Номер провадження: 22-ц/813/2607/24
Справа № 947/24173/21
Головуючий у першій інстанції Коваленко О. Б.
Доповідач Сегеда С. М.
13.03.2024 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого Сегеди С.М.,
суддів: Громіка Р.Д.,
Дришлюка А.І.,
за участю:
секретаря Козлової В.А.,
представника апелянта ОСОБА_1 - адвоката Суворової Ю.І.,
представника позивача ОСОБА_2 - адвоката Карпан М.О.,
відповідача ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Суворової Юлії Іванівни на ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 27.09.2023 року, постановленої під головуванням судді Коваленко О.Б., про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про стягнення боргу,
встановив:
10.08.2021 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , про солідарне стягнення боргу (а.с.2-6), та в подальшому збільшивши позовні вимоги, просила солідарно стягнути з відповідачів борг у розмірі 25 000,00 доларів США (а.с.29-31).
Разом з цим, 13.09.2023 року позивач ОСОБА_2 звернулася до суду із заявою про забезпечення позову шляхом накладення арешту на кв. АДРЕСА_1 , а також заборони ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , чи будь-яким іншим особам, здійснювати будь-які дії стосовно квартири кв. АДРЕСА_1 (а.с.32-35).
Заява була обґрунтована тим, що відповідачі не повертають позичені кошти, а тому відчуження у подальшому кв. АДРЕСА_1 , на користь інших осіб унеможливить виконання рішення суду.
Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 27.09.2023 року заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову було задоволено.
Вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на кв. АДРЕСА_1 , а також заборонено ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , чи будь-яким іншим особам, здійснювати будь-які дії стосовно кв. АДРЕСА_1 (а.с.39-40).
В апеляційній скарзі адвокат ОСОБА_1 - адвокат Суворова Ю.І., ставить питання про скасування ухвали Київського районного суду м. Одеси від 27.09.2023 року, в частині накладення арешту та заборони будь-яким іншим особам здійснювати будь-які дії стосовно 1/2 кв. АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права (а.с.41-43).
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржуване судове рішення - залишити без змін, посилаючись на необґрунтованість апеляційної скарги (а.с.69-72).
У зв'язку із перебування судді ОСОБА_4 у відпустці з 13.03.2024 року по 15.03.2024 року включно (а.с.82), протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи його було замінено на суддю ОСОБА_5 (а.с.83-84).
Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови у задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.
Задовольняючи заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив із того, що між сторонами виник спір у зв'язку з неповерненням відповідачами боргу, та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду.
Апеляційний суд погоджується з таким висновком, виходячи з наступних обставин.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Під забезпеченням позову слід розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити.
У відповідності до ч. 3 ст.150 ЦПК України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.
У пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» судам роз'яснено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 , звертаючись до суду з вищевказаним позовом, просила стягнути з ОСОБА_3 , ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 25 000,00 доларів США.
Отже, наразі між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , ОСОБА_1 дійсно наявний спір щодо стягнення грошових коштів.
Таким чином, суд першої інстанції, виходячи з обставин, викладених у заяві про забезпечення позову, дійшов правильних висновків про те, що між сторонами дійсно виник спір, а тому обґрунтовано задовольнив заяву про забезпечення позову.
Доводи представника ОСОБА_1 - адвоката Суворової Ю.І. про те, що дане забезпечення позову порушує права скаржника, колегія суддів відхиляє.
При цьому, слід зазначити, що вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно лише тимчасово обмежить права відповідача щодо розпорядження цим майном, проте, такі заходи не перешкоджають здійсненню відповідачем права користування та володіння даним майном, в той час як їх вжиття забезпечить збереження балансу інтересів сторін та узгоджується із критеріями розумності, обґрунтованості та адекватності.
Разом з тим, доводи апелянта про те, що інший відповідач ОСОБА_3 повністю позбавив ОСОБА_1 можливості володіти та користуватись майном, шляхом виселення її та доньки із заміною усі замків та встановлення на квартиру приватної охорони, чим фактично позбавив ОСОБА_1 права власності не є предметом судового спору у даній справі, та крім того не стосуються оскаржуваної ухвали.
Доводи апелянта про те, що вартість нерухомого майна, на яке суд наклав арешт удвічі більша ніж заявлені вимоги, належними та допустимими доказами не підтверджена.
Крім того, слід вказати, що ЦПК України не зобов'язує при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову.
Вагомих аргументів, які б вказували на порушення судом першої інстанції норм процесуального права при постановленні оскаржуваної ухвали, апеляційна скарга не містить.
Верховний Суд у своїх постановах підтримує застосовані судами заходи забезпечення, якщо вони є співмірними із заявленими вимогами, зокрема, такі висновки викладені у постанові ВС від 17 серпня 2022 року у справі № 361/3446/21.
У цій, наразі розглядуваній справі, заявлено позов про стягнення грошових коштів, а тому арешт на належну на праві власності відповідачу ОСОБА_3 квартиру є співмірним заходом із заявленими в цій справі вимогами.
Факт неповернення грошей, наявність спору спростовують доводи апеляційної скарги про відсутність будь-яких доказів існування реальної загрози можливого невиконання судового рішення. Варто зазначити, що підтвердити за допомогою реально існуючих доказів подію, яка ймовірно настане або може настати в майбутньому, фактично неможливо, а тому наявність чи відсутність підстав для забезпечення позову оцінюються судом в залежності від кожного конкретного випадку, з урахуванням фактичних обставин справи і змісту позовних вимог.
Застосування вказаного виду забезпечення позову є адекватним, оскільки його невжиття може призвести до відчуження належного відповідачам нерухомого майна на користь інших осіб під час вирішення спору по суті, що, в свою чергу, призведе до обмеження прав позивача на ефективний судовий захист.
Відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) , право на суд, захищене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конівенція), було б ілюзорним, якби національна система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалось невиконаним на шкоду будь-якій із сторін.
Із урахуванням цього, будь-яке можливе забезпечення позову, у випадку найменшої загрози його невиконання, є виправданим, якщо знижує поріг легітимного сподівання особи на захист свого порушеного права, і є законним, необхідним та збалансованим із правами усіх учасників спору.
Аналогічні висновки викладені в ухвалах Верховного Суду від 25 липня 2022 року у справі № 289/2563/21 (провадження № 61-6440ск22) та від 01 серпня 2022 року у справі № 522/11017/21 (провадження № 61-6277ск22).
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.
Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги не надала суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які вона посилається як на підставу своїх заперечень проти оскаржуваної ухвали суду та доводів апеляційної скарги.
За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів також зазначає, що ЄСПЛ вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції,зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)
Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду, доводи апеляційної скарги її не спростовують, оскільки ухвалу у справі постановлено у відповідності до вимог процесуального права, у зв'язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржувану ухвалу слід залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Суворової Юлії Іванівни залишити без задоволення.
Ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 27.09.2023 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 25.03.2024 року.
Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда
Р.Д. Громік
А.І. Дришлюк