Справа № 308/14368/22
Іменем України
14 березня 2024 року м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді Куштана Б.П. (доповідача),
суддів: Мацунича М.В. і Собослоя Г.Г., з участю секретаря Гусоньки З.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 19 травня 2023 року (у складі судді Зареви Н.І.) за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , про стягнення трьох відсотків річних, -
АТ КБ «Приватбанк» (надалі - Банк) звернувся до суду з позовом у жовтні 2022 р.
Просив стягнути солідарно з відповідачів на свою користь заборгованість у розмірі 14 461,12 євро, що за курсом 36,13 відповідно до службового розпорядження НБУ від 08.09.2022 р. складає 522480,27 грн. станом на 08.09.2022 р. за кредитним договором № 017Є/V-U від 31.03.2008 р., яка складається із наступного: 14 1461,12 євро - 3% річних від простроченої суми. Стягнути солідарно з відповідачів судові витрати.
На обґрунтування позовних вимог указав, що в ОСОБА_1 наявна заборгованість за кредитним договором № 017Є/V-U від 31.03.2008 у розмірі 46 007,84 Євро, яка є заборгованістю за тілом кредиту. У забезпечення виконання даного зобов'язання був укладений договір поруки з поручителем ОСОБА_2 . Оскільки боржник не виконав належним чином зобов'язання щодо повернення зазначених коштів, Банк має право на отримання трьох процентів річних від простроченої суми заборгованості відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України за увесь час прострочення.
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 19 травня 2023 р. позов задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на користь Банку три проценти річних від простроченої суми заборгованості за кредитним договором № 017Є/V-U від 31.03.2008 за період із 28.10.2019 по 23.02.2022 в розмірі 3214,25 Євро, а також 1741,96 грн. у відшкодування витрат по сплаті судового збору. У задоволенні решти вимог відмовлено.
ОСОБА_1 і ОСОБА_2 просять скасувати це рішення і ухвалити нове, яким відмовити Банку в задоволенні позовних вимог. Доводять про неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до такого:
-нарахування трьох відсотків річних за прострочення виконання грошового зобов'язання неможливе, оскільки відповідачі не допустили прострочення виконання такого зобов'язання;
-більше 10-ти років Банк свідомо та безпідставно не вчиняв ніяких дій для реалізації отриманого від позичальника т/з і погашення його заборгованості стягнутої за рішенням суду;
-здійснений судом розрахунок трьох відсотків річних у євро є невірним, оскільки рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21.02.2012 р. із відповідачів на користь Банку стягнуто заборгованість за кредитним договором у розмірі 756 234,96 грн., а не суму коштів в іноземній валюті (євро), як про це зазначає суд першої інстанції.
У письмовому відзиві на апеляційну скаргу Банк просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Заперечення зводяться до безпідставності та необґрунтованості доводів апеляційної скарги.
Сторона відповідача в судове засідання не з'явилася, від адвоката Розмана С.Ю. надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з його участю в іншому судовому процесі, однак надання переваги одному судовому засіданні перед іншим не може слугувати підставою для відкладення розгляду справи.
Апеляційну скаргу належить задовольнити частково, рішення суду першої інстанції змінити, з таких мотивів.
Судом першої інстанції встановлено, що 31 березня 2008 р. між Банком і ОСОБА_1 укладено кредитну угоду № 017Є/V-U. Загальна сума кредиту в рамках кредитної угоди 50 000 Євро. Згідно з умовами договору позичальник зобов'язувався повернути отриманий кредит і сплатити відсотки не пізніше 28.03.2013.
Цього ж дня між ОСОБА_2 і Банком укладено договір поруки № 017. Згідно з умовами цього договору ОСОБА_2 відповідає перед кредитором за виконання обов'язків згідно з кредитною угодою за № 017Є/V-U від 31.03.2018 у тому ж розмірі, що і боржник, враховуючи сплату кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом, винагород, штрафів та пені, й інших платежів. У випадку невиконання боржником обов'язків за кредитним договором боржник та поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.
