Справа № 372/5912/23
Провадження № 2-508/24
25 березня 2024 року Обухівський районний суд Київської області в складі :
головуючого судді Проць Т.В.
при секретарі Лимаренко О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Обухівського районного суду Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя,-
В листопаді 2023 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та поділ майна що є спільною сумісною власністю подружжя. Свої вимоги позивач мотивує тим, що з 11.12.2003 року вони з ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі, в якому придбали квартиру АДРЕСА_1 . Позивач вказує на те, що рішенням Обухівського районного суду Київської області від 24.11.2022 року шлюб розірвано. На даний час відповідачка проживає у спірній квартирі, створює перешкоди в її користуванні, ділити майно в позасудовому порядку не бажає, а тому позивач змушений звернутися до суду для захисту своїх прав.
11.12.2023 року ухвалою суду відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.
25.03.2024 року представник відповідача - ОСОБА_3 подала до суду клопотання, в якому зазначила, що ОСОБА_2 позов визнає. Просила розглядати справу за їх відсутності, судові витрати вирішити згідно норм ЦПК.
Представник позивача надав до суду заяву про розгляд справи за їх відсутності, заявлені позовні вимоги підтримав в повному обсязі.
Відповідно до ст. 200 ч. 3 ЦПК України, за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.
Дослідивши наявні у матеріалах справи заяви по суті, докази, оцінивши їх в сукупності, суд прийшов до наступного висновку.
Судом встановлено, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 11.12.2003 року, який розірвано рішенням Обухівського районного суду Київської області від 24.11.2022 року.
В період шлюбу, сторони придбали квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 107,3 кв.м.
Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна право власності на вищезазначену квартиру зареєстровано на ОСОБА_2 19.11.2013 року.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 368 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно з ч.ч. 1,2 ст. 61 СК України, об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Тобто, майно, набуте подружжям під час шлюбу, є спільною сумісною власністю подружжя навіть у разі здійснення державної реєстрації на ім'я лише одного з них.
Статтею 63 СК України встановлено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
На підставі ч. 1 ст. 69 СК України встановлено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Суб'єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.
Згідно з положеннями статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Така правова позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).
Згідно пункту 23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007р. № 11, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч.3 ст.368 ЦК), відповідно до частин 2, 3ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентовано статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Розпоряджання спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.
Враховуючи те, що квартира АДРЕСА_1 сторонами було придбано за час перебування у шлюбі та не вибуло з власності до розірвання шлюбу, а відтак, таке майно є спільною сумісною власністю подружжя, де частки чоловіка та дружини є рівними.
При цьому відповідач визнав позовні вимоги, таке визнання позову не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, у зв'язку із чим суд приймає таке визнання та вважає за можливе постановити рішення у справі про задоволення позовних вимог.
Згідно вимог ч. 1 ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач звільнений від сплати судового збору, оскільки є учасником бойових дій.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України суд стягує з відповідача на користь держави судовий збір в розмірі 13 420 грн.
Щодо витрат на професійну правничу допомогу, суд приходить до наступного висновку.
Згідно з положеннями статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.
Згідно зі статтею 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені.
Якщо ж до завершення розгляду сторона не заявила суду про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді, й, відповідно, не надала документів, які ці витрати підтверджують, суд у такому випадку не має підстав розподіляти ці витрати.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про відсутність підстав стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу.
Керуючись ст.ст. 259, 264, 282 ЦПК України, ст.ст. 317, 319, 358, 368, 372, 377 ЦК України, ст.ст. 60, 65, 70, 71 СК України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити.
Визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 .
Визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності за кожним на частину квартири АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 13 420 грн.
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги, а в разі проголошення вступної та резолютивної частини або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складання повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Т.В. Проць