Номер провадження: 22-ц/813/169/24
Справа № 497/502/17
Головуючий у першій інстанції Кравцова А. В.
Доповідач Кострицький В. В.
19.03.2024 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючий суддя - Кострицький В.В. (суддя - доповідач),
судді - Коновалова В.А., Лозко Ю.П.
за участю секретаря судового засідання Пухи А.М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідачі - Криничненська сільська рада Болградського району Одеської області, ОСОБА_2 , КП «Одеський обласний фонд підтримки індивідуального житлового будівництва на селі»
позивач за зустрічнм позовом - ОСОБА_2
відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_1
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Болградського районного суду Одеської області від 27 жовтня 2017 року, ухвалене у складі судді Кравцова А. В., у приміщенні того ж суду,
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Криничненської сільської ради Болградського району Одеської області, ОСОБА_2 , КП «Одеський обласний фонд підтримки індивідуального житлового будівництва на селі» про визнання права власності, визнання договору іпотеки недійсним, та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання відповідача таким, що втратив право на користування житловим приміщенням та зняття з реєстрації,-
Короткий зміст позовної заяви та рух справи в суді першої інстанції
10.04.2017 року позивач звернувся до суду з вищезазначеним позовом, що пізніше, після укладання угоди з адвокатом про надання правової допомоги, був уточнений, яким позивач просить визнати за ним право власності на 1 / 3 частину житлового будинку з господарськими будівлями і надвірними спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , а також скасувати право власності на цю частину будинку, що наразі належить його брату - відповідачу, та, у зв'язку з цим - скасувати запис у Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно про право власності на цю частину житлового будинку з господарськими будівлями і надвірними спорудами. Крім того, позивач просить визнати недійсним іпотечний договір від 20 серпня 2007 року, згідно якого власник будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 - ОСОБА_2 передав вказаний будинок в іпотеку Комунальному підприємству «Одеський обласний фонд підтримки індивідуального житлового будівництва на селі» та просив стягнути з відповідача судові витрати в розмірі 4000 (чотири тисячі) гривень.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, він на момент 14 квітня 1991 року був членом колгоспного двору разом зі своєю ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , та вітчимом - чоловіком матері - ОСОБА_4 , щопомер 08 січня 2016 року, тому, як членам колгоспного двору, їм усім належало по 1/3 частинізазначеного житлового будинку з господарськими будівлями і надвірними спорудами.Влітку 2016 року він, позивач, випадково дізнався, що єдиним власником спірного домоволодіння, на даний час, є його брат ОСОБА_2 . Тому він звернувся до реєстраційної служби з метою отримання витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно відносно вищевказаного будинку, і йому стало відомо, що власником будинку вже у 2007 році був ОСОБА_2 , а також, згідно цього ж витягу, що будинок був переданий в іпотеку до КП "Одеський обласний фонд підтримки індивідуального житлового будівництва на селі", таким чином його, позивача, незаконно, без його відома було фактично позбавлено права власності на його частину зазначеного будинку. Тому він, позивач, змушений звернутися за захистом свого права власності до суду.
Відповідач - ОСОБА_2 і його представники, заперечуючи проти задоволення позову ОСОБА_1 в повному обсязі, звернулись 04.05.2017року до суду з зустрічним позовом до позивача ОСОБА_2 , яким ОСОБА_2 просить про визнання ОСОБА_1 таким, що втратив право на користування житловим приміщенням у буд. АДРЕСА_1 , оскільки він, хоча і зареєстрований за цією адресою, проте вже давно проживає з дружиною та своєю родиною за іншою адресою - у тому ж селі, але у будинку АДРЕСА_2 , і тому, оскільки він добровільно не бажає знятися з реєстрації у спірному вищезазначеному будинку АДРЕСА_1 , підлягає зняттю з реєстрації примусово, за рішенням суду.
