Номер провадження: 22-ц/813/2581/24
Справа № 523/13758/18
Головуючий у першій інстанції Кисельов В. К.
Доповідач Заїкін А. П.
22.02.2024 року м. Одеса
Єдиний унікальний номер судової справи: 523/13758/18
Номер провадження: 22-ц/813/2581/24
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
- головуючого судді - Заїкіна А.П. (суддя-доповідач),
- суддів: - Погорєлової С.О., Таварткіладзе О.М.,
- за участю секретаря судового засідання - Ступник А.О.,
учасники справи:
- позивач - ОСОБА_1 ,
- відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна, набутого під час шлюбу, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси, ухвалене у складі судді Кисельова В.К. 23 серпня 2023 року,
встановив:
2. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до Суворовського районного суду м. Одеси з вищезазначеним позовом, в якому просить: 1) визнати квартиру під АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя; 2) визнати за ОСОБА_1 право власності на 2/3 частини квартири під АДРЕСА_1 ; 3) визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/3 частини квартири під АДРЕСА_1 ; 4) визнати частину земельної ділянки, площею - 0,080 га., яка розташована на території Сичавської сільської ради Комінтернівського району Одеської області спільною сумісною власністю подружжя; 5) визнати за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частину земельної ділянки, яка складає - 0,040 га, загальною площею - 0,080 га, яка розташована на території Сичавської сільської ради Комінтернівського району Одеської області; 6) визнати легковий автомобіль марки Mitsubishi Lancer, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , спільною сумісною власністю подружжя; 7) в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості 1/2 частину транспортного засобу марки Mitsubishi Lancer, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , у розмірі - 108 549,00 грн., після виплати якої визнати за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на вказаний транспортний засіб; 8) припинити право спільної сумісної власності на транспортний засіб марки Mitsubishi Lancer, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 ; 9) меблі та побутову техніку поділити в натурі між сторонами наступним чином:
- ОСОБА_1 виділити: кухонний комплект, який складається із столу - 1 шт., стільці - 4 шт., придбаний у 2005 році, вартістю 200 у.о.; диван кутовий, придбаний у 2006 році, вартістю 1 000 у.о.; дитяче двоярусне ліжко, шафа-пенал, письмовий стіл, придбаний у 2007 році, вартістю 1000 у.о.; комп'ютерний стіл та тумба, придбаний у 2006 році, вартістю 130 у.о.; тумба під телевізор, придбана у 2006 році, вартістю 80 у.о.; телевізор марки «Самсунг», придбаний у 2014 році, вартістю 750 у.о.; холодильник марки «Бош», придбаний у 2005 році, вартістю 500 у.о.; пральна машина автомат марки «Електролюкс», придбана у 2005 році, вартістю 300 y.о.; мікрохвильова піч марки «Панасонік», придбана у 2009 році, вартістю 80 у.о.; пилосос марки THOMAS, придбаний у 2008 році, вартістю 350 у.о..
Всього на загальну суму - 4 390 у.о., що еквівалентно за курсом НБУ станом на 02.08.2018 р. - 119 100 грн..
- ОСОБА_2 виділити: кухонну мебель, що складається з вбудованих столів - 3 шт., навісних шафів 3 шт., шафа-пенал - 1 шт., придбана в 2006 році, вартістю 450 у.о.; спальний гарнітур: двоспальне ліжко, прикроватні тумбочки - 2 шт., комод - 1 шт., придбане у 2006 році, вартістю 1000 у.о.; телевізор марки «Панасонік», придбаний у 2007 році, вартістю 500 у.о.; бойлер марки «Ваксі», придбаний у 2005 році, вартістю 150 у.о.; електродуховка марки «Ардо», придбана у 2005 році, вартістю 250 у.о.; настінний кондиціонер марки Digital, придбаний у 2006 році, вартістю 200 у.о..
Всього на загальну суму - 2 550 у.о., що еквівалентно за курсом НБУ станом на 02.08.2018 р. - 69 182 грн..
Також ОСОБА_1 просить стягнути на її користь з ОСОБА_2 понесені судові витрати в розмірі судового збору за подання позову - 2 276,49 грн. та заяви про забезпечення позову - 352,40 грн. та - 175,80 грн. за авто-товарознавче дослідження, а всього - 2 804,69 грн.. Решту переплаченого судового збору в розмірі - 3 421,10 грн. повернути, відповідно до ч. 2 ст. 176 ЦПК України (Т. 1, а. с. 2 - 9).
