26.03.24
22-ц/812/486/24
Справа №487/3902/22
Провадження № 22-ц/812/486/24
Доповідач в апеляційній інстанції Яворська Ж.М.
Іменем України
26 березня 2024 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючого - Яворської Ж.М.,
суддів: Базовкіної Т.М., Царюк Л.М.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи
апеляційну скаргу
ОСОБА_1
на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 26 січня 2024 року, ухвалене у приміщенні цього ж суду головуючим суддею Цурканом Р.С., повний текст складено 31 січня 2024 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування майнової та моральної шкоди
У грудні 2012 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування майнової та моральної шкоди.
Обґрунтовуючи позовні вимоги вказував, що постановою Заводського районного суду м. Миколаєва від 27 жовтня 2022 року ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173 КУпАП, та провадження у справі закрито у зв'язку із закінченням строку накладання адміністративного стягнення.
Згідно вказаної постанови, 05 червня 2022 року о 21 год. 45 хв. за адресою м. Миколаїв, біля буд. 16 Г по вул. Лазурній, ОСОБА_1 , знаходячись в стані алкогольного сп'яніння, з хуліганських мотивів розбила лобове скло автомобіля Ford Focus, державний номерний знак НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_2 , чим завдала йому майнову шкоду.
Відповідно до висновку Звіту №035/06-22 про оцінку розміру майнової шкоди, завданої власнику автомобіля Ford Focus державний номерний знак НОМЕР_1 від 29 червня 2022 року, розмір матеріального збитку складає 20276 грн. 30 коп.
З урахуванням ремонтної калькуляції, що проведена експертом в рамках дослідження пошкоджень автомобіля Ford Focus, державний номерний знак НОМЕР_1 загальна вартість ремонту складає 36479,05 грн.
Крім того, зазначає, що йому завдано моральну шкоду, яка виражається у фізичному болю та душевних стражданнях, оскільки вчинені дії відповідача були безпричинні та позивач постійно відчуває переживання та побоювання подібних дій. Він не може почувати себе в безпеці навіть в межах подвір'я свого дому, постійно відчуває страх за себе та членів своєї сім'ї, оскільки хуліганські дії відповідачки по суті залишились безкарними. Через процесуальні зволікання ОСОБА_1 не понесла жодного покарання за свої дії і, розуміючи це, зухвало хизується перед сусідами і знайомими позивача. Така ситуація призвела до певної психологічної невпевненості позивача, погіршення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Враховуючи вищевикладене, просив стягнути з ОСОБА_1 на його користь завдану майнову шкоду в сумі 36 479 грн. 05 коп. та моральну шкоду в сумі 20 000 грн.
Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 26 січня 2024 року позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на відшкодування майнової шкоди - 36 479 грн. 05 коп., на відшкодування моральної шкоди - 7000 грн., на відшкодування сплаченого судового збору - 3473 грн. 40 коп., 2550 грн. витрат на професійну правничу допомогу та витрати пов'язані з проведенням оцінки вартості спричиненої майнової шкоди у сумі 3500 грн.
Ухвалюючи рішення суд першої інстанції враховуючи надані докази встанови, що 05 червня 2022 року ОСОБА_1 своїми неправомірними діями завдала ОСОБА_2 майнову шкоду у розмірі 36 479 грн. 05 коп., у зв'язку із чим цю суму слід стягнути з відповідача на користь позивача на відшкодування майнової шкоди.
Крім того, враховуючи характер правопорушення, глибину душевних страждань позивача, що він зазнав внаслідок неправомірних дій відповідача, ступень вини особи, яка завдала моральної шкоди, вимоги розумності та справедливості, суд прийшов до висновку, що з відповідача на користь позивача на відшкодування моральної шкоди слід стягнути 7 000 грн.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 вказує, що суд першої інстанції неповно встановив обставини справи та надані докази, в зв'язку з чим ухвалив необґрунтоване та незаконне рішення, яке було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Так, вказувала, що вона не завдавала позивачу ані матеріальної, ані моральної шкоди, викладені в позовній заяві обставини не відображають дійсні обставини справи, про що нею повідомлялось суду під час розгляду справи.
Звертає увагу, що суд першої інстанції порушив її конституційне право на участь у судовому розгляді, не забезпечив їй можливості в повному обсязі надати докази та навести доводи, через що порушив вимоги статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, розглянувши справу 26 січня 2024 року за її відсутності та за відсутності її представника. Оскільки її представник заздалегідь надав заяву до суду про відкладення розгляду справи через зайнятість по іншій справі.
