Справа № 450/341/23 Головуючий у 1 інстанції: Добош Н.Б.
Провадження № 22-ц/811/3017/23 Доповідач в 2 інстанції: Шеремета Н.О.
25 березня 2024 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Шеремети Н.О.
суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 14 серпня 2023 року, -
у січні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення коштів.
В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що у лютому 2022 року як споживач туристичних послуг замовив у туристичної агенції «Антонів-тур», під іменем якої діє фізична особа-підприємець ОСОБА_2 , комплекс туристичних послуг, а саме: перевезення, розміщення, відпочинку та розваг, за надання яких сплачено аванс на загальну суму 53665,00 грн., однак вищезазначені послуги відповідачем не надано, що призвело до порушення його прав. Стверджує, що 14 грудня 2022 року надіслав відповідачу вимогу про повернення сплачених коштів протягом семи днів з дня отримання цієї вимога, однак така проігнорована відповідачем. Зазначає, що майнову відповідальність з відшкодування збитків несе суб'єкт туристичної діяльності, який порушив законодавство в галузі туристичної діяльності при наданні туристичної послуги, порушив умови договору між туристом та суб'єктом туристичної діяльності з надання туристичних послуг, та з вини якого замовнику (туристу) завдано збитків, а правовідносини, які виникли між туроператором та тур агентом не можуть впливати на права замовника, який належно виконав умови договору, оскільки спір між туроператором та турагентом може бути вирішений в іншому провадженні. З наведених підстав просить стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 53665,00 грн.
Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 14 серпня 2023 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Заяву представника відповідача ОСОБА_3 про компенсацію витрат на правничу допомогу задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу в розмірі 6000 грн.
В задоволенні іншої частини заяви представника відповідача ОСОБА_3 відмовлено.
Рішення суду оскаржив ОСОБА_1 , в апеляційній скарзі покликається на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи.
Апелянт стверджує, що в офісному приміщенні відповідача він отримав лише документи по страхуванню, а висновки суду першої інстанції про те, що відеозаписом, наданим відповідачем, підтверджується отримання ним документів для туру, в тому числі ваучерів, є безпідставними, оскільки відеозапис не може бути достатнім і достовірним доказом, який підтверджує отримання документів. Зазначає, що він оплатив вартість замовлених послуг в повному обсязі саме відповідачу, а жодних правовідносин з туроператором Товариством з обмеженою відповідальністю «ТТВК» у нього не виникало, ніяких договорів з ним не укладав та коштів не сплачував. Вказує, що в матеріалах справи відсутні відомості щодо того, що фізична особа-підприємець ОСОБА_2 діяв від імені Товариства з обмеженою відповідальністю «ТТВК». Крім того, правовідносини, які виникли між туроператором та турагентом не можуть впливати на його права, зважаючи на те, що він виконав свої зобов'язання за договором. Вважає, що в порушення вимог Закону України «Про захист прав споживачів» йому належним чином не надано інформацію про організацію туру та його права. Звертає увагу, що в наданих відповідачем платіжних інструкціях та рахунку на оплату відсутні відомості про те, що відповідач перераховує кошти Товариству з обмеженою відповідальністю «ТТВК» саме за організацію туру для нього. Наголошує, що фізична особа-підприємець ОСОБА_2 безпідставно отримав 5704,00 грн., оскільки він сплатив за туристичні послуги 53665,00 грн., а наданими відповідачем документами підтверджується, що для організації туру необхідно 47961,00 грн. На думку апелянта, стягнута з нього на користь відповідача сума витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6000 грн. є завищеною, оскільки спір є нескладним, матеріали справи не містять великої кількості документів, а відтак адвокату не потрібно затрачати багато часу на їх дослідження. З наведених підстав просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 25 жовтня 2023 року про відкриття апеляційного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 14 серпня 2023 року ухвалено розглядати без повідомлення учасників справи відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Розгляд апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 14 серпня 2023 року призначено на 16 год. 00 хв. 11 березня 2024 року в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Частиною 4 ст. 268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Оскільки текст постанови складено 25 березня 2024 року, то незважаючи на те, що розгляд справи призначено на 11 березня 2024 року, датою ухвалення постанови є саме 25 березня 2024 року.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).
Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з положеннями ч.ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 89 ЦПК України).
