Справа № 358/322/24 Провадження № 1-кс/358/105/24
22 березня 2024 року м. Богуслав
Слідчий суддя Богуславського районного суду Київської області ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання - ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Богуславі Київської області скаргу ОСОБА_3 на бездіяльність відділення поліції № 2 (м. Богуслав) Обухівського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Київській області, яка полягає у невнесенні відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинене кримінальне правопорушення, -
ОСОБА_3 звернулася до слідчого судді Богуславського районного суду Київської області зі скаргою у якій зазначила, що 13 лютого 2024 року о 19 год. 45 хв. вона подала заяву до відділення поліції № 2 (м. Богуслав) Обухівського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Київській області про злочин, про те, що «всі органи державної влади та місцевого самоврядування не мають печаток з зображенням Державного Герба України, який би відповідав ст.166 Конституції РСР з 01.12.1991 року України 1978 року, не відповідає Постанові від 19.02.1992 року «Про Державний герб України» І Плюща , і не відповідає ст.20 Конституції України 1996 року». Дана заява прийнята відділенням поліції № 2 (м. Богуслав) Обухівського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Київській області і зареєстрована Журналі єдиного обліку за № 489 від 13.02.2024 року. Однак, в порушення вимог ст. 214 КПК України, відомості за її заявою до ЄРДР станом на 20 лютого 2024 року внесені не були, досудове розслідування не розпочато. Просить визнати бездіяльність слідчого відділення поліції № 2 (м. Богуслав) Обухівського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Київської області вчинити певні дії, а саме внести відповідні відомості до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування за її заявою від 13 лютого 2024 року у відповідності до вимог КПК України.
Скарга надійшла до суду 23.02.2024 року та була призначена до судового розгляду на 27.02.2024, однак судове засідання було відкладено з причин неявки заявника на 06.03.2024 .
06.03.24 заявником в судовому засіданні було заявлено відвід слідчому судді ОСОБА_1 .
Ухвалою Богуславського районного суду Київської області від 19 березня в задоволенні відводу слідчому судді Богуславського районного суду Київської області ОСОБА_1 було відмовлено.
В подальшому справа була призначена до розгляду на 22 березня 2024 року о 10:45 год. Заявник викликався в судове засідання на 22.03.2024 року у відповідності до вимог ст. 135 КПК України, а саме шляхом скерування судової повістки засобами поштового зв'язку. Повістки у формі СМС-повідомлення за адресою та абонентським номером судом направлено не було, оскільки заявник не зазначив у поданій до суду скарзі ані номеру телефону ані електронної адреси.
Заявник був достеменно повідомлений про розгляд скарги, який відбудеться 22.03.2024 року о 10.45 год., про що в матеріалах справи є акт, складений секретарем судового засідання про належне повідомлення, однак заявник не повідомив про причини неявки в судове засідання та не подав клопотання про відкладення розгляду скарги чи розгляд такої у його відсутності.
Представник органу досудового розслідування в судове засідання також не з'явився, про причини неявки не повідомив.
Відповідно до ч. 4 ст.107 КПК України у разі неприбуття в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у судовому провадженні, чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу судове провадження здійснюється судом за відсутності осіб, фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження в суді не здійснюється.
Оглянувши матеріали скарги, приходжу до наступного висновку.
У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яку ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, і яка для України набрала чинності 11 вересня 1997 року (далі - Конвенція), закріплено принцип доступу до правосуддя.
Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) розуміється здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.
Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення від 04 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції» (Bellet v. France)).
Вичерпний перелік рішень, дій чи бездіяльності слідчого або прокурора, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування, визначений ч. 1 ст. 303 КПК України.
Частиною другою статті 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України суди, як і інші органи державної влади, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 1 КПК порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України.
Завданням слідчого судді відповідно до пункту 18 частини першої статті 3 КПК, частини п'ятої статті 21 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є здійснення у порядку, передбаченому закон, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні.
Порядок розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування врегульовано статтею 306 КПК. Зокрема, частиною першою вказаної статті передбачено, що скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора розглядаються слідчим суддею місцевого суду згідно з правилами судового розгляду, передбаченими статтями 318-380 цього Кодексу, з урахуванням положень глави 26 КПК.
Частиною другою статті 306 КПК визначено, що скарги на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування розглядаються не пізніше сімдесяти двох годин з моменту надходження відповідної скарги, крім скарг на рішення про закриття кримінального провадження, які розглядаються не пізніше п'яти днів з моменту надходження скарги.
