Справа № 2-196/10
12 жовтня 2010 року Приморський районний суд м.Одеси в складі
головуючого - судді Андрухіва В.В.
при секретарі Василенко М.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління МВС України в Одеській області, Державного казначейства України, третя особа на стороні відповідача - Прокуратура Приморського району м. Одеси, про відшкодування моральної шкоди, -
Встановив:
Позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління МВС України в Одеській області, Державного казначейства України, третя особа на стороні відповідача - Прокуратура Приморського району м. Одеси, в якому просив, згідно уточнень від 12.10.2010 року, стягнути з Державного бюджету України в особі Державного казначейства України на його користь моральний збиток у розмірі 1000000 гривень, нанесений йому посадовими особами і слідчими СВ Іллічівського МВ УМВС України в Одеській області при розслідуванні кримінальної справи № 21200200188, порушеної за ст.190 ч.4 КК України.
В обґрунтування своїх вимог, позивач посилається на те, що постановою слідчого Іллічівського МВ УМВС України в Одеській області лейтенанта міліції Молошнюк Ю.В. від 15.05.2002 року порушена кримінальна справа № 21200200188 за ст.190 ч.4 КК України. В рамках зазначеної кримінальної справи позивачу ОСОБА_1 пред'явлено обвинувачення в скоєні особливо тяжкого злочину за ст. 190 ч. 4 КК України. Постановою ст. слідчого по ОВС СУ УМВС України в Одеській області Бунякової Н.О. від 14.02.2003 року кримінальне переслідування у відношенні ОСОБА_1 у кримінальній справі № 21200200188 припинено на підставі ст.213 п.2 КПК України, в зв'язку з недоведеністю його участі у скоєнні злочину. Позивач вказував, що в ході проведення досудового слідства йому нанесені моральні збитки, в результаті незаконного затримання і утримання під вартою на протязі 3-х місяців в період з 15.05.2002 року, незаконного проведення в ході розслідування зазначеної кримінальної справи виїмки у нього грошей, незаконного накладення арешту на все належне ОСОБА_1 рухоме і нерухоме майно, незаконного застосування у відношенні нього запобіжного заходу у вигляді утримання під вартою і підписки про невиїзд. Позивач стверджував, що вище зазначеними незаконними діями органів досудового слідства йому завдана значна моральна шкода у вигляді тяжких моральних і фізичних страждань та інших негативних явищ. Незаконними діями органів досудового слідства були принижені честь, гідність, ділова репутація позивача ОСОБА_1, порушені його права власника майна, порушені його нормальні життєві відносини, в зв'язку з неможливістю здійснення активної суспільної і підприємницької діяльності. У позивача погіршилися взаємовідносини з людьми, котрі його оточують, тому що була підірвана їхня довіра до нього з погляду дотримання ним законів, загальновизнаних правил поведінки і принципів моралі. Деякі ділові партнери відмовилися від подальшого співробітництва з позивачем ОСОБА_1 через притягнення його до кримінальної відповідальності. Були порушені його нормальні життєві зв'язки. У процесі проведення досудового слідства був накладений арешт на все належне позивачу ОСОБА_1 рухоме і нерухоме майно, що мало істотну вартість, і протягом багатомісячного строку досудового слідства і після припинення слідства позивач ОСОБА_1 не мав змоги повною мірою володіти і розпоряджатися своїм майном. При затриманні 15.05.2002 року позивача ОСОБА_1 у нього були вилучені його заощадження у вигляді грошей та ювелірних прикрас, які знаходилися при ньому в момент затримання. Тяжким психологічним ударом для позивача стало і його затримання слідчими органами і арешт на протязі трьох місяців. Тому позивач ОСОБА_1 вважає, що має всі підстави на відшкодування, нанесеної йому моральної (немайнової) шкоди у розмірі 1000000 гривень.
В судовому засіданні представник позивача позов підтримав та просив задовольнити з наведених підстав.
Представник Державного казначейства України позов не визнав, пояснив що моральна шкода , яка нанесена ОСОБА_1 в результаті незаконних дій слідчих органів, позивачем суду не доведена, та не надано доказів для задоволення позову.
Представник третьої особи на стороні відповідача - Прокуратури Приморського району м. Одеси, в судовому засіданні позов не визнала, вважаючи його необґрунтованим.
Представник УМВС України в Одеській області, повідомлений належним чином, до суду не з'явився, надав заперечення, згідно яких позов не визнав, вважаючи, що дії працівників міліції при проведенні досудового слідства у кримінальній справі № 21200200188 законні.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані докази, судом встановлені наступні факти.
