Справа № 308/22532/23
27 березня 2024 року місто Ужгород
Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області у складі:
головуючого судді - Бенца К.К.,
при секретарі судового засідання - Майор Ю.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ужгород справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 в особі уповноваженого представника Брек Л.О. до Головного управління національної поліції в Закарпатській області про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення серія БАД № 269466 від 10.12.2023 року,-
Позивач ОСОБА_1 в особі уповноваженого представника ОСОБА_2 звернулася до Ужгородського міськрайонного суду з адміністративним позовом до Головного управління національної поліції в Закарпатській області про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення серія БАД ВР № 269466 від 10.12.2023 року.
Мотивуючи позовні вимоги вказує на те, що 10.12.2023 року ОСОБА_1 була притягнута інспектором РПП ВП №1 Тячівського РВП ГУНП в Закарпатській області Канюком І.І. до адміністративної відповідальності, передбаченої ч.2 ст. 122 КУпАП, за те, що остання начебто керувала транспортним засобом без увімкнених фар ближнього світла, чим порушила п. 9.8 ПДР, що було оформлено Постановою про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії БАД ВР № 269466.
Позивач вказує на те, що дійсно рухалася приблизно о 12 год. 10.12.2023 року на автомобілі марки Citroen c4, д.н.з. НОМЕР_1 із села Ганичі в село Нересниця, Тячівського району. На узбіччі дороги між цими селами стояв поліцейський автомобіль. Поліцейськими було зупинено позивача та запропоновано надати документи, що посвідчують особу водія. Позивач зазначила, що сумка із документами знаходиться в багажнику авто, оскільки щойно чистила салон авто на авто мийці, і всі речі перенесла в багажник. На що поліцейський зауважив, що документи потрібні для перевірки і наполягав на їх наданні. Позивач вимкнула двигун автомобіля, увімкнула аварійний сигнал та вийшла зі свого авто та надала на запит поліцейського своє посвідчення водія. Поліцейський (номер шеврона 0116961) взяв документ позивача та перейшов дорогу до поліцейської машини де його чекав поліцейський ОСОБА_3 (номер шеврона 0116058). Позивач не зрозуміла значення дій поліцейських, і запитала, що відбувається, на що поліцейські в жартівливій формі повідомили, що нічого особливого, зараз вони випишуть штраф, і позивач зможе їхати далі. На таку поведінку позивач повідомила, що буде скаржитись на гарячу лінію МВС, що нею після складання оскаржуваної постанови та вручення її копії і було зроблено.
Як зазначає позивач, одразу після того, як остання повідомила патрульних, що вона скаржитемиться на їх дії, поліцейський увімкнув бодікамеру та розпочав відео зйомку з моменту, коли позивач заперечувала проти порушення нею ПДР, і інспектором ОСОБА_3 виписувалась оскаржувана постанова. При цьому, позивач зазначає, що даний відеозапис з бодікамери не був долучений до оскаржуваної постанови і при цьому даний відеозапис не фіксує правопорушення позивачем правил ПДР.
Позивач з винесенням постанови не згідна, вважає, оскаржувану постанову незаконною. Вважає, що інспектор притягнув її до відповідальності не маючи на те підстав. Позивач вказує, що постанова винесена з порушенням законодавства. Вказала, що жодного правопорушення не вчиняла і її безпідставно було зупинено поліцейським.
Позивач вказує на те, що постанова не містить і до неї не додано, жодних доказів у розумінні ст. 251 КУпАП щодо винуватості ОСОБА_1 в учиненні адміністративного правопорушення.
Позивач вважає, що дана постанова не відображає дійсних обставин справи, винесена з грубим порушенням вимог чинного законодавства щодо її змісту та процедури складання є незаконною, а тому просить суд : визнати протиправними дії інспектора РПП ВП №1 Тячівського РВП ГУНП в Закарпатській області Канюк І. по складанню та прийнятті постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії БАД ВР № 269466 від 10.12.2023 року; Скасувати постанову у справі про адміністративне правопорушення серії БАД ВР № 269466 від 10.12.2023 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.2 ст. 122 КУпАП і накладення на неї адміністративного стягнення у вигляді штрафу у сумі 510,00 гривень; провадження у адміністративні справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності і накладення на неї адміністаривного стягнення у вигляді штрафу у сумі 510,00 гривень закрити на підставі ч.1 ст. 247 КУпАП, у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення; вирішити питання про стягнення судових витрат та витрат на правничу допомогу на користь позивача з відповідача.
