26 березня 2024 року
м. Київ
справа № 137/201/23
провадження № 61-11687св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - заступник керівника Вінницької окружної прокуратури Семенюк Володимир Анатолійович в інтересах держави в особі Літинської селищної ради Вінницького району Вінницької області,
відповідач - ОСОБА_1 ,
третя особа - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом заступника керівника Вінницької окружної прокуратури Семенюка Володимира Анатолійовича в інтересах держави в особі Літинської селищної ради Вінницького району Вінницької області до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_2 , про витребування земельної ділянки
за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Гунька Олексія Андрійовича на рішення Літинського районного суду Вінницької області від 10 травня 2023 року у складі судді Верещинської Я. С. та постанову Вінницького апеляційного суду від 29 червня 2023 року у складі колегії суддів: Шемети Т. М., Сала Т. Б., Якименко М. М.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2023 року заступник керівника Вінницької окружної прокуратури Семенюк В. А. в інтересах держави в особі Літинської селищної ради Вінницького району Вінницької області (далі - Літинська селищна рада) звернувся до суду з позовом, у якому просив витребувати у ОСОБА_1 на користь Літинської селищної ради земельну ділянку площею 2,0 га, кадастровий номер 0522480800:01:000:0321, що розташована на території колишньої Бірківської сільської ради Літинського району Вінницької області.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, заступник керівника Вінницької окружної прокуратури посилався на те, що Вінницька окружна прокуратура встановила випадок незаконного вибуття з державної у приватну власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення, площею 2,0 га, кадастровий номер 0522480800:01:000:0321, розташованої на території колишньої Бірківської сільської ради, право власності якої було зареєстроване за ОСОБА_2 . Підставою для державної реєстрації права власності на спірну земельну ділянку стало рішення 34-ї сесії 7-го скликання Бірківської сільської ради Літинського району Вінницької області від 16 жовтня 2020 року № 332 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та безоплатної передачі її у власність». Водночас з інформації, отриманої з архівного відділу Вінницької районної державної адміністрації, відомо, що 34-та сесія 7-го скликання Бірківської сільської ради, яка відбулась 16 жовтня 2020 року, не приймала рішення № 332 про передання земельної ділянки у власність. Тобто для реєстрації права власності державному реєстратору речових прав Брацлавської селищної ради було надано підроблений документ. За цим фактом прокуратура здійснює процесуальне керівництво у кримінальному провадженні за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 358 КК України.
У подальшому ОСОБА_2 продав зазначену земельну ділянку ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 17 серпня 2021 року. Таким чином, ОСОБА_3 придбав спірну земельну ділянку в особи, яка не мала права її відчужувати. У зв'язку з цим прокурор просив позов задовольнити.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Літинський районний суд Вінницької області рішенням від 10 травня 2023 року позов задовольнив. Витребував у ОСОБА_1 на користь Літинської селищної ради земельну ділянку площею 2,0 га, з кадастровим номером 0522480800:01:000:0321, що розташована на території колишньої Бірківської сільської ради Літинського району Вінницької області. Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позовні вимоги є обґрунтованими та доведеними, реєстрація права власності на спірну земельну ділянку була вчинена на підставі підробленого (неіснуючого) рішення органу місцевого самоврядування, тобто ця ділянка вибула з володіння власника не з його волі, а тому у цій справі підлягають застосуванню положення статті 388 ЦК України про витребування майна у ОСОБА_1 як у добросовісного набувача.
Також суд урахував, що звернення прокурора спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання про безоплатне передання земельних ділянок у приватну власність та повернення у державну власність землі, яка вибула з власності держави незаконно поза її волею.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Вінницький апеляційний суд постановою від 29 червня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану його представником - адвокатом Гуньком О. І., залишив без задоволення. Рішення Літинського районного суду Вінницької області від 10 травня 2023 року залишив без змін.
Апеляційний суд мотивував постанову тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи
У серпні 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Гунько О. А. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Літинського районного суду Вінницької області від 10 травня 2023 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 29 червня 2023 року і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Підставою касаційного оскарження вказував те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16, від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17, від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15, від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19, від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18, від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17, від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 та постановах Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі № 522/14900/19, від 12 квітня 2023 року у справі № 205/7567/18, від 15 березня 2023 року у справі № 725/1824/20.
Касаційна скарга мотивована неврахуванням судами того, що у спірному випадку помилка держави полягає в тому, що внаслідок її недбалості майно вибуло з її володіння, оскільки, здійснивши державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, держава в особі її органів державної реєстрації офіційно визнала і підтвердила факт припинення речових прав на земельну ділянку та набуття права власності на неї ОСОБА_2 шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Право власності ОСОБА_2 було зареєстроване 11 травня 2021 року, а до відповідача відповідне право перейшло на підставі договору купівлі-продажу від 17 серпня 2021 року, тобто більш ніж через три місяці. Водночас прокурор не довів, а в матеріалах справи немає доказів на підтвердження вчинення будь-якою особою протиправних дій, внаслідок яких відбулася державна реєстрація.
