА_5 , керуючи автомобілем марки VOLVO державний номерний знак НОМЕР_1 ,
з напівпричепом марки HUMBAUR, державний номерний знак НОМЕР_2 , автодорогою Київ-Ковель-Яготин, на 155 км, наближаючись до перехрестя з вулиці Сергія Кемського у місті Коростені Житомирської області в межах населеного пункту «Коростень», порушив вимоги пунктів 1.10 «Дорожні умови» та «Дорожня розмітка», 2.3 (б), 8.1, 8.7.3.Є, 8.10 та вимог пункту Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001року № 1306.
Таким чином ОСОБА_5 проявив неуважність, не стежив за дорожньою обстановкою, відволікся від керування транспортним засобом, не зупинився перед перехрещуваною проїзною частиною вулиці Сергія Кемського у місті Коростені Житомирської області, продовжив рух на червоний сигнал світлофора у напрямку смуги руху автомобіля «ВАЗ» 2101, державний номерний знак НОМЕР_3 , який в свою чергу рухався цією вулицею,
в момент знаходження останнього від місця зіткнення на відстані, що не дозволяла водієві ОСОБА_6 уникнути дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) шляхом застосування своєчасного термінового гальмування чи безпечного об'їзду з моменту виникнення небезпеки для руху. Виїхавши на вказане перехрестя доріг, ОСОБА_5 , керуючи автомобілем марки VOLVO, державний номерний знак НОМЕР_1 , з напівпричепом марки HUMBAUR, державний номерний знак НОМЕР_2 , здійснив зіткнення з автомобілем марки «ВАЗ» 2101, державний номерний знак НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_6 .
Внаслідок зіткнення водій автомобіля марки «ВАЗ» 2101, державний номерний знак НОМЕР_3 , ОСОБА_6 отримав важкі тілесні ушкодження і був госпіталізований до реанімаційного відділення Коростенської районної лікарні, де від отриманих тілесних травм ІНФОРМАЦІЯ_1 помер.
Згідно з висновком експерта у ОСОБА_6 виявлені тілесні ушкодження, які мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень у живої особи, як небезпечні для життя та знаходяться у причинному зв'язку з настанням смерті.
Відповідно до довідки Бехівського Старостинського округу Виконавчого комітету Коростенської міської ради Житомирської області від 12 січня
2023 року ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер
ІНФОРМАЦІЯ_1 , дійсно був зареєстрований та проживав на день смерті за адресою: АДРЕСА_1 . Разом з ним на день смерті за вищевказаною адресою були зареєстровані та проживали: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ; ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ; ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .
Суди також установили, що згідно з довідкою-характеристикою від 14 червня 2021 року ОСОБА_5 працював у ФОП ОСОБА_1 з 24 листопада
2020 року по теперішній час на посаді водія вантажного автомобіля
на підставі наказу від 23 листопада 2020 року № 182. Отже, 26 листопада
2020 року (на момент вчинення ДТП) ОСОБА_5 виконував свої трудові обов'язки.
Обставини, викладені в позовній заяві, відповідач не заперечував.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Згідно зі статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частиною першою статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 як на підставу захисту своїх порушених прав посилалися на те, що внаслідок ДТП від отриманих тілесних ушкоджень помер ОСОБА_6 , чим заподіяно моральну шкоду батькам та брату, які проживали з ним однією сім'єю.
Батьки - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 постійно перебувають у напруженому психічному стані, адже думки про смерть сина не залишають їх до теперішнього часу. Емоційний стан брата ОСОБА_4 також дуже нестійкий, він відчуває глибокі моральні страждання у вигляді відчуття горя та непоправної втрати, оскільки був у дуже тісних відносинах з братом. Втрата рідної людини є найвищою немайновою втратою, яка не підлягає відновленню. Душевні страждання та вимушеність життєвих змін, у зв'язку із втратою сина та брата, є тяжкими, час та зусилля, необхідні для відновлення його повноцінного життя є довгим та складним. Вони знаходиться в пригніченому стані через смерть сина та брата, оскільки позбавлені його любові, підтримки та спілкування.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду
у постанові від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження
№ 61-2417сво19) зазначив, що «порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові. Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту».
Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Згідно зі статтею 27 Конституції України кожна людина має невід'ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов'язок держави - захищати життя людини.
Статтею 2 Конвенції гарантовано, що право кожного на життя охороняється законом.
Відповідно до статті 23 ЦК України кожна особа, має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою, зокрема щодо членів її сім'ї.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
Частиною першою статті 1172 ЦК України передбачено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Відповідно до частини другої статті 1168 ЦК моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю.
