№ справи 761/11874/23
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/2388/2024
Головуючий у суді першої інстанції: Романишена І.П.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Немировська О.В.
27 березня 2024 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого - Немировської О.В.
суддів - Желепи О.В., Мазурик О.Ф.,
секретар - Черняк Д.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВКФ Фарби України» про визнання майнових прав,
за апеляційною скаргою представника Товариства з обмеженою відповідальністю «ВКФ Фарби України» - Мороз Світлани Сергіївни на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 30 листопада 2023 року,
встановив:
у квітні 2023 року позивач звернулася до суду з позовом, в якому просила визнати за нею майнові права на квартиру АДРЕСА_1 , посилаючись на те, що 31 липня 2017 року між нею, ОСОБА_2 та відповідачем було укладено Договір про відступлення прав та обов'язків за Договором купівлі-продажу майнових прав від 19 серпня 2014 року, відповідно до умов якого позивач сплатила 100% вартості майнових прав на об'єкт нерухомості. Зазначала, що станом на момент звернення до суду відповідачем не було завершено будівництво та не введено в експлуатацію будинок, що свідчить про порушення її майнових прав.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 30 листопада 2023 року позов було задоволено, визнано за ОСОБА_1 майнові права на об'єкт незавершеного будівництва - квартиру АДРЕСА_1 .
Не погоджуючись з рішенням, представник відповідача - Мороз С.С. подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи.
В судове засідання учасники справи не з'явились, про розгляд справи були повідомлені належним чином.
Від представника скаржника - Мороз С.С. надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності позивача.
За таких обставин та керуючись положеннями ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності учасників справи та їхніх представників.
Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, прийнятого за відсутності учасників справи в судовому засіданні 12 березня 2024 року, є дата складення повного судового рішення.
Заслухавши доповідь судді Немировської О.В., дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач посилалась на те, що 19 серпня 2014 року між ОСОБА_2 та відповідачем було укладено Договір купівлі-продажу майнових прав №2011, відповідно до умов якого ОСОБА_2 придбала майнові права на об'єкт нерухомості, розташований в об'єкті капітального будівництва за будівельною адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 64,15 кв.м. Вказувала, що 31 липня 2017 року між нею, ОСОБА_2 та відповідачем було укладено Догові про відступлення прав та обов'язків за Договором купівлі-продажу майнових прав від 19 серпня 2014 року. На рахунок відповідача було сплачено 100% вартості майнових прав, однак у встановлений договором строк об'єкт нерухомості не було введено в експлуатацію, що призводить до порушення прав позивача.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 30 листопада 2023 року позов було задоволено, визнано за ОСОБА_1 майнові права на об'єкт незавершеного будівництва - квартиру АДРЕСА_1 .
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем було надано належні та достатні докази на підтвердження порушення її прав, що є підставою для визнання за нею майнових права на об'єкт незавершеного будівництва. Такий висновок суду є законним та обґрунтованим, відповідає встановленим у справі обставинам.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції 19 серпня 2014 року між ТОВ «ВКФ Фарби України» та ОСОБА_2 було укладено Договір № 2011 купівлі-продажу майнових прав, за яким об'єктом нерухомості, майнові права за яким передаються, є квартира за будівельною адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 64,15 кв.м. Орієнтовна загальна вартість майнових прав складає 256 600 грн.
29 березня 2016 року між ТОВ «ВКФ Фарби України», ОСОБА_2 та позивачем ОСОБА_1 було укладено Договір про відступлення прав та обов'язків за договором №2011 купівлі-продажу майнових прав від 19 серпня 2014 року.
Згідно довідки від 29 березня 2016 року про фінансування 100% майнових прав по договору №2011 від 19 серпня 2014 року ОСОБА_1 сплатила продавцю 100% вартості майнових прав на об'єкт нерухомості: квартира, будівельний за будівельною адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 64,15 кв.м.
Згідно п. 2.4 Договору від 19 серпня 2014 року плановий термін будівництва та введення в експлуатацію Об'єкта капітального будівництва - 2 квартал 2016 року.
Правовідносини, які склалися між сторонами, регулюються Законом України «Про інвестиційну діяльність».
