20 березня 2024 року
м. Київ
справа № 638/5358/23
провадження № 61-15326св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Олійник А. С., Сердюка В. В.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1 ,
заінтересована особа - Ізюмська міська військова адміністрація Ізюмського району Харківської області в особі Опікунської ради з питань прав повнолітніх осіб, які потребують опіки (піклування), при виконавчому комітеті Ізюмської міської ради,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дзержинського районного суду міста Харкова
від 07 червня 2023 року у складі судді Агапова Р. О. та постанову Харківського апеляційного суду від 20 вересня 2023 року у складі колегії суддів Мальованого Ю. М., Бурлака І. В., Яцини В. Б.,
Описова частина
Короткий зміст вимог заяви
У червні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою про встановлення опіки та призначення опікуна над недієздатною особою, заінтересована особа - Ізюмська міська військова адміністрація Ізюмського району Харківської області в особі Опікунської ради з питань прав повнолітніх осіб, які потребують опіки (піклування), при виконавчому комітеті Ізюмської міської ради.
Заяву мотивовано тим, що рішенням Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 29 серпня 2006 року у справі № 2-0-56/2006
визнано недієздатним її рідного брата ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 12 лютого 2008 року у справі № 2-0-34/2008 над недієздатним ОСОБА_2 призначено опікуном їх матір ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 померла.
У зв'язку з тим, що ОСОБА_2 визнаний недієздатним та потребує стороннього догляду і опіки, а його опікун померла, виникла необхідність у призначенні нового опікуна.
Висновком Опікунської ради з питань повнолітніх осіб, які потребують опіки (піклування), при виконавчому комітеті Ізюмської міської ради, затвердженим розпорядженням начальника Ізюмської міської військової адміністрації Ізюмського району Харківської області від 21 квітня 2023 року № 243-ВС, встановлено, що ОСОБА_2 є особою з інвалідністю І групи з народження, потребує постійного стороннього догляду, який фактично здійснює його сестра ОСОБА_1 у зв'язку зі смертю попереднього опікуна - їх матері ОСОБА_3 . Установлено, що ОСОБА_1 розлучена, працює в Ізюмському ліцеї № 5 Ізюмської міської ради. Згідно з висновком про стан здоров'я майбутнього опікуна (піклувальника) від 10 квітня 2023 року ОСОБА_1 може здійснювати обов'язки опікуна.
На підставі зазначеного Опікунська рада з питань повнолітніх осіб, які потребують опіки (піклування), при виконавчому комітеті Ізюмської міської ради зробила висновок про те, що ОСОБА_1 може виконувати обов'язки опікуна над недієздатним братом ОСОБА_2 у разі прийняття судом відповідного рішення.
Ураховуючи те, що ОСОБА_2 потребує постійного стороннього догляду, який фактично здійснює заявниця, посилаючись на висновок Опікунської ради з питань повнолітніх осіб, які потребують опіки (піклування),
від 21 квітня 2023 року № 243-ВС, ОСОБА_1 просила суд встановити опіку над недієздатним повнолітнім ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та призначити її опікуном над недієздатним братом.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій та мотиви їх ухвалення
Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 07 червня 2023 року, залишеною без змін постановою Харківського апеляційного суду
від 20 вересня 2023 року, заяву повернуто заявнику на підставі пункту 1 частини четвертої статті 185 ЦПК України.
Ухвалу суду першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, мотивовано тим, що ОСОБА_1 не має процесуальної дієздатності звертатися із заявою про встановлення опіки та призначення опікуна над недієздатним братом, оскільки з вказаною заявою на підставі вимог частини другої статті 300 ЦПК України може звертатися лише орган опіки та піклування.
Крім того, строк дії рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 29 серпня 2006 року, яким визнано ОСОБА_2 недієздатним, закінчився через два роки відповідно до частини шостої статті 300 ЦПК України, однак заявник не надала доказів продовження строку його дії.
Погоджуючись із висновком суду першої інстанції, апеляційний суд виснував про те, що, вирішуючи питання про призначення опіки, суд не діє самостійно,
а приймає рішення на підставі подання органу опіки та піклування за його заявою чи заявою особи, призначеної піклувальником або опікуном. Ураховуючи законодавчо визначений порядок заміни опікуна, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про відсутність у ОСОБА_1 права на звернення до суду із заявою про заміну опікуна та призначення її опікуном над ОСОБА_2 .
