Номер провадження 22-ц/821/434/24Головуючий по 1 інстанції
Справа №711/3245/23 Категорія: 304090000 Скляренко В.М
Доповідач в апеляційній інстанції
Гончар Н. І.
27 березня 2024 рокум. Черкаси
Черкаський апеляційний суд у складі колегії суддів:
Гончар Н.І., Новікова О.М., Сіренка Ю.В.
учасники справи:
позивачі - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ;
відповідач - ОСОБА_3 ;
третя особа: ОСОБА_4 ;
особа, що подала апеляційну скаргу - представник позивачів адвокат Примак Володимир Андрійович ,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 та ОСОБА_2 - адвоката Примака Володимира Андрійовича на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 11 грудня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_5 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 ; третя особа: ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,
У травні 2023 ОСОБА_5 та ОСОБА_2 звернулись до суду з позовом до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди завданої адміністративним правопорушенням.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з вини ОСОБА_3 сталася ДТП, в якій було пошкоджено автомобіль ОСОБА_5 , в якому знаходився він та його мати - ОСОБА_2 . Внаслідок ДТП позивачам було завдано легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я.
Відповідно до висновку автотоварознавчої експертизи вартість матеріального збитку, заподіяного позивачу внаслідок ДТП, з урахуванням амортизаційного зносу складає 76 291 грн.
Також позивачі стверджують, що внаслідок події їм було завдано моральну шкоду, оскільки вони зазнали фізичного болю, було порушено їхній нормальний спосіб життя, і до теперішнього часу позивачі відчувають негативні наслідки для самопочуття і здоров'я. Грошовий еквівалент компенсації завданої моральної шкоди, позивачі оцінюють в розмірі по 30 000 грн. кожному.
Оскільки відповідач на момент події ДТП не мав полісу страхування цивільно-правової відповідальності і в добровільному порядку не відшкодовує завдану позивачам шкоду вони змушені звертатись до суду.
За наведених підстав позивачі просили суд стягнути з відповідача на користь ОСОБА_5 матеріальну шкоду завдану адміністративним правопорушенням в сумі 76 291 грн. та по 30 000 грн. на користь ОСОБА_5 і ОСОБА_2 на відшкодування моральної шкоди. Також позивачі просили покласти на відповідача судові витрати, пов'язані з оплатою судового збору та правової допомоги адвоката.
20 липня 2023 року судом залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, ОСОБА_4 , за яким фактично зареєстроване право власності на автомобіль ОСОБА_5 .
Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 11 грудня 2023 року позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 моральну шкоду в сумі 5 000 грн. та судовий збір в розмірі 50 грн. 50 коп.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 моральну шкоду в сумі 5 000 грн. та судовий збір в розмірі 178 грн. 90 коп.
В решті позовних вимог відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що обґрунтовуючи розмір позовних вимог в частині відшкодування матеріальних збитків сторона позивача посилалась на висновок експерта №32 від 07.02.2023, складений на замовлення позивача. Натомість даний висновок експерта не містить застережень про те, що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та те, що висновок підготовлено для подання до суду. За таких обставин суд не взяв до уваги наданий позивачем висновок експерта, оскільки такий доказ не відповідає ознакам допустимості та належності.
Здійснюючи оцінку адекватності розміру компенсації завданої позивачам моральної шкоди з урахуванням вказаних позивачами і встановлених судом обставин спірних правовідносин, характеру спричиненої позивачам моральної шкоди, виходячи з міркувань розумності, виваженості та справедливості, суд прийшов до висновку, що визначений позивачами розмір моральної шкоди є непропорційним порівняно із характером спричинених моральних страждань, а тому з відповідача на користь позивачів в якості відшкодування моральної шкоди слід стягнути суму коштів в розмірі по 5000 грн. кожному, що буде належним і достатнім засобом грошової компенсації такої шкоди.
Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, представник позивачів адвокат Примак В.А. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення скасувати та ухвали нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
В мотивування доводів апеляційної скарги вказує, що обґрунтовуючи позовні вимоги позивачі посилались на висновок не судового експерта, а спеціаліста, який на відміну від експерта не несе кримінальної відповідальності за свідомо помилковий висновок. Суд може посилатися в рішенні на висновок спеціаліста, як на джерело відомостей, які в ньому містяться та має дійти самостійних висновків щодо відповідних питань. Вказує, що висновок експерта автотоваознавчого дослідження № 32 від 07.02.2023 є належним доказом розміру заподіяної матеріальної шкоди.