ОСОБА_1 обґрунтовує свої позовні вимоги тим, що сторони перебували у шлюбі з 16.11.2000 року. Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 04.10.2016 року шлюб був розірваний. Від шлюбу є двоє дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Діти залишилися проживати з матір'ю.
За час шлюбу сторонами було придбано наступне майно: - трикімнатна квартира під АДРЕСА_1 , загальною площею - 62,8 кв. м., житловою - 37,1 кв. м., згідно договору купівлі-продажу від 18.12.2004 року; - частина земельної ділянки, площею - 0,080 га., яка розташована на території Сичавської сільської ради Комінтернівського району Одеської області, згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки від 29.12.2006 року; - легковий автомобіль марки Mitsubishi Lancer, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 . Крім того, за час сумісного проживання також було придбано меблі та предмети побуту на загальну суму - 6 940 у.о., що еквівалентно на час подання позовної заяви - 188 282 грн..
Позивачка також вказує, що відповідач за рішенням суду зобов'язаний сплачувати аліменти на утримання дітей. Однак, аліменти сплачуються нерегулярно, в результаті утворюється заборгованість по аліментам, станом на 2018 рік заборгованість по сплаті аліментів складала - 15 500 грн..
Позивачка посилається на те, що легковий автомобіль марки Mitsubishi Lancer, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , перебуває у постійному користуванні відповідача. У зв'язку із чим просить залишити автомобіль у власності відповідача та стягнути з останнього на її користь грошову компенсацію 1/2 частини його ринкової вартості у розмірі - 70 231 грн..
Позиція сторін по справі в суді першої інстанції
14.02.2019 року ОСОБА_2 звернувся із позовом до ОСОБА_5 про поділ майна, набутого під час шлюбу, в якому просить: 1) визнати за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на квартиру під АДРЕСА_1 , яка була придбана за договором купівлі - продажу нерухомого майна від 18.12.2004 року; 2) в порядку поділу в натурі майна, що є у спільній сумісній власності, виділити у власність ОСОБА_2 легковий автомобіль марки Mitsubishi Lancer, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , з припиненням режиму спільної сумісної власності; 3) в порядку поділу в натурі майна, що є у спільній сумісній власності, виділити у власність ОСОБА_1 земельну ділянку, площею - 0,080 га., яка розташована на території Сичавської сільської ради Комінтернівського району Одеської області, з припиненням режиму спільної сумісної власності; 4) стягнути із відповідачки ОСОБА_1 на його користь - 49 918 грн. в рахунок різниці вартості майна, що виділяється ОСОБА_1 . Також ОСОБА_2 просить стягнути із ОСОБА_1 на його користь в рахунок відшкодування судових витрат - 2 660,69 грн. судового збору та витрат на правову допомогу в сумі - 24 500 грн..
ОСОБА_2 обґрунтовує свої вимоги тим, що у період шлюбу сторін було придбане наступне майно: - трикімнатна квартира під АДРЕСА_1 , загальною площею - 62,8 кв. м., житловою площею - 37,1 кв. м.; - частина земельної ділянки, площею - 0,080 га., яка розташована на території Сичавської сільської ради Комінтернівського району Одеської області; - легковий автомобіль марки Mitsubishi Lancer, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 . Також, у період шлюбу були придбані предмети побуту.
ОСОБА_2 стверджує, що він, перебуваючи у шлюбі з ОСОБА_1 , за батьківські грошові кошти придбав трикімнатну квартиру під АДРЕСА_1 , загальною площею - 62,8 кв. м., житловою площею - 37,1 кв.м.. Кошти в іноземній валюті надходили на його ім'я грошовим переказом від його батька - ОСОБА_6 , який будучи моряком укладав контракти з іноземними компаніями та отримував заробітну плату в іноземній валюті. Зазначена обставина підтверджується довідками, виданими на ім'я ОСОБА_2 . Акціонерним комерційним банком «Порто-франко». Відповідач стверджує, що квартира повинна була бути оформлена на його батька, але у зв'язку з його перебуванням на той час в рейсі він її зареєстрував на себе. За твердженням ОСОБА_2 його дружина ОСОБА_1 жодного заробітку чи власних заощаджень до шлюбу та в період шлюбу не мала та не має по сьогоднішній день, оскільки весь час перебування у шлюбі ніде не працювала і навіть не намагалася працевлаштовуватись. Догляд за дітьми, зокрема, старшої доньки ОСОБА_7 , 2001 року народження, у дошкільний період здійснювався нянею.