Витребовуючи спірну земельну ділянку у відповідача як добросовісного набувача, суди попередніх інстанцій створили правову невизначеність у способі подальшого захисту прав та необхідності визначення особи, яка ці права порушила, що є надмірним тягарем, покладеним на відповідача у зв'язку із втручанням у право на мирне володіння майном.
У вересні 2023 року заступник керівника Вінницької окружної прокуратури подав відзив на касаційну скаргу у якому зазначив, що судові рішення не суперечать правовим висновкам, які зазначені в касаційній скарзі як підстава для відкриття касаційного провадження, оскільки у них встановлені інші фактичні обставини.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 20 вересня 2023 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
29 вересня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи
Суди попередніх інстанцій встановили, що 11 травня 2021 року державний реєстратор Брацлавської селищної ради Вінницької області зареєстрував за ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку площею 2,0 га з кадастровим номером 0522480800:01:000:0321, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна. Підставою для державної реєстрації права власності на зазначену земельну ділянку стало рішення Бірківської сільської ради Літинського району Вінницької області від 16 жовтня 2020 року № 332 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та безоплатної передачі її у власність», яким затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), що розташована на території Бірківської сільської ради, та передано безоплатно у приватну власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 2,0 га з кадастровим номером 0522480800:01:000:0321, для ведення особистого селянського господарства.
З інформації, отриманої з архівного відділу Вінницької районної державної адміністрації, відомо, що 34-та сесія 7-го скликання Бірківської сільської ради Літинського району Вінницької області, яка відбулась 16 жовтня 2020 року, не приймала рішення № 332 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та безоплатної передачі її у власність», прийняла рішення № 332, яке стосувалось питання надання сільському голові Бірківської сільської ради щорічної основної відпустки та матеріальної допомоги.
На підставі договору купівлі-продажу від 17 серпня 2021 року № 5822 ОСОБА_2 відчужив ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2,0 га з кадастровим номером 0522480800:01:000:0321
З листа Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 29 серпня 2022 року № 0-2-0.6-2974/2-22 відомо, що земельна ділянка з кадастровим номером 0522480800:01:000:0321 розташована за межами населеного пункту на території колишньої Бірківської сільської ради, на території Літинської селищної територіальної громади.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (частина друга статті 328 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Власник має право витребувати майно з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України).
Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо згідно з статтею 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (стаття 330 ЦК України).
Відповідно до частини третьої статті 388 ЦК України, якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 388 ЦК України.
Отже, можливість витребування майна з володіння іншої особи закон ставить у залежність насамперед від змісту правового зв'язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).
Правила частини першої статті 388 ЦК України стосуються випадків, коли набувач за відплатним договором придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач). У такому випадку власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. У частині третій цієї ж статті передбачено самостійне правило: якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача в усіх випадках.
За змістом частини п'ятої статті 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо суд встановить, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача й є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна (див. пункти 28, 29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18)).
У постанові Верховного Суду України від 18 січня 2017 року у справі № 6-2776цс16 зроблено висновок, що «втручання держави в право на мирне володіння своїм майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави загалом є предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що ратифікований Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року. Стала практика ЄСПЛ (серед багатьох інших рішення ЄСПЛ від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції», від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України», від 07 липня 2011 року у справі «Сєрков проти України», від 23 листопада 2000 року у справі «Колишній король Греції та інші проти Греції», від 22 січня 2009 року у справі «Булвес» АД проти Болгарії», від 02 листопада 2004 року у справі «Трегубенко проти України», від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України») свідчить про наявність трьох критеріїв, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. Стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується».
Розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц), а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо (див. пункт 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20)).
Під час розгляду цієї справи суди попередніх інстанцій врахували, що необхідною передумовою виникнення права власності на земельну ділянку за певних обставин має бути рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування, які діють від імені власника, про передання у власність земельної ділянки, а відсутність такого рішення з боку держави як власника земельних ділянок свідчить про відсутність рішення уповноваженого органу виконавчої влади, на підставі якого ОСОБА_2 набув право власності на земельну ділянку.
Також суди попередніх інстанцій установили, що державна реєстрація права приватної власності за ОСОБА_2 на земельну ділянку проведена на підставі підробленого рішення органу місцевого самоврядування.
Крім того з матеріалів справи відомо, що ОСОБА_1 уклав договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки від 17 серпня 2021 року, тоді як першу реєстрацію права власності на земельну ділянку на підставі підробленого рішення органу місцевого самоврядування було здійснено 11 травня 2021 року, тобто відчуження відбулося лише після спливу трьох місяців після її реєстрації. Наведене мало б викликати у ОСОБА_1 сумнів щодо законності набуття продавцем відповідних прав на земельну ділянку.
Згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру судових рішень також відомо (справи № 137/828/23, № 137/1177/23), що ОСОБА_1 у 2021-2022 роках на підставі договорів купівлі-продажу придбав ще дві земельні ділянки, розташовані на території колишньої Бірківської сільської ради, право власності на які, як встановив суд, первісно було зареєстроване на підставі підроблених рішень сільської ради. У зазначених справах суд першої інстанції задовольнив позови прокурора і Літинської селищної ради про витребування земельних ділянок.
