Справа № 947/5875/24
Провадження № 2-о/947/182/24
20.03.2024 року
Київський районний суд м. Одеси у складі головуючого судді Луняченка В.О.,
за участю : секретаря судового засідання Макаренко Г.В.,
Представника заінтересованої особи - Міністерства оборони України - Єрмакова А.В.,
розглянувши заяву ОСОБА_1 , заінтересовані особи - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Міністерство оборони України, про встановлення факту, що має юридичне значення, -
До суду 14.02.2024 надійшла заява ОСОБА_1 , заінтересовані особи - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про встановлення факту, який має юридичне значення того, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , самостійно виховує неповнолітню дитину, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Суд, ухвалою від 23.02.2024 прийняв заяву до розгляду та залучив в якості заінтересованої особи Міністерство оборони України, призначив справ до розгляду.
Цивільний процесуальний кодекс України ( далі ЦПК України ) визначає юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави ( ч.1 ст. 2 ЦПК України ).
Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, розглядаючи справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та застосовуючи при розгляді справ, зокрема, Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права ( ч.1,2 та 4 ст. 10 ЦПК України ).
У відповідності до вимог п.4 ст. 264 ЦПК України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених у постановах Верховного Суду.
При визначені підступності та можливості розгляду справи у порядку цивільного судочинства судом було застосовано правовий висновок , зазначений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 січня 2024 року по справі N 560/17953/21.
Згідно змісту п.116,117 Постанови неефективним є підхід до визначення юрисдикції спорів у судовому порядку про встановлення фактів, що мають юридичне значення, в залежності від їх мети звернення та наявності у заявника певних цивільних прав та обов'язків чи виникнення публічно-правових спорів із суб'єктами владних повноважень, оскільки це не сприятиме належному способу захисту порушеного права заявника, бо призведе до необхідності звертатися в суди різних юрисдикцій з доказуванням одних і тих же обставин, подій та фактів при поданні кожної позовної заяви.
Отже, Велика Палата Верховного Суду вирішила за необхідне відступити від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах стосовно юрисдикції спору, які викладено у постанові Великої Палати від 30.01.2020 у справі N 287/167/18-ц (провадження N 14-505цс19), у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22.03.2023 у справі N 290/289/22-ц (провадження N 61-13369св22), вказавши, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, розглядаються у позасудовому та судому порядку. Рішення стосовно фактів, що мають юридичне значення, прийняті у позасудовому порядку, можуть бути оскаржені до судів адміністративної юрисдикції. Юридичні факти, які належать встановлювати в судовому порядку, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами ЦПК України.
У даному випадку предметом дослідження суду є встановлення певного юридичного факту який встановлює правосуб'єктність особи як такою яка самостійно виховує неповнолітню дитину.
При розгляді даного факту суд вважає необґрунтованим посилання представника заінтересованої особи - Міністерство оборони України, про те, що встановлення даного факту приведе до спору про право особи на відстрочку від мобілізації , так як встановлення даного юридичного факту лише приведе до правосуб'єктності особи, а спір може виникнути лише при розгляді відповідного звернення особи до Територіального центру комплектування та соціальної підтримки, яки у свою чергу мають право самостійного вирішення питань надання відстрочки а у разі виникнення спору, який бути вирішуватись у порядку Кодексу адміністративного судочинства України ( далі КАС ) , у відповідності до вимог положень ст. 78 КАС обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Таким чином суд вважає, що вказана заява про встановлення юридичного факту того, що він самостійно виховує неповнолітню доньку, підлягають розгляду у порядку цивільного процесу із вирішенням цього питання по суті.
Так , судом приймається до уваги, що Сімейним Кодексом України ( далі СК ) визначений порядок визначення місця проживання дитини з одним з батьків , який вирішується самими батьками добровільно або судом у випадку наявності спору ( ст. 160 СК )..
Однак вказаний порядок визначений законодавством лише для дітей яки не досягли 14 років.