Крім того, скаржник посилається на те, що визначений судом розмір моральної шкоди є явно заниженим, враховуючи те, що позивачі внаслідок отриманих травм, завданих внаслідок ДТП, втратили працездатність і проходити курс лікування в медичному закладі. Вказує, що судом не взято до уваги ступінь вини відповідача і завдану ним як матеріальну так і моральну шкоду.
Також вказує на те, що з відповідача на користь позивачів повинні були стягнуті судові витрати у вигляді оплати судового збору, оплати проведення автотоварознавчого дослідження, а також витрат понесених на правничу допомогу адвоката як при розгляді цивільної так і адміністративної справи.
У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача адвокат Ковтун А.В., посилаючись на необґрунтованість та безпідставність апеляційної скарги, просить залишити її без задоволення, а рішення суду без змін.
Зазначає, що нормами ЦПК не передбачено такого доказу як висновок спеціаліста автотоварознавця чи висновок автотоварознавчого дослідження, тому вважає такий висновок недопустимим доказом у справі.
Що стосується визначеного судом розміру моральної шкоди, вважає, що він є адекватним, належним та достатнім.
Заслухавши доповідь судді, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване рішення суду в повній мірі відповідає вказаним вимогам.
Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено, що 11 січня 2023 року близько 19 год. 20 хв. ОСОБА_3 , керуючи автомобілем ДЕО, державний номерний знак НОМЕР_1 , по вул. Добровольського у м. Черкаси та рухаючись другорядною дорогою виїхав на перехрестя з вул. Чигиринська, не виконавши вимогу знаку 2.1 «Дати дорогу», внаслідок чого допустив зіткнення з автомобілем ВАЗ (водій - ОСОБА_5 , пасажир - ОСОБА_2 ), державний номерний знак НОМЕР_2 , що рухався по головній дорозі вул. Чигиринська, чим порушив вимоги п. 2.3 б, 16.11 ПДР України. При ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками, а позивачі зазнали тілесних ушкоджень.
Після ДТП позивачі були доставлені в приймальне відділення Черкаської міської лікарні №3, де в обох виявлені тілесні ушкодження. В період часу з 12 січня 2023 року по 20 січня 2023 року позивачі проходили курс лікування в неврологічному відділенні КНП «Черкаська міська центральна лікарня Черкаської районної ради» з приводу тілесних ушкоджень у вигляді струсу головного мозку, поверхневої травми інших частин голови, забій. У ОСОБА_2 додатково мали місце забій грудної клітини справа з больовим синдромом (а.с. 10-11). Зазначені тілесні ушкодження за ступенем тяжкості відносяться до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я, що підтверджується відповідними висновками спеціаліста в галузі судово-медичної експертизи (а.с. 12-16).
Згідно постанови Придніпровського районного суду м. Черкаси від 31 березня 2023 року у справі №711/1294/23 ОСОБА_3 визнаний винним у скоєнні ДТП (а.с. 7-9).
Цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу ДЕО, д.н.з. НОМЕР_1 не була застрахована.
Автомобіль ВАЗ 211010, д.н.з. НОМЕР_2 , зареєстрований на праві власності за ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу (а.с. 39). Натомість вказаний автомобіль перебуває у фактичному володінні та користуванні ОСОБА_5 на підставі довіреності від 09 червня 2022 року, за якою ОСОБА_6 від імені ОСОБА_4 передав право розпорядження автомобілем позивачам (а.с. 100-104).
За замовленням ОСОБА_5 було складено висновок експерта №32 від 07 лютого 2023 року з автотоварознавчого дослідження, яким визначено, що вартість відновлювального ремонту автомобіля ВАЗ 211010, д.н.з. НОМЕР_2 , пошкодженого при ДТП від 11 січня 2023 року, становить 121 893 грн., а вартість матеріального збитку, заподіяного власнику такого автомобілю, - 76 291 грн. (а.с. 17-41).