Зазначає, що позивач надав звіт № 035/06-22 про оцінку вартості (розміру) майнової шкоди, завданої власнику автомобіля Ford Focus реєстраційний номер НОМЕР_2 , який розроблений ФОП ОСОБА_3 29 червня 2022 року.
Проте, даний звіт розрахований з порушенням приписів Закону № 1961-IV, яким врегульовано спірні правовідносини.
Доказів того, що позивач поніс витрати на ремонт транспортного засобу матеріали справи не містять. В той же час, визначена експертом-оцінювачем вартість відновлювального ремонту транспортного засобу та відповідно вартість ремонту з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу, здійснена з урахуванням податку на додану вартість.
Також вказувала, що підстави для стягнення моральної школи з неї відсутні, оскільки позивач не надав жодних належних та допустимих доказів, які б підтвердили завдання моральної шкоди, а визначений розмір моральної школи с лише його суб'єктивною оцінкою.
Окремо звертає увагу, що суд першої інстанції не вірно розрахував розмір відшкодування сплаченою судового збору позивачем, так як в позовній заяві вказана сума сплаченого судового збору в розмірі 992,40 грн., а з неї стягується судовий збір в розмірі 3473,40 грн.
У відзиві представник позивача посилаючись на те, що доводи апеляційної скарги та зміст оскаржуваного судового рішення не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а тому просила рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до частин 1, 2 статті 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи та справи, що виникають з трудових правовідносин.
Згідно із частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Ураховуючи зазначене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).
Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій (ч. 5 ст. 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із вимогами ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Рішення суду вказаним положенням закону в повній мірі не відповідає.
Як вбачаєтеся із матеріалів справи та встановлено, що 05 червня 2022 року о 21 год. 45 хв. за адресою: м. Миколаїв, біля буд 16-Г по вул. Лазурна, ОСОБА_1 , знаходячись в стані сильного алкогольного сп'яніння, з хуліганських мотивів розбила лобове скло автомобіля Ford Focus, д.н.з. НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_2 , чим завдала матеріальну шкоду, чим вчинила правопорушення, передбачене ст. 173 КУпАП.
Згідно постанови Заводського районного суду м. Миколаєва від 27 жовтня 2022 року ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 173 КУпАП. Провадження по справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за адміністративне правопорушення, передбачене статтею 173 КУпАП закрито у зв'язку із закінченням строку накладення адміністративного стягнення.
Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу власником автомобіля Ford Focus, державний номерний знак НОМЕР_1 , є ОСОБА_2 .
За звіту № 035/06-22 про оцінку вартості (розміру) майнової шкоди, завданої власнику автомобіля Ford Focus, реєстраційний номер НОМЕР_1 , вартість відновлювального ремонту автомобіля Ford Focus, реєстраційний номер НОМЕР_1 , в результаті його пошкодження, що сталося 05.06.2022 р., з включенням в розрахунку ПДВ на складові та лакофарбові матеріали складає 36479 грн. 05 коп.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що дії відповідача, якими завдано шкоди позивачу, були неправомірними, а завдана позивачеві шкода перебуває у безпосередньому причинному зв'язку із зазначеними діями, що в свою чергу підтверджено постановою у справі про адміністративне правопорушення, яка набрала законної сили.
Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції, вважає їх законним та обґрунтованими виходячи з наступного.
Як передбачено частиною 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Положення статті 15 ЦК України визначають, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
За змістом частини 2 статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Частиною 1, 2 статті 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є:
1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Частина 1 статті 76 ЦПК України визначає, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до частини 1,5,6 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до частин 1,2 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України.
Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Згідно постанови Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 753/9563/14-ц преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає у неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.
Як передбачено положеннями частини 4 статті 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
У пунктах 60, 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ющенко та інші проти України» (заяви №№ 73990/01, 7364/02, 15185/02 і 11117/05) констатовано: «… право на справедливий судовий розгляд, яке передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції та розтлумачене в контексті принципів верховенства права та юридичної визначеності, містить вимогу непіддання сумніву рішення суду, коли він остаточно вирішив питання (див. рішення у справі «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania) [GC], № 28342/95, п. 61)»; за відсутності будь-яких ознак того, що в іншому судовому провадженні мали місце якісь вади, Суд вважає, що нове вирішення тих самих питань може звести нанівець завершене раніше провадження, а це не сумісно з принципом юридичної визначеності.
