Справа № 158/214/24
Провадження № 2/0158/174/24
21 березня 2024 року м. Ківерці
Ківерцівський районний суд Волинської області в складі:
головуючого судді - Поліщук С.В.
при секретарі - Квач Н.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Ківерці в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
23 січня 2024 року позивач ТзОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» в особі його представника - Грибанова Д.В. звернулось до Ківерцівського районного суду Волинської області з цивільним позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 24.03.2023р. між ТзОВ «Маніфою» та ОСОБА_1 було укладено договір позики №5363543, шляхом підписання електронним підписом (використання одноразового ідентифікатора в якості аналога власноручного підпису). Відповідно до умов вищевказаного договору позикодавець ТзОВ «Маніфою» передало позичальнику - ОСОБА_1 у власність грошові кошти (позику) в розмірі 5500 грн., шляхом безготівкового переказу на рахунок банківської картки, яку остання зобов'язується повернути та сплатити проценти від вказаної суми позики. ТзОВ «Маніфою» належним чином виконало взяті на себе зобов'язання, надавши позичальнику позику - грошові кошти, в порядку передбаченому умовами договору.
10.08.2023р. між ТОВ «Маніфою» та ТзОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» було укладено договір факторингу №10-08/23 відповідно до якого ТОВ «Маніфою» відступило на користь ТзОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» право грошової вимоги до боржників, вказаних у Реєстрі боржників, в тому числі й до відповідача по справі ОСОБА_1 .
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, до яких закон відносить умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду (ч.1 ст.638 ЦК України).
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем, взятих на себе зобов'язань, станом на 31.12.2023р. у неї перед позивачем утворилася заборгованість в сумі 17380 грн 00 коп., з яких 5500,00 грн - заборгованість за тілом кредиту, 11880 грн 00 коп. - заборгованість за відсотками на дату відступлення права вимоги.
Враховуючи вищезазначене, позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість в розмірі 17380 грн 00 коп., з яких 5500,00 грн - заборгованість за тілом кредиту, 11880 грн 00 коп. - заборгованість за відсотками на дату відступлення права вимоги, а також стягнути судові витрати по справі пов'язані зі сплати судового збору.
Ухвалою судді Ківерцівського районного суду Волинської області від 24.01.2024р. відкрито провадження у даній цивільній справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Встановлено відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву.
26 лютого 2024р. представником відповідача по справі ОСОБА_1 - адвокатом Цокало Т.М. подано відзив на позовну заяву, а 06 березня 2024р. заяву про часткове визнання позову у яких не заперечує, що укладення між відповідачем по справі ОСОБА_1 та ТзОВ «Маніфою» договору позики №5363543, однак вважає, що сума нарахованих відповідачу відсотків за користування кредитом є необгрунтованою, оскільки загальний строк позики згідно вищевказаного кредитного договору становить 80 днів, тобто до 12.06.2023р. та відповідно саме за цю кількість днів, відповідач по справі зобов'язана сплатити відсотки за користування позикою, а саме 5500 - заборгованість за тілом кредиту (основна сума боргу), 3729 грн. - заборгованість за відсотками за користування позикою. Просить здійснити розподіл судових витрат, зокрема стягнути з позивача на користь відповідача витрати на правничу допомогу в розмірі 10000 грн.
04 березня 2024р. представником позивача по справі ТзОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» - Чечельницькою А.О. до суду подано відповідь на відзив у якій позовні вимоги підтримує в повному об'ємі, просить їх задовольнити. Крім того зазначає, що витрати на професійну правничу допомогу, які просить стягнути відповідач з позивача в розмірі 10000 грн. є не співмірними зі складністю даної справи, не відповідають критерію реальності та розумності, а тому просить відмовити у стягненні з позивача в користь відповідача витрат на правничу допомогу. Просить розгляд справи проводити у її відсутності.
21 березня 2024р. представником відповідача по справі ОСОБА_1 - адвокатом Цокало Т.М. до суду подано заяву про розгляд даної справи у відсутності відповідача - ОСОБА_1 та її представника.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. У зв'язку з цим, на підставі ст. 247 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу без фіксування судового процесу.
Дослідивши надані письмові докази, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
За приписами ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно ч. ч. 1, 3 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанова Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17).
Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Статтями 15, 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 п. 1, ч. 2 ст. 76, ч. ч. 1, 2 ст. 77, ч. 2 ст. 78, ч. 1 ст. 95 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 6 ст. 81, ч. 1 ст. 89 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно з ч. 1 ст. 177 ЦК України, об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.