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що відповідальність за невиконання умов договору про туристичне обслуговування повинен нести туроператор, а оскільки фізична особа-підприємець ОСОБА_2 як турагент діяв від імені туроператора Товариства з обмеженою відповідальністю «ТТВК» на підставі агентського договору, позов пред'явлено до неналежного відповідача, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ч. 1 с. 611 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Статтею 902 ЦК України передбачено, що виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 906 ЦК України збитки, завдані замовнику невиконанням або неналежним виконанням договору про надання послуг за плату, підлягають відшкодуванню виконавцем, у разі наявності його вини, у повному обсязі, якщо інше не встановлено договором. Виконавець, який порушив договір про надання послуг за плату при здійсненні ним підприємницької діяльності, відповідає за це порушення, якщо не доведе, що належне виконання виявилося неможливим внаслідок непереборної сили, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 5 Закону України «Про туризм» учасниками відносин, що виникають при здійсненні туристичної діяльності, є юридичні та фізичні особи, які створюють туристичнийпродукт,надають туристичні послуги (перевезення, тимчасового розміщення, харчування, екскурсійного, курортного, спортивного, розважального та іншого обслуговування) чи здійснюють посередницьку діяльність із надання характерних та супутніх послуг, а також громадяни України, іноземці та особи без громадянства (туристи, екскурсанти, відвідувачі та інші), в інтересах яких здійснюється туристична діяльність.
Суб'єктами, що здійснюють та/або забезпечують туристичну діяльність (далі суб'єкти туристичної діяльності), є:
туристичні оператори (далі туроператори) - юридичні особи, створені згідно із законодавством України, для яких виключною діяльністю є організація та забезпечення створення туристичного продукту, реалізація та надання туристичних послуг, а також посередницька діяльність із надання характерних та супутніх послуг і які в установленому порядку отримали ліцензію на туроператорську діяльність;
туристичні агенти (далі турагенти), а також фізичні особи суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють посередницьку діяльність з реалізації туристичного продукту туроператорів та туристичних послуг інших суб'єктів туристичної діяльності, а також посередницьку діяльність щодо реалізації характерних та супутніх послуг.
Згідно з ч. 1 ст. 20 Закону України «Про туризм» за договором на туристичне обслуговування одна сторона (туроператор, який укладає договір безпосередньо або через турагента) зобов'язується надати за замовленням іншої сторони (туриста) комплекс туристичних послуг (туристичний продукт), а турист зобов'язується оплатити його.
Судом встановлено, що 17 вересня 2020 року між туроператором Товариством з обмеженою відповідальністю «ТТВК» та турагентом фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 укладено агентський договір по реалізації туристичних продуктів № 8458-20/Льв, за умовами якого турагент зобов'язується за винагороду надати туроператору послуги з реалізації турпродукту, а саме: але не виключно: страхування, послуги з перевезення, послуги розміщення та інші туристичні послуги, не пов'язані з перевезеннями і розміщенням (послуги з організації відвідувань об'єктів культури, відпочинку та розваг, реалізації сувенірної продукції, екскурсії, реалізації мобільного зв'язку тощо) туристу шляхом укладення договору про надання туристичного продукту (туристичних послуг) від імені та за дорученням туроператора, а також здійснювати фактичні дії визначені умовами цього договору.
Відповідно до п. 3.2.5 договору по реалізації туристичних продуктів № 8458-20/Льв від 17 вересня 2020 року турагент зобов'язаний укладати з кожним туристом від імені туроператора договір про надання туристичних послуг незалежно від обраного туристом способу подорожі (індивідуальний тур/груповий тур).
Туроператор відповідає за виконання взятих на себе зобов'язань тільки за умови виконання турагентом вимог чинного законодавства, в тому числі у сфері захисту прав споживачів (п. 8.4 договору по реалізації туристичних продуктів № 8458-20/Льв від 17 вересня 2020 року).
З матеріалів справи вбачається, що за замовлення туристичних послуг № 5940119 туроператором Товариством з обмеженою відповідальністю «ТТВК» виписано рахунок №5940119 на суму 47961,00 грн.
Як оплату за туристичні послуги ОСОБА_1 перерахував на банківський рахунок ФОП ОСОБА_2 53665,00 грн., що підтверджується дублікатом квитанцій № 0.0.2455832412.1 від 13 лютого 2022 року на суму 30632.00 грн., №0.0.2467039499.1 від 20 лютого 2022 року на суму 13233,00 грн., № 0.0.2467036756.1 від 20 лютого 2022 року на суму 9800 грн. (а.с. 9-11).