Відповідно до частини п'ятої статті 7 Закону України «Про інвестиційну діяльність» інвестор має право володіти, користуватися і розпоряджатися об'єктами та результатами інвестицій відповідно до законодавчих актів.
Згідно зі статтею 4 Закону України «Про інвестиційну діяльність» об'єктами інвестиційної діяльності можуть бути будь яке майно, а також майнові права.
Відповідно до статті 190 ЦК України майном як особливим об'єктом вважаються окрема сукупність речей, а також майнові права та обов'язки, при цьому майнові права визнаються речовими правами.
Згідно із частиною другою статті 331 ЦК України, право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
За положеннями пункту 2 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №461 від 13 квітня 2011 року, прийняття в експлуатацію об'єктів, що належать до І-ІІІ категорії складності, та об'єктів, будівництво яких здійснено на підставі будівельного паспорта, проводиться шляхом реєстрації Державною архітектурно-будівельною інспекцією України та її територіальними органами поданої замовником декларації про готовність об'єкта до експлуатації.
Захист майнових прав здійснюється у порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, захист майнового права здійснюється на загальних підставах цивільного законодавства.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що ОСОБА_1 виконала свої зобов'язання за договором в повному обсязі, сплатила пайовий внесок у визначений договором сумі, у зв'язку з чим за умовами договору набула майнових прав щодо об'єктів інвестування.
Разом з тим, ТОВ «ВКФ Фарби України», як свій вклад за договорами пайової участі у будівництві прийняло на себе зобов'язання завершити будівництво вказаного будинку у визначений строк та ввести його в експлуатацію.
Згідно зі статтею 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За правилом статті 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Згідно зі статтею 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Отже, висновок суду про те, що до завершення будівництва об'єкта нерухомості та введення його в експлуатацію позивачу, як інвестору, належать майнові права на цей об'єкт, є правильним.
Відповідного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в аналогічних правовідносинах в постанові від 09.10.2019 у справі
№761/28769/13-ц.
У своїй апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що умовами договору не встановлено остаточного терміну завершення будівництва, а другий квартал 2016 року - лише запланований термін, а тому підстави вважати, що відповідач прострочив виконання своїх зобов'язань за договором відсутні. Одночасно з цим відповідач посилається на те, що оскільки в договорі було встановлено термін завершення будівництва - другий квартал 2016 року, то порушення прав позивача відбулось саме у вказаний строк, а тому строк позовної давності пропущено. Такі суперечливі доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції.
Пунктом 8.1. Договору купівлі-продажу майнових прав визначено, що Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами або їх уповноваженими представниками і діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань за договором.
Враховуючи те, що відповідач умов договору та своїх зобов'язань не виконав, оскільки у визначений в договорі термін не здав будинок в експлуатацію, строк виконання зобов'язання не закінчився, а отже доводи апеляційної скарги про пропуск строку позовної давності є безпідставними.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 04.02.2021 у справі №607/1579/19 з тотожними обставинами.
Доводи апеляційної скарги про помилкове сприйняття позивачем умов договору щодо терміну введення нерухомого майна в експлуатацію колегія суддів вважає неспроможними, оскільки такі умови договору є істотними, пунктом 2.4 Договору сторони погодили запланований термін будівництва та введення в експлуатацію об'єкта капітального будівництва - 2 квартал 2016 року, а інші строки введення в експлуатацію будинку в договорі не встановлені. Саме по собі зазначення терміну «запланований», а не «остаточний», як про те стверджує відповідач, не свідчить про те, що виконання зобов'язання за договором для ТОВ «ВКФ Фарби України» не обмежені строком.
У ч. 4 статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» покладено на суд обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити суду, та відмінності, які існують у державах-учасницях з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд обов'язок щодо обґрунтування, який випливає зі статті 6 Конвенції, може бути вирішене тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України» (заява № 63566/00, § 23).
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 375 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права
Таким чином, доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду не спростовують, а тому рішення слід залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382 ЦПК України, суд
постановив:
апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «ВКФ Фарби України» - Мороз Світлани Сергіївни залишити без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 30 листопада 2023 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в касаційному порядку протягом тридцяти днів.
Головуючий
Судді