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У жовтні 2023 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Дзержинського районного суду міста Харкова від 07 червня
2023 року та постанову Харківського апеляційного суду від 20 вересня
2023 року, у якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
У касаційній скарзі як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявниця посилається на порушення судами норм процесуального права щодо визначення кола осіб, які мають право звертатися до суду з заявою про призначення опікуна, та строку дії рішення суду про визнання особи недієздатною, порушення вимог процесуального законодавства в частині дослідження доказів, витребування додаткових доказів та розгляду справи по суті.
У випадку смерті призначеного судовим рішенням опікуна не може відбуватися звільнення його від повноважень та заміна на нового опікуна у порядку частини другої статті 300 ЦПК України, на норму якої помилково посилалися суди.
При цьому суди не врахували положення статті 25 ЦК України, якою визначено припинення правоздатності фізичної особи внаслідок смерті, не застосовано до спірних правовідносин положення статей 60, 63 ЦК України, якими передбачено право члена сім'ї або близького родича за наявності висновку органу опіки та піклування про призначення такої особи опікуном звертатися з відповідною заявою до суду.
Судами не враховано правової позиції Верховного Суду у справі
№ 545/1691/16-ц за заявою фізичної особи про призначення її опікуном недієздатного, яка розглянута по суті, тобто встановлено право на звернення до суду із заявою не лише органу опіки та піклування. Таким чином, у випадку смерті попереднього опікуна особи, яка за рішенням суду вже визнана недієздатною, особа, яка має намір стати опікуном, може звернутися до суду з заявою про призначення її опікуном за наявності висновку опікунської ради, а у випадку необхідності подання від органів опіки та піклування суд повинен витребувати цей доказ самостійно.
Крім того, суд першої інстанції, виснуючи про те, що строк дії рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 29 серпня 2006 року, яким визнано ОСОБА_2 недієздатним, закінчився, не звернув уваги, що на момент ухвалення вказаного рішення процедура вирішення питання про визнання особи недієздатною, призначення та заміну опікуна регламентувалася статтею 241 ЦПК України (у редакції, чинній на момент ухвалення судом рішення). Вказана норма процесуального права не передбачала будь-яких обмежень строком дії рішення суду про визнання повнолітньої особи недієздатною, а тому з урахуванням конституційного визначення щодо незворотності дії у часі законів та нормативно-правових актів висновок суду першої інстанції з посиланнями на частину шосту статті 300 ЦПК України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) не може вважатися правомірним та законним.
Відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 до Верховного Суду не надходив.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 18 грудня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали з Дзержинського районного суду м. Харкова.
У січні 2024 року справу № 638/5358/23 передано до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 07 березня 2024 року справу призначено до судового розгляду в складі колегії з п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Рішенням Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 29 серпня 2006 року у справі № 2-0-56/2006 визнано недієздатним ОСОБА_2 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 13).
Рішенням Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 12 лютого 2008 року у справі № 2-0-34/2008 над недієздатним ОСОБА_2 призначено опікуном ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 14).
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 (а. с. 15).
У висновку Опікунської ради з питань повнолітніх осіб, які потребують опіки (піклування), при виконавчому комітеті Ізюмської міської ради про можливість призначити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , опікуном над недієздатним братом ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у разі прийняття судом відповідного рішення, затвердженому розпорядженням начальника Ізюмської міської військової адміністрації Ізюмського району Харківської області від 21 квітня 2023 року № 243-ВС, зазначено про те, що опікунська рада вважає, що ОСОБА_1 може виконувати обов'язки опікуна над недієздатним братом ОСОБА_2 у разі прийняття судом відповідного рішення (а. с. 16).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Оскаржувана ухвала суду першої інстанції та постанова апеляційного суду не відповідають вказаним вимогам закону.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Статтею 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та статті 10 ЦПК України зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Європейський суд із прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначає, що у пункті 1 статті
6 Конвенції закріплене «право на суд» разом із правом на доступ до суду, тобто правом звертатися до суду з цивільними скаргами, що складають єдине ціле (див., mutatis mutandis, рішення ЄСПЛ від 21 лютого 1975 року у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), заява № 4451/70, § 36).
ЄСПЛ, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.
Основними принципами статті 6 Конвенції є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд, які стосуються як інституційних та організаційних аспектів, так і особливостей здійснення окремих судових процедур.
У своїй практиці ЄСПЛ неодноразово наголошував, що право на доступ до суду не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Проте встановлені обмеження не повинні обмежувати доступ, наданий особам,
у такий спосіб або такою мірою, що підриватимуть саму суть цього права. Крім того, обмеження буде несумісним із пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, та у разі відсутності розумного пропорційного співвідношення між застосованими засобами та метою, якої прагнуть досягти (див. рішення від 17 січня 2012 року у справі «Станев проти Болгарії» (Stanev v. Bulgaria), заява № 36760/06).
