27 березня 2024 р. Справа № 440/494/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Кононенко З.О.,
Суддів: Мінаєвої О.М. , Калиновського В.А. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 29.01.2024, головуючий суддя І інстанції: Г.В. Костенко, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, повний текст складено 29.01.24 по справі № 440/494/24
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
Адвокат Єнокян Катерина Леонідівна через систему "Електронний суд" подала до Полтавського окружного адміністративного суду позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якій просив:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 14.07.2016 року по 11.07.2019 року в повному обсязі.
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 14.07.2016 року по 28.02.2018 включно із застосуванням базового місяця для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 11.07.2019 року включно відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, з урахуванням виплачених сум.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 29.01.2024 року позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії повернуто позивачеві.
Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду про повернення позовної заяви, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду та прийняти нову постанову, якою направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Апеляційна скарга обґрунтована неповним з'ясуванням всіх обставин та порушенням судом першої інстанції норм процесуального права при постановленні оскаржуваної ухвали.
Так, позивач наголошує, що він є учасником бойових дій, що підтверджується відповідним посвідченням виданим на ім'я позивача. Звертає увагу, що постійно перебував на військовій службі в військовій частині та в зоні бойових дій та захищав суверенітет та територіальну цілісність нашої Держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації.
Позивач зазначає, що початок перебігу строку звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Представник скаржника наголошує на тому, що 24 листопада 2023 на адресу військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України в якій проходив службу позивач направлялась заява про виплату заборгованості по індексації грошового забезпечення та адвокатський запит для отримання документів до Центрального архівного відділу Національної гвардії України.
Так, 05 грудня 2023 року Центральним архівним відділом Національної гвардії України надано запитувані документи. 07 грудня 2023 року ВЧ НОМЕР_1 Національної гвардії України підготовлено та надіслано відповідь на подану заяву позивача про виплату заборгованості по індексації грошового забезпечення (копії заяви, адвокатського запиту та відповідей на заяви і запит додано до апеляційної скарги).
Отже, саме після отримання 05 грудня 2023 року від Центрального архівного відділу Національної гвардії України запитуваних адвокатським запитом довідок про грошове забезпечення позивачу, стало відомо про те, що за період служби військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України була не проведена та не виплачена в повному обсязі індексація грошового забезпечення, у зв'язку з чим ініційовано підготовку позовної заяви.
Відповідач скористався своїм правом та надав до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому зазначає, що позивач проходив військову службу за контрактом у Військовій частині НОМЕР_1 НГУ у період з 14.07.2016 по 11.07.2019 року. 11.07.2019 наказом командира частини № НОМЕР_2 контракт про проходження військової служби в Національній гвардії України ОСОБА_1 припинено (розірвано), а військовослужбовця виключено зі списків складу військової частини та всіх видів забезпечення, проведено всі необхідні розрахунки при звільненні.
Вказує, що відповідно до ч. 3, 5 ст. 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Окрім того, відповідач звертає увагу, що положення ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
Водночас, ч.1 ст. 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-ІХ) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 233 КЗпП України (у редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-ІХ, який набрав чинності з 19.07.2022) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116 КЗпП України),
Також відповідач вказує, що запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених ст. 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.
Отже, на думку відповідача тримісячний строк звернення до суду з даним позовом розпочався з 01.07.2023 та з урахуванням ч. 6 ст. 120 КАС України закінчився 02.10.2023 (останній день строку звернення до адміністративного суду).
Однак, позивач звернувся до суду з позовом 11.01.2024, тобто з пропуском трьохмісячного строку звернення до адміністративного суду, встановленого законом.
Крім того, відповідач звертає увагу, що у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження поважних причин пропущення строку звернення окрім того, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_3 по мобілізації з 25.02.2022 по 24.05.2023.
Також звертає увагу суду, що зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 НГУ позивач був виключений 11.07.2019, а з заявою про виплату заборгованості по індексації грошового забезпечення за період з 14.07.2016 по 03.07.2019 звернувся лише в листопаді 2023.
З урахуванням викладеного, на думку відповідача, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін.
Представник позивача надав до суду апеляційної інстанції відповідь на відзив, в якому заперечує щодо доводів відповідача викладених у відзиві на апеляційну скаргу.
Відповідно до ч. 2 ст. 312 КАС України апеляційна скарга розглянута судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши ухвалу суду першої інстанції, матеріали справи, доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено, що ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 22 січня 2024 року позовну заяву залишено без руху у зв'язку з її невідповідністю вимогам статті 122 та частини шостої статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України та роз'яснено позивачеві спосіб усунення недоліку шляхом надання до Полтавського окружного адміністративного суду: заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду з позовом з доказами поважності причин його пропуску; позивачеві надано строк для усунення недоліку позовної заяви - упродовж десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
До суду через систему "Електронний суд" надійшла заява про поновлення процесуального строку, в якій представник позивача просив визнати причини пропуску строку звернення до суду поважними та поновити даний строк.