Постановою Заводського районного суду м. Миколаєва від 27 жовтня 2022 року ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 173 КУпАП. Провадження по справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за адміністративне правопорушення, передбачене статтею 173 КУпАП, - закрито у зв'язку із закінченням строку накладення адміністративного стягнення
Отже, вина відповідача ОСОБА_1 , зокрема у пошкоджені майна належного позивачу, внаслідок вчинення дрібного хуліганства, підтверджена постановою у справі про адміністративне правопорушення, яка набрала законної сили.
Так, постанова у справі про адміністративне правопорушення № 487/1931/22, має преюдиційне значення у цивільній справі щодо відшкодування шкоди завданої майну потерпілого, внаслідок вчинення відповідачкою адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 173 КУпАП, і правомірно врахована судом при ухваленні оскаржуваного рішення.
Положення частин 1,2 статті 1166 ЦК України передбачають, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Загальними умовами відповідальності за завдану шкоду є: наявність шкоди; протиправність дій того, хто завдав шкоду; причинний зв'язок між протиправними діями правопорушника і шкодою, яка виникла; вина, того, хто завдав шкоду.
Отже, одним із обов'язкових елементів, для покладення майнової відповідальності на завдавача шкоди є наявність його вини у завданні шкоди, у формі умислу чи необережності, існування якої у даному випадку підтверджена постановою у справі № 487/1931/22, а не певної форми такої вини, саме у вигляді прямого умислу, на недоведеність якої посилався відповідач.
Також у постанові Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 686/10520/15-ц зазначено, що частина друга статті 1166 ЦК України встановлює презумпцію вини завдавача шкоди, тобто особа, яка завдала шкоду, буде вважатися винною, якщо вона сама не доведе відсутність своєї вини.
Верховний Суд роз'яснив, що цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини, тому, якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.
В цій справі відповідач ОСОБА_1 не спростувала наявність власної вини в заподіянні шкоди внаслідок пошкодження автомобіля Ford Focus, державний номерний знак НОМЕР_1 , належного позивачу, не подала належних та допустимих доказів на спростування факту її існування.
Згідно із положеннями статті 1192 ЦК України, якщо інше не встановлено законом, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.
Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Щодо доводів апеляційної скарги, що звіт про оцінку вартості майнової шкоди розрахований з порушенням приписів Закону №1961-VI то колегія суддів зазначає наступне.
Оцінка майна, майнових прав (далі - оцінка майна) - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 цього Закону (далі - нормативно-правові акти з оцінки майна), і є результатом практичної діяльності суб'єкта оціночної діяльності (ч.1 ст.3 ЗУ «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»).
В силу статті 12 вказаного Закону звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності.
Вимоги до змісту звіту про оцінку майна, порядку його оформлення та рецензування встановлюються положеннями (національними стандартами) оцінки майна. Зміст звіту про оцінку майна повинен містити розділи, що розкривають зміст проведених процедур та використаної нормативно-правової бази з оцінки майна.
Акт оцінки майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна, здійсненої суб'єктом оціночної діяльності - органом державної влади або органом місцевого самоврядування самостійно. Якщо процедурами з оцінки майна для складання акту оцінки майна передбачене попереднє проведення оцінки майна повністю або частково суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання, звіт про оцінку такого майна додається до акту оцінки майна. Акт оцінки майна підлягає затвердженню керівником органу державної влади або органу місцевого самоврядування.
Зміст, форма, порядок складання, затвердження та строк дії акту оцінки майна встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Верховний Суд у постанові від 19 вересня 2018 року у справі № 753/21177/16-ц (провадження № 61-28918св18) дійшов висновку, що «визначення розміру матеріального збитку при настанні страхового випадку повинно бути підтверджено належним засобом доказування, зокрема, звітом (актом) про оцінку майна, який повинен відповідати вимогам Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність» та Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/2092, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 24 листопада 2003 року за № 1074/8395 (з відповідним змінами)».
У свою чергу, звіт про оцінку автотоварозновчого дослідження транспортного засобу від № 035/06-22, було складено оцінювачем за наслідками безпосереднього огляду транспортного засобу, зі складанням відповідного акту (протоколу) технічного огляду ТЗ та фотофіксацією, з посиланням на відповідні вихідні дані та із повним дотриманням відповідних методик.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що звіт про оцінку автотоварознавчого дослідження транспортного засобу наданий позивачем ОСОБА_2 одержаний у порядку, встановленому Законом та є належним, допустимим і достатнім доказом, яким позивач обґрунтовує розмір заподіяної шкоди його майну.
Посилання на порушення вимог Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не поширюється на дані правовідносини, оскільки в цій справі шкода завдана не внаслідок ДТП, а внаслідок вчинення відповідачкою хуліганських дій.
Щодо відшкодування моральної шкоди колегія суддів апеляційного суду зазначає наступне.
