27 березня 2024 року м. Харків Справа № 922/4770/23
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Мартюхіна Н.О., суддя Плахов О.В., суддя Терещенко О.І.,
без виклику сторін,
розглянувши в порядку спрощеного провадження апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Груіцького Олександра Володимировича, м.Краматорськ, Донецька область (вх. №78 Х/1),
на рішення Господарського суду Харківської області від 14.12.2023 (повний текст складено 18.12.2023), ухваленого в порядку спрощеного позовного провадження у справі №922/4770/23 (суддя Кухар Н.М.),
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Крона-Компані", м.Київ,
до Фізичної особи-підприємця Груіцького Олександра Володимировича, м.Краматорськ, Донецька область,
про стягнення 213925,16грн,
У листопаді 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Крона-Компані" (надалі - ТОВ "Крона-Компані") звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Груіцького Олександра Володимировича (надалі - ФОП Груіцький О.В.) про стягнення штрафу в розмірі 213925,16грн за порушення строків оплати обов'язкових платежів за договором оренди № А111/Х-1 від 04.11.2020.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 04.11.2020 між ТОВ "Крона-Компані" (орендодавець) та ФОП Груіцьким О.В. (орендар) укладено договір оренди №А111/Х-1 приміщення, розташованого в будівлі торгово-розважального центру "Караван" за адресою: м. Харків, вул. Героїв Праці, буд. 7. Однак, відповідачем, в порушення умов договору оренди та приписів чинного законодавства, не було своєчасно сплачено обов'язкові платежі за договором, у зв'язку з чим допущено прострочення оплати понад 5 (п'ять) днів з оплати: основної орендної плати за перший місяць, гарантійного платежу, експлуатаційних витрат за перший місяць та витрат на популяризацію за перший місяць, у зв'язку з чим, відповідач, на підставі п.29.1 договору, має відшкодувати позивачу 213925,16грн штрафу, який обраховано у розмірі 50% від основної орендної плати за перший місяць строку оренди (53481,29грн) за кожне з 4 (чотирьох) порушень.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 14.12.2023 у справі №922/4770/23 позовні вимоги задоволено повністю.
Стягнуто з ФОП Груіцького О.В. на користь ТОВ "Крона-Компані" штраф у розмірі 213925,16грн за порушення строків оплати обов'язкових платежів за договором оренди № А111/Х-1 від 04.11.2020, а також витрати зі сплати судового збору в розмірі 2684,00грн.
Задовольняючи позовні вимоги, господарський суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи підтверджено порушення відповідачем порядку оплати встановлених у п.п. 10.7, 12.1, 12.6, 13.6 договору чотирьох обов'язкових платежів. Суд відзначив, що внаслідок допущеного відповідачем порушення умов договору щодо встановленого порядку та строків оплати обов'язкових платежів за договором (порушення строку оплати: основної орендної плати, гарантійного платежу, експлуатаційних витрат, витрат на популяризацію), позивачем, на підставі п. 29.1 договору, обґрунтовано та правомірно здійснено нарахування штрафу у розмірі 50% від основної орендної плати за перший місяць строку оренди (53481,29грн * 4 порушення), загальний розмір якого (штрафу) складає 213925,16грн.
Разом з цим, місцевий господарський суд відхилив посилання ФОП Груіцького О.В. на суперечливість поведінки ТОВ "Крона-Компані" (заявлення претензії щодо стягнення штрафних санкцій майже через 3 роки після укладення договору; після повернення гарантійного платежу позивач мав право утримати суму штрафу, однак не скористався таким правом; сторони у добровільному порядку припинили дію договору оренди та уклали новий договір для продовження правовідносин), оскільки, за висновком суду, закінчення чи дострокове припинення строку дії договору не звільняє сторін від відповідальності (застосування неустойки, штрафів, пені тощо) за порушення договору, якщо такі зобов'язання чи порушення виникли чи сталися під час дії договору. Як відзначив господарський суд, станом на момент звернення позивача з позовом строк реалізації права на нарахування штрафних санкцій не минув, оскільки у відповідності до п. 43.3 договору, позовна давність зі стягнення неустойки (штрафу, пені) становить 3 (три) роки, а тому всі дії позивача зі стягнення неустойки є правомірними та ґрунтуються на умовах договору.
Крім того, господарський суд відхилив клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій, з огляду на те, що, укладаючи договір оренди, відповідач погодився з розміром штрафу і умовами його застосування, при цьому у справі відсутні докази на підтвердження наявності будь-яких виняткових обставин, які б перешкоджали відповідачу сплатити нараховані позивачем штрафні санкції.