26.01.2024 року представник відповідача подав до суду відзив на адміністративний позов про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення у якому зазначив наступне.
Водій при керуванні транспортним засобом зобов'язаний, в першу чергу, дотримуватися вимог ПДР. А тому поліцейським було виявлено правопорушення, вчинене позивачкою, внаслідок чого було складено постанову серії БАД ВР № 269466 від 10.12.2023 року та притгнуто ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.2 ст. 122 КУпАП. Зазначає, що дані правопорушення поліцейським було зафіксовано ща допомогою портативних технічних приладів, як це передбачено згідно наказу МВС від 18.12.2018 року №1026 «Про затвердження Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, зберігання та видачі відеозаписів. Окрім того відповідач зазначає, що розмір відшкодування судових витрат повинен бути спів розмірним із ціною позову. Окім того, справа буде розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження, а тому сума не є спів розмірною до ціни позову. Звертає увагу суду, що оскаржувана постанова складена відповідачем відповідно до норм КУпАП, Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом МВС від 07.11.2015 №1395, посилання позивача на порушення ГУНП в Закарпатській області законодавства в даному випадку є безпідставними, необґрунтованими, а позовні вимоги не підлягають задоволенню, у зв'язку з чим просить суд відмовити в задоволенні позовної заяви в повному обсязі.
21.02.2024 року представник відповідача подала до суду відповідь на відзив, згідно якого зазначила, що додатки Відео 1, Відео 2, Відео 3, в силу ст.. 72 КАС України не є доказами у справі, адже зміст даних відео не підтверджує обставину того, що ОСОБА_1 було порушено ч.2 ст. 122 КУпАП, а саме п.9.8 ПДР. Дані відео не були внесені відповідачем в п.7 оскарженої постанови в якості додатків. Зазначила, що Відео 1 відтворює запис з моменту того, коли позивач заперечує свою вину в адміністративному правопорушення, посвідчення водія та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу вже знаходились у патрульного ОСОБА_3 , тобто момент руху автомобіля марки Citroen c4, д.н.з. НОМЕР_1 начебто без увімкнених фар - відсутнє.
Зазначає, що Відео 1, Відео 2, Відео 3 фіксують відео процес складання постанови про адміністративне правопорушення, а не момент фіксації вчинення ОСОБА_1 правопорушення, за яким її притягнуто до адміністративної відповідальності. Таким чином, дані відео не є належним доказом у справі, відео не фіксують момент вчинення правопорушення, відео не внесені відповідачем як доказ в оскаржувану постанову. Вказує, що відзив не спростовує доводи та посилання позивача, по суті становить цитування положень нормативних актів, які регулюють утворення та діяльність Національної поліції, її регламент роботи в сфері дорожнього руху, а отже не стосується суті спору - спростування незаконності оскаржуваної постанови. Також зазначила, що позовна заява містить обґрунтований та вичерпний перелік наданих адвокатом послуг в цій справі та їх вартість. Дана адміністративна справа є стандартною в сфері адміністративних правовідносин, а отже і вартість понесених адвокатських витрат позивачем в сумі 5000 грн. є помірним та справедливим. Так, доказами понесених позивачем витрат на представництво в даній справі адвоката Брек Л.О. є акт виконаних робіт від 19.12.2023, а також фіксальний чек 19.12.2023. У зв'язку з цим, просить суд позовну заяву задовольнити.
Позиція сторін по справі:
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримала, надала пояснення аналогічні викладеним у позові. Зазначила, що на відео, яке долучено відповідачем не зафіксовано факт порушення ОСОБА_1 правил дорожнього руху, також просила суд позовні вимоги задовольнити, та відшкодувати витрати понесені на правову допомогу. В наступне судове засідання після оголошеної перерви в судовому засіданні, не з'явилася, подала до суду заяву про розгляд справи без участі позивача та її представника.