Отже, оскільки квартира під АДРЕСА_1 , загальною площею - 62,8 кв. м., житловою площею - 37,1 кв. м., хоч і була придбана у період шлюбу, проте вона не є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є його особистою приватною власністю (Т. 1, а. с. 76 - 82).
24.04.2024 року до суду першої інстанції надійшов відзив від ОСОБА_1 на позов ОСОБА_2 , в якому позивачка просить відмовити у задоволенні позову останнього (Т. 1, а. с. 104 - 107).
В обґрунтування свого відзиву позивачка посилається на те, що спірна квартира була придбана під час шлюбу, а тому є спільною сумісною власністю. Посилання відповідача на придбання квартири за рахунок коштів його батька не відповідає дійсності, оскільки квартира була придбана на спільні сумісні кошти подружжя. Крім того, ОСОБА_1 особисто була присутня в нотаріальній конторі під час оформлення договору купівлі-продажу квартири та нотаріусу була подана відповідна заява про згоду як дружини покупця щодо наміру придбання вказаної квартири.
12.05.2023 року до суду першої інстанції надійшли письмові пояснення від ОСОБА_1 , в яких вона просить її позовну заяву задовольнити у повному обсязі, в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити у повному обсязі (Т. 2, а. с. 137 - 143).
Доводи, викладені в поясненнях співпадають із доводами, викладеними у позовній заяві та відзиві на позовну заяву ОСОБА_2
17.08.2023 року до суду першої інстанції надійшли письмові пояснення від адвоката Дабіжи О.А., діючої від імені ОСОБА_2 , в яких вона просить позовну заяву ОСОБА_2 задовольнити у повному обсязі, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі (Т. 2, а. с. 159 - 161).
Доводи, викладені в поясненнях співпадають із доводами, викладеними у позовній заяві ОСОБА_2 ..
Короткий зміст рішення суду першої інстанції, мотивування його висновків
Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 23 серпня 2023 року задоволено частково вищевказані позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя.
Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_5 про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, про визнання права особистої приватної власності задоволено частково.
Поділено спільне сумісне майно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 наступним шляхом:
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , загальною площею - 62,8 кв. м., житловою - 37,1 кв. м..
Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , загальною площею - 62,8 кв. м., житловою - 37,1 кв. м..
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину земельну ділянку, площею - 0,080 га., яка розташована на території Сичавської сільської ради Комінтернівського району Одеської області, кадастровий номер 5122785800:02:001:0226.
Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину земельну ділянку, площею - 0,080 га., яка розташована на території Сичавської сільської ради Комінтернівського району Одеської області, кадастровий номер 5122785800:02:001:022.
Припинено право спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на автомобіль Mitsubishi Lancer, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 .
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості автомобіля Mitsubishi Lancer, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 у розмірі - 70 321 грн..
Розстрочено виконання рішення строком на шість місяців, шляхом щомісячного стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суми у розмірі - 11 705,16 грн..
Визнано за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на автомобіль Mitsubishi Lancer, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 .
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 щодо відступлення від засад рівності часток подружжя та визнання права власності на 2/3 частини квартири АДРЕСА_1 залишено без задоволення у повному обсязі.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна в частині стягнення грошової компенсації за частину вартості майна (побутової техніки, меблів) залишено без задоволення у повному обсязі.
Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_5 про визнання права особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 залишено без задоволення у повному обсязі.
Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_5 про поділ майна в частині стягнення грошової компенсації за частину вартості майна (побутової техніки, меблів) залишено без задоволення у повному обсязі.
Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_5 про поділ майна в частині виділення у власність ОСОБА_5 земельної ділянки, площею - 0,080 га., яка розташована на території Сичавської сільської ради Комінтернівського району Одеської області, кадастровий номер 5122785800:02:001:022, залишено без задоволення у повному обсязі.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі - 2 848,80 грн..
Стягнуто ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати за проведення експертизи у розмірі - 942 грн., судові витрати у розмірі - 768,40 грн. (Т. 2, а. с. 171 - 177 зворотна сторона).