Не погодившись з ухваленим рішенням, відповідач - ФОП Груіцький О.В. звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 14.12.2023 у справі №922/4770/23 та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю; стягнути з позивача на свою користь суму судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 3220,80грн.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач посилається на те, що господарський суд першої інстанції не врахував суперечливої поведінки позивача відносно його попередніх вчинків, які надавали відповідачу обґрунтовані сподівання на відсутність у орендодавця намірів реалізації свого права на стягнення неустойки, про що, зокрема свідчить відсутність будь-яких претензій чи вимог від орендодавця у період дії договору; повернення гарантійного платежу в повному обсязі після припинення договору, а також повернення суми передоплати; укладення нового договору оренди №А69/Х-1 від 03.08.2021. Тобто, на думку відповідача, своїми діями позивач підтвердив відсутність будь-яких можливих зустрічних вимог (претензій) до відповідача
На думку відповідача, дійсними мотивами пред'явлення даного позову є не захист порушеного права позивача, а бажання уникнути виконання судового рішення у справі №910/5260/23, яким було задоволено позов ФОП Груіцького О.В. до ТОВ "Крона-Компані" про стягнення грошових коштів в розмірі 265656,69грн за договором оренди №А69/Х-1 від 03.08.2021. Тобто, у цій справі №922/4770/23 позивач фактично використовує своє право на шкоду відповідачу.
За твердженням скаржника, зазначена суперечність поведінки позивача не була врахована судом першої інстанції, що призвело до помилкового висновку про задоволення позовних вимог.
Крім цього, відповідач вказує, що місцевим господарським судом безпідставно відмовлено у задоволенні його клопотання про зменшення розміру штрафу, оскільки: не було враховано відсутності у позивача будь-яких збитків, завданих діями чи бездіяльністю відповідача; сума штрафу значно перевищує розмір основного зобов'язання; строк прострочення основного зобов'язання є незначним; при цьому, всі платежі відповідачем були сплачені в повному обсязі.
Також, апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що полягає в наступному:
- в матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження того, що відповідач чи його представник повідомлялися про проведення судового засідання шляхом направлення судової повістки, виклику чи телефонограми;
- навіть за умови проведення судового засідання суд мав обов'язок відкласти його на іншу дату у зв'язку з неявкою відповідача та його представника;
- суд першої інстанції позбавив відповідача права подати заперечення на відповідь на відзив, що призвело до ухвалення неправильного рішення по суті спору.
В апеляційній скарзі відповідачем також наведено орієнтований розрахунок вартості послуг на правничу допомогу в розмірі 20000,00грн.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.01.2024 для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Мартюхіна Н.О., суддя Плахов О.В., суддя Терещенко О.І.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 08.01.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ФОП Груіцького О.В. на рішення Господарського суду Харківської області від 14.12.2023 у справі №922/4770/23; встановлено учасникам справи строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, заяв, клопотань та письмових пояснень з доказами їх надсилання іншим учасникам провадження - 15 днів з дня вручення даної ухвали; попереджено учасників процесу, що апеляційна скарга ФОП Груіцького О.В. на рішення Господарського суду Харківської області від 14.12.2023 у справі №922/4770/23 буде розглядатися за правилами ч. 10 ст. 270 ГПК України без повідомлення учасників справи.
У відзиві на апеляційну скаргу, який надійшов до апеляційного суду 23.01.2024 від ТОВ "Крона-Компані", позивача заперечує проти доводів та вимог апеляційної скарги, просить залишити оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін. Вважає висновки місцевого господарського суду про наявність підстав для задоволення позовних вимог законними, обґрунтованими та такими, що ґрунтуються на умовах договору та приписах чинного законодавства, а доводи апеляційної скарги відповідача не підтверджуються матеріалами справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 8 та ч. 8 ст. 252 ГПК України, у разі здійснення розгляду справи в порядку письмового провадження суд розглядає справу за наявними у справі матеріалами, досліджує докази і письмові пояснення, викладені в заявах по суті справи, судове засідання не проводиться.
За ч. 1 ст. 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
З огляду на те, що ціна позову у даній справі є меншою від ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (213925,16грн), суд апеляційної інстанції розглядає дану справу за правилами ч. 10 ст. 270 ГПК України без повідомлення учасників справи.
На час ухвалення цієї постанови клопотання будь-якої із сторін про розгляд справи в порядку загального позовного провадження до Східного апеляційного господарського суду не надходили.
Згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частиною 2 наведеної статті передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Розглянувши матеріали господарської справи, доводи та вимоги апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, судова колегія Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.