Платіжними інструкціями № 9275 від 15 лютого 2022 року та № 9302 від 21 лютого 2022 року підтверджується, що ФОП ОСОБА_2 перерахував Товариству з обмеженою відповідальністю «ТТВК» 47961,00 грн., як оплату за туристичні послуги згідно з рахунком № НОМЕР_1 .
Туроператор через турагента видав позивачу туристичний ваучер № 5940119 на трьох осіб - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 для туристичної поїздки до Єгипту, АДРЕСА_1 , готель «Sunrise Arabian Beach Resort - Grand Select 5*» в період з 24 лютого 2022 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Згідно з наданими позивачу авіаквитками, виліт на відпочинок мав відбутися 24 лютого 2022 року о 13 год. 30 хв. із м. Львів.
Відповідно до ч. 1 ст. 23 Закону України «Про туризм» ваучер - форма письмового договору на туристичне або на екскурсійне обслуговування, яка може використовуватися відповідно до цього Закону.
У договорі на туристичне обслуговування, укладеному шляхом видачі ваучера, мають міститися такі дані: найменування та місцезнаходження суб'єкта туристичної діяльності, номер ліцензії на відповідний вид діяльності, юридична адреса; прізвище, ім'я (по батькові) туриста (при груповій поїздці прізвища, імена (по батькові) членів групи); строки надання і види туристичних послуг, їх загальна вартість; назва, адреса та номер телефону об'єкта розміщення, його тип та категорія, режим харчування; розмір фінансового забезпечення відповідальності туроператора (турагента) або межі відповідальності суб'єкта туристичної діяльності за договором агентування; інші дані, обумовлені характером угоди, складом групи тощо; дата видачі ваучера (ч. 2 ст. 23 Закону України «Про туризм»).
Отже, ваучер є формою письмового договору на туристичне обслуговування, який повинен містити реквізити, що необхідні для його ідентифікації як відповідного договору.
Аналогічний правовий висновок наведений у постанові Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі №148/1571/16-ц.
Відповідно до п. 1.2. Інструкції про порядок оформлення ваучера на надання туристичних послуг та його використання, затвердженої наказом Держтурадміністрації №50 від 06 червня 2005 року, ваучер - документ, який є підставою і гарантією для отримання туристом оплаченої послуги або комплексу послуг у суб'єкта туристичної діяльності, що надає послуги.
Отже, між ОСОБА_1 , як замовником, та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТТВК», як виконавцем, за посередництва ФОП ОСОБА_2 укладено договір про надання туристичних послуг.
Указом Президента України № 64/22 від 24 лютого 2022 року в Україні запроваджено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який в подальшому продовжувався в тому числі і на час розгляду справи, наслідком чого стало закриття регулярного пасажирського авіасполучення через державний кордон України з 24 лютого 2022 року.
Листом № 2024/02.0-7.1 від 28 лютого 2022 року Торгово-промислова палата України засвідчила військову агресію російської федерації проти України як форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили). Торгово-промислова палата України підтвердила, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб за договором, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).
14 грудня 2022 року ОСОБА_1 надіслав ФОП ОСОБА_2 вимогу про повернення йому сплачених коштів у зв'язку з невиконанням обов'язку щодо надання йому, як туристу, комплексу туристичних послуг, однак така залишилася без виконання.
Статтею 25 Закону України «Про туризм» передбачено, що туристи мають право на відшкодування матеріальних і моральних збитків у разі невиконання або неналежного виконання умов договору.
Відповідно до частин 1, 2 статті 32 Закону України «Про туризм», за неналежне виконання своїх зобов'язань туроператор, турагент, інші суб'єкти туристичної діяльності несуть майнову та іншу відповідальність, визначену в договорі відповідно до чинного законодавства. Розмір майнової відповідальності туроператора, турагента чи іншого суб'єкта туристичної діяльності не може перевищувати фактично завданих замовнику збитків з їх вини.
Згідно з ч. 1 ст. 33 Закону України «Про туризм» суб'єкт туристичної діяльності, який порушив законодавство в галузі туристичної діяльності при наданні туристичної послуги, що завдало шкоду, зобов'язаний відшкодувати туристу збитки у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Отже, майнову відповідальність несе суб'єкт туристичної діяльності, який порушив законодавство в галузі туристичної діяльності при наданні туристичної послуги, тобто порушив умови договору між туристом і суб'єктом туристичної діяльності з надання туристичних послуг, та з вини якого замовнику завдано збитків.
Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 201/17472/16-ц та від 14 липня 2021 року у справі № 753/1480/20.
У разі встановлення судом фактів видачі туроператором ваучера, який є формою письмового договору на туристичне обслуговування, зміни туроператором в односторонньому порядку істотних умов договору на туристичне обслуговування та невжиття ним необхідних заходів про попередження туриста щодо такої зміни відповідальність за порушення істотних умов договору не може нести інший суб'єкт туристичної діяльності з надання туристичних послуг, ніж туроператор.
Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 750/3695/17, від 24 вересня 2020 року у справі № 520/1396/18, від 27 січня 2021 року у справі № 569/16257/19 та від 10 жовтня 2023 року у справі 910/969/22.
Обгрунтовуючи позовні вимоги тим, що йому не надано замовлених ним туристичних послуг, тобто, не виконано умови договору, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовними вимогами про стягнення сплачених ним коштів за надання туристичних послуг та агентської винагороди лише до ФОП ОСОБА_7 , який є турагентом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТТВК».
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.
Згідно з ч. 1 ст. 42 ЦПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи.
Згідно зі статтею 46 ЦПК України здатність мати цивільні процесуальні права та обов'язки сторони, третьої особи, заявника, заінтересованої особи (цивільна процесуальна правоздатність) мають усі фізичні і юридичні особи.
Згідно із частиною першою статті 48 ЦПК України сторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач.
Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб'єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб'єктивні права, свободи чи інтереси позивача.
Відповідно до частини другої статті 48 ЦПК України позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.
Статтею 50 ЦПК України визначено, що позов може бути пред'явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо другої сторони діє в цивільному процесі самостійно. Участь у справі кількох позивачів і (або) відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: 1) предметом спору є спільні права чи обов'язки кількох позивачів або відповідачів; 2) права і обов'язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави; 3) предметом спору є однорідні права і обов'язки.
Отже, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 51 ЦПК України якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.
Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача (ч. 3 ст. 51 ЦПК України).
Статтею 175 ЦПК України встановлено, що, викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі №308/3162/15-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц, від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17, від 13 березня 2019 року у справі № 757/39920/15, від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц, від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17, від 05 травня 2020 року у справі № 554/8004/16-ц.
Якщо позивач не заявляє клопотання про залучення інших співвідповідачів у справах, в яких наявна обов'язкова співучасть, тобто коли неможливо вирішити питання про обов'язки відповідача, одночасно не вирішивши питання про обов'язки особи, не залученої до участі у справі в якості співвідповідача, суд відмовляє у задоволенні позову.
Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 26 січня 2022 року в справі № 457/726/17.
З огляду на наведене, визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом.
З позовної заяви ОСОБА_1 вбачається, що відповідачем у справі залучений лише турагент ФОП ОСОБА_2 , а Товариство з обмеженою відповідальністю «ТТВК», будучи виконавцем договору про надання туристичних послуг за ваучером № 5940119 залучено до участі у справі, як третя особа.
Матеріалами справи підтверджується, що позивач не звертався до суду з клопотанням про залучення Товариства з обмеженою відповідальністю «ТТВК» до участі у справі як співвідповідача, а суд не вправі за своєю ініціативою залучати до участі у справі співвідповідача чи належного відповідача.
Оскільки лише за наявності належних відповідачів у справі суд у змозі вирішувати питання про обґрунтованість чи необґрунтованість позовних вимог, без залучення таких належних відповідачів позовні вимоги не можуть бути вирішені.
Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що пред'являючи позовні вимоги після отримання ваучера лише до ФОП ОСОБА_2 , позивач звертаючись з позовом, не визначив реальний склад учасників спору, що є підставою для відмови у задоволенні позову.