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що спірна квартира була придбана подружжям у період перебування у шлюбі, а тому є їх спільною сумісною власністю, а тому частки сторін є рівними. Підстави для відступу від засад рівності часток подружжя при поділі майна, відповідно до частини третьої статті 70 СК України, відсутні. Проживання дітей з позивачкою, з огляду на встановлені обставини та положення статті 70 СК України, само по собі не є підставою для збільшення частки одного з подружжя. Наявність інших обставин, за яких можливе відступлення від засад рівності часток подружжя при поділі спірної квартири, позивачем не доведено.
Що стосується земельної ділянки, то суд першої інстанції виходив із того, що сторонами не заперечувався той факт, що вищевказана земельна ділянка є спільною сумісною власності подружжя. Відповідно до п. 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» № 11 від 21.12.2007р., вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 ст. 71 СК щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст. 11 ЦК) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми. У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності. На підставі викладеного, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність визнати за подружжям право власності на земельну ділянку у рівних частках.
Щодо спірного автомобілю, то сторони не заперечували проти того, щоб автомобіль залишився у власності відповідача, а останнім буде сплачено компенсацію 1/2 частки вартості автомобіля.
Що стосується майна, яке знаходиться в квартирі, то судом першої інстанції зроблено наступний висновок. Сторонами не було додано до матеріалів справ жодного документу, який підтверджує наявність та факт придбання даної побутової техніки та меблів. Враховуючи той факт, що вищевказана побутова техніка та меблі перебувають у спірній квартирі, право власності на яку визнається за сторонами у рівних частках, то сторони мають можливість самостійно її розподілити. А тому позовні вимоги ОСОБА_1 та позовні вимоги ОСОБА_2 щодо поділу побутової техніки та майна у квартирі не підлягають задоволенню.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
ОСОБА_2 в апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині поділу квартири у рівних частках шляхом визнання за кожним із подружжя права власності по частці. Ухвалити в цій частині нове рішення, яким визнати за ним право особистої приватної власності на спірну квартиру (Т. 2, а. с. 188 - 192).
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення ухвалено в оскарженій частині при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених в рішенні суду обставинам справи, з порушенням норм процесуального права, неправильному застосуванні норм матеріального права.
Апелянт вказує на те, що суд першої інстанції дійшов помилково висновку, що квартира АДРЕСА_1 підлягає поділу. В обґрунтування поділу квартири у рівних частках суд першої інстанції зазначив, що сам факт перерахування коштів на рахунок ОСОБА_2 не є доказом того, що дані кошти були використані на придбання квартири. Апелянт вважає, що такий висновок суду ґрунтується на припущеннях, адже матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що саме ці перераховані йому кошти в сумі 3 000 доларів США є заробітною платою батька. На час придбання квартири та після придбання квартири у його батька була інша родина: дружина та донька, яких він утримував. Дивним є висновок суду, що заробітна плата перераховувались батьком апелянту, а не дружині та дочці. Судом також не звернута увага на те, що кошти надходили регулярно лише у місяці, які передували придбанню квартири. У 2005 році здійснено лише 5 переказів, починаючі з серпня, а у 2006 році лише 2 перекази у січні та лютому, що не може свідчити про перерахування своєї заробітної плати для наступного її переказу його родині. Перекази у 2005 та 2006 році з надсилання апелянту коштів були не регулярними і мали характер дбайливого ставлення до нього батька і бажання допомогти. Кошти, які він надсилав складали половину його заробітної плати. Відтак, судом першої інстанції не встановлено належними та допустимими доказами джерело набуття квартири, кошти, за які вона була придбана. Тобто фактично суд не з'ясував у повному обсязі обставини, що мають значення для справи, і визнав встановленими обставини, що мають значення для справи, які не доведені належними та допустимими доказами.
Позиція позивачки в суді апеляційної інстанції
У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Андрушкевич Т.Д., діюча від імені ОСОБА_1 , просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 23.08.2023 року залишити без змін (Т. 2, а. с. 208 - 211).
Доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, повністю співпадають із доводами, викладеними у відзиві на позовну заяву ОСОБА_2 ..
3. Рух справи в суді апеляційної інстанції
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 09.10.2023 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 23 серпня 2023 року.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 19.10.2023 року призначено розгляд справи в порядку загального позовного провадження з повідомленням учасників справи у приміщенні апеляційного суду Одеської області.
22.01.2024 року від адвоката Андрушкевич Т.Д., діючої від імені ОСОБА_1 , надійшов відзив на апеляційну скаргу.
22.02.2024 року від адвоката Кассир Є.О., діючої від імені ОСОБА_2 , надійшла заява про відкладення розгляду справи, призначеного на 22.02.2024 року. У вказаній заяві адвокат просить відкласти розгляд справи у зв'язку із її хворобою.