За приписами частини третьої статті 306 КПК розгляд скарг на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування здійснюється за обов'язкової участі особи, яка подала скаргу, чи її захисника, представника та слідчого чи прокурора, рішення, дії чи бездіяльність яких оскаржується. Відсутність слідчого чи прокурора не є перешкодою для розгляду скарги.
Порядок здійснення виклику в кримінальному провадженні визначений статтею 135 КПК, частиною першою якої передбачено, що особа викликається до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду шляхом вручення повістки про виклик, надіслання її поштою, електронною поштою чи факсимільним зв'язком, здійснення виклику по телефону або телеграмою.
Судом вжито всіх заходів для забезпечення права та можливості скаржнику безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права, в тому числі вжито всіх можливих заходів для повідомлення скаржника про час і місце проведення судового засідання, однак такий в судове засідання не з'явився, про причини неявки не повідомив, заяви про розгляд скарги у його відсутності не подає, як і заяви про наявність абонентського номеру мобільного зв'язку чи адресу електронної пошти.
Така процесуальна поведінка скаржника призводить до порушення розумних строків розгляду скарги.
Відповідно до імперативних вимог частини третьої статті 306 КПК участь у судовому засіданні скаржника чи його захисника, представника (принаймні однієї із зазначених осіб) є обов'язковою. Водночас згідно із частиною другою цієї ж статті слідчий суддя зобов'язаний розглянути скаргу не пізніше сімдесяти двох годин з моменту її надходження.
У разі ж неявки до суду скаржника, належним чином сповіщеного про розгляд скарги, слідчий суддя не наділений повноваженнями забезпечити прибуття цієї особи проти її волі.
Зокрема, примусовий привід до суду згідно із частиною третьою статті 140 КПК застосовується виключно до підозрюваного, обвинуваченого або свідка.
Таким чином, закон не встановлює жодних заходів процесуального примусу для забезпечення участі в судовому засіданні особи, котра оскаржує рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача, прокурора. Не передбачає закон і можливості розгляду судом скарги за відсутності скаржника, належним чином повідомленого про такий розгляд (якщо в судовому засіданні не бере участі його захисник чи представник).
У частині другій статті 307 КПК визначено вичерпний перелік рішень, які слідчий суддя може прийняти за результатами розгляду відповідної скарги: скасувати рішення слідчого чи прокурора; скасувати повідомлення про підозру; зобов'язати припинити дію чи вчинити певну дію; відмовити в задоволенні скарги.
Однак постановлення будь-якої з наведених ухвал за відсутності і скаржника і його захисника чи представника не відповідатиме приписам частини третьої статті 306 КПК.
Відкладення розгляду скарги призведе до порушення строку, встановленого частиною другою статті 306 зазначеного Кодексу, а також не гарантує прибуття в наступне судове засідання осіб котрі не бажають брати в ньому участь.
Прийняття ж у такому випадку іншого рішення, крім зазначених у частині першій статті 307 КПК, не пов'язаного з розв'язанням порушених у скарзі питань по суті (зокрема, про залишення скарги без розгляду) суперечитиме закріпленій у пункті 2 частини першої статті 7,статті 9 КПК засаді законності, оскільки відповідного способу вирішення скарги законом не передбачено. Тоді як згідно з частиною другою статті 19 Конституції України суд, як і інші органи державної влади та їх посадові особи, зобов'язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином, у зазначеній ситуації слідчий суддя позбавлений можливості розглянути скаргу з дотриманням передбаченого КПК порядку. Адже будь-яке з прийнятих ним рішень суперечитиме тій чи іншій нормі процесуального права.
Неоднаковою є і судова практика застосування наведених положень КПК, в тому числі не сформовано єдиних підходів із цього питання судами вищого рівня.
В узагальненні «Про практику розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування» від 12 січня 2017 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі - ВССУ) висловився про доцільність залишення скарги без розгляду в разі неприбуття в судове засідання скаржника, який заявив клопотання про розгляд скарги без його участі, а також належним чином повідомленого скаржника, який не з'явився на такий розгляд. Мотивуючи таку позицію, ВССУ звернув увагу на те, що залишення скарги без розгляду не позбавляє скаржника права повторно звернутися з такою скаргою в суд (пункт 7 узагальнення).