В обґрунтування вказаної заяви зазначав, що позивач перебуває на військовій службі та захищає суверенітет та територіальну цілісність нашої держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації, введення в Україні воєнного стану та те, що відповідно до законодавства та статуту ЗСУ військовослужбовці не можуть самовільно залишати частину варто розглядати як поважну причину пропуску строку звернення до суду та підставу для поновлення строку. Досудове врегулювання спору та збір необхідних доказів зайняло тривалий час. Крім того, для захисту порушених прав позивача в адміністративному суді строки звернення до суду не застосовуються.
Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки причини пропуску строку, що наведені у заяві, не свідчать про непереборний характер обставин в контексті можливості подати позовну заяву у встановлений законом строк та позивачем не надано суду доказів на підтвердження наявності обставин, які були об'єктивно непереборними, не залежали від волевиявлення позивача та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду з цим позовом у період з 01 липня 2023 року по 02 жовтня 2023 року, суд не знайшов підстав для визнання вказаних причин пропуску строку звернення до суду поважними, а тому у задоволенні заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду відмовив.
Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до ч. 2 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч. 5 ст. 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Згідно п. 1 ч. 4 ст. 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Так, предметом даного спору є бездіяльність відповідача щодо ненарахування у повному обсязі індексації грошового забезпечення за період з 14.07.2016 до 11.07.2019 року.
Згідно зі ст. 9 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Колегія суддів зазначає, що перебування особи на військовій службі є однією із форм реалізації закріпленого у ст. 43 Конституції України права на працю.
У рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013у справі щодо офіційного тлумачення положень ч. 2 ст. 233 КЗпП України, ст.ст. 1, 12 Закону України «Про оплату праці» зазначено, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком.
Конституційний Суд України дійшов висновку, що під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у ч. 2 ст. 233 КЗпП України, належною працівнику, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Отже, до всіх виплат, право на отримання яких має працівник відповідно до умов трудового договору та державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (посадовий оклад, оклад за військовим званням, компенсація за невикористані відпустки, інші виплати), також належить і виплата індексації, яка, відповідно, є складовою заробітної плати.
Таким чином, відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин») у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
В подальшому, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19.07.2022, ч. 1 та ч. 2 ст. 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Таким чином, до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Колегія суддів дослідивши матеріали справи встановила, що з ОСОБА_1 відповідно до наказу № 147 від 11.07.2019 року припинено (розірвано) контракт про проходження громадянами України військової слкужби в Національній гвардії України та виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення старшого солдата військової служби за контрактом ОСОБА_1 з військової служби наказом командира військової частини НОМЕР_1 НГУ від 03.07.2019 № 17 о/с у запас в зв'язку із закінченням терміну дії контракту.
При цьому, позивач оскаржує бездіяльність відповідача щодо ненарахування у повному обсязі індексації грошового забезпечення за період з 14.07.2016 до 11.07.2019 року.
Із даним позовом позивач звернувся до суду 12.01.2024 року.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що на момент звільнення позивача з військової служби (11.07.2019) ч. 2 ст. 233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком.
Втім, судом першої інстанції помилково застосовано редакцію ч. 2 ст. 233 КЗпП України, чинну на момент звернення позивача до суду із даним позовом.
Враховуючи викладене, висновки суду першої інстанції щодо пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду є помилковими, оскільки його право на звернення до суду із цим позовом відповідно до положень ч. 2 ст. 233 КЗпП України (в редакції, чинній до 19.07.2022) не обмежене будь-яким строком, з огляду на що строк, визначений ч. 2 ст. 233 КЗпП України у редакції, чинній з 19.07.2022, до спірних правовідносин застосуванню не підлягав.
Аналогічну правову позицію було висловлено Верховним Судом у постановах від від 19.01.2023 у справі № 460/17052/21, від 25.04.2023 у справі № 380/15245/22, від 18.10.2023 № 380/14605/22.
З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо повернення позовної заяви ОСОБА_1 з підстав пропуску строку звернення до суду.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема, порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Отже, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення про повернення позовної заяви позивачу, порушив норми процесуального права, що є підставою для скасування такого рішення.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 29.01.2024 по справі № 440/494/24 - скасувати.
Адміністративну справу № 440/494/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)З.О. Кононенко
Судді(підпис) (підпис) О.М. Мінаєва В.А. Калиновський