У судовому засіданні адвокат Андрушкевич Т.Д., діюча від імені ОСОБА_1 , просила відмовити у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи, апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Інші учасники справи у судове засідання не з'явилися. Про дату, час і місце розгляду справи сповіщені належним чином.
Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов'язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.
Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, думку учасників справи, які прийняли участь у судовому засіданні, про можливість розгляду справи за відсутності інших учасників, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її інших учасників.
4. Мотивувальна частина
Позиція апеляційного суду
Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення учасників справи, які прийняли участь у судовому засіданні, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при постановленні судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна адвоката Радчука Володимира Михайловича не підлягає задоволенню.
Встановлені обставини по справі. Визначення відповідно до встановлених обставин правовідносин
16.11.2000 р. між ОСОБА_2 та ОСОБА_8 було зареєстровано шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_3 , актовий запис № 627 (Т. 1, а. с. 36).
Від даного шлюбу сторони мають дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвами про народження (Т. 1, а. с. 42 - 44).
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 04.10.2016 р. у справі № 522/7985/16-ц шлюб між сторонами було розірвано. Також цим рішенням суду було визначено місце проживання дітей з матір'ю - ОСОБА_1 . Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_7 та ОСОБА_9 у твердій грошовій сумі, у розмірі - 4 000 грн. щомісячно, починаючи з дня пред'явлення позову, тобто з 06.05.2016 року, та до досягнення дитини ОСОБА_3 повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 , а починаючи з 19.04.2019 р. - у розмірі 2 000 грн. до досягнення дитини ОСОБА_4 повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_4 з урахуванням індексації (Т. 1, а. с. 17 - 41).
У період шлюбу сторонами було придбано наступне майно:
1. квартира під АДРЕСА_1 , загальною площею - 62,8 кв. м., житловою - 37,1 кв. м., складається із трьох кімнат площею - 12,6 кв. м., 17,3 кв. м. та 9,6 кв. м., відповідно до договору купівлі-продажу від 18.12.2004 р.. Право власності на квартиру зареєстровано за ОСОБА_2 КП «ОМБТІ та РОН» 18.01.2005 р. (Т. 1, а. с. 14 - 15, 16, 18 - 20);
2. земельна ділянка, площею - 0,080 га., яка розташована на території Сичавської сільської ради Комінтернівського району Одеської області, кадастровий номер 5122785800:02:001:0226, відповідно до договору купівлі-продажу від 29.12.2026 р.. 11.06.2007 р. на ім'я ОСОБА_2 виданий державний акт на право власності на вказану земельну ділянку (Т. 1, а. с. 22 - 25);
3. автомобіль Mitsubishi Lancer, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 (Т. 1, а. с. 26 - 28);
4. Меблі та побутова техніка:
- Кухонний комплект, який складається із столу - 1 шт., стільці - 4 шт., придбаний у 2005 році, вартістю 200 у.о.;
- Диван кутовий придбаний у 2006 році, вартістю 1000 у.о.;
- Дитяче двоярусне ліжко, шафа - пенал, письмовий стіл, придбаний у 2007 році, вартістю 1000 у.о.;
- Комп'ютерний стіл та тумба, придбаний у 2006 році, вартістю 130 у.о.;
- Тумба під телевізор, придбана у 2006 році, вартістю 80 у.о.;
- Телевізор марки «Самсунг», придбаний у 2014 році, вартістю 750 у.о.;
- Холодильник марки «Бош», придбаний у 2005 році, вартістю 500 у.о.;
- Пральна машина автомат марки «Електролюкс», придбана у 2005 році, вартістю 300 у.о.;
- Мікрохвильова піч марки «Панасонік», придбана у 2009 році, вартістю 80 у.о.;
- Пилосос марки THOMAS, придбаний у 2008 році, вартістю 350 у.о.;
- Кухонні меблі, що складаються з вбудованих столів - 3 шт., навісних шафів - 3 шт., шафа-пенал - 1 шт., придбана в 2006 році, вартістю 450 у.о.;
- Спальний гарнітур: двоспальне ліжко, прикроватні тумбочки - 2 шт., комод - 1 шт.,придбане у 2006 році, вартістю 1000 у.о.;
- Телевізор марки «Панасонік», придбаний у 2007 році, вартістю 500 у.о.;
- Бойлер марки «Ваксі», придбаний у 2005 році, вартістю 150 у.о.;
- Електродуховка марки «Ардо», придбана у 2005 році, вартістю 250 у.о.;
- Настінний кондиціонер марки Digital, придбаний у 2006 році, вартістю 200 у.о.