Як встановлено господарським судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 04.11.2020 між ТОВ "Крона-Компані" (орендодавець) та ФОП Груіцьким О.В. (орендар) укладено договір оренди № А111/Х-1, за умовами якого орендодавець зобов'язався передати орендарю в тимчасове платне користування (оренду) приміщення, яке знаходиться в будівлі торгово-розважального центру "Караван", розташованого за адресою: м. Харків, вул. Героїв Праці, 7, а орендар зобов'язався прийняти, оплатити користування і повернути приміщення орендодавцю на умовах, визначених договором.
Вищевказапне приміщення, загальною площею 74,93 кв.м, було передане орендодавцем орендареві згідно акту приймання-передачі приміщення від 15.12.2020 до договору.
На підставі укладеної додатковою угоди від 14.05.2021 сторони домовилися розірвати договір оренди достроково з 29.05.2021.
У пункті 8.1 договору сторони визначили, що закінчення чи дострокове припинення строку дії договору не звільняє сторін від виконання зобов'язань, а також від відповідальності (застосування неустойки, штрафів, пені тощо) за порушення Договору, якщо такі зобов'язання чи порушення виникли чи сталися під час дії Договору.
Умовами договору встановлені строки оплати платежів:
- протягом 10 (десяти) календарних днів з дати укладення цього Договору орендар зобов'язаний сплатити орендодавцеві основну орендну плату за перший місяць строку оренди в сумі 106962,58грн, крім того ПДВ 20% (п. 10.7 договору);
- протягом 10 (десяти) календарних днів з дати укладення цього договору орендар зобов'язаний сплатити орендодавцеві гарантійний платіж в сумі 323454,83грн (п. 12.1 договору);
- протягом 10 (десяти) календарних днів з дати укладення цього договору орендар зобов'язаний сплатити орендодавцеві експлуатаційні витрати за перший місяць строку оренди в сумі 21392,52грн, крім того ПДВ 20% (п. 12.6 договору);
- протягом 10 (десяти) календарних днів з дати укладення цього договору орендар зобов'язаний сплатити орендодавцю витрати на популяризацію за перший місяць строку оренди в сумі 6417,75грн, крім того ПДВ 20% (п. 13.6 договору).
Проте, відповідач порушив вказаний порядок оплати обов'язкових платежів за договором і допустив прострочення оплати понад 5 днів:
- оплата основної орендної плати за перший місяць була здійснена 24.11.2021 (платіжна інструкція №90507927.1);
- оплата гарантійного платежу була здійснена 24.11.2021 (платіжна інструкція №90667505.1);
- оплата основної експлуатаційних витрат за перший місяць була здійснена 24.11.2021 (платіжна інструкція №90523220.1);
- оплата витрат на популяризацію за перший місяць була здійснена 25.11.2021 (платіжна інструкція №90667505.1).
Таким чином, господарським судом встановлено, що з боку відповідача відбулося чотири випадки порушень строків оплати платежів.
Відповідно до п. 29.1 договору, у разі прострочення орендарем виконання зобов'язань по сплаті основної орендної плати, орендної плати з обороту, внесенню і поповненню гарантійного платежу, по сплаті експлуатаційних витрат, витрат на популяризацію, сплаті інших платежів, передбачених цим Договором, більш ніж на 5 (п'ять) календарних днів, …., орендар зобов'язаний у кожному такому випадку сплатити орендодавцеві штраф у розмірі 50 (п'ятдесяти) відсотків основної орендної плати за перший місяць строку оренди.
За умовами п. 10.8 договору при розрахунку суми штрафів по договору розмір основної орендної плати за перший місяць строку оренди складає 106962,58грн. При цьому, якщо у подальшому розмір основної орендної плати за перший місяць строку оренди буде змінено, розмір штрафів, передбачених цим договором, розраховуватиметься виходячи з розміру основної орендної плати за перший місяць без ПДВ, встановленого цим пунктом договору, та без урахування внесених змін.
Пунктом 43.3 договору закріплено, що позовна давність зі стягнення неустойки (штрафу, пені) становить 3 (три) роки.
Зважаючи на допущене відповідачем порушення встановлених умовами укладеного договору порядку та строків оплати обов'язкових платежів (у тому числі порушення оплати основної орендної плати; порушення строку сплати гарантійного платежу; порушення строку оплати експлуатаційних витрат; порушення строків оплати витрат на популяризацію), позивач, на підставі п. 29.1 договору, здійснив нарахування штрафу, розмір якого складає 213925,16грн, та звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до відповідача про стягнення цього штрафу.
