21 березня 2024 року
м. Київ
cправа № 922/683/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Картере В.І. - головуючий, Білоус В.В., Пєсков В.Г.,
за участю секретаря судового засідання Заріцької Т.В.,
представників учасників справи:
розпорядник майна ТОВ "Діадема Батерфляй": Савченко Б.Г.,
ТОВ "Есве Девелопмент": Замніус А.Ю.,
ТОВ "Таміра": Данилів М.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Есве Девелопмент"
на постанову Східного апеляційного господарського суду від 06.12.2023 (колегія суддів у складі: Склярук О.І. - головуючий, Гетьман Р.А., Хачатрян В.С.)
та ухвалу Господарського суду Харківської області від 04.08.2023 (попереднє засідання) в частині кредиторських вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Есве Девелопмент" (суддя Аюпова Р.М.)
та ухвалу Господарського суду Харківської області від 04.08.2023 про відхилення кредиторських вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Есве Девелопмент" (суддя Аюпова Р.М.)
у справі №922/683/23
за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Таміра"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Діадема Батерфляй"
про банкрутство
Стислий зміст вимог кредитора
1. Ухвалою Господарського суду Харківської області від 21.03.2023 відкрито провадження у справі про банкрутства Товариства з обмеженою відповідальністю "Діадема Батерфляй" (далі - Боржник), введено процедуру розпорядження майном боржника.
2. 22.03.2023 здійснено офіційне оприлюднення на офіційному вебпорталі судової влади України про відкриття справи про банкрутство Боржника.
3. Товариство з обмеженою відповідальністю "Есве Девелопмент" (далі - Кредитор) 24.04.2023 подало до господарського суду заяву з грошовими вимогами до Боржника (далі - Заява) у розмірі 8829803,38 грн.
4. Заяву мотивовано тим, що Кредитор на підставі угод про заміну кредитора від 04.09.2017 і від 22.01.2018 набув право вимоги до Боржника за укладеним між ним та Іноземним підприємством "Малахіт" договором позики від 04.01.2016 на суму 10826508,19 грн, зобов'язання за яким Боржник виконав лише частково.
Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
5. Між Боржником (позичальник) та Іноземним підприємством "Малахіт" (кредитор) укладено договір позики від 04.01.2016 (далі - Договір позики), за яким Боржнику надано грошові кошти в розмірі 10826508,19 грн.
6. 01.03.2017 між ІП "Малахіт" і Боржником укладено додаткову угоду про розірвання Договору позики з 01.03.2017. У пункті 3 зазначеної угоди сторони домовились, що з моменту набрання нею чинності зобов'язання сторін за Договором позики припиняються.
7. Кредитор до Заяви додав копії угоди про заміну кредитора від 04.09.2017 і угоди про заміну кредитора від 22.01.2018, а також акт звірки взаєморозрахунків.
8. Згідно з пунктами 3.2 додаткової угоди від 04.09.2017 і додаткової угоди від 22.01.2018 первісний кредитор зобов'язується передати новому кредитору усі документи, що пов'язані з основним договором.
9. Кредитор не надав суду копії Договору позики та/або копії акта приймання-передачі документів до додаткової угоди від 04.09.2017 і додаткової угоди від 22.01.2018.
10. ІП "Малахіт" стверджує, що не передавало Договір позики, який наразі зберігається в архіві підприємства.
Стислий зміст ухвали суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
11. Ухвалою Господарського суду Харківської області від 04.08.2023 відмовлено в задоволенні Заяви, відхилено грошові вимоги Кредитора до Боржника повністю.
12. Ухвалу мотивовано тим, що Кредитор не підтвердив належними доказами обставини набуття ним прав за Договором позики.
13. Ухвалою Господарського суду Харківської області від 04.08.2023 за наслідками попереднього засідання визначено визнані судом вимоги, які підлягають включенню до реєстру вимог кредиторів Боржника (зокрема з урахуванням відхилення вимог Кредитора зазначеною ухвалою Господарського суду Харківської області від 04.08.2023).
14. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 06.12.2023 залишено без змін ухвалу Господарського суду Харківської області від 04.08.2023 про відмову в задоволенні Заяви та відхилення грошових вимог Кредитора до Боржника, а також ухвалу Господарського суду Харківської області від 04.08.2023 (попереднє засідання) в оскаржуваній частині.
15. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого господарського суду, а також послався на правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі №910/12525/20, щодо застосування положень статей 512, 514 Цивільного кодексу України в разі, коли договір відступлення права вимоги укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин.
Стислий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення доводів скаржника
16. Кредитор подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Харківської області від 04.08.2023, ухвалену за результатами попереднього засідання, в частині його кредиторських вимог, ухвалу Господарського суду Харківської області від 04.08.2023 про відмову в задоволенні його кредиторських вимог, а також постанову Східного апеляційного господарського суду від 06.12.2023, визнати повністю його кредиторські вимоги до Боржника у розмірі 8829803,38 грн з віднесенням їх до четвертої черги задоволення з правом вирішального голосу, 5368,00 грн з віднесенням їх до першої черги задоволення (судовий збір у цій справі).
17. Касаційну скаргу мотивовано наявністю підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
18. Кредитор посилається на неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 12.10.2023 у справі №757/2873/21-ц, від 09.11.2018 у справі №911/3685/17, від 10.09.2019 у справі №916/2403/18, від 20.03.2019 у справі №61-7378св18, щодо застосування статей 512, 514, 516 Цивільного кодексу України.
19. З огляду на обставини укладення додаткової угоди від 04.09.2017 і додаткової угоди від 22.01.2018, Кредитор стверджує, що станом на момент подання Заяви він є кредитором за Договором позики.
20. На думку Кредитора, при відхиленні його грошових вимог до Боржника суди попередніх інстанцій неправильно застосували статті 512, 514 Цивільного кодексу України, оскільки розірвання договору не припиняє зобов'язання його сторін, які виникли до моменту розірвання договору.
21. Кредитор зауважує, що Боржник визнає перехід відповідних прав вимоги до Кредитора та виконував обов'язки перед ним, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями та актом звірки, а також визнанням Боржником апеляційної скарги Кредитора.
22. Кредитор наголошує, що за змістом статей 512, 514, 516, 517 Цивільного кодексу України боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитора і таке виконання є належним.
23. Також Кредитор вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій в порушення вимог статей 73, 77, 79, 86 Господарського процесуального кодексу України встановили обставини, які мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, що є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень відповідно до частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України.
24. Кредитор зазначає, що документи на підтвердження виконання Боржником зобов'язань перед ІП "Малахіт" станом на 01.03.2017 відсутні; оригінал додаткової угоди від 01.03.2017 під час розгляду справи суду не надавався; особа, яка була директором Боржника станом на 01.03.2017, факт укладення та підписання додаткової угоди від 01.03.2017 про розірвання Договору позики заперечує; а до листопада 2016 року власником Боржника був кінцевий бенефіціар Іноземного підприємства "Малахіт".
Узагальнений виклад позицій інших учасників справи
25. Товариство з обмеженою відповідальністю "Таміра" подало клопотання про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Кредитора на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України, оскільки викладені в перелічених у касаційній скарзі постановах висновки стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин у цій справі.
26. Водночас ТОВ "Таміра" вважає, що доводи Кредитора фактично зводяться до необхідності переоцінки судом касаційної інстанції наявних у справі доказів, що не відповідає вимогам частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України.
27. Розпорядник майна Боржника подав відзив на касаційні скарги, в якому, зокрема, просить залишити без задоволення касаційну скаргу Кредитора.
28. Відзив у зазначеній частині мотивовано тим, що господарські суди попередніх інстанцій правильно врахували правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі №910/12525/20, та дійшли слушного висновку про те, що заміна кредитора за Договором позики не відбулася.
29. При цьому розпорядник майна Боржника заперечує проти доводів Кредитора про те, що розірвання Договору позики не припинило зобов'язань сторін, посилаючись на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 05.12.2023 у справі №917/1593/22. Водночас розпорядник майна Боржника вважає нерелевантними до правовідносин у цій справі висновки, викладені у перелічених у касаційній скарзі постановах Верховного Суду.
30. Крім того, розпорядник майна Боржника заперечує проти доводів Кредитора про визнання Боржником своїх зобов'язань перед Кредитором та зауважує, що Кредитор не надав жодних доказів на підтвердження перерахування грошових коштів Боржником на його користь з метою часткового виконання Договору позики; а Боржник і Кредитор є заінтересованими особами щодо один одного в розумінні статті 1 КУзПБ (одна й та сама особа є керівником Боржника і одночасно підписантом Кредитора).