- Кухонний комплект, який складається із столу - 1 шт., стільці - 4 шт., придбаний у 2005 році, вартістю 200 дол. США;
- Диван кутовий, придбаний у 2006 році, вартістю 1000 дол. США;
- Дитяче двоярусне ліжко, шафа-пенал, письмовий стіл, придбаний у 2007 році, вартістю 1000 дол. США;
- Спальний гарнітур: двоспальне ліжко, прикра ватні тумбочки - 2 шт., комод - 1 шт., придбане у 2006 році, вартістю 1000 дол. США;
- Кухонна мебель, що складається збудованих столів - 3 шт., навісних шафа - 3 шт., шафа-пенал - 1 шт., придбана в 2006 році, вартістю 450 дол. США.
Між сторонами виникли правовідносини щодо поділу спільного сумісного майна подружжя.
Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, та застосовані норми права
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Рішення суду першої інстанції оскаржується тільки в частині поділу квартири, у зв'язку із чим колегія суддів не переглядає законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в іншій частині.
Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів.
Частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).
У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами письмові докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції.
Мотиви відхилення аргументів, викладених в апеляційній скарзі та прийняття аргументів відзиву на апеляційну скаргу
За правилами ст. 60 Сімейного кодексу майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно зі ст. 63 СК дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до ч. 1 ст. 70 СК у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 57 СК особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.
Конструкція норми ст. 60 СК свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Згідно зі ст. ст. 69, 70 СК дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Доводи апелянта, що суд першої інстанції дійшов помилково висновку, що квартира АДРЕСА_1 підлягає поділу, не заслуговують на увагу з огляду на наступне.
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Зазначена квартира, як вбачається із матеріалів справи, було придбано ОСОБА_2 під час перебування у шлюбі із ОСОБА_1 ..
Правові підстави визнання майна особистою приватною власністю дружини та чоловіка закріплені у статті 57 СК України.
Посилання відповідача на те, що кошти, витрачені на придбання квартири, він отримав від батька ОСОБА_6 , який будучи моряком укладав контракти з іноземними компаніями та отримував заробітну плату в іноземній валюті, а квартира хоч і була придбана у період шлюбу, проте вона не є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є його особистою приватною власністю та не підлягає поділу, не заслуговують на увагу, оскільки у випадку доведеності вказаних обставин сам факт отримання коштів та використання їх в інтересах сім'ї, зокрема на придбання майна відповідно до статті 65 СК України, не спростовує презумпцію спільного сумісного майна подружжя.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 червня 2020 року в справі № 638/18231/15-ц (провадження № 14-712цс19) дійшла висновку, що правовий режим спільної сумісної власності подружжя, винятки з якого прямо встановлені законом, передбачає нероздільність зобов'язань подружжя, що за своїм змістом свідчить саме про солідарний характер таких зобов'язань, незважаючи на відсутність в законі прямої вказівки на солідарну відповідальність подружжя за зобов'язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім'ї.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі ухвалити рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Належність майна до об'єктів права спільної сумісної власності визначено статтею 61 СК України, згідно з частиною третьою якої, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
За таких обставин за нормами сімейного законодавства майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарств догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута у шлюбі, крім релей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. ОСОБА_2 не спростував презумпцію спільності майна подружжя щодо спірної квартири.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги, з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції
Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 є недоведеними, а тому її треба залишити без задоволення.
Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374, статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги залишає судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержання норм матеріального і процесуального права.
За вищевикладених обставин колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є справедливим, законним та обґрунтованим. Судом повно та всебічно досліджені наявні в матеріалах справи докази, їм надана правильна оцінка, порушень норм матеріального та процесуального права не допущено. Підстави для скасування, зміни рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги ОСОБА_2 відсутні.
Порядок та строк касаційного оскарження
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Підстави касаційного оскарження передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України.
Частиною першою статті 390 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції (ст. 391 ЦПК України).
4. Резолютивна частина
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 23 серпня 2023 року- залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у випадках, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повний текст постанови складений 26 березня 2024 року.
Головуючий суддя: А. П. Заїкін
Судді: С. О. Погорєлова
О. М. Таварткіладзе