Як вже зазначалося, за результатами розгляду позовних вимог Господарським судом Харківської області 14.12.2023 ухвалено оскаржуване рішення у справі №922/4770/23, яким позовні вимоги задоволено повністю та стягнуто з відповідача на користь позивача 213925,16грн штрафу з підстав, зазначених раніше.
Надаючи кваліфікацію спірних правовідносин, суд апеляційної інстанції погоджується з правильністю правових висновків суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову з огляду на таке.
Предметом позову у цій справі є вимога позивача до відповідача про стягнення штрафу за порушення строків оплати обов'язкових платежів за договором оренди №А111/Х-1 від 04.11.2020 в загальному розмірі 213925,16грн.
Статтею 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають, зокрема, з договору.
За змістом положень ст.ст. 626, 627, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Укладений між сторонами договір № А111/Х-1 від 04.11.2020 за своїм змістом та правовою природою є договором оренди (найму), за яким, відповідно до ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України, одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності, що кореспондується з подібними положеннями ч. 1 ст. 759 ЦК України.
За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором (ч.ч.1,2,5 ст.762 Цивільного кодексу України).
Орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. (ст. 286 ГК України).
Суб'єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору (ч. 1 ст. 193 ГК України).
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ч. 1 ст. 526 ЦК України).
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ч. 1 ст. 530 ЦК України).
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ч. 1 ст. 599 ЦК України).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).
Дослідженими судом матеріалами справи підтверджується, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами договору оренди свої зобов'язання по оплаті не виконував належним чином, у зв'язку з чим позивачем нараховані штрафні санкції у відповідності з умовами договору.
Зокрема, за умовами договору встановлені строки оплати платежів:
- протягом 10 (десяти) календарних днів з дати укладення цього Договору орендар зобов'язаний сплатити орендодавцеві основну орендну плату за перший місяць строку оренди в сумі 106962,58грн, крім того ПДВ 20% (п. 10.7 договору);
- протягом 10 (десяти) календарних днів з дати укладення цього договору орендар зобов'язаний сплатити орендодавцеві гарантійний платіж в сумі 323454,83грн (п. 12.1 договору);
- протягом 10 (десяти) календарних днів з дати укладення цього договору орендар зобов'язаний сплатити орендодавцеві експлуатаційні витрати за перший місяць строку оренди в сумі 21392,52грн, крім того ПДВ 20% (п. 12.6 договору);
- протягом 10 (десяти) календарних днів з дати укладення цього Договору орендар зобов'язаний сплатити орендодавцю витрати на популяризацію за перший місяць строку оренди в сумі 6417,75 грн, крім того ПДВ 20% (пункт 13.6 Договору).
Однак, як встановлено судом, відповідач порушив вказаний порядок оплати обов'язкових платежів за договором і допустив прострочення оплати понад 5 (п'ять) днів, а саме:
- оплата основної орендної плати за перший місяць була здійснена 24.11.2021 (платіжна інструкція № 90507927.1);
- оплата гарантійного платежу була здійснена 24.11.2021 (платіжна інструкція №90667505.1);
- оплата основної експлуатаційних витрат за перший місяць була здійснена 24.11.2021 (платіжна інструкція № 90523220.1);
- оплата витрат на популяризацію за перший місяць була здійснена 25.11.2021 (платіжна інструкція № 90667505.1).
Таким чином, з боку відповідача відбулося чотири окремі випадки порушень строків оплати платежів.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ч. 1 ст. 611 ЦК України).
Відповідно до положень ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Частиною 2 ст. 551 ЦК України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
За умовами укладеного між сторонами договору, у разі прострочення орендарем виконання зобов'язань по сплаті основної орендної плати, орендної плати з обороту, внесенню і поповненню гарантійного платежу, по сплаті експлуатаційних витрат, витрат на популяризацію, сплаті інших платежів, передбачених цим Договором, більш ніж на 5 (п'ять) календарних днів, орендар зобов'язаний у кожному такому випадку сплатити орендодавцеві штраф у розмірі 50 (п'ятдесяти) відсотків основної орендної плати за перший місяць строку оренди (п. 29.1 договору).
При розрахунку суми штрафів по договору розмір основної орендної плати за перший місяць строку оренди складає 106962,58грн. При цьому, якщо у подальшому розмір основної орендної плати за перший місяць строку оренди буде змінено, розмір штрафів, передбачених цим договором, розраховуватиметься виходячи з розміру основної орендної плати за перший місяць без ПДВ, встановленого цим пунктом договору, та без урахування внесених змін (п. 10.8 договору).
У відповідності до п. 43.3 договору позовна давність зі стягнення неустойки (штрафу, пені) становить 3 (три) роки.