Водночас ч.3 ст. 160 СК встановлено, що якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Таким чином Закон не визначає порядок юридичної фіксації статусу батька, з яким за власним бажанням, залишається проживати дитина після 14 років - рішення суду з цього приводу не передбачено, сімейний договір фіксує лише домовленості між батьками а у даному випадку має факт самостійного ( без батьків ) вирішення питання дитиною, яка не може бути суб'єктом сімейного договору, так як не досягла дієздатності, з іншого боку її представник ( той з батьків з яким залишається дитина ) не може укладати угод сам із собою. Також не передбачено і втручання у дане питання органу опіки та піклування , так як відсутній спір.
Відповідно до вимог Сімейного кодексу України батьки мають однакові обов'язки щодо дитини ( ст. 141, 180 СК ) , однак питання матеріального забезпечення дитини , хоча і є обов'язком одного з батьків , може бути предметом розгляду судом лише при наявності звернення одного з батьків стосовно стягнення аліментів або стосовно позбавлення батьківських прав внаслідок ухилення від виконання своїх обов'язків, що також є правом того з батьків, з ким проживає дитина, самої дитини яка досягла 14 років, або компетентних органів визначених ст. 165 СК.
Відсутність спору між батьками також визначає про можливість розгляду даного питання у порядку окремого провадження.
Враховуючи викладене суд приходить до висновку що встановлення даного юридичного факту є єдиною можливістю для підтвердження наявності неоспорюваних прав, тобто факту від якого залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, таким чином даний порядок встановлення юридичного факту є ефективним способом підтвердження існуючого статусу та правосуб'єктності особи.
Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України, не є вичерпним.
Згідно із частиною другою статті 315 ЦПК України в судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Частиною першою статті 316 ЦПК України визначено, що заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення, подається до суду за місцем її проживання.
На підставі ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
З наявних у матеріалах справи доказів суд встановив, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 є рідною донькою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 виданого 05.10.2006 відділом реєстрації актів цивільного стану Київського районного управління юстиції м. Одеси ( а/с 15).
Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 29.10.2005 року було розірвано рішенням суду 04.06.2015 року у справі №520/1653/15ц ( а/с 16).
З пояснень самої ОСОБА_4 наданих у судовому засідання, після розірвання шлюбу між батьками вона залишилась проживати із батьком а після досягнення 14 років самостійно вирішила продовжити проживати саме з батьком, з яким проживає і зараз та знаходиться на його повному утриманні.
Крім того, згідно рішення від 10.01.2018 року по справі №520/11586/17 було задоволено позов ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітньої ОСОБА_3 ( а/ с. 17) , за змістом якого вбачається що судом встановлено що після розірвання шлюбу батьки проживають окремо а неповнолітня донька ОСОБА_5 проживає із батьком.
За змістом довідки про склад сім'ї яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 у даному житловому приміщенні проживають дві особи - власник ОСОБА_1 та його донька ОСОБА_3 ( а/с 12).
Згідно із заявою поданою через електронний суд ( із авторизацією власним цифровим підписом ) заінтересована особа - ОСОБА_2 підтвердила що з початком повномасштабного вторгнення виїхала за межі України і зараз знаходиться у Нідерландах, та у силу скрутного матеріального становища не може надавати гроші на утримання дитини та забрати її до себе , так як не зможе утримувати її фінансово ( а/с 34).
Зазначені вище обставини дають змогу суду прийти до висновку про встановлення факту, який має юридичне значення, а саме того, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , самостійно виховує неповнолітню дитину, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 258,259, 263-265,268,273,354 ЦПК України, суд, -
Встановити факт, який має юридичне значення того, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , самостійно виховує неповнолітню дитину, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Повне рішення буде складено протягом десяти днів з дня проголошення вступної та резолютивної частини.
Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне судове рішення складено 26.03.24.
Суддя Луняченко В. О.