Представник відповідача Головного управління національної поліції в Закарпатській області у призначене судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. Надіслав до суду відзив.
В ході розгляду справи проведені наступні процесуальні дії:
26.12.2023 року ухвалою Ужгородського міськрайонного суду позовну заяву залишено без руху.
16.01.2024 року ухвалою Ужгородського міськрайонного суду відкрито провадження по справі № 308/22532/23 та призначено справу до розгляду.
У даній справі заходи забезпечення доказів та забезпечення позову судом не застосовувалися.
Провадження у справі ухвалою суду не зупинялося, а тому не було підстав для його поновлення.
Заслухавши вступне слово представника позивча, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи принципи рівності сторін, суд дійшов наступного висновку.
Так, спір між сторонами виник з приводу притягнення позивача до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення.
Згідно ч. 2 ст. 9, ч. 2 ст. 77 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Тобто, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача - суб'єкта владних повноважень, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.
Відповідно до вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить з наступного.
Спірні правовідносини регулюються Кодексом України про адміністративні правопорушення (далі- КУпАП), ЗакономУкраїни «Про Національну поліцію», Правилами дорожнього руху, що затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306 (далі - ПДР) та ст.286 КАС України.
Згідно з п.8 ч.1 ст.23 Закону України Про Національну поліцію, поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
Пунктом 11 частини 1 статті 23 цього Закону визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
Єдиний порядок дорожнього руху на всій території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух», встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306 (із змінами та доповненнями). Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Відповідно до ст.14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативно - правових актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
У відповідності до ст.283 КУпАП розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.
Як встановлено судом, 10.12.2023 року інспектором РПП ВП №1 Тячівського РВП ГУНП в Закарпатській області винесено постанову у справі про адміністративне правопорушення серія БАД № 269466 від 10.12.2023 року, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення 10.12.2023 р. адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.122 КУпАП у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі з накладенням адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 510,00 гривень, а саме за порушення вимог п. 9.8 ПДР України.
Відповідно до п. 9.8 ПДР - на всіх механічних транспортних засобах поза населеними пунктами повинні бути ввімкнені денні ходові вогні, а в разі їх відсутності в конструкції транспортного засобу - ближнє світло фар.
Відповідно до ч. 2 ст. 122 КУпАП ( в редакції на час виникнення спірних правовідносин) порушення правил проїзду перехресть, зупинок транспортних засобів загального користування, проїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника, порушення правил обгону і зустрічного роз'їзду, безпечної дистанції або інтервалу, розташування транспортних засобів на проїзній частині, порушення правил руху автомагістралями, користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, використання цих приладів та їх переобладнання з порушенням вимог відповідних стандартів, користування під час руху транспортного засобу засобами зв'язку, не обладнаними технічними пристроями, що дозволяють вести перемови без допомоги рук (за винятком водіїв оперативних транспортних засобів під час виконання ними невідкладного службового завдання), а так само порушення правил навчальної їзди, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до ст.222 цього Кодексу, органи Національної поліції розглядають справи, зокрема, про порушення правил дорожнього руху, в тому числі за ч.2 ст.122 КУпАП. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Відповідно до ч.3 ст.254 КУпАП протокол про адміністративне правопорушення не складається у випадках, передбачених ст.258 цього кодексу.
Згідно з ч.2 та ч.4 ст.258 КУпАП протокол не складається в разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі.
У випадках, передбачених ч.1 та ч.2 цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог ст.283 КУпАП.
Якщо під час складання постанови у справі про адміністративне правопорушення особа оспорить допущене порушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається, то уповноважена посадова особа зобов'язана скласти протокол про адміністративне правопорушення, крім випадків притягнення особи до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення передбаченого ст. 185-3 цього Кодексу, правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксованих в автоматичному режимі.
Ст.258 КУпАП містить вичерпний перелік випадків, коли протокол про адміністративне правопорушення не складається.