Водночас у постанові пленуму ВССУ від 7 лютого 2014 року №4 «Про узагальнення судової практики розгляду слідчим суддею клопотань про застосування заходів забезпечення кримінального провадження» запропоновано інший спосіб дій слідчого судді за подібних обставин. Зокрема, частина четверта статті 163 КПК містить імперативну вимогу щодо розгляду клопотання про тимчасовий доступ до речей і документів за участю особи, яка його подала, аналогічну приписам частини третьої статті 306 цього Кодексу про обов'язкову участь скаржника у судовому розгляді скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора. На предмет застосування частини четвертої статті 163 КПКВССУ зазначив, що неявка без поважної причини в судове засідання сторони кримінального провадження, яка подала клопотання про тимчасовий доступ до речей і документів, свідчить про фактичне не підтримання клопотання і має розцінюватись як підстава для відмови в його задоволенні. Застосування такого підходу було визнано правильним незалежно від того, яка зі сторін кримінального провадження (обвинувачення чи захисту) звернулась до слідчого судді з відповідним клопотанням (підпункт 8 пункту 2.5 узагальнення).
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.
Згідно з ч. 1, 3 ст. 26 КПК України сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачений цим Кодексом. Слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом.
Європейський суд з прав людини дотримується позиції, що проявляти ініціативу щодо своєчасного розгляду справи повинен саме заявник.
Так, Європейський суд з права людини в рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Крім того, як наголошує в своїх рішеннях Європейський суд, заявник як сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Враховуючи описане вище, слідчий суддя виходить з положень ч. 2 ст. 55, п. 8 ч. 2 ст.129 Конституції України, ст. 7, ч. 6 ст. 9, ст. 24 КПК України, згідно з якими доступ до правосуддя є одним із основоположних принципів верховенства права, гарантованим Конституцією України.
Як зазначалось вище ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право на справедливий суд, що включає також право на розгляд справи. Право на розгляд справи означає право особи звернутися за захистом до суду та право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом. Обов'язковою умовою дотримання цього права є те, що особі має бути забезпечена можливість реалізації зазначених прав без будь-яких обмежень, перешкод чи ускладнень. Можливість людини без перепон одержати судовий захист є головним змістовним аспектом поняття доступу до правосуддя.
Аналіз змісту ст. 306-307 КПК України через призму описаних вище положень, дозволяє зробити висновок про те, що прийняття судового рішення по суті скарги - про її задоволення або відмову в її задоволенні, може бути наслідком лише розгляду її по суті, тобто за умови надання слідчим суддею юридичної оцінки аргументам учасників процесу, поданим ними доказам та установленим обставинам. Неприбуття у судове засідання скаржника, участь якого є обов'язковою в силу вимог закону, не звільняє слідчого суддю від виконання цього обов'язку, якщо за результатом розгляду відповідної скарги він постановляє ухвалу по суті заявлених у скарзі вимог, а не ухвалу процесуального характеру. В іншому випадку це становитиме порушення права на справедливий суд в аспекті доступу до суду, що гарантовано статтею 6 Конвенції.
Таким чином, на переконання слідчого судді, з метою дотримання права особи на справедливий суд, а також дотримання розумних строків розгляду справи, враховуючи, що заявник повідомлений про час і місце проведення судового засідання у спосіб визначений ст. 135 КПК України, в судове засідання не з'явився, про причини неявки не повідомляв, клопотань про відкладення розгляду скарги чи розгляд такої у його відсутності не подав, як не подав відомостей про абонентський номер мобільного зв'язку, або електронної пошти слід розглянути подану скаргу в межах матеріалів, які надійшли на адресу суду та прийняти одне із рішень, передбачених ч. 2 ст. 307 КПК України.
Дослідивши матеріали скарги, слідчий суддя приходить до наступного висновку
Вичерпний перелік рішень, дій чи бездіяльності слідчого або прокурора, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування, визначений ч. 1 ст. 303 КПК України. Зокрема, у відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 303 КПК України, на досудовому провадженні можуть бути оскаржені бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
За змістом ч. 1 ст.214 КПК України бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань, означає невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань впродовж 24 годин після отримання заяви чи повідомлення, які містять ознаки кримінального правопорушення, а не будь-які інші.
Системний аналіз положень ст.ст. 214, 303 КПК України, свідчить, що предметом судового контролю слідчого судді може бути лише бездіяльність слідчого чи прокурора щодо невнесення відомостей до ЄРДР після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, тобто саме заява чи повідомлення про кримінальне правопорушення є передумовою для внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР та для початку досудового розслідування в кримінальному провадженні, і вказана заява чи повідомлення повинна містити достатні дані про наявність ознак кримінально-караного діяння.