При цьому слід враховувати, що особливі правила статті 1187 ЦК України діють тоді, коли шкоду завдано тими властивостями об'єкта, через які діяльність із ним визнається джерелом підвищеної небезпеки.
У постанові від 05 грудня 2018 року у справі № 426/16825/16-ц (провадження № 14-497цс18) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб'єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб'єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець.
Шкода, завдана внаслідок ДТП, з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.
Головною особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об'єкта зобов'язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов'язок відшкодувати завдану шкоду, як винні, так і невинні володільці об'єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки.
Такі правові висновки зроблені у постановах Верховного Суду від 03 червня 2020 року у справі № 345/3335/17 (провадження № 61-22598св18),
від 07 жовтня 2020 року у справі № 742/637/19 (провадження № 61-320св20), від 26 квітня 2022 року у справі № 184/1461/20-ц (провадження
№ 61-14226св21).
Згідно з частиною п'ятою статті 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Отже, виходячи із наведених норм права, шкода (в тому числі моральна), завдана внаслідок ДТП, з вини водія, який виконував трудові обов'язки та керував автомобілем, що належить роботодавцю, на відповідній правовій підставі, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.
Таким чином, встановленню у цій справі підлягають обставини наявності між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_5 трудових відносин.
Встановивши фактичні обставини справи, дослідивши наявні у справі докази та надавши їм належну оцінку, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що відносини, які виникли між сторонами, є виключно трудовими, а тому саме на ФОП ОСОБА_1 має бути покладена відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, незалежно від вини водія ОСОБА_5 . Відповідач не надав належних та допустимих доказів на спростування висновків суду щодо існування між сторонами трудових відносин.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи рішення
про задоволення позову, апеляційний суд виходив з того, що відповідно до пункту 7 частини третьої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.
Вирішуючи спір, апеляційний суд звернув увагу на вказані обставини та дійшов правильного висновку про наявність між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_5 трудових відносин та наявність підстав для задоволення позову.
Згідно з частиною першою статті 394 ЦПК України, одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).
Пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України визначено, що суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
Як на підставу для відкриття касаційного провадження, заявник послався на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України - суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19), постановах Верховного Суду від 09 січня
2019 року у справі № 654/4218/15-ц (провадження № 61-1192св18),
від 21 лютого 2019 року у справі № 355/1394/16-ц (провадження
№ 61-3892св18), від 21 серпня 2020 року у справі № 905/1391/19,
від 02 червня 2022 року у справі № 367/274/19 (провадження № 61-5605км21).
У постанові від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що «визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення».
У постанові від 09 січня 2019 року у справі № 654/4218/15-ц (провадження
№ 61-1192св18) Верховний Суд, погоджуючись з висновком рішення суду першої інстанції, вказав, що «на момент вчинення ДТП ОСОБА_3
та ФГ «Аделаїда» перебували у трудових відносинах, а день, час і місце скоєння ДТП, свідчать про те, що ОСОБА_3 вчинив ДТП під час виконання ним трудових обов'язків. Будь-яких доказів, що ОСОБА_3 неправомірно заволодів транспортним засобом, що належить ФГ «Аделаїда», матеріали справи не містять. Оскільки ДТП сталася з вини ОСОБА_3 під час виконання ним своїх трудових обов'язків, то завдана позивачу матеріальна шкода повинна бути відшкодована ФГ «Аделаїда», з яким ОСОБА_3 перебував у трудових відносинах. Страхового відшкодування недостатньо для повного відшкодування шкоди, завданої з вини ОСОБА_3, який на момент вчинення ДТП знаходився в трудових відносинах з ФГ «Аделаїда».
У постанові від 21 лютого 2019 року у справі № 355/1394/16-ц (провадження № 61-3892св18) Верховний Суд, залишаючи без змін судові рішення судів першої та апеляційної інстанції, зазначив, що «завдані позивачу збитки працівником ТОВ «УБА-АГРОСВІТ» під час виконання ним трудових обов'язків мають бути відшкодовані роботодавцем винної у ДТП особи на підставі частини другої статті 1187, статті 1172 ЦК України».
У постанові від 21 серпня 2020 року у справі № 905/1391/19 Верховний Суд вказав, що «МТСБУ правомірно звернулося до Донецького зонального відділу Військової служби у зв'язку з тим, що саме відповідач є тією особою, що несе відповідальність за завдану шкоду внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, вчиненої ОСОБА_1, оскільки транспортний засіб, що належить відповідачу-роботодавцю, повинен бути застрахований відповідно до вимог Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» незалежно від того, хто керує цим транспортним засобом: звичайний працівник чи учасник бойових дій».