Відповідно до п.10 розділу ІІІ Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом МВС України № 1395 від 07.11.2015, поліцейський оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Так, відповідно до ст. 288 КУпАП, перевірка законності та обґрунтованості постанови по справі про адміністративне правопорушення судом здійснюється у порядку, встановленому Кодексом адміністративного судочинства України.
Суд , здійснивши перевірку рішення субєкта владних повноважень щодо відповідності критеріям правомірності, визначених ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно з п.1 ст.247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події і складу адміністративного правопорушення. Наявність події і складу правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Зазначена норма встановлює обовязок суб'єкта владних повноважень щодо доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності. Оскільки позивач проти вчинення правопорушення заперечує, відповідач зобовязаний подати докази на спростування таких заперечень. Позивач заперечує факт порушення ним ПДР.
У відповідності до положення ст. 9 КУпАП - адміністративним правопорушенням визнається протиправна, вина (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами (стаття 23 КпАП).
В силу ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
З метою забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, індивідуалізації її відповідальності та реалізації вимог статті 245 КУпАП щодо своєчасного, всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин справи, вирішення її у відповідності з законом уповноважений орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна ця особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно з ст.251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
При прийнятті постанови про накладення адміністративного стягнення за правилами ст.252 КУпАП визначено обовязок відповідача провести оцінку наявним доказам, повно і об'єктивно дослідити всі обставини справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Отже, з наведених норм вбачається, що правовою підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність складу вчиненого адміністративного правопорушення, що має підтверджуватися належними і допустимими доказами.
Відповідно до ч.4 ст. 258 КУпАП у випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу.
Відповідно до п. 1,2 «Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі» затвердженої наказом МВС № 1395 від 07.11.2015 р., - розглянувши справу про адміністративне правопорушення, поліцейський виносить постанову по справі про адміністративне правопорушення. Зміст постанови по справі про адміністративне правопорушення повинен відповідати статті 283 КУпАП.
Згідно з статтею 283 КУпАП розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі, яка повинна містити: найменування органу (прізвище, ім'я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім'я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.
Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис (якщо такий запис здійснювався); розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адмінстягнення у вигляді штрафу.
В порушення приписів ст.283 КУпАП постанова від 10.12.2023 року не містить відомості про технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис (якщо такий запис здійснювався).
Таким чином, під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа), уповноважена на розгляд справ про адміністративні правопорушення, в тому числі, інспектор поліції, мають діяти із дотриманням вимог законодавства.
Приписами Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлено певну процедуру розгляду справи про адміністративне правопорушення та визначено систему правових механізмів забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
При цьому Кодексом України про адміністративні правопорушення встановлюється чітка стадійність притягнення особи до відповідальності: виявлення правопорушення, фіксація правопорушення, формування доказової бази (матеріалів справи), розгляд справи про адміністративне правопорушення.
Тобто, після виявлення факту вчинення правопорушення працівник поліції зобов'язаний зібрати належні та допустимі докази такого правопорушення.
Позивач у позовній заяві заперечує обставини, вказані у постанові про притягнення його до адміністративної відповідальності, заперечує факт порушення ним правил дорожнього руху, вказує, що факт порушення ПДР не зафіксовано.
Так, зі змісту оскаржуваної постанови серії БАД № 269465 від 10.12.2023 року слідує, що ОСОБА_1 , керувала транспортним засобом марки Citroen c4, д.н.з. НОМЕР_1 , без увімкненого ближнього світла фар, чим скоїла адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 122 КУпАП, за яке на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у сумі 510,00 гривень.
Як встановлено судом, шляхом відтворення в судовому засіданні відеозапису з нагрудних камер працівників поліції , вбачається, що на даному відеозаписі зафіксований факт складання протоколу щодо ОСОБА_1 , однак моменту вчинення правопорушення на даних відеозаписах не зафіксовано.
Відео 1 відтворює запис з моменту того, коли позивач заперечує свою вину в адміністративному правопорушенні, посвідчення водія та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу вже знаходились у патрульного поліції. Момент руху автомобіля марки Citroen c4, д.н.з. НОМЕР_1 не зафіксовано.