В обґрунтування вимог зустрічного позову позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 і його представники стверджують, що позивач за первісним позовом - ОСОБА_1 давно не проживав у батьківському будинку, не брав участі у догляді за батьками, а за батьком (вітчимом позивача і відповідача) доглядала переважно дочка позивача за зустрічним позовом - ОСОБА_2 , яка, наразі, проживає разом зі своїм чоловіком та дітьми у спірному будинку, та є там зареєстрованою, а за життя доглядала за спадкодавцем ОСОБА_4 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , який останні роки свого життя був лежачим, тому позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 має усі права володіти усім будинком, оскільки батьки подарували йому його законно, з власної волі, позивач за первісним позовом ОСОБА_1 знав про це і погоджувався, самоусунувся від догляду за батьками, і тому не має право на майно батьків, і у зв'язку з цим не має право бути там зареєстрованим, оскільки фактично давно проживає за іншою адресою, де навіть приватизував земельну ділянку, яку можна, на їх думку, приватизувати лише будучи зареєстрованим за тією адресою. Тому, на думку позивача за зустрічним позовом і його представників, ОСОБА_1 знімався з реєстрації у батьківському (спірному) будинку, надавши про це відомості сільській раді, проте з невідомої причини, незаконно, він досі значиться зареєстрованим у батьківському будинку і тому підлягає зняттю з реєстрації.
Короткий зміст оскаржуваного рішення
Рішенням Болградського районного суду Одеської області від 27 жовтня 2017 року позов ОСОБА_1 до Криничненської сільської ради Болградського району Одеської області, ОСОБА_2 , КП "Одеський обласний фонд підтримки індивідуального житлового будівництва на селі", - про визнання права власності визнання договору іпотеки недійсним - задоволено в повному обсязі. Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання відповідача таким, що втратив право на користування житловим приміщенням та зняття з реєстрації - залишено без задоволення в повному обсязі. Визнано за позивачем ОСОБА_1 право власності на 1 / 3 частину житлового будинку з господарськими будівлями і надвірними спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Скасовано право власності на 1 / 3 частину житлового будинку з господарськими будівлями і надвірними спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 . Скасовано запис у Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно про право власності на 1 / 3 частину житлового будинку з господарськими будівлями і надвірними спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 . Визнано недійсним іпотечний договір від 20 серпня 2007 року, згідно якого власник будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 - ОСОБА_2 передав вказаний будинок в іпотеку Комунальному підприємству "Одеський обласний фонд підтримки індивідуального житлового будівництва на селі". Стягнуто з відповідача за первісним позовом ОСОБА_2 на користь позивача за первісним позовом ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 4000 (чотири тисячі) гривень.
В обґрунтування оскаржуваного рішення суд першої інстанції зазначав, що оскільки право власності позивача за первісним позовом - ОСОБА_1 - на 1 / 3 частину спірного домоволодіння не викликає сумнівів, воно підлягає визнанню судом. У зв'язку з чим право власності на спірну нерухомість відповідача за первісним позовом та позивача за зустрічним - ОСОБА_2 - підлягає скасуванню в 1 / 3 частині права власності на цю частину вищевказаного домоволодіння. Право власності, яке набуте та не оформлене, не має строку давності,тому вимога позивача за зустрічним позовом ОСОБА_2 щодо залишення без задоволення позову ОСОБА_1 в частині визнання права власності є безпідставною, а тому є безпідставною й його вимога щодо визнання співвласника житлового будинку - ОСОБА_1 - таким, що втратив право на проживання за адресою розташування його власної нерухомості, і тому вимога зустрічного позову щодо зняття з реєстрації ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 в частині - є незаконною і такою, що не підлягає задоволенню. Натомість, оскільки суд дійшов висновку, що 1 / 3 домоволодіння колишнього колгоспного двору, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 є власністю ОСОБА_1 , слід визнати, що без його волі ніхто не міг розпоряджатися його власністю, і, оскільки у судовому засіданні не встановлено наявності волі ОСОБА_1 щодо передачу у власність ОСОБА_2 своєї частини будинку, а також у іпотеку усього житлового будинку, це порушене право позивача за первісним позовом ОСОБА_1 підлягає відновленню шляхом скасування права власності ОСОБА_2 на 1 / 3 частину спірного домоволодіння, а також визнання недійсним вищевказаного іпотечного договору. Дійшовши висновку, що вимоги первісного позову в повному обсязі законні і обґрунтовані, та такі, що підлягають задоволенню, а вимоги зустрічного позову в повному обсязі є неправомірними, та такі, що не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства та обставинах справи, суд дійшов висновку, що вимога первісного позову щодо стягнення на користь ОСОБА_1 судових витрат з відповідача за первісним позовом - підлягає задоволенню, що ґрунтується також на вимогах ст.88 ЦПК України.
Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове, яким відмовити у задоволенні первісного позову та задовольнити вимоги зустрічної позовної заяви.
В обґрунтування апеляційної скарги, скаржник зазначив, що суду було відомо, що в спірному будинку проживає дочка власника і що рішення суду вплине на права дочки відповідача за первинним позовом та її сім'ї. Визнання права власності на 1/3 частину будинку за позивачем за первинним позовом змусить сім'ю, яка проживає в будинку виселитися. У сім'ї двоє неповнолітніх дітей, які відвідують школу. Вважав, що рішення суду порушить їхнє право на проживання в будинку звичний спосіб життя. Судом до участі у справі як третя особа не залучено дочку відповідача за первинним позовом, права якої будуть порушені рішенням суду. Позивач за первинним позовом не заперечував право власності додому з 2000 року. У судовому засіданні позивач не приховував, що в даний час їм подано позов з однією тільки метою - насолити брату. Він заявив, що хоче, щоб батьківський будинок зруйнувався. вважаю, що строк позовної давності за первинним позовом пропущено, оскільки право позивача на 1/3 частину спірного будинку порушено у 2000 році, коли було оформлено свідоцтво на право власності на вказаний будинок, і він не довів суду, що не знав про це. У батьківському будинку він не мешкає з 1997 року. Відповідно до правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 2 березня 2016 року N? 207, реєстрація місця проживання можлива лише за однією адресою. Якщо особа проживає в декількох місцях, то реєстрація місця проживання здійснюється за однією з адрес за бажанням особи. За цією адресою здійснюється листування з особою. Цими ж правилами встановлено, що якщо особа змінює місцезнаходження, то їй необхідно протягом 30 днів змінити реєстрацію. ОСОБА_1 з 1997 року не проживає на АДРЕСА_1 . Ним порушено правила реєстрації. Судом не задоволено зустрічного позову про визнання таким, що втратив права проживання. Судом порушено матеріальне право, оскільки ОСОБА_1 фактично проживає по АДРЕСА_2 та кореспонденцію він отримує саме за цією адресою.
Явка в судове засідання
Сторони та їх представники повідомлені належним чином, про час місце та дату судового засідання, про те в судове засідання не з'явився відповідач, що не заважає розгляду апляційної скарги у відповідності до вимог ч.2 ст. 372 ЦПК України.
Позиція апеляційного суду
Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача, позивача , оцінивши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, судова колегія приходить наступного.
Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, - суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України,- судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що
ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_5 (свідоцтво про її смерть серії НОМЕР_1 , видане повторно 03.01.2017року Болградським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану головного територіального управління юстиції в Одеській області, актовий запис №68 (а.с.11);
ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_4 (свідоцтво про його смерть серії НОМЕР_2 , видане повторно 10.06.2016 року Болградським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану головного територіального управління юстиції в Одеській області , актовий запис №24 (а.с.12);
згідно свідоцтва про народження позивача ОСОБА_1 ( НОМЕР_3 від 03.01.2017р.), його матір'ю є ОСОБА_6 (а.с.10);
згідно довідки Криничненської сільської ради №149 від 19.04.2017р., станом на 14 квітня 1991 року спірний житловий будинок з господарськими будівлями і дворовими спорудами за адресою: АДРЕСА_1 на праві власності належав колгоспному двору, до складу двору входили зареєстровані там позивач ОСОБА_1 , його мати ОСОБА_6 , та вітчим ОСОБА_4 , тому кожному належало по 1 / 3 частині цього домоволодіння, але право власності на нього було оформлено на ОСОБА_6 ОСОБА_7 - по 1 / 2 частині на кожного, які у 2002 році подарували будинок ОСОБА_2 , 1957р. народження (а.с.53); згідно іпотечного договору, укладеного між ОСОБА_2 та КП "Одеський обласний фонд підтримки індивідуального житлового будівництва на селі", копія якого міститься в матеріалах справи, він був укладений 20.08.2007року та дійсний до цього часу, оскільки це підтвердили усі учасники цього судового провадження (а.с.127-134).
