10 січня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду в складі:
головуючого судді - ОСОБА_1
суддів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участю секретарів - ОСОБА_4 , ОСОБА_5
прокурорів - ОСОБА_6 , ОСОБА_7
захисників - ОСОБА_8 , ОСОБА_9
обвинуваченого - ОСОБА_10
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду кримінальне провадження стосовно -
ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Тернопіль, громадянина України, з неповною середньою освітою, не одруженого, офіційно не працюючого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого в АДРЕСА_2 , раніше не судимого, та
ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця с. Табаров Сквирського р-ну Київської обл., громадянина України, з середньою освітою, одруженого, не працюючого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_3 , раніше не судимого, -
обвинувачених у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п.12 ч. 2 ст. 115 КК України, за апеляційною скаргою прокурора прокуратури Святошинського району м. Києва ОСОБА_12 на вирок Святошинського районного суду м. Києва від 02 липня 2014 року,-
Цим вироком, ОСОБА_10 та ОСОБА_11 визнано невинуватими у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п. 12 ч. 2 ст. 115 Кримінального кодексу України, та виправдано за недоведеністю вчинення ними кримінального правопорушення.
Запобіжний захід ОСОБА_10 та ОСОБА_11 у виді тримання під вартою скасовано та звільнено останніх з-під варти в залі суду.
Цивільний позов потерпілої ОСОБА_13 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди - залишено без розгляду.
Цим же вироком вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат.
Органом досудового розслідування ОСОБА_10 та ОСОБА_11 обвинувачуються в тому, що 06.07.2013 р. приблизно о 15 годині, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, за попередньою змовою, знаходячись в лісосмузі, розташованій між коліями залізничної дороги на відстані приблизно 300 м до посадочної станції «Борщагівка» Південно-Західної залізниці в м. Києві, вчинили умисне вбивство ОСОБА_14 за наступних обставин.
Так, ОСОБА_10 разом з ОСОБА_11 , ОСОБА_15 та невстановленим досудовим слідством чоловіком на ім'я ОСОБА_16 06.07.2013 р. в денний час громадським транспортом прибули до зупинки трамваїв « АДРЕСА_4 з метою проведення дозвілля. Взявши з собою алкогольні напої, ОСОБА_11 разом з ОСОБА_10 , ОСОБА_15 та невстановленим слідством чоловіком по залізничних коліях пішки прослідували до лісопосадки, яка знаходиться між коліями залізничної дороги, на відстані приблизно 300 метрів від посадочної станції «Борщагівка» Південно-Західної залізниці, розташованої в Святошинському районі міста Києва, де на галявині стали розпивати принесені з собою спиртні напої. В цей час до них підійшов їхній знайомий ОСОБА_14 , який також попросив дозволу вжити з ними алкогольні напої, на що останні погодились та всі разом стали розпивати спиртні напої.
В ході вживання спиртних напоїв між ОСОБА_14 та ОСОБА_10 на ґрунті раптово виниклих неприязних стосунків виник конфлікт, під час якого ОСОБА_10 запропонував ОСОБА_14 відійти в сторону, на що останній погодився і разом з ОСОБА_10 та ОСОБА_11 відійшли на декілька метрів від даної галявини, де продовжили конфлікт. В цей час у ОСОБА_10 та ОСОБА_11 на ґрунті раптово виниклих неприязних стосунків виник умисел на умисне протиправне заподіяння смерті ОСОБА_14 , чим останні вступили в попередню злочинну змову. З метою реалізації свого злочинного умислу, направленого на умисне протиправне заподіяння смерті ОСОБА_14 , ОСОБА_11 , перебуваючи в попередній злочинній змові з ОСОБА_10 , прослідував до місця відпочинку, де на той час продовжували відпочивати ОСОБА_15 та невстановлена слідством особа на ім'я ОСОБА_16 , де, взяв невстановлений слідством гострий предмет та повернувся до ОСОБА_14 і ОСОБА_17 .
Реалізуючи свій злочинний умисел та маючи при собі невстановлений слідством гострий предмет, ОСОБА_11 з метою умисного протиправного заподіяння смерті ОСОБА_14 , утримуючи невстановлений слідством гострий предмет в руці, умисно наніс ним один удар в область грудної клітини останнього, заподіявши тілесні ушкодження у вигляді проникаючого колото-різаного поранення в області живота з права з рановим каналом, що відходить від неї в черевну порожнину з крайовим розрізом хрящової частини ребрової дуги, ушкодженням м'яких тканин живота та тканини правової долі печінки в товщі, якій він і закінчується.