Відео 1, Відео 2, Відео 3 фіксують відео процес складання постанови про адміністративне правопорушення, а не момент фіксації вчинення ОСОБА_1 правопорушення, за яким її притягнуто до адміністративної відповідальності. Таким чином, дані відео не є належним доказом у справі, відео не фіксують момент вчинення правопорушення. Окрім того, відеозапис не внесено відповідачем як доказ в оскаржувану постанову.
З постанови у справі про адміністративне правопорушення вбачається, що порушення не зафіксоване свідками, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото-і кінозйомки, відеозапису, що за наявності не спростованого твердження позивача про відсутність порушення ним ПДР, є підставою вважати постанову по справі про адміністративне правопорушення протиправною та такою що підлягає скасуванню.
Окрім того, в порушення вимог ч.3 ст.283 КУпАП оскаржувана постанова не містить вказівки про долучення до постанови відеозапису, показання технічних приладів, яким зафіксовано правопорушення, як доказу вчинення позивачем адміністративного правопорушення, із зазначенням технічного засобу, яким його здійснено.
Пунктом 24 Постанови Пленуму Верховного Суду від 23.12.2005р. № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» встановлено, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим ст.ст. 283, 284 КУпАП. В ній, зокрема, необхідно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
При розгляді даної справи, суд враховує правову позицію , викладену у постанові Верховного Суду від 26.04.2018 року у справі №338/1/17, згідно якої спостереження працівником поліції повинно бути зафіксоване на матеріальному носії.
При цьому в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд враховує при прийняті рішення у даній справі правову позицію Верховного Суду України у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду викладену у постанові у справі №524/9716/16-а від 13.02.2020 року, згідно якої - у разі відсутності в оскаржуваній постанові по справі про адміністративне правопорушення посилань на технічний засіб, за допомогою якого здійснено відеозапис, такий відеозапис згідно з вимогами ст. 74 КАС України не може вважатися належним та допустимим доказом вчинення адміністративного правопорушення.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі №524/1284/17 від 19.02.2020 року.
Порядок використання фото та відео техніки встановлюється п. 9 ч.1 ст.31 та ст.40 Закону України «Про національну поліцію».
При цьому норма статті 31 Закону України «Про національну поліцію» є загальною нормою,яка безпосередньо не регламентує порядок застосування технічних приладів та технічних засобів.
Згідно з статтею 31 Закону №580-VIII, поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, засобів фото - і кінозйомки, відеозапису.
Спеціальною нормою, яка регламентує порядок застосування технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису є ст. 40 Закону України «Про національну поліцію».
Пункт 2 частини 1 ст. 40 Закону України «Про національну поліцію» чітко встановлює порядок використання техніки в правовідносинах щодо безпеки дорожнього руху, види техніки та умови її використання.
В частині доводів представника відповідача про врахування судом компактдиску із відеозаписом з нагрудного відеореєстратора поліцейського, на якому зафіксовано факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.
Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.
Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожньо-го руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
Приписами ч. 3 ст. 283 КУпАП чітко передбачено імперативний обов'язок відповідача щодо зазначення технічного засобу, яким здійснено фото- або відеозапис у постанові по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху.
В силу вимог ч.ч. 1-3 ст 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги.
У разі відсутності ж в оскаржуваній постанові по справі про адміністративне правопорушення посилань на технічний засіб, за допомогою якого здійснено відеозапис, з точки зору ст. 70 КАС України, не може вважатися належним та допустимим доказом вчинення адміністративного правопорушення.
Відповідно, слід зазначити про відсутність належних доказів вчинення позивачем правопорушення встановленого частиною другою ст. 122 КУпАП, оскільки відеозапис з нагрудного відеореєстратора поліцейського, поданий відповідачем на підтвердження факту порушення позивачем правил дорожнього руху, не може вважатися належним доказом у зв'язку з тим, що оскаржувана постанова серії БАД №269466 від 10.12.2023 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності не містить посилань на технічний засіб, за допомогою якого здійснено дану фіксацію правопорушення. Інших доказів правомірності винесення оскарженої постанови у справі про адміністративне правопорушення відповідачем не надано.
При цьому в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Із змісту адміністративного позову слідує, що позивач ОСОБА_1 , заперечує факт порушення нею правил дорожнього руху та зазначає на неповноту та необ'єктивність з'ясування фактичних даних по справі, відсутність доказів її вини.