Оскільки до теперішнього часу відповідачем не здійснено відшкодування заподіяних внаслідок ДТП позивачам збитків, позивачі звернулися до суду з даним позовом.
Частиною 1 ст. 1166 ЦК України визначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до ч. 1 ст. 1188 ЦК України, шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Відповідно до ч. 1 ст. 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.
Аналіз положень вказаних статей дає підстави вважати, що підставою виникнення зобов'язання про відшкодування шкоди є завдання майнової шкоди іншій особі. Зобов'язання про відшкодування шкоди виникає за умов наявності шкоди, протиправної поведінки особи, яка завдала шкоду, наявності причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоду та завданою шкодою, вини особи, яка завдала шкоду.
Згідно з пунктом 2.2. Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001р. № 1306 (в редакції, чинній на час вчинення ДТП) власник транспортного засобу, а також особа, яка використовує такий транспортний засіб на законних підставах, можуть передавати керування транспортним засобом іншій особі, що має при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Власник транспортного засобу може передавати такий засіб у користування іншій особі, що має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб.
Якщо порушення речового права на чуже майно, з вини третіх осіб, завдало певних майнових збитків особі, якій належить це право, то ця особа може звернутися за захистом належних їй прав на підставі статті 396 ЦК України. Спричинення шкоди користувачу майна випливає з факту його користування цим майном на достатній правовій підставі відповідно до пункту 2.2 Правил дорожнього руху (висновок Верховного Суду України в постанові від 03.12.2014р. у справі № 6-183цс14).
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_5 правомірно керував автомобілем ВАЗ 211010, д.н.з. НОМЕР_2 , і набув право володіння та розпорядження таким автомобілем на підставі нотаріально посвідченої довіреності від 09.06.2022р., а відтак вважається правомірним володільцем такого автомобілю. При цьому як на момент ДТП, так і на момент звернення до суду з даним позовом, строк дії відповідної довіреності не закінчився.
Таким чином, позивач, який правомірно керував транспортним засобом, має право на відшкодування майнової шкоди, заподіяної цьому майну за рахунок винної особи.
Факт правомірності володіння особою транспортним засобом є достатньою підставою, щоб звернутися за захистом права щодо відшкодування шкоди, заподіяної автомобілю, яким керувала особа під час ДТП.
Отже в даному випадку позивач ОСОБА_5 має право на відшкодування завданої в ДТП майнової (матеріальної) шкоди через пошкодження автомобіля ВАЗ 211010, д.н.з. НОМЕР_2 , з вини відповідача.
Відповідно до ст.106 ЦПК учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення.
У висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок ( п.5 ст.106 ЦПК).
За ч.6 ст.106 ЦПК експерт, який склав висновок за зверненням учасника справи, має ті самі права і обов'язки, що й експерт, який здійснює експертизу на підставі ухвали суду.
За матеріалами справи встановлено, що за зверненням позивача ОСОБА_5 від 30 січня 2023 року судовим експертом- автотоварознавцем Почтаренком О.Г. було проведено автотоварознавче дослідження, за результатами якого ним підготовлений висновок № 32 від 07 лютого 2023 року щодо вартості матеріального збитку, заподіяного власнику автомобіля ВАЗ 211010, реєстраційний № НОМЕР_2 , пошкодженого при ДТП від 11 січня 2023 року (а.с. 17-21).
У вказаному висновку містяться відповіді на питання, що входять до предмету доказування у даній цивільній справі.
Проте в порушення положень ч. 5 ст. 106 ЦПК України у змісті вказаного висновку експерта не зазначено, що його підготовлено для подання до суду, та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 грудня 2019 року у справі №522/1029/18, зазначає що: «висновок експертного дослідження не може бути визнаний належним та допустимий доказом з огляду на наступне. Так, ст. 106 ЦПК України, передбачено можливість проведення експертизи на замовлення учасників справи. Частиною 6 ст. 106 ЦПК України зазначено, що експерт, який склав висновок за зверненням учасника справи, має ті самі права і обов'язки, що й експерт, який здійснює експертизу на підставі ухвали суду. Згідно з ч. 5 ст. 106 ЦПК України у висновку експерта повинно бути зазначено, що висновок підготовлено для подання до суду, та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. Разом з тим, у наявному висновку експертного дослідження не зазначено, що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та те, що висновок підготовлено для подання до суду».