Судом встановлено, що 24.03.2023р. між ТзОВ «Маніфою» та відповідачем по справі ОСОБА_1 було укладено договір позики №5363543 шляхом підписання електронним підписом (використання одноразового ідентифікатора в якості аналога власноручного підпису). Відповідно до умов вищевказаного договору позикодавець ТзОВ «Маніфою» передав позичальнику - ОСОБА_1 у власність грошові кошти (позику) в розмірі 5500 грн. (п. 2.3.3 договору), яку остання зобов'язується повернути у строк до 12 червня 2023р. - 80 днів (п.2.3.4 договору) та сплатити проценти від вказаної суми позики - 1.76000% (акційна ставка) на день - яка застосовується протягом першого розрахункового періоду (п. 2.4.1 договору); 2.20000% на день - протягом першого розрахункового періоду (п.2.4.2 договору). Договір позики підписано електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання відповідачем одноразового ідентифікатора в якості аналога власноручного підпису, про що свідчить розділ 9 вказаного договору, реквізити сторін (а.с. 5-9).
З розрахунку за договором позики №5363543 від 24.03.2023р. вбачається, що відповідач по справі ОСОБА_1 , станом на 12.06.2023р. перед позикодавцем - ТзОВ «Маніфою» мала заборгованість за вищевказаним договором, яка становить 5500 грн- заборгованість за тілом кредиту (основна сума боргу), 3729 грн. - заборгованість за відсотками за користування позикою. Даний розрахунок не заперечується стороною відповідача (а.с. 10-11).
Згідно із п. 1 ч. 1 статті 512 ЦК України підставою заміни кредитора у зобов'язанні є передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Статтею 514 ЦК України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
10.08.2023р. між ТОВ «Маніфою» та ТзОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» було укладено договір факторингу №10-08/23 відповідно до якого ТОВ «Маніфою» відступило на користь ТзОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» право грошової вимоги до боржників, вказаних у Реєстрі боржників, в тому числі передано право вимоги до боржника - відповідача по справі ОСОБА_1 за договором позики №5363543 від 24.03.2023р. (а.с. 15-19, 100-102).
З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «Маніфою» виконало свої зобов'язання за договором позики перед відповідачем по справі ОСОБА_1 належним чином, а остання не виконувала належним чином взяті на себе боргові зобов'язання, у зв'язку з чим станом на 12.06.2023р. у неї перед позивачем по справі ТзОВ «Маніфою» утворилась заборгованість, яка становить 5500 - заборгованість за тілом кредиту (основна сума боргу), 3729 грн. - заборгованість за відсотками за користування позикою.
За правилами частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст.205, 207 ЦК України). Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19.
Відповідно до норм ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.
Особливості укладення кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію», згідно зі ст.3 якого електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч.5 ст.11 Закону).
Згідно із ч.6 ст.11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом ч.8 ст.11 Закону у разі, якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Положеннями ст.12 цього Закону визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За змістом статей 626, 628, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства, а договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною першою, другою статті 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
Пунктом 1 ст. 536 ЦК України передбачено, що за користування чужими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.
Відповідно до вимог ч.1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст. 1048 ЦК України).
Порядок та підстави нарахування відсотків за користування чужими грошовими коштами, зокрема за кредитними договорами, передбачені статтями 1048 та 1056-1 ЦК України.
Зокрема, частиною 1 статті 1048 ЦК України встановлено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Враховуючи вищевикладене, а також те, що відповідач по справі ОСОБА_1 істотно порушила умови договору позики у зв'язку з чим утворилась заборгованість, а тому позовні вимоги в частині стягнення тіла кредиту у розмірі 5500 грн 00 коп. підлягають до задоволення.
Що стосується вимог про стягнення відсотків за користування кредитом, суд зазначає таке.
Велика Палата Верховного Суду у пункті 54 постанови від 28.03.2018 у справі №444/9519/12 зробила правовий висновок, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання. Аналогічні правові висновки підтверджені постановами у справах №296/10217/15-ц від 07.07.2020р., №912/1120/16 від 04.02.2020р., №910/18943/20 від 27.07.2021р. та іншими, де розмежовані поняття «строк договору», «строк виконання зобов'язання» і «термін виконання зобов'язання» та вказано, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України.
Отже, враховуючи вищенаведені правові висновки Верховного Суду стосовно правильного застосування положень ст.ст.625, 1048 ЦК України, позивач вправі був нараховувати договірні відсотки лише у період дії строку договору, тобто з 24.03.2023р. по 12.06.2023р. (80 днів). Починаючи з 13.06.2023р. позивач не вправі був нараховувати договірні відсотки, а надалі відносини між сторонами трансформуються з договірних в охоронні, де застосовуються положення ст.625 ЦК України.
З огляду на вищевикладене, з відповідача на користь позивача слід стягнути відсотки, нараховані за період з 24.03.2023р. по 12.06.2023р. в розмірі 3729 грн.