З огляду на викладене та враховуючи те, що прострочення виконання зобов'язання зі своєчасної сплати орендних платежів (у тому числі порушення оплати основної орендної плати; порушення строку сплати гарантійного платежу; строку оплати експлуатаційних витрат; порушення строків оплати витрат на популяризацію) встановлено місцевим господарським судом та не заперечується самим відповідачем, правильність висновків якого підтверджена вище судом апеляційної інстанції, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач, на підставі п. 29.1 договору, мав право здійснити нарахування штрафу, а тому позовні вимоги про стягнення з відповідача 213925,16грн штрафу є правомірними та такими, що підлягають задоволенню.
Доводи апеляційної скарги щодо суперечливої поведінки позивача у справі колегією суддів апеляційного господарського суду не можуть бути прийняті до уваги, враховуючи наступне.
Відносно посилання скаржника на те, що позовні штрафні санкції позивачем були нараховані через майже 3 роки після укладення договору, суд апеляційної інстанції зазначає таке.
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України). Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними.
Згідно зі ст. 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.
Принцип добросовісності передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб'єктів при виконанні своїх юридичних обов'язків і здійсненні своїх суб'єктивних прав. Дії учасників цивільних та корпоративних відносин мають відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб.
Зазначений принцип лежить в основі доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).
Поведінка є такою, що суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, якщо вона не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона правовідносин розумно покладалася на ці заяви чи попередню поведінку.
У зв'язку з цим, добросовісність при правовому регулюванні цивільних відносин повинна розглядатися як відповідність реальної поведінки учасників таких відносин вимогам загальносоціальних уявлень про честь і совість. Іншими словами, щоб бути добросовісним, дії та вчинки учасників цивільних відносин мають здійснюватися таким чином, щоб вони викликали схвальну оцінку з боку суспільної моралі, зокрема, в аспекті відповідності застосованих засобів правового регулювання тим цілям, які перед ним ставляться. І, навпаки, реалізація правового регулювання цивільних відносин буде недобросовісною, якщо соціальна свідомість відкидає її як таку, що не відповідає задекларованій меті.
Цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.
Недобросовісна поведінка особи, яка полягає у вчиненні дій, які можуть у майбутньому порушити права інших осіб, є формою зловживання правом.
Заборона зловживання правом по суті випливає з якості рівнозваженості, закладеної такою засадою, як юридична рівність учасників цивільних правовідносин. Ця формула виражає втілення в цивільному праві принципів пропорційності, еквівалентності, справедливості під час реалізації суб'єктивних цивільних прав і виконання юридичних обов'язків.
Здійснення суб'єктивних цивільних прав повинно відбуватись у суворій відповідності до принципів правомірності здійснення суб'єктивних цивільних прав, автономії волі, принципів розумності і добросовісності. Їх сукупність є обов'язковою для застосування при здійсненні усіх без винятку суб'єктивних цивільних прав.
Судова колегія апеляційного господарського суду зазначає, що укладений між сторонами договір оренди № А111/Х-1 від 04.11.2020 став належною підставою виникнення у сторін за цим договором господарського зобов'язання відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України та ст. 11, 202, 509 ЦК України.
З огляду на наведене, а також враховуючи положення ч.ч. 1, 2 та 3 ст. 13 ЦК України сторони цього правочину зобов'язані реалізовувати свої цивільні права та обов'язки у межах, наданих їм договором або актами цивільного законодавства.
Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Таким чином, свобода договору включає вільне визначення сторонами його умов, в яких фіксуються взаємні права та обов'язки сторін. Зміст договору становлять умови як ті, що погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові на підставі чинного законодавства.
Враховуючи зазначене, укладаючи та підписуючи договір оренди № А111/Х-1 від 04.11.2020, сторони на власний розсуд чітко визначили та погодили всі істотні умови договору, взаємні права та обов'язки кожної із сторін, у тому числі відповідальність сторін у разі порушення умов договору.
Відтак, означені дії позивача щодо реалізації ним свого суб'єктивного цивільного права як орендодавця на нарахування штрафних санкцій за договором оренди апеляційний господарський суд не може кваліфікувати у розумінні ч. 3 ст. 13 ЦК України як "зловживання правом" з метою завдання шкоди орендареві (відповідачу), оскільки право на таке нарахування (межі дозволеної поведінки) визначено саме умовами договору оренд (п. 29.1), зміст якого не заперечується сторонами цього спору.
Вказаний договір оренди (найму) є дійсним, у судовому порядку недійсним він не визнавався, а тому, з урахуванням висновку викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі №910/5953/17, умови даного договору є чинними для учасників справи, що розглядається.