Встановивши, що реєстрація права власності на спірну земельну ділянку була здійснена на підставі підробленого (неіснуючого) рішення органу місцевого самоврядування, тобто ця ділянка вибула з володіння власника не з його волі, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що в цій справі підлягають застосуванню норми статті 388 ЦК України про витребування майна у ОСОБА_1 як у добросовісного набувача.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 05 квітня 2023 року у справі № 139/997/21 (провадження № 61-12898св22).
При цьому місцевий суд правильно врахував висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 373/1810/16-ц, про те, що законодавчо визначений порядок набуття права власності громадянами на земельну ділянку із земель державної та комунальної власності потребує наявності, з одного боку, волевиявлення осіб до отримання земельної ділянки у формі подання заяви, з іншого - прийняття рішення про її передачу органом державної влади або місцевого самоврядування. Тож відсутність волевиявлення територіальної громади на передачу земельної ділянки є порушенням законодавства. Право власності на майно, яке було передано за угодами щодо його відчуження поза волею власника, не набувається, у тому числі й добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути у нього витребуване. Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна. Лише за наявності волевиявлення органу місцевого самоврядування, оформленого рішенням, можливе розпорядження спірним нерухомим майном. Таким чином, у випадку, якщо майно вибуло з володіння законного власника поза його волею, останній може розраховувати на повернення такого майна, незважаючи на добросовісність та відплатність його набуття сторонніми особами, і має право звернутися до суду з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційним позовом).
Також суд врахував, що звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання про безоплатне передання земельної ділянки у приватну власність та повернення у державну власність землі, яка вибула з власності держави незаконно поза її волею.
При цьому суди врахували статтю 1 Першого протоколу до Конвенції, яка гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, а також те, що для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за яких майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.
Верховний Суд у постанові від 16 серпня 2023 року у справі № 175/5124/19 (провадження № 61-1535св23) дійшов висновку, що право держави витребувати земельну ділянку, з огляду на доведену незаконність і безпідставність її набуття фізичною особою, передбачене у чинному законодавстві України. Відповідні норми стосовно охорони земель і регламентування підстав для витребування майна з чужого незаконного володіння є доступними, чіткими та передбачуваними. Повернення у комунальну власність земельної ділянки, незаконно набутої фізичною особою без відповідного рішення уповноваженого органу, переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоби таке використання відбувалося за цільовим призначенням.
Таким чином, суд у цій справі перевірив, чи є втручання законним, чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес, чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. Надано належну оцінку добросовісності відповідача та додержання справедливого балансу в питаннях позбавлення майна, у зв'язку з чим доводи касаційної скарги в цій частині є необґрунтованими.
Верховний Суд також враховує інтереси позивача як власника спірної земельної ділянки, який здійснює захист порушеного права власності, надаючи їм оцінку з точки зору балансу з правами та інтересами добросовісного набувача, та вважає, що права та інтереси власника, якого позбавили володіння земельною ділянкою внаслідок протиправних дій перевищують інтереси набувача, який набув право власності на майно. Отже, за обставин цієї справи, вимоги позивача про витребування спірної земельної ділянки з чужого незаконного володіння є обґрунтованими.
Крім того, ОСОБА_1 , із власності якого витребовується земельна ділянка, не позбавлений можливості відновити своє право, пред'явивши вимогу до першого набувача, у якого він придбав земельну ділянку, про відшкодування збитків на підставі статті 661 ЦК України. Відповідно до частини першої цієї статті у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав.
Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 07 лютого 2022 року у справі № 591/6566/20-ц (провадження № 61-19528св21), від 25 липня 2022 року у справі № 278/607/17 (провадження № 61-2068св21).
Таким чином, немає підстав уважати, що витребування земельної ділянки є надмірним тягарем для ОСОБА_1 .
З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку, що аргументи касаційної скарги (в межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження) не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, а зводяться до незгоди заявника з ухваленим у справі судовим рішенням та необхідності переоцінки доказів у справі. Водночас суд касаційної інстанції є судом права, а не факту і згідно з вимогами процесуального закону не здійснює переоцінки доказів у зв'язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.
Ураховуючи конкретні обставини цієї справи, встановлені судом, оскаржувані судові рішення не суперечать правовим висновкам, які зазначені в касаційній скарзі як підстава для відкриття касаційного провадження.
Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону, і підстав для їх скасування немає.
Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
Оскільки дію рішення Літинського районного суду Вінницької області від 10 травня 2023 року було зупинено ухвалою Верховного Суду від 20 вересня 2023 року, у зв'язку із залишенням цього судового рішення без змін його дію необхідно поновити.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Гунька Олексія Андрійовича залишити без задоволення.
Рішення Літинського районного суду Вінницької області від 10 травня 2023 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 29 червня 2023 року залишити без змін.
Поновити дію рішення Літинського районного суду Вінницької області від 10 травня 2023 року.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
М. Ю. Тітов