Суд звертає увагу на те, що у матеріалах справи міститься лише постанова у справі про адміністративне правопорушення від 10.12.2023 року, якою позивача визнано винною у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.2 ст.122 КУпАП.
Незважаючи на заперечення гр. ОСОБА_1 , факту порушення ПДР при винесенні оскаржуваної постанови поліцейським всупереч ст.245 КУпАП не було вжито заходів для всебічного, повного і об'єктивного дослідженні всіх обставин справи.
Вищенаведені обставини дають підстави дійти висновку, що відповідачем всупереч положень Кодексу України про адміністративні правопорушення не проведено дій по розгляду справи про адміністративне правопорушення, передбачених приписами ст.ст. 278, 279 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Частиною 2 статті 251 КУпАП встановлено, що обов'язок збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративне правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Позивач заперечив факт дослідження відповідачем будь-яких обставин під час розгляду справи про притягнення її до адміністративної відповідальності та дослідження доказів на підтвердження вини останньої.
Суд звертає увагу, що процесуальний обов'язок щодо доказування правомірності винесення поста-нови про притягнення особи до адміністративної відповідальності відповідно до положень діючого на час виникнення спірних правовідносин процессуального законодавства покладено на відповідача.
При цьому, суд зазначає, що складення постанови з дотриманням вимог ст. 283 КУпАП не є достатнім доказом підтвердження вчиненого особою правопорушення, оскільки саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб'єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.
Наведений висновок узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 26 квітня 2018 року у справі № 338/1/17.
Відповідно до ст.280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Аналіз законодавчих норм, заперечення позивача щодо вчинення адміністративного правопорушення дає підстави суду дійти висновку, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, повинен був зібрати докази, які б підтверджували наявність складу правопорушення та спростувати позицію позивача, однак доказів того, що ОСОБА_1 , порушила вимоги ПДР України не надано, про наявність таких не зазначено у оскаржуваній постанові.
Виходячи із наведеного, шляхом співставлення зібраних по справі доказів, з врахуванням встановленого КАС України обов'язку доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності, суд прийшов до висновку про недоведеність вини позивача в скоєнні адміністративного правопорушення.
Таким чином суд, враховуючи правову позицію викладену у вищезазначених постановах Верховного Суду, вважає, що відповідачем не доведено факту вчинення позивачем порушень правил дорожнього руху, оскільки з наявних у справі доказів не вбачається , що позивачем порушено правила дорожнього руху.
У відповідності до ч.3 ст. 62 Конституції України, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
В своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п.1 ст. 32 Конвенції) неодноразово наголошував, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів:(п.45 Рішення ЄСПЛ у справі «Бочаров проти України» від 17.06.2011 р., заява №21037/05; заява №38683/06; п.75 Рішення ЄСПЛ у справі «Огороднік проти України» від 05.05.2015 р., заява № 29644/10; п.52 Рішення ЄСПЛ у справі «Єрохіна проти України» від 15.02.2013 р., заява №12167/04).
Виходячи із норм викладених в ст. 77 КАС України встановлено, що за загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона. При розгляді справи щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод та інтересів.
Згідно зі ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
В порушення законодавчих положень відповідачем не з'ясовано всіх обставин справи про адміністративне правопорушення відповідно до вимог ст. 280 КУпАП.
Згідно зі ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Судом враховується положення ст. 55 Конституції України, згідно з якою права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Повноваження адміністративного суду у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності, визначені ст. 286 КАС України.
Так, відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Вказаний перелік судових рішень, які може приймати суд першої інстанції у цій категорії справ, є вичерпний та не передбачає права суду першої інстанції визнати дії інспектора поліції протиправними.
Таким чином, проаналізувавши вищенаведені правові норми, суд вважає, що визнання дій інспектора поліції протиправними під час розгляду справи в суді про скасування постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності додаткового вирішення не потребують, оскільки скасування постанови включає в себе і перевірку дій поліцейського при винесенні постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, а відтак позовна вимога про визнання дій інспектора поліції протиправними не підлягає до задоволення.