31. Боржник 20.03.2024 подав письмові пояснення щодо касаційної скарги Кредитора, в яких просить скаргу задовольнити, оскаржувані судові рішення частині скасувати, визнати повністю та включити до реєстру вимог кредиторів кредиторські вимоги Кредитора у розмірі 8829803,38 грн з віднесенням їх до четвертої черги задоволення з правом вирішального голосу, 5368,00 грн з віднесенням їх до першої черги задоволення (судовий збір у цій справі).
32. Зазначені письмові пояснення по суті є відзивом на касаційну скаргу, який не підлягає прийняттю до розгляду відповідно до положень статті 118 Господарського процесуального кодексу України, оскільки поданий після закінчення встановленого судом терміну для його подання.
33. Інші учасники справи у встановлений судом термін відзиви на касаційну скаргу не надали.
Позиція Верховного Суду
34. Керуючись вимогами статей 14, 300 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів і вимог касаційної скарги.
35. Предметом касаційного оскарження в цій справі є судові рішення в частині відмови у визнанні грошових вимог Кредитора до Боржника, обґрунтованих наявністю невиконаних зобов'язань за Договором позики. Під час розгляду зазначених грошових вимог перед судами постало питання, зокрема, щодо переходу до Кредитора прав вимоги за Договором позики з урахуванням розірвання цього договору до укладення відповідних угод про зміну кредитора.
36. Згідно з усталеною практикою Верховного Суду щодо порядку розгляду кредиторських вимог у справі про банкрутство, ролі та обов'язків суду на цій стадії провадження у справі про банкрутство під час розгляду заявлених грошових вимог суд користується правами та повноваженнями, наданими йому процесуальним законом; суд самостійно розглядає кожну заявлену грошову вимогу, перевіряє її відповідність чинному законодавству та за результатами такого розгляду визнає або відхиляє частково чи повністю грошові вимоги кредитора (постанови Верховного Суду від 26.02.2019 у справі №908/710/18, 25.06.2019 у справі №922/116/18, від 15.10.2019 у справі №908/2189/17, від 24.10.2019 у справі №910/10542/18, від 07.11.2019 у справі №904/9024/16).
37. У справі про банкрутство господарський суд не розглядає по суті спори стосовно заявлених до боржника грошових вимог, а лише встановлює наявність або відсутність відповідного грошового зобов'язання боржника шляхом дослідження первинних документів (договорів, накладних, актів тощо) та (або) рішення юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення відповідного спору (постанови Верховного Суду від 26.02.2019 у справі №908/710/18, від 15.10.2019 у справі №908/2189/17).
38. Згідно зі статтею 1 КУзПБ грошове зобов'язання (борг) - зобов'язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України.
39. Відповідно до частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина 1 статті 530 Цивільного кодексу України).
40. Зокрема, згідно з положеннями статей 1046, 1049 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
41. Підстави припинення зобов'язання передбачені у главі 50 Цивільного кодексу України, зокрема, згідно з частиною 1 статті 604 цього Кодексу зобов'язання припиняється за домовленістю сторін.
42. Статтею 653 Цивільного кодексу України також передбачено, що в разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.
43. Відповідно до положень статей 511-514 Цивільного кодексу України сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор. Водночас кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
44. Первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні (стаття 517 Цивільного кодексу України).
45. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15.09.2022 у справі №910/12525/20 (на яку послалися господарські суди в оскаржуваних судових рішеннях у цій справі) виснувала, що за змістом зазначених норм, права кредитора у зобов'язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв'язку з припиненням зобов'язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов'язанні не переходять до набувача.
46. У тому випадку, коли особа відступає право вимоги, яке їй не належить, у правовідносинах відсутній управнений на таке відступлення суб'єкт. За загальним правилом пункту 1 частини 1 статті 512, статті 514 Цивільного кодексу України у цьому разі заміна кредитора у зобов'язанні не відбувається.
47. Верховний Суд у постанові від 12.10.2023 у справі №757/2873/21-ц також зазначив, що частина 1 статті 514 Цивільного кодексу України регулює відносини між первісним кредитором та новим кредитором. Дійсність вимоги (суб'єктивного права) означає належність первісному кредитору того чи іншого суб'єктивного права та відсутності законодавчих або договірних заборон (обмежень) на його відступлення. У разі, зокрема, коли право вимоги не виникло (наприклад у разі нікчемності чи недійсності договору) або яке припинене до моменту відступлення (зокрема, внаслідок платежу чи зарахування) чи існують законодавчі заборони (або обмеження), то така вимога не переходить від первісного до нового кредитора. Тобто відступлення права вимоги (цесія) в такому випадку не має розпорядчого ефекту. Проте це не зумовлює недійсність договору між первісним кредитором та новим кредитором, тому що правовим наслідком відсутності критеріїв дійсності права вимоги є цивільно-правова відповідальність первісного кредитора перед новим кредитором.