Реалізуючи положення Конвенції, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним. Надмірний формалізм при вирішенні питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.
У рішенні від 13 січня 2000 року у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» (Miragall Escolano and others v. Spain, заява № 38366/97) та у рішенні від 28 жовтня 1998 року у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» (Perez de Rada Cavanilles v. Spain) ЄСПЛ вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх вимог. Це визнано порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції.
Суд повинен реалізовувати своє основне завдання, а саме справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спорів та заяв на засадах верховенства права з метою ефективного забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод. Формальний підхід суду до здійснення своїх повноважень на будь-якій стадії судового процесу може призвести до порушення права особи на справедливий судовий розгляд.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається
ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюються зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.
Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
При вирішенні питання про відкриття провадження у справі суд з'ясовує, зокрема, чи відповідає заява за формою та змістом вимогам статей 175, 177 ЦПК України, встановлює наявність чи відсутність підстав, визначених статтями 185-186 ЦПК України, для повернення заяви чи відмови у відкритті провадження у справі.
Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 185 ЦПК України заява повертається у випадках, коли її подано особою, яка не має процесуальної дієздатності.
У справі, що є предметом перегляду, ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою, у якій просила суд встановити опіку над недієздатним повнолітнім ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та призначити її опікуном над недієздатним братом ОСОБА_2 , посилаючись на те, що він потребує постійного стороннього догляду, який фактично здійснює заявниця, у зв'язку зі смертю попереднього опікуна, а також посилаючись на висновок Опікунської ради з питань повнолітніх осіб, які потребують опіки (піклування), при виконавчому комітеті Ізюмської міської ради про можливість призначити ОСОБА_1 опікуном.
Відповідно до статті 55 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових
і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов'язки.
Згідно з частиною першою статті 60 ЦК України суд встановлює опіку над фізичною особою у разі визнання її недієздатною і призначає опікуна за поданням органу опіки та піклування.
Відповідно до частин четвертої та п'ятої статті 63 ЦК України опікун або піклувальник призначаються переважно з осіб, які перебувають у сімейних, родинних відносинах з підопічним, з урахуванням особистих стосунків між ними, можливості особи виконувати обов'язки опікуна чи піклувальника.
Згідно з частиною першою статті 67 ЦК України опікун зобов'язаний дбати про підопічного, про створення йому необхідних побутових умов, забезпечення його доглядом та лікуванням.
При призначенні опікуна важливі і обов'язково повинні враховуватися особисті приязні взаємини між опікуном і підопічним, що забезпечить нормальне життєзабезпечення підопічного. Можливість особи здійснювати повноваження опікуна перевіряється органом опіки та піклування, який висловлює пропозиції про доцільність призначення опікуна.
Аналогічні положення зазначені у Правилах опіки та піклування, затверджених наказом Державного комітету України у справах сім'ї та молоді Міністерства освіти України, Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства праці та соціальної політики України від 26 травня 1999 року
№ 34/166/131/88 (далі за текстом - Правила опіки та піклування).
Тлумачення зазначених норм права дає підстави для висновку, що недієздатні особи є особливою категорією людей (фізичних осіб), які внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу тимчасово або постійно не можуть самостійно на власний розсуд реалізовувати майнові та особисті немайнові права, виконувати обов'язки й нести юридичну відповідальність за свої діяння. Недієздатним особам мають надаватися правові можливості для задоволення індивідуальних потреб, реалізації та захисту їх прав і свобод.
Хоча за станом здоров'я недієздатні особи не спроможні особисто реалізовувати окремі конституційні права і свободи, вони не можуть бути повністю позбавлені цих прав і свобод, тому держава зобов'язана створити ефективні законодавчі механізми та гарантії для їх максимальної реалізації.
У справі, що переглядається, з матеріалів справи вбачається, що рішенням Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 29 серпня 2006 року
у справі № 2-0-56/2006 визнано недієздатним ОСОБА_2 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 . У подальшому рішенням Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 12 лютого 2008 року у справі № 2-0-34/2008 над недієздатним ОСОБА_2 призначено опікуном ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Опікун ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 померла.
У зв'язку з зазначеними обставинами, потребою недієздатної особи у догляді та піклуванні, а також смертю попереднього опікуна, ОСОБА_1 , яка є рідною сестрою недієздатного ОСОБА_2 , звернулася до Опікунської ради з питань повнолітніх осіб, які потребують опіки (піклування), при виконавчому комітеті Ізюмської міської ради з заявою про надання висновку щодо можливості призначення її опікуном над ОСОБА_2 .