Більш того, відповідач не заперечує, що у позивача наявне право на стягнення штрафу, водночас він вбачає суперечливу поведінку в порядку реалізації цього права, методах, часі та способі стягнення.
На підтвердження своєї позиції щодо суперечливої поведінки позивача (орендодавця), відповідач також посилається на положення п. 14.5 договору, яким передбачено, що орендодавець має право у будь-який час протягом строку оренди, без направлення попереднього повідомлення орендарю, стягнути за гарантійним платежем будь-яку суму, яка належить до сплати та не була сплачена орендарем, включно із сумою збитків та потенційних вимог, яку орендар зобов'язаний сплатити.
Колегія суддів не приймає як належне твердження скаржника, що позивач мав можливість зарахувати суму нарахованих штрафних санкцій із сплаченого відповідачем гарантійного платежу, який у подальшому позивачем було повернуто, оскільки утримання такої суми є виключним правом, а не обов'язком орендодавця.
При цьому, господарський суд першої інстанції обґрунтовано зауважив, що реалізація такого права можлива лише протягом строку оренди, який на момент нарахування штрафних санкцій вже закінчився. Право ж на притягнення до відповідальності за порушення договору не припинилося, про що свідчить зміст та умови договору оренди.
Так, за умовами п. 8.1 договору, закінчення чи дострокове припинення строку дії договору не звільняє сторін від виконання зобов'язань, а також від відповідальності (застосування неустойки, штрафів, пені тощо) за порушення договору, якщо такі зобов'язання чи порушення виникли чи сталися під час дії договору.
Проаналізувавши вищенаведені умови договору у взаємозв'язку з встановленими обставинами справи, суд першої інстанції дійшов правильно встановив, що станом на момент зверхня позивач з цим позовом строк реалізації права на нарахування штрафних санкцій не минув, оскільки у відповідності до п. 43.3 договору, позовна давність зі стягнення неустойки (штрафу, пені) становить 3 (три) роки.
З огляду на викладене, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що дії позивача зі стягнення неустойки є правомірними, оскільки відповідають положенням чинного законодавства та умовам укладеного договору, з урахуванням встановленого строку виконання відповідачем зобов'язання зі сплати платежів за договором.
Наведеним спростовуються доводи скаржника щодо безпідставного збагачення позивача за рахунок відповідача та наявність ознак суперечливої поведінки та зловживання правом.
Крім того, зі змісту письмових пояснень позивача вбачається, що гарантійний платіж був повернутий відповідачу в повному обсязі, оскільки на той час відповідні порушення не були виявлені, тобто зустрічні вимоги ще не пред'являлися.
Оскільки такі порушення були виявлені згодом, тобто після розірвання договору, тому позивач нарахував та застосовував до відповідача заходи відповідальності, до яких відноситься й неустойка (штраф), що відповідає межам реалізації суб'єктивних прав орендодавця та повністю узгоджується із умовами укладеного між сторонами договору оренди.
Також судом першої інстанції обґрунтовано враховано той факт, що доводи відповідача про імперативність норми про "повернення гарантійного платежу після розгляду можливих зустрічних вимог орендодавця" спростовується встановленням сторонами строку позовної давності на стягнення неустойки штрафу пені тривалістю 3 (три) роки (п. 43.3 договору).
В свою чергу, колегія суддів зазначає, що узгодження сторонами умови договору оренди про право орендодавця на звернення з вимогою про стягнення неустойки упродовж трьох років є саме згодою сторін, у тому числі орендаря на можливість звернення позивача з цим позовом після розірвання договору.
Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України), а за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 цієї статті).
У даному випадку строк виконання зобов'язань минув 14.11.2020, тобто позивач мав довідатися про порушення свого права саме тоді.
При цьому, враховуючи погоджені між сторонами умови п. 43.3 договору, строк для захисту порушеного права позивача не сплив, факт порушення відповідачем умов договору підтверджується матеріалами справи та у встановленому процесуальним законом порядку не спростований відповідачем.
І сам лише факт укладення між сторонами нового договору оренди №А69/Х-1 від 03.08.2021 та подальший судовий спір між сторонами в межах справи №910/5260/23 про повернення гарантійного платежу за цим договором, знаходяться поза межами предмета розгляду в цій судовій справі №922/4770/23 про стягнення штрафу за іншим договором оренди.
Водночас, само по собі повернення приміщення та гарантійного платежу з переплатами, що, за доводами скаржника, є підтвердженням відмови позивача від подальших (майбутніх) претензій, є лише суб'єктивним припущенням скаржника, не підтверджене належними доказами. Як вже вказувалося раніше, такі дії не позбавляють позивача права на нарахування штрафних санкцій за договором в межах погодженого між сторонами строку (3 роки).