Постановою слідчого Іллічівського МВ УМВС України в Одеській області лейтенанта міліції Молошнюк Ю.В. від 15.05.2002 року порушена кримінальна справа № 21200200188 за ст.190 ч.4 КК України. В рамках зазначеної кримінальної справи позивачу ОСОБА_1 пред'явлено обвинувачення в скоєні особливо тяжкого злочину за ст. 190 ч. 4 КК України. Постановою ст. слідчого по ОВС СУ УМВС України в Одеській області Бунякової Н.О. від 14.02.2003 року кримінальне переслідування у відношенні ОСОБА_1 у кримінальній справі № 21200200188 припинено на підставі ст.213 п.2 КПК України, в зв'язку з недоведеністю його участі у скоєні злочину. Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 9.09.2003 року визнана незаконною та скасована постанова слідчого Іллічівського МВ УМВС України в Одеській області лейтенанта міліції Молошнюк Ю.В. від 15.05.2002 року про порушення кримінальної справи у відношенні позивача ОСОБА_1 за ст.190 ч.4 КК України. В період проведення досудового слідства по зазначеній незаконно порушеній кримінальній справі №21200200188 позивач ОСОБА_1 незаконно притягнений в якості обвинуваченого на підставі постанови слідчого від 15.02.2002 року, незаконно утримувався під вартою на протязі трьох місяців в період часу з 15.05.2002 року по 15.08.2002 року, згідно з протоколу від 15.05.2002 року у позивача незаконно проведена виїмка грошей, постановою слідчого незаконно накладено арешт на все належне позивачу ОСОБА_1 рухоме і нерухоме майно, у відношенні позивача ОСОБА_1 незаконно застосований запобіжний захід у вигляді утримання під вартою і підписки про невиїзд.
Відповідно до ч.ч.2, 3 ст.61 ЦПК України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування. Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Отже, відповідно до вказаної норми процесуального права, зазначені незаконні дії працівників слідчих органів Іллічівського МВ УМВС України в Одеській області відносно ОСОБА_1 доказування не потребують, так як дані обставини встановлені постановою Приморського районного суду м.Одеси від 9.09.2003 року.
Відповідно до ст.56 Конституції України, кожний має право на відшкодування за рахунок держави або органів місцевого самоврядування матеріального й морального збитку, заподіяного незаконними рішеннями, діяльністю або бездіяльністю органів Державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніми посадовими особами при здійсненні ними своїх службових обов'язків.
Отже, на підставі Конституції України позивач ОСОБА_1 має всі підстави і право на відшкодування йому збитків, нанесених незаконними діями слідчих органів.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.1 Закону України «Про порядок відшкодування збитку, нанесеного громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», п.2,3, 4 «Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування збитку, нанесеного громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», затвердженого Наказом Мін'юст України за № 6/5/3/41 від 04.03.1996 року, відшкодуванню підлягає збиток, заподіяний громадянинові, внаслідок незаконного засудження, незаконного притягнення в якості обвинувачуваного, незаконного затримання і утримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування або судового слідства кримінальної справи, обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно і інші процесуальні дії, які обмежують права громадян.
Відповідно до ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої наслідок порушення її прав.
Згідно ст.1176 ЦК України, шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду.
Відповідно до п.п. 4, 5 ст. 3 Закону України «Про порядок відшкодування збитку, громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», п. 7 вищевказаного «Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування збитку, нанесеного громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», затвердженого Наказом Мін'юст України за № 6/5/3/41 від 4.03.1996 року - громадянинові повинен бути відшкодований моральний збиток.
Отже, позивач ОСОБА_1 має право на відшкодування йому моральних збитків, завданих незаконними діями слідчих органів і на підставі спеціального закону, і ЦК України.
Відповідно до ч. 3 ст.23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності та справедливості
Згідно ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», грошовий розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи, в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом повадиться, виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Відповідно п. 9 положень Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення, тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих, і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.
Вказане свідчить, що будь-яка компенсація цієї шкоди не може бути адекватною справжнім стражданням, а тому будь-який її розмір може мати умовний вираз та бути відповідним.
Із цього випливає, що суд зобов'язаний приймати рішення про відшкодування моральної шкоди, виходячи із засад розумності, виваженості, справедливості.
Крім того, при визначенні розміру відшкодування, суд враховує, що, якщо протиправна поведінка викликала обурення, роздратування, поганий сон, сльози, тобто таку душевну рану, яку порівняно легко і швидко можна загоїти, то відшкодування грішми моральної шкоди має виконати сатісфакційну функцію, тобто бути актом кари і своєрідного вибачення. Тому присудження судом за образу суми грошей у розмірі, що в декілька разів перевищує місячний дохід потерпілого, є більш ніж спірним. Відшкодування за моральну шкоду в цій ситуації не може стати засобом значного поліпшення матеріального стану потерпілого, таким чином, суд вважає, що відшкодуванню підлягає моральна шкода в сумі 45 000 грн.
Керуючись ст.ст.10, 11, 60, 88, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Стягнути з Державного бюджету України в особі Державного казначейства України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду 45 000 (сорок п'ять тисяч) грн..
В іншій частині позову - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом 10 днів з дня його проголошення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, - протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя -В.В.Андрухів-