Відповідно до статей 23, 1167 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, у тому числі, у випадку, коли вона зазнала душевних страждань у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Відповідно пункту 3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику по справам про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року зі змінами, моральна шкода - це шкода немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяна фізичній чи юридичній особі незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до пункту 5 постанови, обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чи підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини.
У результаті пошкодження автомобіля позивача, він був тривалий час позбавлений можливості вести звичний спосіб життя, були суттєво порушені його життєві плани, так як, проведення вимушеного незапланованого ремонту вимагало значних додаткових зусиль та часу.
Отже, беручи до уваги обставини справи, встановлені під час перегляду справи, ступінь нанесених позивачу збитків, ймовірну глибину душевних страждань позивача, а також засади розумності, співмірності, виваженості та справедливості, колегія суддів вважає, що визначений судом першої інстанції розмір моральної шкоди 7000,00 грн. є достатнім для компенсації позивачу негативних наслідків морального характеру і відповідає принципам розумності і справедливості.
При цьому, апеляційний суд вважає висновки суду першої інстанції в частині розміру моральної шкоди цілком обґрунтованими та мотивованими, а тому доводи апеляційної скарги про те, чому саме такий розмір моральної шкоди, апеляційним судом відхиляються з огляду на наведене обґрунтування суду першої інстанції.
Жодних доказів на спростування такого обґрунтування апелянт також не надав.
Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що висновки суду першої інстанцій у частині задоволення позовних вимог про відшкодування матеріальної та моральної шкоди є обґрунтованими, а позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню.
Щодо доводів апеляційної скарги про порушення права на участь у судовому розгляді, то колегія суддів апеляційного суду такі відхиляє, оскільки у судовому засіданні 26 січня 2024 року Заводським районним судом м. Миколаєва розглядалась заява відповідачки ОСОБА_1 про відкладення розгляду справи на іншу дату та протокольною ухвалою цього ж суду визнано явку позивача неповажною та постановлено продовжити розгляд справи без участі відповідача та його представника (а.с.132- 134).
Колегія суддів апеляційного суду вважає за необхідне додатково звернути увагу на заяву відповідачки щодо відкладення розгляду справи на іншу дату, у зв'язку із зайнятістю її представника в іншій справі, та виснувати, що доказів зайнятості представника відповідачки в іншій справі до вказаної заяви не долучено, що є її прями процесуальним обов'язком відповідно до статті 81 ЦПК України.
Поряд з цим, слушними є доводи апеляційної скарги щодо безпідставного стягнення з відповідачки на користь позивач на відшкодування сплаченого судового збору 3473 грн.40 коп.
Так, при зверненні до суду з даним позовом у 2022 році позивачем відповідно до вимог Закону України «Про судовий збір» сплачено 992,40 грн. судового збору.
Ухвалою суду першої інстанції від 23 січня 2023 року позов залишено без руху, у зв'язку з необхідністю оплатити позивачем судовий з бір у розмірі 2481 грн. зважаючи на приписи підпункту 5 пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір».
Між тим, при звернення до суду з вказаним позовом позивачем заявлено дві вимоги майнового характеру на загальну суму 56 479 грн.05 коп., а відтак сума судового збору повинна бути сплачена у розмірі, визначеному підпунктом 1 пункту1 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» (1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб), а не на підставі підпункту 5 пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір», як помилково зазначив суд першої інстанції.
Оскільки 1 відсоток ціни позову є меншим, ніж 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 992,40 грн., то саме вказана сума була сплачена позивачем при зверненні до суду.
Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За такого, з огляду на часткове задоволення позову, розмір судового збору становить 764 грн.04 коп. (43479.05 х 100%/ 56479.05 = 76.99%; 992.40х76.99%/100= 764.95) та підлягала стягнення з відповідачки на користь позивача.
Відтак, рішення суду першої інстанції в частині стягнення суми на відшкодування сплаченого судового збору підлягає зміні, шляхом зменшення суми судового збору з 3473 грн.40 коп. до 764 грн. 04 коп.
На підставі статті 141 ЦПК України, судові витрати понесені сторонами в зв'язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають.
Керуючись ст. ст. 367,368, 374, 376, 381,382 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 26 січня 2024 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на відшкодування сплаченого судового збору змінити.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_4 ) на відшкодування сплаченого судового збору 764 (сімсот шістдесят чотири) грн.04 коп.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.
Головуючий Ж.М. Яворська
Судді Т.М. Базовкіна
Л.М. Царюк
Повний текст постанови складено 26 березня 2024 року.