Відповідно до роз'яснень, викладених у пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15.04.1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору, а саме: а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15.04.1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба).
Згідно ч.1 ст.120, ст.123 ЦК Української РСР майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності. Розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних.
Згідно ст.120 ЦК Української РСР, саме ця правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, законодавство про право на частку в майні колгоспного двору в редакції, чинній станом на 15 квітня 1991 року, майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності.
Відповідно до вимог ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Позивачем ОСОБА_1 доведені обставини, якими обґрунтовувались позовні вимоги, оскільки ніхто не заперечував його права на колгоспний двір станом на 14 квітня 1991 року, та ніким суду не надано доказів того, що він не був членом колгоспного двору, а також, що втратив право на частку в його майні добровільно, з власної волі Тому, згідно вимог ст.ст.121, 123, 124, 125, 126 ЦК УРСР, позивач досі має право на частку в майні колишнього колгоспного двору, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Натомість, з встановлених судом обставин вбачається, що, у порушення права власності позивача за первісним позовом ОСОБА_1 на 1 / 3 частину спірного нерухомого майна, невідомим чином воно було оформлено лише на двох членів колгоспного двору - по 1 / 2 частині на кожного, з чого вбачається помилка при трактуванні законодавства на той момент або злий намір, направлений на незаконне позбавлення ОСОБА_1 права власності.
Незаконне оформлення спірної вищевказаної нерухомості потягло за собою наступні, неправомірні наслідки: дарування цієї нерухомості цілком на ім'я відповідача за первісним позовом ОСОБА_2 , а також передача його цілком в іпотеку.
У судовому засіданні ніким не оспорювалися право власності матері позивача - ОСОБА_6 , та вітчима ОСОБА_4 - за кожним на 1 / 3 частину спірного майна, як за членами колгоспного двору станом на 14 квітня 1991 року, тому вони, як власники, дійсно мали право розпоряджатися своїм майном, тому дарування ними їхніх часток домоволодіння ОСОБА_2 здійснено у законний спосіб, і цього факту у судовому засіданні ніхто не спростовував.
Згідно статей 41 Конституції України та 321 ЦК України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану. Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Таким чином, виходячи з викладеного, суд дійшов висновку, що, оскільки право власності позивача за первісним позовом - ОСОБА_1 - на 1 / 3 частину спірного домоволодіння не викликає сумнівів, воно підлягає визнанню судом. У зв'язку з чим право власності на спірну нерухомість відповідача за первісним позовом та позивача за зустрічним - ОСОБА_2 - підлягає скасуванню в 1 / 3 частині права власності на цю частину вищевказаного домоволодіння.
Право власності, яке набуте та не оформлене, не має строку давності,тому вимога позивача за зустрічним позовом ОСОБА_2 щодо залишення без задоволення позову ОСОБА_1 в частині визнання права власності є безпідставною, а тому є безпідставною й його вимога щодо визнання співвласника житлового будинку - ОСОБА_1 - таким, що втратив право на проживання за адресою розташування його власної нерухомості, і тому вимога зустрічного позову щодо зняття з реєстрації ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 в частині - є незаконною і такою, що не підлягає задоволенню.
Натомість, оскільки суд дійшов висновку, що 1 / 3 домоволодіння колишнього колгоспного двору, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 є власністю ОСОБА_1 , слід визнати, що без його волі ніхто не міг розпоряджатися його власністю, і, оскільки у судовому засіданні не встановлено наявності волі ОСОБА_1 щодо передачу у власність ОСОБА_2 своєї частини будинку, а також у іпотеку усього житлового будинку, це порушене право позивача за первісним позовом ОСОБА_1 підлягає відновленню шляхом скасування права власності ОСОБА_2 на 1 / 3 частину спірного домоволодіння, а також визнання недійсним вищевказаного іпотечного договору.
Дійшовши висновку, що вимоги первісного позову в повному обсязі законні і обґрунтовані, та такі, що підлягають задоволенню, а вимоги зустрічного позову в повному обсязі є неправомірними, та такі, що не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства та обставинах справи, суд дійшов висновку, що вимога первісного позову щодо стягнення на користь ОСОБА_1 судових витрат з відповідача за первісним позовом - підлягає задоволенню, що ґрунтується також на вимогах ст.88 ЦПК України.
Спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору.
Відповідно до частини першої статті 120 ЦК Української РСР у редакції 1963 року, яка була чинною до 1991 року, майно колгоспного двору належить його членам на праві спільної сумісної власності (стаття 112 цього Кодексу).
Згідно із частиною другою статті 120 ЦК Української РСР у редакції 1963 року, колгоспний двір може мати у власності підсобне господарство на присадибній ділянці землі, що знаходиться у користуванні, жилий будинок, продуктивну худобу, птицю та дрібний сільськогосподарський реманент.
Колгоспний двір визначався, як сімейно-трудове об'єднання осіб, всі або частина яких були членами колгоспу, брали участь у суспільному виробництві колгоспу та спільно вели підсобне господарство. Майно колгоспного двору належить його членам на праві спільної сумісної власності.
Наведене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 308/3775/14-ц.
Як роз'яснено у пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору, а саме:
-а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба);
-б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних. Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено у її виділенні при недовгочасному його перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи коштами в господарстві двору. Особам, які вибули з членів двору, але не втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке збереглося.
Отже, всі члени колгоспного двору, які були такими станом на 15 квітня 1991 року, мали право спільної сумісної власності на майно колгоспного двору.
До аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 22 січня 2019 року у справі № 713/1310/17-ц.
При новому апеляційному перегляді судовою колегією у виконання вказівок Верховного Суду було досліджено договір дарування 2002 року (т.1 с.43), технічний паспорт 1993 року спірного домоволодіння (т.2 а.с. 102) технічний паспорт 2007 року (Т.2 а.с.95), свідоцтво про право власності 2000 року, довідку про реєстрацію відповідача по АДРЕСА_3 .
Сторони не заперечують того факту що спірний будинок протягом свого існування не змінив житлову площу, змінилась конфігурація кухні та було добудовано три допоміжні споруди. Фактичним власником спірного будинку на момент слухання є відповідач. Враховуючи обставини справи та наведені норми закону судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно визначився з виниклими правовідносинами та врахував що позивач помилково не отримав свою частку під час оформлення права власності на спірний будинок.
Доводи апелянта про те, що суду було відомо, що в спірному будинку проживає дочка власника і що рішення суду вплине на права дочки відповідача за первинним позовом та її сім'ї. Визнання права власності на 1/3 частину будинку за позивачем за первинним позовом змусить сім'ю, яка проживає в будинку виселитися. У сім'ї двоє неповнолітніх дітей, які відвідують школу. Вважав, що рішення суду порушить їхнє право на проживання в будинку звичний спосіб життя. На думку колегії по суті є похідними із вимог позивача, не є предметом судового перегляду так як не обгрунтовані відповідними доказами, та не обмежують зазначених осіб на судовий захист в подальшому.
Посилання апелянта на ту обставину , що у судовому засіданні позивач не приховував, що в даний час їм подано позов з однією тільки метою - насолити брату. Він заявив, що хоче, щоб батьківський будинок зруйнувався. На думку колегії суддів є припущенням відповідача та не є предметом судового перегляду.
Доводи апелянта що батьківському будинку позивач не мешкає з 1997 року. Відповідно до правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 2 березня 2016 року N? 207, реєстрація місця проживання можлива лише за однією адресою. Не відповідають матеріалам справи відповідно до яких позивач не змінював свою реєстрацію в спірному будинку по цей час.
Судова колегія погоджується з проаналізованими судом першої інстанції в сукупності дослідженими доказами, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку, що стороною відповідача не доведено тих обставини, на які він посилається як на підставу своїх апеляційних вимог та вимог зустрічного позову, а тому заявлені вимоги задоволенню не підлягають .
Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до ст 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням вищезазначеного колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення на рішення Болградського районного суду Одеської області від 27 жовтня 2017 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту може бути оскаржена до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 21 березня 2024 року.
Головуючий суддя В.В. Кострицький
Судді В.А.Коновалова
Ю.П. Лозко