Окрім цього, 31.03.2008 ОСОБА_1 і ПриватБанк уклали договір застави автотранспорту, згідно з яким відповідачем забезпечено виконання зобов'язань позичальника, що випливають з кредитної угоди № 017Є/V-U від 31.03.2008. Заставодавець надав в заставу сідлові тягачі марки DAF TE XF 430, 2000 року випуску, за державними номерними знаками НОМЕР_1 та НОМЕР_2 . Вартість предмету застави складає 502 549, 74 грн.
12 листопада 2010 р. ОСОБА_1 видав довіреність Банку з правом передоручення строком на три роки, дійсну до 19.11.2013, згідно з умовами якої він надав позивачу право розпоряджатися зазначеними транспортними засобами.
Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21.02.2012 у справі № 2-4599/11, вирішено cтягнути солідарно з ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» у рахунок повернення заборгованості за кредитним договором № 017 Є/V-U від 31.03.2008 р. 756 234 грн. 96 копійок.
Згідно з розрахунком заборгованості за договором № 017 Є/V-U від 31.03.2008, укладеним між Банком і ОСОБА_1 , станом на 08.09.2022 загальний залишок заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту) становить 46 007,84 Євро, що складає еквівалент 1 662 263,26 гривень.
Із розрахунку 3 % річних за цим договором убачається, що сума штрафних санкцій за період прострочення грошового зобов'язання із 18.03.2012 по 08.09.2022 (3827 днів) становить 14 461,12 Євро.
Згідно з ч.1 ст. 1050 Цивільного кодексу України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму з врахуванням вимог статті 625 ЦК України.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
При цьому, зміст норм ст. 625 ЦК України свідчить про те, що обов'язок щодо сплати трьох процентів річних від простроченої суми виникає саме з моменту прострочення виконання зобов'язання, а не з моменту вирішення судом спору щодо наявності такої заборгованості.
Зобов'язання відповідачів щодо сплати трьох процентів річних виникло у зв'язку з невиконанням умов кредитної угоди № 017Є/V-U від 31.03.2008.
Водночас, рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21.02.2012 у справі № 2-4599/11, яким задоволено позов Банку про стягнення заборгованості за кредитною угодою № 017Є/V-U від 31.03.2008, правовідносини сторін за цим договором не припинені, боржників від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання не звільнені та не позбавлено кредитора (позивача) права на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦПК України, за увесь час прострочення.
Аналогічні висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року в справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 4 червня 2019 року в справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).
Довід апеляційної скарги про те, що здійснений судом розрахунок трьох відсотків річних у євро є невірним, оскільки рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21.02.2012 р. із відповідачів на користь Банку стягнуто заборгованість за кредитним договором у розмірі 756 234,96 грн., а не суму коштів в іноземній валюті (євро) як про це зазначає суд першої інстанції, заслуговує на увагу, із таких мотивів.
При визначенні простроченої суми заборгованості, з якої належить розраховувати три проценти річних, суд виходив із розрахунку позивача, згідно з яким, вона становить 46 007,84 Євро.
При визначенні 3 % річних, суд взяв до уваги висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), відповідно до яких при обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України.
У пункті 1.2 кредитної угоди № 017Є/V-U від 31.03.2008 зазначено, що зобов'язання виражене у валюті - 50 000 Євро. Згідно з п.4.7 Угоди погашення кредиту, сплата відсотків за даним договором здійснюється у валюті кредиту.
Із мотивувальної частини рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21.02.2012 у справі № 2-4599/11 убачається, що сума в розмірі 756 234 грн. 96 коп., яку присуджено стягнути з відповідачів, визначена судом як гривневий еквівалент 68 457,81 Євро.
У зв'язку з цим, суд дійшов висновку, що розрахунок трьох відсотків річних повинен здійснюватися саме в іноземній валюті.
Проте, колегія суддів не може погодитися із таким висновком суду з огляду на таке.
Грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (частини перша, друга статті 533 ЦК України).
Традиційним у доктрині приватного права та судовій практиці є розмежування валюти боргу та валюти платежу як елементів грошового зобов'язання. Валюта боргу - це грошові одиниці, в яких обчислена сума зобов'язання (що дозволяє визначити його ціннісне значення). У свою чергу, під валютою платежу розуміються грошові знаки, які є засобом погашення грошового зобов'язання і в яких повинне здійснюватися його фактичне виконання. За загальним правилом при наявності «валютного застереження», тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 вересня 2019 року в справі № 755/9348/15-ц (провадження № 61-30272св18), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21)).
Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (стаття 625 ЦК України).
У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18)).
Індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає. Норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, визначеного у гривнях (див., зокрема, постанову Верховного Суду України від 27 січня 2016 року у справі № 6-771цс15, постанову Верховного Суду України від 18 травня 2016 року у справі № 6-474цс16, постанову Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1672цс16, постанову Верховного Суду України від 01 березня 2017 року у справі № 6-284цс17).
У випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19)).
Як видно з резолютивної частини заочного рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21 лютого 2012 р. у справі № 2-4599/11 (а.с.5-6), стягнуто солідарно з ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» у рахунок повернення заборгованості за кредитним договором № 017 Є/V-U від 31.03.2008 р. -756 234 грн. 96 коп.
Отже, в цій справі порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях без визначенням еквівалента в іноземній валюті, а тому втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом вираженим у гривнях, а не іноземної валюти, як це констатував суд першої інстанції.
Отже, три проценти річних розраховуються з урахуванням простроченої суми, визначеної у відповідній валюті, помноженої на кількість днів прострочення, які вираховуються з дня, наступного за днем, передбаченим у договорі для його виконання до дня ухвалення рішення, помноженого на 3, поділеного на 100 та поділеного на 365 (днів у році). Аналогічна позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц.
Таким чином, за період з 28.10.2019 по 28.10.2022 року (1097 днів), 3% річних від простроченої суми заборгованості за кредитним договором № 017Є/V-U від 31.03.2008 складає 68123,31 грн. (756 234,96 х 1097 х 3 / 100/ 365).
Решта доводів апеляційної скарги про те, що нарахування трьох відсотків річних за прострочення виконання грошового зобов'язання неможливе, оскільки відповідачі не допустили прострочення виконання такого зобов'язання і , що більше 10-ти років Банк свідомо та безпідставно не вчиняв ніяких дій для реалізації отриманого від позичальника тз і погашення його заборгованості стягнутої за рішенням суду, є неспроможними в контексті спірних правовідносин.
Враховуючи висновок суду про часткове задоволення позовних вимог, відповідно до ст. 141 ЦПК України, з відповідачів належить солідарно стягнути на користь позивача 1021,97 грн. на відшкодування витрат по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, п.п.3,4 ст. 376, ст. ст. 381-384 ЦПК України, -
1.Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити частково. 2.Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 19 травня 2023 року змінити. 3.Викласти абзац другий резолютивної частини рішення Ужгородського міськрайонного суду від 19 травня 2023 року у такій редакції: 3.1.«Стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» три проценти річних від простроченої суми заборгованості за кредитним договором № 017Є/V-U від 31.03.2008 за період із 28.10.2019 по 28.10.2022 в розмірі 68 123 (шістдесят вісім тисяч сто двадцять три) гривні 31 (тридцять одна) копійку, а також 1021 (одна тисяча двадцять одна) гривня 97 (дев'яності сім) копійок у відшкодування судового збору сплачено позивачем при пред'явленні позову. 4.Решту рішення Ужгородського міськрайонного суду від 19 травня 2023 року залишити без змін. 5.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів із дня складення повного судового рішення шляхом подачі скарги безпосередньо до Верховного Суду. 6.Повне судове рішення складено 25 березня 2024 р.
Судді: