28 березня 2024 року
м. Київ
справа № 240/30133/21
адміністративне провадження № К/990/15604/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Чиркіна С.М.,
суддів: Єзерова А.А., Кравчука В.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 12.01.2022 (головуючий суддя: Попова О.Г.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30.05.2022 (головуючий суддя: Гонтарук В.М., судді: Біла Л.М., Матохнюк Д.Б.) у справі № 240/30133/21 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним і скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
І. РУХ СПРАВИ
У вересні 2021 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 або позивач) звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України (далі - Міноборони України або відповідач), в якому просив:
визнати протиправним та скасувати рішення Міноборони України про відмову ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги як інваліду III групи з 15.04.2021 внаслідок травми, що пов'язана із захистом Батьківщини, що оформлене протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 17.06.2021 № 96;
зобов'язати відповідача призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, з урахуванням права позивача на отримання одноразової грошової допомоги, як інваліду III групи внаслідок травми, що пов'язана із захистом Батьківщини, розмірі 250 - кратного прожиткового мінімуму, встановленої законом для працездатних осіб станом 01 календарного року, в якою буде проводитись виплата.
Житомирський окружний адміністративний суд рішенням від 12.01.2022, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 30.05.2022, у задоволенні позову відмовив.
Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, у якій просить суд касаційної інстанції скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нову постанову про задоволення позову.
IІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ
Ухвалою Верховного Суду від 07.07.2022 відкрито касаційне провадження у справі.
Ухвалою Верховного Суду від 27.03.2024 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
ІІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач стверджує, що у встановленому законодавством порядку реалізував своє право на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням 3 групи інвалідності внаслідок травми, що пов'язана із захистом Батьківщини, проте Міноборони України порушує його право на належний соціальний захист.
Стверджує, що встановлення часового інтервалу у два роки ставить під сумнів існування самої гарантії військовослужбовця на отримання належного соціального забезпечення. Таким чином, позивач вважає, що законодавець обмежуючи право на виплату ОГД дворічним строком керувався нелегітимною метою.
Відповідач позов не визнав. Зазначив, що оскільки групу інвалідності встановлено понад дворічний термін після встановлення ступеня працездатності, відсутні підстави для виплати позивачу одноразової грошової допомоги.
ІV. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Судами попередніх інстанцій установлено, що 27.01.2017 органами МСЕК позивачу було встановлено 20% втрати професійної працездатності внаслідок поранення, що пов'язане із захист Батьківщини.
У зв'язку з цим, позивачу було виплачено одноразову грошовому допомогу у сумі 22400 грн.
Рішенням 11 регіональної військово - лікарської комі по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв Міністерства оборони України від 23.03.2021, яке оформлене протоколом № 255, визначено, що травма ОСОБА_1 , пов'язана захистом Батьківщини, а захворювання пов'язане із проходженням служби.
19.04.2021 під час первинного огляду органами МСЕК ОСОБА_1 з 15.04.2021 встановлено ІІІ групу інвалідності внаслідок травми, що пов'язана із захистом Батьківщини (довідка до акту огляду МСЕК серії 12 ААВ № 428345 від 19.04.2021).
ОСОБА_1 звернувся із заявою до Міністерства оборони України про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням інвалідності.
17.06.2021 комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум прийнято рішення, оформлене протоколом № 96, яким, із посиланням на пункт 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII та пункт 8 Порядку № 975, відмовлено ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги у зв'язку із тим, що інвалідність встановлено понад дворічний термін після первинного встановлення ступеня втрати працездатності.
Вважаючи свої права та інтереси порушеними, позивач звернувся із цим позовом до суду.
V. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суди обох інстанцій виходили з того, що законодавство допускає можливість виплати одноразової грошової допомоги у разі встановлення військовослужбовцю вищої групи інвалідності чи вищого ступеня втрати працездатності, однак право на отримання такої допомоги обмежено дворічним строком з моменту первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності. У цій справі така умова не дотримана, оскільки між встановленням позивачу ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності (27.01.2017) та встановленням ІІІ групи інвалідності (15.04.2021) минуло більше 2-х років. У зв'язку з цим, рішення відповідача про відмову у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги позивачу є правомірним.