З огляду на наведене, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги відповідача про те, що ТОВ "Крона Компані" як орендодавець за договором оренди №А111/Х-1 від 04.11.2020 фактично відмовився від свого права на стягнення штрафних санкцій.
Щодо клопотання відповідача про зменшення штрафу судова колегія вважає за необхідне зауважити наступне.
Положенням ст. 233 ГК України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно з збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Частиною 3 ст. 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
При цьому, право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (ч. 1 ст. 550 ЦК України).
Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механзму зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов'язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.
Зі змісту наведених норм вбачається, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд має дати належну оцінку правовідносинам сторін з точки зору винятковості випадку. Крім цього, зменшення розміру штрафних санкцій не є обов'язком суду, а його правом і виключно у виняткових випадках.
Верховний Суд вже неодноразово наголошував у своїх постановах, що визначення конкретного розміру, на який зменшуються належні до сплати штрафні санкції, належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалзуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил ст. 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов'язання, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (Постанова Верховного Суду від 20.10.2021 у справі №910/8396/20).
Наявність у кредитора можливості стягувати з споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.12.2018 у справі №916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі №904/5830/18.
У контексті наведеного, судова колегія зазначає, що відповідно до ст. 42 ГК України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Відповідно до ст. 3 ГК України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалзацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом.
Важливим елементом підприємницької діяльності є ризик збитків. Підприємницький ризик - це імовірність виникнення збитків або неодержання доходів порівняно з варіантом, що прогнозується; невизначеність очікуваних доходів.
Отже, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд повинен виходити з того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов'язань, при цьому вона має обов'язковий для учасників правовідносин характер.
Колегія суддів зауважує, що укладаючи договір оренди №А111/Х-1 від 04.11.2020 сторони погодили усі його істотні умови, у тому числі розмір орендної платежів, строки їх сплати та штрафні санкції за неналежне виконання сторонами своїх зобовязань.
Відтак, відповідач, прийнявши на себе зобов'язання за договором оренди, погодився з передбаченою ним відповідальністю за прострочення взятих на себе зобов'язань.
У даному випадку сторони самі вправі визначити характер штрафних санкцій та їх співвідношення зі збитками, про що зазначено у п. 30.1 договору, за яким будь-яка неустойка, передбачена цим договором, підлягає стягненню в повному обсязі понад суми збитків.
Судом встановлено, що нарахування штрафних санкцій здійснено позивачем на підставі умов договору; при підписанні договору відповідач погодився з їх розміром.
Загальна сума простроченого зобов'язання по всіх платежах становить 485182грн, а штрафні санкції - 213925,00грн, тобто сума штрафу є значно меншою за вартість простроченого зобов'язання. Отже, твердження відповідача про значне перевищення розміру штрафних санкцій суми зобов'язання не відповідає дійсності.
Колегія суддів зазначає, що право на зменшення (за клопотанням сторони) заявлених штрафних санкцій, які нараховуються за неналежне виконання стороною своїх зобов'язань, кореспондується з обов'язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно з приписами ст. 74 ГПК України, ст. 233 ГК України обставини того, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту, на підставі належних і допустимих доказів. Вказане узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 03.60.2020 у справі №916/187/17.
Суд першої інстанції, досліджуючи наявність підстав для зменшення розміру пені та штрафу, обґрунтовано відхилив доводи відповідача про незначність часу прострочення, оскільки відповідна санкція передбачена договором саме за прострочення понад 5 (п'ять) днів. Тобто, незначний час прострочення протягом якого не наступає відповідальність, визначено умовами договору та становить 5 (п'ять) днів.
Крім того, судом було досліджено й інші обставини справи, на які посилався відповідач як на підстави для зменшення розміру штрафу, зокрема суд правомірно відхилив твердження відповідача щодо ускладнення виконання зобов'язань з оплати платежів, які повинні бути виконані протягом 10 (десяти) календарних днів з дати укладення цього договору.
Судом встановлено, що в листопаді 2020 року орендоване приміщення відповідачем повноцінно не використовувалося. Дата початку була визначена сторонами як 15.12.2020 та того ж дня був підписаний акт приймання передачі-приміщення. Отже, авансова оплата за умовами договору ніяким чином не пов'язана з результатами господарської діяльності відповідача. Також суд прийняв до уваги, що до цієї дати банківська система не припиняла своєї діяльності під час дії карантинних обмежень.