За вказаних обставин вказаний експертний висновок № 32 від 07 лютого 2023 року не може бути визнаний допустимим доказом у даній цивільній справі саме як висновок експерта через його невідповідність ч. 5 ст. 106 ЦПК України, а тому колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо належності даного письмового доказу.
Також апеляційний суд не погоджується з доводами скаржника щодо того що визначений судом розмір моральної шкоди є явно заниженим виходячи з наступного.
Частиною першою статті 1167 ЦК України встановлено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Суд, який розглядає справу, повинен з'ясувати всі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості та справедливості.
Відповідно п.3 Постанови Пленуму Верховного суду України N4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Відповідно до абз.2 п.5 зазначеної вище Постанови, обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення справи.
Пункт 9 цієї Постанови вказує на те, що при визначенні судом розміру відшкодування моральної (немайнової) шкоди, враховується стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.
Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, зроблених з врахуванням характеру та обсягу моральних страждань, яких зазнали позивачі внаслідок ДТП, та виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості визначив у відшкодування моральної шкоди грошову суму в розмірі по 5000 грн. кожному.
Апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги щодо того, що з відповідача на користь позивачів повинні були стягнуті витрати у вигляді оплати проведення автотоварознавчого дослідження, оскільки за умови невідповідності наданого стороною позивача доказу вимогам, встановленим до висновку експерта, грошові кошти, сплачені за його підготовку, не можуть бути включені до судових витрат.
Також скаржник вказував на те, що з відповідача на користь позивачів повинні були стягнуті судові витрати понесені на правничу допомогу адвоката як при розгляді цивільної так і адміністративної справи.
Проте, витрати на адвокатські послуги, які понесла сторона позивача під час розгляду адміністративної справи, взагалі не можуть належати і не належать до судових витрат, понесених позивачем у цій справі,
При визначенні розміру витрат на правничу допомогу на підставі поданих сторонами доказів, суд має виходити з критеріїв: їхньої реальності (тобто встановлення їхньої дійсності та необхідності); розумності їхнього розміру (виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін).
Апеляційним судом встановлено, що на підтвердження понесення позивачами у цій справі витрат на професійну правничу допомогу ними до позовної заяви додано укладений між адвокатом Примаком В.А. та ОСОБА_5 , ОСОБА_2 договори про надання юридичної допомоги від 08 травня 2023 року; ордер адвоката Примака В.А. , свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю Примак В.А. (копія т.с. 1 а.с. 41, 75), попередній розрахунок судових витрат (а.с.42-46).
Проте, згідно з положеннями статей 137 ЦПК України розмір витрат на професійну правничу допомогу, що підлягає розподілу між сторонами за результатом розгляду справи, визначається відповідно до умов договору про надання правничої допомоги та встановлюється на підставі наступних доказів: детального опису робіт та послуг, виконаних (наданих) адвокатом у рамках надання правничої допомоги по певній справі; доказів вартості робіт (послуг) адвоката, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; детального опису витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги витрат адвоката; доказів здійснення витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до позиції Верховного Суду, що висвітлена у постановах від 09.06.2020 по справі №466/9758/16-ц та від 15.04.2020 по справі №199/3939/18-ц, витрати сторони судового процесу мають бути документально підтверджені та доведені.
При вищевикладених обставинах, апеляційним судом встановлено, що скаржником не доведено належними, допустимими доказами у цій справі понесення позивачами витрат на професійну правничу допомогу.
Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що ухвалене у справі рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування за наведеними у скарзі доводами, не вбачає.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Статтею 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 та ОСОБА_2 - адвоката Примака Володимира Андрійовича слід залишити без задоволення, а рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 11 грудня 2023 року без змін.
Керуючись ст.141, 268, 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 та ОСОБА_2 - адвоката Примака Володимира Андрійовича залишити без задоволення.
Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 11 грудня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_5 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 ; третя особа: ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції з підстав та на умовах, викладених у статті 389 ЦПК України.
Повний текст постанови складений 27 березня 2024 року.
Судді