Положення ст. 214 КПК України перебувають у взаємозв'язку з ч. 1 ст. 2 КК України, згідно з якою підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом, і саме тому фактичні дані, які вказують на ознаки складу злочину - кримінального правопорушення, мають бути критерієм внесення його до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Зазначені положення кримінального процесуального закону та закону про кримінальну відповідальність свідчать, що реєстрації в Єдиному реєстрі досудових розслідувань підлягають не будь-які заяви чи повідомлення, а лише ті з них, які містять достатні відомості про кримінальне правопорушення.
Отже, критерієм, що дає змогу вважати заяву про злочин такою, що підлягає внесенню до ЄРДР, є наявність в ній об'єктивних даних, які дійсно свідчать про вчинення кримінального правопорушення. Такими даними є фактичне існування доказів, що підтверджують реальність конкретної події злочину (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення злочину). Якщо у заявах чи повідомленнях таких даних немає, то вони не можуть вважатися такими, які мають бути обов'язково внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Відповідно до ст.7 КПК України в якості загальної засади кримінального провадження проголошено змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Заявник у заяві про вчинення кримінального правопорушення (згідно матеріалів скарги подана заявником 13.02.2024 до відділення поліції № 2 (м. Богуслав) Обухівського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Київській області, отримана ним, відомості за заявою вчинення кримінального правопорушення від 13.02.2024 до ЄРДР не внесені) вказував, що, на її думку «всі органи державної влади та місцевого самоврядування не мають печаток з зображенням Державного Герба України, який би відповідав ст.166 Конституції РСР з 01.12.1991 року України 1978 року, не відповідає Постанові від 19.02.1992 року «Про Державний герб України» І Плюща , і не відповідає ст.20Конституції України 1996 року» тобто є всі ознаки кримінального правопорушення, однак якого саме не вказав. При цьому заявником в поданому повідомленні наводяться виключно власні міркування та припущення щодо незаконності Державного Герба України, однак злочинність дій не підтверджується достатніми об'єктивними даними, а тому зазначене не може бути підставою для ініціювання кримінального провадження та проведення досудового розслідування.
В даному контексті варто враховувати, що основним складовим елементом об'єктивної сторони будь-якого злочину є його суспільна небезпечність. Злочин серед інших правопорушень характеризується найвищим ступенем суспільної небезпечності і саме це дозволяє відмежовувати його від близьких за об'єктивними і суб'єктивними ознаками інших правопорушень (адміністративних, дисциплінарних та інших).
Таким чином, незважаючи на те, що заявник вважає заяву від 13.02.2024 заявою про злочин, проте остання за своїм змістом не містить фактичних даних, які вказують на ознаки складу відповідного злочину, а тому таке повідомлення, з огляду на його зміст, в даному випадку не є підставою для внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, що, в свою чергу унеможливлює автоматичне внесення відомостей до ЄРДР, про що просить заявник.
Отже, згідно наведених вище норм законодавства за такою заявою про внесення відомостей до ЄРДР відділенням поліції № 2 (м. Богуслав) Обухівського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Київській області, не порушено вимог кримінального процесуального законодавства, що регламентують порядок розгляду заяв та повідомлень про кримінальні правопорушення.
Згідно вимог ст. 307 КПК України за результатами розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого слідчим суддею постановляється ухвала про скасування рішення слідчого, зобов'язання припинити дію, зобов'язання вчинити певну дію, відмову у задоволенні скарги.
Враховуючи вищезазначене, слідчий суддя дійшов до висновку про відсутність законодавчо визначених підстав для внесення заяви ОСОБА_3 від 13.02.2024 до ЄРДР, а тому в задоволенні скарги на бездіяльність відділення поліції № 2 (м. Богуслав) Обухівського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Київській області , щодо невнесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань слід відмовити.
Керуючись вимогами ст.ст. 214, 303, 304, 306, 307, 309 КПК України, -
У задоволенні скарги ОСОБА_3 на бездіяльність відділення поліції № 2 (м. Богуслав) Обухівського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Київській області, яка полягає у невнесенні відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинене кримінальне правопорушення - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом 5 (п'яти) днів з дня її оголошення.
Повний текст ухвали проголошений 25 березня 2024 року.
Слідчий суддя ОСОБА_1