У свою чергу, відповідачем не надано доказів існування будь-яких ускладнень, які б перешкоджали виконанню зобов'язань, передбачених умовами договору оренди, протягом 10 (десяти) календарних днів з дати його укладення.
Таким чином, враховуючи, що у даному випадку відповідач не надав суду належних, допустимих та достовірних доказів у розумінні ст.ст. 76, 77, 78, 79, 91 ГПК України на підтвердження наявності скрутного майнового становища, поважності причин неналежного виконання зобов'язань та причинних наслідків, винятковості даного випадку, а також невідповідності розміру штрафних санкцій наслідкам порушення, а тому суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про відсутність підстав для зменшення штрафу, у зв'язку з чим правомірно відмовив у задоволенні такого клопотання.
Що стосується посилання апелянта на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, колегія суддів зазначає наступне.
З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Господарського суду Харківської області від 14.11.2023 позовну заяву ТОВ "Крона-Компані" було прийнято до розгляду; відкрито провадження у справі № 922/4770/23; розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами. Одночасно повідомлено учасників справи, що судове засідання з розгляду справи відбудеться 14.12.2023 о 14:40 год.
Колегією суддів встановлено, що копію ухвали господарського суду про відкриття провадження у справі №922/4770/23 було отримано представником відповідача через електронний кабінет підсистеми "Електронний суд" ЄСІТС 24.11.2023.
Надсилання судом процесуальних документів через "Електронний кабінет" в системі ЄСІТС відповідає приписам ч.ч. 5, 7 ст. 6 ГПК України та зазначене судове рішення вважається врученим відповідно до ч. 5 ст. 242 цього Кодексу (схожий висновок викладено в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 910/14088/21).
У призначене судове засідання 14.12.2023 ані відповідач, ані його представник не з'явилися, про причину неявки суд не повідомили.
Відсутність представника відповідача у судовому засіданні 14.12.2023 в цьому випадку не перешкоджала суду першої інстанції розглянути позов по суті, оскільки участь представників в судовому засіданні не була визнана обов'язковою.
З огляду на те, що справа розглядалася місцевим судом в порядку спрощеного позовного провадження, відповідачем надано відзив на позовну заяву з викладеною в ньому правовою позицією щодо заявленого позову, а також приймаючи до уваги, що підстави для відкладення розгляду справи були відсутні, господарський суд першої інстанції правомірно визнав за можливе розглянути справу без участі представника відповідача, за наявними у справі матеріалами, згідно зі ст. 202 ГПК України.
При цьому, посилання відповідача на те, що суд мав відкласти розгляд справи, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників учасників справи або ж їх письмових заперечень тощо, а неможливість вирішення справи у відповідному судовому засіданні.
Крім того, відповідачем в апеляційній скарзі не зазначено, яким саме чином відсутність його заперечень на відповідь на візив дійсно перешкоджала вирішенню даного спору по суті, не вказано будь-яких нових доводів або про наявність інших (нових) доказів, які б могли довести протилежну позицію відповідача та вплинути на розгляд спору по суті заявлених вимог, тобто призвести до ухвалення судом іншого рішення.
Судова колегія зазначає, що відповідно до ст. 277 ГПК України, порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Однак, у спірних правовідносинах апелянт не посилається на обставини, що неможливість подання відповідачем заперечень на відповідь на відзив призвело до неправильного вирішення справи.
За таких обставин апеляційний господарський суд не вбачає відповідних порушень процесуального права, на які вказує ФОП Груіцький О.В. у апеляційній скарзі, які б могли бути підставою для скасування або зміни рішення господарського суду першої інстанції.
Таким чином, оскільки доводи заявника апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів апеляційного суду зазначає, що судом першої інстанції в повному обсязі досліджені обставини, що мають значення для справи, а викладені в оскаржуваному судовому рішенні висновки відповідають фактичним обставинам справи, у зв'язку з чим апеляційна скарга ФОП Груіцького О.В. задоволенню не підлягає, а рішення Господарського суду Харківської області від 14.12.2023 у справі №922/4770/23 підлягає залишенню без змін.
З огляду на те, що апеляційна скарга залишається без задоволення, відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір за її подання покладається судом на скаржника.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281 - 284 ГПК України, Східний апеляційний господарський суд,
Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Груіцького Олександра Володимировича на рішення Господарського суду Харківської області від 14.12.2023 у справі №922/4770/23 - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Харківської області від 14.12.2023 у справі №922/4770/23 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачені ст. 286 - 289 ГПК України.
Головуючий суддя Н.О. Мартюхіна
Суддя О.В. Плахов
Суддя О.І. Терещенко