На підставі аналізу норм законодавства та обставин справи, суд дійшов до висновку що вірним способом відновлення порушених прав позивача є скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення серії БАД № 269466 від 10.12.2023 року, та закриття провадження у справі, що відповідає положенням ч.3 ст.286 КАС України.
Підсумовуючи вказане, з огляду на встановлені в судовому засіданні обставини та визначені відповідно до них правовідносини, враховуючи те, що на час розгляду справи та винесення постанови по суті заявлених позовних вимог, відповідачем доказів щодо правомірності свого рішення суду надано не було, не було надано відповідних доказів, які б підтверджували скоєння позивачем зазначеного правопорушення, будь-які відомості, які б спростовували зазначені позивачем обставини у суда відсутні, суд приходить до висновку, що порушення процедури притягнення позивача до адміністративної відповідальності, передбаченої КУпАП, недотримання вимог щодо своєчасного, всебічного, повного і об'єктивного з'ясування всіх обставин справи та належного документування обставин адміністративного правопорушення, є підставою для скасування постанови БАД № 269466 від 10.12.2023 року, якою ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.122 КУпАП, з накладенням адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 510,00 гривень.
Відповідно до ст.242 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Так, у п.29 Рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994 р. Справа «Руїз Торіха проти Іспанії» (серія А, №303А) Суд повторює, що згідно з його установленою практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтованості рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Згідно ч. 3 ст.286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
Згідно з ч. 1 ст.139 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат, судом встановлено, що позивачем було сплачено судовий збір у сумі 536,80 грн., що підтверджується відповідною квитанцією від 19.12.2023 року.
Отже, враховуючи, що позов підлягає задоволенню, то з відповідача, за рахунок його бюджетних асигнувань підлягає стягненню, на користь позивача, судовий збір в сумі 536,80грн.
Щодо судових витрат на правову допомогу, які поніс позивач в зв'язку з розглядом даної справи, то слід зазначити, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входять до предмету доказування у справі.
Згідно п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» №5076-VI від 05.07.2012 (далі - Закон) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 ч. 1 ст. 1 Закону визначено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону, видами адвокатської діяльності є, зокрема, надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Відповідно до ст. 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. За приписами ч.3 ст. 27 ЗУ «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Згідно ст. 30 ЗУ «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначається в договорі про надання правової допомоги.
В межах розгляду даної справи представником позивача було здійснено представництво та надано інші види правової допомоги.
На підтвердження понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу до суду було надано: акт приймання-передачі послуг від 19.12.2023 року, товарний чек від 19.12.2023 року на суму 5000,00 грн.
Представник відповідача у відзиві зазначав, що дана справа розглядається за правилами спрощеного провадження, а тому не є спів розмірною до ціни позову.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Визначаючись щодо обґрунтованості розміру витрат на професійну правничу допомогу суд має надати оцінку обґрунтованості розміру заявлених Позивачем витрат на професійну правничу допомогу в контексті пропорційності їх складності правовому супроводу справи та враховуючи зміст та обсяг наданих послуг.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», заява №19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п'ятій статті 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.
Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.
Суд звертає увагу, що питання застосування частини сьомої статті 139 КАС України щодо доведеності розміру витрат на правничу допомогу з метою їх розподілу також неодноразово було предметом дослідження у Верховному Суді, в тому числі відповідно до згаданих вище постанов, а також відповідно до постанов від 29 жовтня 2020 року (справа № 686/5064/20), від 5 березня 2021 року (справа № 200/10801/19-а), від 16 березня 2021 року (справа №520/12065/19), постанови Об'єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 3 жовтня 2019 року (справа №922/445/19), у яких сформульовано правовий висновок, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Таке правозастосування випливає з нової процедури відшкодування витрат на професійну правову допомогу, імплементованої у КАС України з 15 грудня 2017 року, однією з особливостей якої є те, що відшкодуванню підлягають витрати незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною / третьою особою чи тільки належить сплатити.