При вирішенні справи, суди послалися на правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 15.07.2020 у справі № 240/10153/19 та від 21.08.2019 у справі №806/2187/18.
Одночасно з цим, апеляційний суд наголосив, що визнання неконституційним пункту четвертого статті 16-3 Закону № 2011-XII (рішення Конституційного Суду України від 06.04.2022 № 1-р(ІІ)/2022), не впливає на результат розгляду цієї справи, оскільки правовідносини у справі виникли до 06.04.2022.
VІ. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ
Касаційна скарга позивача обґрунтована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували при розгляді цієї справи рішення Конституційного Суду України від 06.04.2022 № 1-р(ІІ)/2022, яким визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), пункт 4 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII зі змінами. Отже, за позицією скаржника є достатні підстави для відступу від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених Верховним Судом у постановах від 15.07.2020 у справі № 240/10153/19 та від 21.08.2019 у справі №806/2187/18.
Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, у якому із посиланням на законність та обґрунтованість рішень судів попередніх інстанцій просить залишити оскаржувані судові рішення без змін, а скаргу без задоволення. Наполягає, що оскільки між первинним встановленням відсотка втрати працездатності і встановленням групи інвалідності минуло більше двох років, підстав для призначення і виплати позивачу ОГД немає. Така позиція відповідача відповідає висновкам Верховного Суду, сформованим у справі № 1.380.2019.006957 (постанова від 02.12.2020).
Також відповідач вважає, що прийняття Конституційним Судом України рішення у справі № 1-р(ІІ)/2022 не впливає на результат розгляду справи, оскільки правовідносини у справі, що розглядається, виникли до його прийняття.
VІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Перевіряючи у межах повноважень, визначених частинами першою - другою статті 341 КАС України, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, а також надаючи оцінку аргументам учасників справи, висловленим у касаційній скарзі та відзиві на неї, Верховний Суд виходить з такого.
Закон України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII) відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі (далі - Закон № 2011-XII).
Ключовим правовим питання у справі, що розглядається, є те, чи розповсюджується на спірні правовідносини дія пункту 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII
Так, згідно із пунктом 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII (у редакції, на момент виникнення спірних правовідносин), якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися, не здійснюється.
На виконання пункту 2 статті 16-2 та пункту 9 статті 16-3 Закону № 2011-XII, постановою Кабінету Міністрів від 25.12.2013 № 975 затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - Порядок №975).
Цей Порядок визначає механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (далі - одноразова грошова допомога) військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст) (пункт 1).
Згідно із пунктом 8 Порядку № 975, в редакції Постанови Кабінету Міністрів № 335 від 18.05.2017, у разі повторного встановлення (зміни) групи інвалідності, причин її виникнення або ступеня втрати працездатності понад дворічний строк після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги не здійснюється.
Отже, Закон № 2011-XII та Порядок № 975 однаково регулюють спірні правовідносин в контексті предмету спору.
Подібні правовідносини вже були предметом розгляду у Верховному Суді.
Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 15.07.2020 у справі №240/10153/19 відступив від правового висновку, зробленого у постановах Верховного Суду від 20.03.2018 (справа № 295/3091/17), від 21.06.2018 (справа №760/11440/17), та дійшов такого висновку про застосування пункту 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII:
«(1) право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі у зв'язку із встановленням військовослужбовцю під час повторного огляду вищої групи інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності визначається за законодавством, що діє на день повторного огляду;
(2) передбачені пунктом 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII обмеження права на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі дворічним строком після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності застосовуються починаючи з 01 січня 2014 року;
(3) зазначений дворічний строк обчислюється з дня первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, незалежно від дати, коли їх встановлено вперше (до 01 січня 2014 року чи після)».
Також Верховний Суд у складі Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 02.12.2020 у справі №1.380.2019.006957 зазначив про таке:
« пунктом 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII передбачено вирішення питання виплати ОГД шляхом її виплати з урахуванням раніше виплаченої суми тим особам, яким раніше уже було встановлено факт ушкодження здоров'я і які раніше уже таку допомогу отримували.
Одночасно, цією нормою також передбачено обмеження такої виплати строком у два роки з часу попереднього встановлення факту ушкодження здоров'я.
Проте, ті особи, стан здоров'я яких погіршиться після спливу двох років з часу первинного встановлення факту ушкодження здоров'я, втрачають право на виплату ОГД, в тому числі з врахуванням раніше виплаченої суми.