При цьому, на думку колегії суддів, відмова у задоволенні позовних вимог у зв'язку з пред'явленням позову до неналежного відповідача не перешкоджає позивачу заявити позовні вимоги як до належного відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «ТТВК», яке зобов'язалося надати позивачу туристичні послуги, так і до співвідповідача фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , враховуючи те, що аналіз змісту позовних вимог свідчить про те, що позивач просив стягнути сплачені ним кошти, які фактично є як платою за надання туристичних послуг, так і агентською винагородою.
Стягуючи з ОСОБА_1 на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу в розмірі 6000 грн., суд першої інстанції виходив з того, що саме така вартість фактично наданих відповідачу послуг з професійної правничої допомоги підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.
Статтею 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:
1) у разі задоволення позову - на відповідача;
2) у разі відмови в позові - на позивача;
3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З матеріалів справи вбачається, що 01 березня 2023 року між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 та адвокатом Райхелем Романом Петровичем укладено договір про надання правової допомоги, за умовами якого адвокат зобов'язується за оплату надати замовнику послуги в галузі права, а саме: адвокатські, консультативні послуги з юридичних питань і послуги з представництва інтересів замовника щодо питань, які виникають в процесі фінансово-господарської діяльності замовника.
Відповідно до п. 3.1 договору про надання правової допомоги від 01 березня 2023 року передбачено, що розмір гонорару ща правову допомогу за даним договором або спосіб його визначення встановлюються за домовленістю сторін в протоколі погодження замовлення по кожному окремому питанню чи етапу правової допомоги, виходячи з базової величини вартості роботи адвоката 1500 грн. за одну годину роботи в звичайному режимі (без терміновості) та 3000,00 грн. за годину роботи в терміновому режимі.
Конкретний розмір гонорару до виплати вказується в рахунку-фактурі (п. 3.2 договору про надання правової допомоги від 01 березня 2023 року )
Протоколом погодження замовлення до договору про надання правової допомоги від 01 березня 2023 року підтверджується, що на підставі п. 1.1. договору замовник доручає, а адвокат приймає на себе зобов'язання ознайомитися з наданими йому матеріалами, які стали підставою для відкриття провадження у цивільній справі № 450/341/23 щодо стягнення із замовника коштів, а у разі потреби і з матеріалами відповідної судової справи. За взаємною згодою сторони домовилися, що розмір гонорару адвоката за надання правової допомоги по даній справі, визначатиметься, виходячи з базової величини вартості роботи адвоката 1500 грн. за одну годину роботи.
Згідно з рахунком-фактурою № 02-06/2023-А1 адвокатом надано юридичні послуги, загальна вартість яких становить 13500 грн., що складаються з: ознайомлення з матеріалами справи, формування позиції, підготовки уточнення позову - вартістю 7500 грн., та підготовки до участі в судових засіданнях, участі в судових засіданнях, подання клопотань з процесуальних питань - вартістю 6000 грн.
Платіжною інструкцією № 9566 від 17 березня 2023 року підтверджується, що ФОП ОСОБА_2 сплатив на рахунок адвоката Райхеля Р.П. 4000 грн. за юридичні послуги.
Матеріалами справи підтверджується, що адвокат Райхель взяв участь в трьох судових засіданнях, подавав відзив на позову заяву з аналізом практики Верховного Суду у аналогічних справах , а також відповідь на заперечення на відзив.
Заперечуючи щодо компенсації витрат на правничу допомогу, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_8 зазначив, що заявлена сума витрат на правничу допомогу є необґрунтованою, оскільки не відповідає реально понесеним витратам відповідача на правничу допомогу та неспівмірна з ціною позову.
Враховуючи складність справи, обсяг наданих відповідачу послуг з професійної правничої допомоги, принцип співмірності судових витрат, те, що позовні вимоги не уточнювалися та не потребувало додаткового вивчення судової практики, беручи до уваги заперечення представника позивача щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що з ОСОБА_1 на користь ФОП ОСОБА_2 підлягають стягненню витрати на правничу допомогу в розмірі 6000 грн., що відповідає критеріям виправданості, розумності та справедливості.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, які достатньо мотивовані.
Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Pronina v. Ukraine») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23).
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Стаття 375 ЦПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки оскаржуване рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційна скарга не підлягає до задоволення.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384 ЦПК України, суд, -
апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 14 серпня 2023 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Постанова складена 25.03.2024 року.
Головуючий: Н.О. Шеремета
Судді: О.М. Ванівський
Р.П. Цяцяк