Всього до стягнення з відповідача підлягає 3729 грн 00 коп. договірних відсотків, а загалом до стягнення з відповідача в користь позивача підлягає 9229 грн 00 коп.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позивачем при подачі позову до суду було сплачено судовий збір в розмірі 3028,00 грн. та заявлено позовні вимоги про стягнення 17380 грн 00 коп.
Оскільки позов підлягає до часткового задоволення (9229 грн х 100 : 17380 грн = 53,10%), тому судові витрати, понесені позивачем зі сплати судового збору в розмірі 1607 грн 86 коп. (3028 х 53,10: 100) слід стягнути з відповідача на користь позивача.
Щодо компенсації відповідачу витрат на правничу допомогу адвоката, яка була заявлена ним в сумі 10000 грн., суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.3ст.137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частиною 4 ст.137 ЦПК України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно із п. 2 ч.3ст.141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Зважаючи на наведені норми процесуального закону, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст.41 Конвенції з захисту прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», «Данілов проти України»).
Аналогічні висновки містяться у додатковій постанові Верховного Суду від 24.01.2019 року по справі №910/15944/17.
З матеріалів справи вбачається, що правнича допомога надавалась відповідачу по справі ОСОБА_1 адвокатом Цокало Т.М. на підставі договору про надання правової допомоги №875 від 08 лютого 2024 року (а.с. 79-80).
На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу представником відповідача було подано до суду наступні документи: ордер на надання правничої допомоги серії ВІ №1196674 від 13.02.2024р., квитанція про оплату гонорару №875 від 08.02.2024р., детальний опис робіт (надання послуг), акт приймання - передачі наданої правничої допомоги №1 до договору №875 про надання правової допомоги від 08.02.2024р. (а.с. 75-78).
Суд, вирішуючи питання про розмір витрат на правову допомогу виходить з того, що сторона по справі має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Суд враховує, що дана категорія справ є поширеною, є нескладною та не потребує особливих затрат часу на її складання, а в детальному описів робіт (наданих послуг) відсутнє посилання на затрати часу з вивчення судової практики по даній категорії справ. Відзив на позовну заяву та пакет документів, що доданий до нього, також є наперед визначеним та не потребує великих зусиль для його зібрання.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу на необхідності дотримання принципу співмірності при розрахунку судових витрат.
Так, Велика Палата Верховного Суду у справі № 755/9215/15-ц наголосила, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
У постановах Верховного Суду у справі № 905/1795/18 та у справі № 922/2685/19, визначено, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
У справі № 922/3812/19 Верховний Суд зазначив, що суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 ЗУ «Про адвокатуру і адвокатську діяльність». У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Вказаний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02.10.2019 року у справі № 211/3113/16-ц (провадження № 61-299св17).
Враховуючи те, що позов підлягає до часткового задоволення, суд вважає обґрунтованим та співмірним в даному випадку стягнення з позивача в користь відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4000 грн.
Відповідно до ч. ч. 4, 5 ст. 268 ЦПК у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Керуючись ст. ст. 2, 4, 12, 13, 76-78, 89, 95, 137, 141, 247, 259, 263-265 ЦПК України, ст. ст. 6, 15, 16, 205, 207, 513, 514, 517, 526, 626, 628, 638-639, 1048, 1049, 1054 ЦК України, суд-
Позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (код ЄДРПОУ 35625014, юридична адреса: 01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, буд. №30, реквізити: IBAN: НОМЕР_2 у АТ «ТАСкомбанк») заборгованість за договором позики №5363543 від 24.03.2023р. в розмірі 9229 (дев'ять тисяч двісті двадцять дев'ять) гривень з яких: 5500 (п'ять тисяч п'ятсот) гривень - заборгованість за тілом кредиту (основна сума боргу), 3729 (три тисячі сімсот двадцять дев'ять) гривень - заборгованість за відсотками.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» судовий збір в розмірі 1607 (одна тисяча шістсот сім) грн 86 коп.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 4000 (чотири тисячі) грн 00 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана учасниками справи до Волинського апеляційного суду безпосередньо або через Ківерцівський районний суд Волинської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
На виконання п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України суд зазначає повне найменування сторін та інших учасників справи:
позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», юридична адреса: 01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, 30;
представник позивача - Чечельницька Антоніна Олексіївна, діє на підставі довіреності №549 від 07.12.2023р.;
відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 , житель АДРЕСА_1 ;
представник відповідача: адвокат Цокало Тетяна Михайлівна, діє на підставі договору про надання правової допомоги №875 від 08 лютого 2024 року та ордеру на надання правничої допомоги серії ВІ №1196674 від 13.02.2024р.
Суддя Ківерцівського районного суду С.В.Поліщук