Коли від нанесеного ОСОБА_11 удару ОСОБА_14 став схилятись, перебуваючи поруч ОСОБА_10 , знаходячись в попередній злочинній змові з ОСОБА_11 , з метою продовження своїх злочинних дій, направлених на умисне протиправне заподіяння смерті ОСОБА_14 , витягнув зі свого одягу невстановлений слідством гострий предмет та, утримуючи його в своїй руці, умисно наніс проникаюче різане поранення в область шиї ОСОБА_14 з пошкодженням трахеї, стравоходу і правої загальної сонної артерії.
Від отриманого комплексу тілесних ушкоджень ОСОБА_14 помер на місці, а ОСОБА_11 та ОСОБА_10 з місця скоєння злочину втекли, однак згодом були викриті та затримані працівниками міліції.
Згідно висновку судово-медичної експертизи № 1993 від 23.09.2013 смерть ОСОБА_14 настала від проникаючих поранень в області шиї та живота з ушкодженням внутрішніх органів та розвитком крововтрати.
Таким чином, ОСОБА_10 та ОСОБА_11 обвинувачуються у вчиненні злочину, передбаченого п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України за ознаками умисного протиправного заподіяння смерті іншій людині (умисне вбивство), вчинене за попередньою змовою групою осіб.
За результатами судового розгляду суд дійшов висновку про недоведеність причетності обвинувачених ОСОБА_10 та ОСОБА_11 до вчинення умисного вбивства ОСОБА_14 за попередньою змовою групою осіб, визнав останніх невинуватими та на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України виправдав за недоведеністю вчинення ними кримінального правопорушення, передбаченого п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України.
На вказаний вирок прокурор прокуратури Святошинського району м. Києва ОСОБА_12 подав апеляційну скаргу з доповненнями, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження та неповноту судового розгляду просить скасувати виправдувальний вирок Святошинського районного суду м. Києва від 02 липня 2014 року та ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_10 та ОСОБА_11 винуватими у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п.12 ч.2 ст.115 КК України та призначити їм покарання у вигляді 15 (пятнадцяти) років позбавлення волі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що суд дав невірну оцінку показанням свідка ОСОБА_18 , який був понятим при проведенні слідчого експерименту з підозрюваним ОСОБА_11 , а також протоколу проведення слідчого експерименту від 10 липня 2013 року, в ході якого ОСОБА_11 надавав чіткі показання та орієнтувався на місцевості, розповів обставини вчиненого злочину, показав куди саме він викинув ніж, який знайшли під час додаткового огляду місця події, проте суд визнав правдивими показання обвинуваченого ОСОБА_11 надані ним під час судового розгляду, який змінив свої показання стверджуючи, що ні він, ні ОСОБА_10 даного злочину не вчиняли, а надані раніше ним показання він надавав під тиском працівників міліції. При цьому, суд не дав оцінки тій обставині, що під час проведення слідчого експерименту із ОСОБА_11 був присутній його захисник, і обвинувачений, як і його захисник не скаржились на дії працівників поліції.
Крім того прокурор вказує, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання сторони обвинувачення про проведення службової перевірки щодо обставин проведення слідчого експерименту та здійснення тиску на ОСОБА_11 і ОСОБА_10 під час досудового розслідування, а також клопотання про проведення судово-психологічної експертизи за відеоматеріалами проведеного під час досудового розслідування слідчого експерименту та проведення додаткового допиту обвинувачених ОСОБА_10 і ОСОБА_11 із застосуванням технічного засобу "Поліграф".
Згідно повідомлення відділу державної реєстрації актів цивільного стану У Київській області Управління державної реєстрації та копії актового запису про смерть від 26.02.2019 року обвинувачений ОСОБА_11 ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 року (т. 6 а.с. 216-217).
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора на підтримку доводів поданої апеляційної скарги прокурора прокуратури Святошинського району м. Києва ОСОБА_12 , пояснення обвинуваченого ОСОБА_10 та його захисника, а також захисника обвинуваченого ОСОБА_11 , які заперечували проти задоволення апеляційної скарги прокурора, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваного вироку, повторно дослідивши за клопотанням прокурора обставини, встановлені під час кримінального провадження, провівши судові дебати, вислухавши останнє слово обвинуваченого ОСОБА_10 , перевіривши матеріали кримінального провадження та апеляційні доводи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора задоволенню не підлягає з наступних підстав.
За приписами ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Перевіркою даного кримінального провадження колегією суддів встановлено, що суд першої інстанції, відповідно до вимог кримінального процесуального закону, забезпечив принцип змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів, перевірив зібрані на досудовому розслідуванні та досліджені в судовому засіданні докази, на підставі яких ОСОБА_10 та ОСОБА_11 було пред'явлено обвинувачення за п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України.