48. Дослідивши надані сторонами в цій справі докази, господарські суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що Договір позики було розірвано його сторонами 01.03.2017 (із припиненням зобов'язань сторін за ним), тобто до укладення угоди про заміну кредитора від 04.09.2017 і угоди про заміну кредитора від 22.01.2018.
49. З огляду на таке, врахувавши наведену правову позицію Великої Палати Верховного Суду, господарські суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що, оскільки зобов'язання сторін за Договором позики було припинено, первісний кредитор (ІП "Малахіт") втратив право вимоги за договором позики, а отже, подальша заміна кредитора за Договором позики не відбулася.
50. Кредитор у касаційній скарзі стверджує, що станом на момент подання Заяви він є кредитором за Договором позики (внаслідок укладення додаткових угод від 04.09.2017 і від 22.10.2018), оскільки розірвання Договору позики не припинило зобов'язання його сторін, які виникли до моменту такого розірвання. При цьому Кредитор посилається на висновок Верховного Суду від 12.10.2023 у справі №757/2873/21-ц про те, що розірвання кредитного договору з одночасним стягнення з боржника сум заборгованості за судовим рішенням не припинило відповідного зобов'язання сторони, яке виникло до моменту розірвання договору.
51. Верховний Суд відхиляє наведені доводи Кредитора та вважає нерелевантним посилання на вказаний висновок, оскільки у цій справі (на відміну від справи №757/2873/21-ц) господарські суди встановили обставини, згідно з якими сторони в пункті 3 угоди про розірвання Договору позики від 01.03.2017 домовилися про припинення зобов'язань між ними з моменту набрання чинності зазначеною угодою - 01.03.2017.
52. Оскільки відповідна домовленість сторін є окремою підставою для припинення цивільних зобов'язань згідно з положеннями частини 1 статті 604 Цивільного кодексу України, Верховний Суд вважає безпідставним посилання Кредитора на відсутність документів, що підтверджують виконання Боржником зобов'язань перед ІП "Малахіт" станом на 01.03.2017.
53. Водночас необхідно зауважити, що висновки господарських судів у цій справі щодо відсутності переходу прав за Договором позики до Кредитора у зв'язку з їх припиненням до моменту заміни кредитора не суперечить відповідним висновкам щодо застосування положень статті 514 Цивільного кодексу України, викладеним у постанові Верховного Суду від 12.10.2023 у справі №757/2873/21-ц.
54. Верховний Суд приймає до уваги аргументи Кредитора про встановлення судами обставин справи на підставі недопустимих доказів, однак вважає їх безпідставними, оскільки в касаційній скарзі не наведено конкретних підстав для висновку, що певні досліджені господарськими судами докази одержані з порушенням закону. Також Кредитор не довів, що відповідні обставини у справі за вимогами законодавства повинні бути підтверджені саме певними засобами доказування.
55. Натомість доводи Кредитора в зазначеній частині стосуються достовірності доказів, що підтверджують укладення між ІП "Малахіт" і Боржником угоди про розірвання Договору позики від 01.03.2017 (відсутності підписання її директором Боржника, підроблення цієї угоди тощо), тобто по суті зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин та спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів, встановлення інших обставин у тому контексті, який, на думку Кредитора, свідчить про наявність підстав для визнання його грошових вимог. Такі доводи підлягають відхиленню, оскільки переоцінка доказів, вирішення питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими не входять до меж розгляду справи судом касаційної інстанції, встановлених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України.
56. Щодо посилання Кредитора на те, що оригінал додаткової угоди від 01.03.2017 під час розгляду справи суду не надавався та не оглядався, Верховний Суд зауважує, що положеннями статті 92 Господарського процесуального кодексу України передбачено подання письмових доказів як в оригіналі, так і в належним чином засвідченій копії (якщо інше не передбачено цим Кодексом); якщо подано копію письмового доказу, суд може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу, зокрема, за клопотанням учасника справи.