У постанові від 02 червня 2022 року у справі № 367/274/19 (провадження
№ 61-5605км21) Верховний Суд зазначив, що «належним цивільним відповідачем у кримінальному провадженні за частиною другою
статті 414 КК України (порушення правил поводження зі зброєю, а також із речовинами і предметами, що становлять підвищену небезпеку для оточення, що спричинило смерть потерпілого) є військовослужбовець, який такі правила порушив, а не військова частина, в якій він проходив військову службу, з огляду на те, що військовослужбовець був обізнаний із технічними властивостями зброї, неодноразово проходив інструктаж щодо її використання та застосування, права на отримання зброї, з якої було здійснено постріл, він не мав, під час події він перебував у тій частині сховища складу озброєння і боєприпасів військової частини, куди не мав права заходити».
Для визначення подібності правовідносин Верховний Суд враховує правовий висновок, викладений в мотивувальній частині постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20), згідно з яким на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб'єктним й об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Посилання в касаційній скарзі, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновки щодо застосування норми права
у подібних правовідносинах, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц (провадження
№ 14-538цс19), постановах Верховного Суду від 09 січня
№ 654/4218/15-ц (провадження № 61-1192св18), від 21 лютого 2019 року
у справі № 355/1394/16-ц (провадження № 61-3892св18), від 21 серпня
2020 року у справі № 905/1391/19, є безпідставними, оскільки висновки
в указаних справах не суперечать висновкам судів під час розгляду цієї справи.
Посилання в касаційній скарзі, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновки щодо застосування норми права
у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду
від 02 червня 2022 року у справі № 367/274/19 (провадження № 61-5605км21), колегія суддів не бере до уваги, оскільки висновки у цій справі, і у справі, що переглядається, а також встановлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин, є різними, у зазначеній справі суди виходили з конкретних обставин та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Доводи касаційної скарги про те, що позивачі не довели належними та допустимими доказами співмірність розміру відшкодування моральної шкоди із спричиненою шкодою, колегія суддів відхиляє з огляду на таке.
Визначаючи розмір моральної шкоди, суди першої та апеляційної інстанцій правильно виходили із засад розумності та справедливості, ураховуючи глибину фізичних та душевних страждань позивачів, які втратили сина та брата, що спричинило та буде спричиняти протягом усього життя душевні страждання; і відновити становище, яке існувало до смерті батька у житті позивачів неможливо.
Визначений позивачами розмір відшкодування моральної шкоди не може вважатися явно завищеним чи надмірним для відповідача.
Верховний Суд погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій в частині визначеного розміру відшкодування, вважає їх мотивованими та обґрунтованими. Верховний Суд враховує, що передчасна смерть сина та брата позивачів спричинила втрату важливого життєвого зв'язку, який поновлений бути не може та відповідно завдає довготривалих та глибоких душевних страждань.
Такі висновки судів відповідають усталеним підходам судової практики в частині визначення розміру відшкодування.
Так у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року
у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19) міститься висновок про те, що визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
Подібний висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведений у постанові Верховного Суду від 19 жовтня
2022 року у справі № 944/4790/19 (провадження № 61-15852св21)
та від 06 березня 2023 року у справі № 559/961/17-ц (провадження
№ 61-125св23).
Інші доводи, наведені в касаційній скарзі, були предметом дослідження у суді апеляційної інстанції з наданням відповідної правової оцінки, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, а тому висновків суду не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають.
Відповідно до частини шостої статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.
З огляду на зміст касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень, скарга є необґрунтованою, Верховний Суд уже викладав у своїх постановах висновки щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до таких висновків.
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду процедура, яка застосовується
у Верховному Суді, може бути більш формальною.
Виходячи з викладеного, у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
У зв'язку з відмовою у відкритті касаційного провадження не підлягає окремому розгляду клопотання заявника про зупинення виконання постанови Житомирського апеляційного суду від 31 жовтня 2023 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку.
Керуючись статтею 390, пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Клопотання Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ,
в інтересах якого діє адвокат Веремчук Віктор Володимирович, про поновлення строку на касаційне оскарження судового рішення задовольнити.
Поновити Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 ,
в інтересах якого діє адвокат Веремчук Віктор Володимирович, строк
на касаційне оскарження постанови Житомирського апеляційного суду
від 31 жовтня 2023 року.
Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_5 , про відшкодування моральної шкоди, заподіяної кримінальним правопорушенням, за касаційною скаргою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Веремчук Віктор Володимирович, на постанову Житомирського апеляційного суду
від 31 жовтня 2023 року.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявникові.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:І. М. Фаловська С. О. Карпенко В. В. Сердюк