Частиною 3 ст. 62 Конституції України визначено, що вина особи має доводитися в законному порядку, а обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях та доказах, одержаних незаконним шляхом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Згідно ст. 17 КПК України щодо презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, частина 2 якої вказує, що ніхто не зобов"язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.
Тобто, при вирішенні питання про винуватість обвинуваченої особи не можна виходити з припущень, а лише з належних доказів, які підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, за умов відсутності будь-яких сумнівів у тому, що винуватість обвинуваченої особи доведена.
Згідно вимог ч. 3 ст. 373 КПК України обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення в ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.
Вищезазначені положення чинного законодавства, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повністю дотримався вказаних вимог закону в ході судового розгляду даного кримінального провадження.
Зі змісту вироку вбачається, що в ньому викладено формулювання пред"явленого ОСОБА_10 та ОСОБА_11 обвинувачення і визнаного судом недоведеним, а також підстави їх виправдання із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення.
Отже, всупереч доводам викладеним в апеляційній скарзі прокурора про те, що висновки суду у виправдувальному вироку зроблені без належного обґрунтування наданих стороною обвинувачення доказів, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, об'єктивно з'ясувавши обставини та дослідивши під час судового розгляду докази, керуючись законом, оцінив їх з точки зору належності, допустимості та достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності на взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення, дійшов обгрунтованого висновку про те, що стороною обвинувачення не було надано беззаперечних доказів на підтвердження того, що ОСОБА_10 та ОСОБА_11 вчинили інкриміноване їм кримінальне правопорушення, передбачене п.12 ч. 2 ст. 115 КК України.
У судовому засіданні суду першої інстанції обвинувачені ОСОБА_10 та ОСОБА_11 свою вину у пред"явленому обвинуваченні не визнали, стверджували, що ОСОБА_14 не знали і ніколи не бачили.
Обвинувачений ОСОБА_10 при цьому пояснив, що 05.07.2013 року він разом із ОСОБА_11 повертались в гуртожиток після роботи, заїхали на залізничний вокзал, де зустріли ОСОБА_15 та ОСОБА_19 , запропонували їм поїхати з ними переночувати в гуртожитку для жінок, однак вахтери їх не пустили і вони всі разом недалеко від гуртожитку переночували на галявині. На наступний день поїхали на залізничний вокзал, жінки залишились на вокзалі, а він, ОСОБА_11 та ОСОБА_16 поїхали на Дарницю . Потім він із ОСОБА_11 повернулись на вокзал, знову зустріли ОСОБА_15 та ОСОБА_19 разом пообідали та пробули на вокзалі до 22.00 год, а потім повернулись додому. 07.07.2013 року разом із ОСОБА_11 знову приїхали на станцію метро "Вокзальна", однак роботи не було, пішли до ломбарду, де він здав свій телефон, так як потрібні були гроші, щоб відсвяткувати день народження ОСОБА_11 ІНФОРМАЦІЯ_4 року їх затримали, відвезли до Святошинського райвідділу поліції, розвели по різних кімнатах, били, надягали кульки на голову, говорили, що вони підрізали якогось чоловіка, заставляли підписувати чисті аркуші паперу.
Аналогічні показання надавав суду першої інстанції і обвинувачений ОСОБА_11 . Крім того пояснив, що у райвідділі його били, вимагали, щоб він говорив те, що потрібно працівникам поліції, на місце події його возили двічі, показували що робити та розповідати, а тому на досудовому слідстві він давав інші показання ніж у суді тому, що його били і вимагали давати саме такі показання, які він і давав під час слідчого експерименту.
Під час допиту обвинуваченого ОСОБА_10 в ході апеляційного розгляду кримінального провадження за клопотанням прокурора, останній заперечував свою причетність до вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення, пояснив, що загиблого ОСОБА_21 не знав, про події тих днів нічого не пам'ятає, коли затримали також не пам'ятає, так як пройшло багато часу з 2013 року.
Перевірити показання обвинуваченого ОСОБА_11 , які він надавав в ході досудового розслідування та в суді першої інстанції, апеляційний суд позбавлений можливості, оскільки останній помер ІНФОРМАЦІЯ_3 року.