57. Однак з матеріалів справи не вбачається, що місцевий господарський суд під час розгляду справи витребовував у Боржника чи ІП "Малахіт" оригінал додаткової угоди від 01.03.2017 (зокрема за клопотанням Кредитора у зв'язку з його сумнівами щодо відповідності оригіналу наданої копії цієї угоди), а відповідна сторона не надала оригінал вказаного доказу, що б зумовило неприйняття його до уваги. У касаційній скарзі Кредитор також не зазначає про заявлення ним такого клопотання та/або його підставного відхилення господарським судом.
58. Крім наведеного, Верховний Суд враховує, що, відхиляючи грошові вимоги Кредитора, місцевий господарський суд дійшов висновку про непідтвердження Кредитором обставин набуття ним прав за Договором позики також у зв'язку з тим, що зі змісту наданих ним доказів, зокрема копій угод про заміну кредитора, неможливо встановити момент переходу до нових кредиторів права вимоги за Договором позики (у випадку, якщо б воно було дійсно існуючим, а не припиненим), тоді як ІП "Малахіт" не передавав Договір позики іншим особам.
59. Заперечуючи проти наведеного висновку, Кредитор стверджує, що заборгованість Боржника перед Кредитором відображена в бухгалтерському обліку обох підприємств, а Боржник виконував обов'язки перед ним, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями та актом звірки.
60. При цьому Кредитор посилається на правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 10.09.2019 у справі №916/2403/18, згідно з яким акт звіряння може бути доказом на підтвердження обставин, зокрема, наявності заборгованості суб'єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті, підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звіряння розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Підписання акту звіряння, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.
61. Не заперечуючи проти наведеного правового висновку, Верховний Суд не вважає, що господарські суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права через його неврахування, адже Кредитор, звертаючись із Заявою, на підтвердження своїх грошових вимог до Боржника подав лише копії додаткових угод від 04.09.2017 і від 22.10.2018 та акт звірки взаєморозрахунків від 21.03.2023. Наявність первинних документів, які б свідчили про надання Боржнику позики та/або виконання Боржником зобов'язань у певній частині за Договором позики на користь Кредитора, зокрема перелічених в акті звірки взаєморозрахунків від 21.03.2023 платіжних доручень, господарські суди не встановили. Кредитор у касаційній скарзі також не наводить конкретних наявних у справі доказів, що підтверджують відповідні обставини, але не отримали правової оцінки господарських судів.
62. Щодо доводів Кредитора про те, що за змістом частини 2 статті 517 Цивільного кодексу України боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання є належним, Верховний Суд наголошує, що предметом розгляду в цій справі є наявність чи відсутність у Боржника невиконаних зобов'язань саме перед Кредитором. Водночас обставини як виконання, так і невиконання Боржником певних зобов'язань за Договором позики на користь ІП "Малахіт" як первісного кредитора не є підставою для визнання грошових вимог Кредитора (за відсутності доказів переходу до нього прав у відповідному зобов'язанні) у справі про банкрутство Боржника.
63. У зв'язку з наведеним посилання Кредитора на висновки Верховного Суду в постанові від 20.03.2019 у справі №635/198/17 (провадження №61-7378св18) є нерелевантним, оскільки правовідносини в наведеній справі не є подібними до правовідносин у цій справі. Також безпідставним є посилання Кредитора на висновки Верховного Суду в постанові від 09.11.2018 у справі №911/3685/17 щодо переривання строку позовної давності у зв'язку із заміною сторони у зобов'язанні, адже під час розгляду цієї справи за Заявою питання застосування позовної давності не розглядалося.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
64. Звертаючись з касаційною скаргою, Кредитор не довів неправильного застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права до встановлених під час розгляду справи обставин як необхідної передумови для скасування оскаржуваних судових рішень.
65. Зважаючи на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги та залишення без змін оскаржуваних ухвал і постанови.
Розподіл судових витрат
66. Понесені скаржником у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції судові витрати покладаються на скаржника, оскільки касаційна скарга залишається без задоволення.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Есве Девелопмент" залишити без задоволення.
2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 06.12.2023, ухвалу Господарського суду Харківської області від 04.08.2023 (попереднє засідання) в оскаржуваній частині та ухвалу Господарського суду Харківської області від 04.08.2023 про відхилення кредиторських вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Есве Девелопмент" у справі №922/683/23 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. Картере
Судді В. Білоус
В. Пєсков