Дворічний строк обчислюється з дня первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, а наслідок, який спричинило ушкодження здоров'я після дворічного строку, відповідно до рішення МСЕК (встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності) для обчислення строку самостійного правового значення не має. Дворічний строк для виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі застосовується з моменту рішення компетентного органу (МСЕК), яким вперше встановлено ступінь ушкодження здоров'я особи (незалежно від його виду: інвалідність або ступінь втрати працездатності без встановлення інвалідності), внаслідок травми або захворювання.
Такий підхід (застосування дворічного строку) має на меті гарантування принципу правової визначеності для особи та запобігання можливих помилок з боку суб'єктів (органів МСЕК), які встановлюють причинно-наслідковий зв'язок між отриманою травмою або захворюванням та ступенем зумовленого ними погіршення стану здоров'я, визначивши, що лише протягом дворічного проміжку часу це можливо встановити достовірно».
Водночас, Верховний Суд у справі № 1.380.2019.006957 констатував, що держава, незалежно від завершення цього дворічного строку, зберігає для такої особи всі інші, окрім права на отримання ОГД, гарантії права на соціальний захист, гарантованого, зокрема частиною п'ятою статті 17 (держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей) та статтею 46 Конституції України (Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними), які деталізовані в низці Законів України та підзаконних нормативно-правових актах.
Також колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що рішенням Конституційного Суду України (Другий сенат) від 06.04.2022 № 1-р(ІІ)/2022 положення пункту 4 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визнано такими, що не відповідають Конституції України, а саме: статтям 1, 3, частині першій та другій статті 8, частині п'ятій статті 17, частині першій статті 17 Конституції України.
Після ухвалення зазначеного рішення Конституційного Суду України, Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду розглянув справу №240/7411/21 з подібними до цієї справи правовідносинами і у постанові від 21.03.2023 сформував, зокрема, такий правовий висновок:
«(1) частина четверта статті 7 КАС України не може бути застосована до правових актів, які визнані неконституційними за рішенням Конституційного Суду України;
(2) правовий висновок Верховного Суду, наведений у постановах від 15.07.2020 у справі №240/10153/19 та від 02.12.2022 у справі №1.380.2019.006957, стосується редакції пункту четвертого статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», що діяла до ухвалення рішення Конституційного суду України від 06.04.2022 № 1-р(ІІ)/2022, і застосовується до правовідносин, що виникли до 06 квітня 2022 року.
До правовідносин, що виникли після 06 квітня 2022 року, стаття 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» застосовується без урахування пункту четвертого цієї статті, що його визнано неконституційним рішенням Конституційного Суду України від 06.04.2022 № 1-р(ІІ)/2022.».
Отже, враховуючи зазначене вище, у колегії суддів відсутні підстави для відступу від цих правових висновків у справі, що розглядається.
Одночасно Верховний Суд зазначає, що незважаючи на різні фактичні обставини цих справ, правовідносини у справах № 240/10153/19, № 1.380.2019.006957 та у розглядуваній справі є подібними, оскільки виникли за однакового правового регулювання та стосуються правильності застосування пункту 4 статті 16-3 Закону №2011-XII у правовідносинах щодо обмеження права особи з інвалідністю на отримання ОГД у більшому розмірі дворічним терміном у разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності.
Отже, застосовуючи зазначені правові висновки до обставин цієї справи, Суд звертає увагу на те, що повторний огляд, за наслідками якого позивачу було встановлено ІІІ групу інвалідності, відбувся в 2021 році, а первинно втрату працездатності без встановлення інвалідності позивачу встановлено в 2017 році.
Оскільки між цими подіями минуло понад два роки, позивач не має права на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі.
Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що висновки судів попередніх інстанцій зроблені на підставі повного та всебічного дослідження матеріалів справи, правильного застосування норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, що виключає підстави для задоволення касаційної скарги та як наслідок для їх скасування чи зміни.
VІІІ. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
За правилами статті 350 КАС України суд касаційної інстанції суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 12.01.2022 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30.05.2022 у справі № 240/30133/21 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Судді Верховного Суду: С. М. Чиркін
А. А. Єзеров
В. М. Кравчук