Висновком Опікунської ради з питань повнолітніх осіб, які потребують опіки (піклування), при виконавчому комітеті Ізюмської міської ради, затвердженим розпорядженням начальника Ізюмської міської військової адміністрації Ізюмського району Харківської області від 21 квітня 2023 року № 243-ВС, встановлено, що ОСОБА_1 може виконувати обов'язки опікуна над недієздатним братом ОСОБА_2 у разі прийняття судом відповідного рішення. На підставі вказаного висновку, у якому роз'яснено особі про необхідність отримання судового рішення про призначення опікунства, ОСОБА_1 звернулася до суду з указаною заявою.
Вирішуючи питання про повернення заяви ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини четвертої статті 185 ЦПК України, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходив із того, що ОСОБА_1 не має процесуальної дієздатності звертатися із заявою про встановлення опіки та призначення опікуна над недієздатним братом, оскільки з вказаною заявою на підставі вимог частини другої статті 300 ЦПК України може звертатися лише орган опіки та піклування.
Колегія суддів із зазначеним висновком судів не погоджується з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 300 ЦПК України суд, ухвалюючи рішення про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи (у тому числі обмеження або позбавлення права неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїми доходами) чи визнання фізичної особи недієздатною, встановлює над нею відповідно піклування або опіку і за поданням органу опіки та піклування призначає їй піклувальника чи опікуна.
Частиною другою статті 300 ЦПК України визначено, що суд за заявою органу опіки та піклування чи особи, призначеної піклувальником або опікуном, у місячний строк звільняє її від повноважень піклувальника або опікуна і призначає за поданням органу опіки та піклування іншу особу, про що постановляє ухвалу. Суд за заявою особи, над якою встановлено піклування, може звільнити піклувальника від його повноважень і призначити за поданням органу опіки та піклування іншого піклувальника, про що постановляє ухвалу.
Указаною нормою права врегульовано питання звільнення судом піклувальника або опікуна від повноважень та призначення недієздатній особі нового піклувальника або опікуна. У свою чергу, у частині п'ятій Правил опіки та піклування надано чітке розмежування правового механізму звільнення опікунів (піклувальників) від їх обов'язків та підстави і умови припинення опіки (піклування). Так, зокрема, визначено, що опіка припиняється унаслідок смерті опікуна.
Таким чином, у випадку смерті призначеного судовим рішенням опікуна не може відбуватися звільнення його від повноважень та заміна на нового опікуна у порядку частини другої статті 300 ЦПК України.
У постанові Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі
№ 545/1691/16-ц (провадження № 61-4475св18) сформульовано висновок про те, що законодавством не передбачено обов'язку того, що визнання особи недієздатною і призначення опікуна в обов'язковому порядку має відбуватися в єдиному судовому процесі. Оскільки попередній опікун помер, особа рішенням суду вже визнана недієздатною, то повторне визнання цієї особи недієздатною під час розгляду заяви фізичної особи, яка бажає стати новим опікуном, про встановлення опіки над недієздатною особою та призначення опікуна не вимагається.
У постанові Верховного Суду від 08 січня 2024 року у справі № 753/1905/22 (провадження № 61-8758св23) зроблено висновок про те, що призначення опікуна недієздатної особи здійснюється за поданням органу опіки та піклування, яке повинне відповідати вимогам закону щодо його обґрунтованості та змісту, має бути подано в належній процесуальній формі згідно з вимогами ЦПК України. При внесенні подання орган опіки та піклування має врахувати якнайкращі інтереси особи, над якою встановлюється опіка.
При цьому колегія суддів зауважує, що законодавцем вказано саме про поданняоргану опіки і піклування, а не про звернення останнім до суду із відповідною заявою та не наведено обмежень щодо правового механізму отримання відповідного поданняпід час розгляду заяви у судовому порядку.
Відповідно до змісту статті 294 ЦПК України під час розгляду справ окремого провадження суд зобов'язаний роз'яснити учасникам справи їхні права та обов'язки, сприяти у здійсненні та охороні гарантованих Конституцієюі законами України прав, свобод чи інтересів фізичних або юридичних осіб, вживати заходів щодо всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин справи.
З метою з'ясування обставин справи суд може за власною ініціативою витребувати необхідні докази.
Справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду.