Наведений підхід щодо визнання фактично здійсненими витрат за відсутності факту оплати випливає також із практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
Так, у рішенні по справі "Бєлоусов проти України" (Заява №4494/07) ЄСПЛ дійшов висновку, що витрати, які мають бути сплачені за договором адвокату, слід розглядати як фактично понесені, зазначивши наступне: "... хоча заявник ще не сплатив адвокатський гонорар, він має сплатити його згідно із договірними зобов'язаннями. Отже, представник заявника має право висувати вимоги щодо сплати гонорару згідно з договором. Відповідно Суд вважає витрати за цим гонораром "фактично понесеними" (див. вищезазначене рішення у справі "Савін проти України" (Savin v. Ukraine), п. 97)".
Разом з тим, вирішуючи питання співмірності витрат адвоката, заявлених до стягнення, суд зазначає, що стаття 134 КАС України не позбавляє права суду перевіряти дотримання позивачем вимог частини п'ятої статті 134 щодо співмірності заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п'ятій статті 134 КАС України.
Суд зазначає, що Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду за результатами розгляду справи №200/14113/18-а, ухвалив постанову від 26.06.2019, в якій сформував правову позицію, яка також зазначена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду по справі №620/1958/19 у постанові від 11.10.2021 року, згідно з якою, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої було ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір витрат, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Суд вказує на те, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, слід керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.
При цьому судом, враховано, незначну складність категорії справи, виходячи з усталеної правової позиції у таких справах, спірні правовідносини не є новими у судовій практиці, а тому, підготовка до вказаної справи не вимагала великого обсягу юридичної та технічної роботи, а також не потребувала затрат значного часу та коштів, які заявлені позивачем як витрати на правову допомогу.
Таким чином, заявлені позивачем до відшкодування 5000 грн. витрат на правничу допомогу є необґрунтованими, не відповідають реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а їх стягнення з відповідача становить надмірний тягар для останнього, що суперечить принципу розподілу таких витрат. Заявлений розмір витрат не є співмірним із складністю справи та виконаним адвокатом робіт (наданих послуг), із реальним часом витраченим адвокатом та із обсягом наданих адвокатом послуг (виконаних робіт).
З урахуванням положень наведених норм та зазначених фактичних обставин справи, керуючись у тому числі такими критеріями, як обґрунтованість та пропорційність до предмета спору, а також враховуючи критерій розумності розміру судових витрат, виходячи з конкретних обставин справи, суд дійшов висновку про зменшення розміру витрат, понесених позивачем на професійну правничу допомогу та визначення їх в розмірі 2500 грн.
На підставі ст. ст. 6-14, 25, 32, 77, 205, 241, 243 - 246, 250, 286 Кодексу адміністративного судочинства України, ст. 33, ч.2 ст. 122, ст.ст. 247, 251, 258, 268, 280, 283, 284 КУпАП, суд, -
ухвалив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 в особі уповноваженого представника Брек Л.О. до Головного управління національної поліції в Закарпатській області про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення серія БАД № 269466 від 10.12.2023 року - задовольнити частково.
Скасувати постанову у справі про адміністративне правопорушення серії БАД № 269466 від 10.12.2023 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 122 КУпАП, провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити.
Стягнути з Головного управління національної поліції в Закарпатській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 сплачений нею судовий збір в сумі 536,80 грн.
Стягнути з Головного управління національної поліції в Закарпатській області (код ЄДРПОУ 40108913, місце знаходження : 88000, м. Ужгород, вул. Ференця Ракоці, буд. 13) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ) витрати на правову (правничу) допомогу у розмірі 2500,00 грн.
В решті позовних вимог - відмовити.
Відповідно ч.2 ст.271 КАС України копії судових рішень у справах, визначених цією статтею, невідкладно видаються учасникам справи або надсилаються їм, якщо вони не були присутні під час його проголошення.
Рішення може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в порядку та строки передбачені ч. 4 ст. 286 КАС України у десятиденний строк із дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 );
Відповідач: Головне управління національної поліції в Закарпатській області (код ЄДРПОУ 40108913, місце знаходження : 88000, м. Ужгород, вул. Ференця Ракоці, буд. 13)
Дата складання повного тексту судового рішення 27.03.2024 року.
Суддя Ужгородського
міськрайонного суду К.К. Бенца