Аналізуючи досліджені в судовому засіданні докази, якими сторона обвинувачення обгрунтовує подію вчиненого кримінального правопорушення та винуватість ОСОБА_10 та ОСОБА_11 у його вчиненні, суд першої інстанції обгрунтовано визнав показання потерпілої ОСОБА_13 , свідків ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 неналежним доказами, оскільки їх показання не стосуються обставин, які підлягають доказуванню, а письмові докази, зокрема протоколи огляду місця події, численні висновки експертів та решта інших наведених у вироку доказів підтверджують лише подію вчиненого кримінального правопорушення і не доводять причетність обвинувачених ОСОБА_10 та ОСОБА_11 до його вчинення, а досліджена судом технічна інформація щодо трафіка з"єднань мобільних телефонів ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_15 навпаки підтверджує повідомлені обвинуваченими обставини та спростовує їх причетність до вчиненого злочину, з чим погоджується і суд апеляційної інстанції.
Також неналежним доказом суд першої інстанції визнав і проведену слідчу дію - допит свідка ОСОБА_15 під час досудового розслідування у слідчого судді Святошинського районного суду м. Києва від 09.07.2013 року, оскільки всупереч положень ст. 225 КПК України допит вказаного свідка проводився у слідчого судді без участі захисника, незважаючи на те, що на момент проведення цієї слідчої дії ОСОБА_10 і ОСОБА_11 було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України.
Згідно ч. 4 ст. 95 КПК України суд може обгрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання, або в порядку, передбаченому ст. 225 цього Кодексу. Суд не вправі обгрунтовувати судове рішення показаннями наданими слідчому, прокурору або посилатися на них.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що судом неодноразово вживались заходи для примусового приводу в судове засідання свідка ОСОБА_15 для її допиту в судовому засіданні, проте привід виконано не було, і сторона обвинувачення жодним чином не сприяла виконанню ухвал суду про примусовий привід вказаного свідка.
Протокол пред"явлення речей для впізнання від 05.10.2013 року, згідно якого свідок ОСОБА_23 серед пред"явлених йому для впізнання речей впізнав ланцюжок зроблений кільцями, з металу жовтого кольору, який був вилучений у ОСОБА_10 та який, як зазначив ОСОБА_23 , схожий на той, що був у ОСОБА_14 , суд обгрунтовано визнав належним доказом, оскільки зазначені в ньому обставини спростовуються показаннями сина загиблого - свідка ОСОБА_22 , який підтвердив, що його батько носив срібний ланцюжок та хрестик на шиї.
Всупереч апеляційним твердженням прокурора про те, що суд першої інстанції дав невірну оцінку протоколу проведення слідчого експерименту з підозрюваним ОСОБА_11 від 10.07.2013 року, під час проведення якого останній розповів про обставини вчинення ним кримінального правопорушення, передбаченого п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України та безпідставно взяв до уваги показання останнього, надані ним під час судового розгляду, який змінив показання, стверджуючи, що ні він, ні ОСОБА_10 даного злочину не вчиняли, а надані ним в ході слідчого експерименту показання він надавав під тиском працівників міліції, колегія суддів вважає, що судом дана вірна оцінка вказаному доказу, який не узгоджується із сукупністю досліджених безпосередньо в судовому засіданні доказів.
Таким чином, колегія суддів вважає, що при ухваленні виправдувального вироку стосовно обвинувачених ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , суд дійшов обгрунтованого висновку, що в ході судового провадження, на підставі досліджених доказів був доведений факт умисного протиправного заподіяння смерті іншій людині, проте ці докази не доводять, що цей злочин вчинили саме ОСОБА_10 та ОСОБА_11 .
Отже, проаналізувавши надані стороною обвинувачення докази, суд першої інстанції вірно зазначив, що вони не доводять того, що даний злочин вчинили ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , з чим також погоджується колегія суддів та вважає, що надані стороною обвинувачення докази не дають достатніх та переконливих підстав для об'єктивного висновку про винуватість обвинувачених у вчиненні інкримінованого їм кримінального правопорушення, передбаченого п7. 12 ч. 2 ст. 115 КК України.
За викладеним, виправдувальний вирок суду першої інстанції стосовно ОСОБА_10 та ОСОБА_11 колегія суддів вважає законним та обґрунтованим, і підстав для його скасування та ухвалення апеляційним судом обвинувального вироку, про що ставиться питання в апеляційній скарзі прокурора, колегія суддів не вбачає.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б перешкодили чи могли перешкодити суду першої інстанції ухвалити законний та обгрунтований вирок, апеляційним судом не виявлено.
Керуючись ст.ст. 404, 407 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу прокурора прокуратури Святошинського району м. Києва ОСОБА_12 , - залишити без задоволення, а вирок Святошинського районного суду м. Києва від 02 липня 2014 року, у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_10 та ОСОБА_11 - без зміни.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення.
Судді: __________________ _________________ __________________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3