У порушення наведенихположень процесуального закону суд першої інстанції не вирішив питання про відкриття провадження у справі, що дало б змогу суду вирішити у подальшому питання про отримання від органу опіки і піклування відповідного подання, у зв'язку з чим заява ОСОБА_1 залишилася неприйнятною. При цьому суд першої інстанції при вирішенні питання про повернення заяви ОСОБА_1 без розгляду зазначив дві взаємовиключні підстави: відсутність у заявниці права звернення до суду із відповідною заявою та закінчення строку дії рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 29 серпня 2006 року, яким визнано ОСОБА_2 недієздатним.
Колегія суддів нагадує, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право звернутися до суду з будь-якою вимогою щодо своїх цивільних прав та обов'язків. У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати вирішення спору судом та бути почутим.
Про необхідність надання доступу до суду навіть особам, які вже визнані недієздатними, наголошується у рішенні ЄСПЛ від 30 травня 2013 року
у справі «Наталія Михайленко проти України» (Nataliya Mikhaylenko v. Ukraine, заява № 49069/11), у якій Суд наголосив на тому, що існування засобів юридичного захисту має бути достатньо визначеним як на практиці, так і в теорії, оскільки без цього їм бракуватиме належної доступності та ефективності. Відсутність можливості у недієздатної заявниці особисто звернутися із заявою до суду, з огляду на тривалість і серйозність обмеження, яке вплинуло на багато аспектів життя заявниці, у тому числі її приватне та сімейне життя, становило порушення її права на доступ до суду відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції.
Переглядаючи ухвалу суду першої інстанції про повернення заяви на підставі пункту 1 частини четвертої статті 185 ЦПК України в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції у такій чутливій сфері правовідносин, що стосується реалізації та захисту прав і свобод особливої категорії людей, не врахував відсутності імперативної заборони у процесуальному законі щодо звернення особи з заявою про встановлення опіки, не навів достатнього тлумачення норм права та належним чином не мотивував своє рішення.
Згідно з вимогами статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вмотивованим є судове рішення, в якому належним чином зазначені підстави, на яких воно ґрунтується. Під умотивованістю розуміється повне і всебічне відображення в рішенні суду мотивів, якими він керувався при ухваленні свого рішення, при оцінюванні доказів для встановлення наявності або відсутності обставин, на які сторони посилалися як на підґрунтя своїх вимог і заперечень, із зазначенням, чому певні аргументи сторін були взяті до уваги або відхилені, й віддзеркалення мотивів щодо позиції суду при застосуванні норм матеріального і процесуального права.
Обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору/заяви, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia.
Суд зобов'язаний тлумачити норму права, використовуючи при цьому як загальний, так і казуальний підхід, самостійно застосовувати право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Активна роль суду
в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин та тлумаченні права.
Системне тлумачення норм права, зокрема статті 300 ЦПК України, статті 60 ЦК України, свідчить про відсутність імперативної заборони щодо звернення особи, яка має намір стати опікуном, із заявою про встановлення опіки над недієздатним, а отже, і підстав для повернення такої заяви без розгляду.
Таким чином, висновок суду першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, про те, що заявниця не може звертатися до суду із заявою про призначення опікуна з посиланням на частину другу статті 300 ЦПК України,
є помилковим та свідчить про неправильне тлумачення і застосування судами норми права, оскільки указаною нормою права врегульовано питання звільнення судом піклувальника або опікуна від повноважень та призначення недієздатній особі нового піклувальника або опікуна, а не призначення недієздатній особі опікуна у разі припинення опіки у зв'язку зі смертю попереднього опікуна.
З урахуванням зазначеногоухвала суду про повернення заяви ОСОБА_1
з посиланням на те, що її подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, а також у зв'язку з закінченням строку дії рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 29 серпня 2006 року, яким визнано ОСОБА_2 недієздатним, є такою, що перешкоджає подальшому провадженню у справі і підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.
Установивши порушення судами норм процесуального права, що призвело до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції, які перешкоджають подальшому провадженню у справі, що є підставою для направлення справи для продовження розгляду, колегія суддів не вдається до оцінки інших доводів касаційної скарги.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частин третьої та четвертої статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються
у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.
У випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.
Згідно з частиною шостою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
У зв'язку із наведеним колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала суду першої інстанції та постанова апеляційного суду - скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд
у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Дзержинського районного суду міста Харкова від 07 червня 2023 року та постанову Харківського апеляційного суду від 20 вересня 2023 року скасувати.
Справу № 638/5358/23 передати до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження.
З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції ухвала Дзержинського районного суду міста Харкова від 07 червня 2023 року та постанова Харківського апеляційного суду від 20 вересня 2023 року втрачають законну силу.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий І. М. Фаловська
Судді В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко
А. С. Олійник
В. В. Сердюк