№ 314/2925/23
1-кп/336/452/2024
11 березня 2024 року Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
при секретарі ОСОБА_2 ,
з участю прокурора ОСОБА_3 ,
потерпілого ОСОБА_4 ,
представника потерпілого - адвоката ОСОБА_5 ,
обвинуваченого ОСОБА_6 ,
захисника - адвоката ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження відносно ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Запоріжжя, громадянина України, з середньою освітою, неодруженого, непрацевлаштованого, що зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_2 , несудимого,
- обвинуваченого за ч. 1 ст. 121 КК України,
Обвинувачений вчинив кримінально каране діяння проти здоров'я особи за таких обставин.
В проміжок часу між 21 годиною 12 хвилинами та 21 годиною 40 хвилинами 3 лютого 2023 року ОСОБА_6 , перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, під час конфлікту із потерпілим ОСОБА_4 , який виник і розвивався в ході спільного вживання алкоголю в кафе « ІНФОРМАЦІЯ_2 » в будинку АДРЕСА_3 , біля входу в означений заклад навмисно застосував до потерпілого насильство, що виразилося в нанесенні двох ударів ножом в область грудної клітини потерпілого, що спричинили потерпілому тілесні ушкодження у виді одиночного проникаючого поранення грудної клітини ліворуч з шкірною раною в проекції п'ятого міжребір'я по передньо-пахвовій лінії з ушкодженням третього сегменту верхньої частки лівої легені з розвитком лівобічного гемотораксу. Означені ушкодження кваліфіковані як тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент їх заподіяння.
Окрім описаних ушкоджень потерпілий зазнав одиночного колото-різаного поранення лівої поперекової ділянки з шкірною раною на рівні нижнього краю Х ребра зліва по задній пахвинній лінії з рановим каналом, який направлений згори донизу через м'язи поперекової ділянки донизу і сліпо закінчується на рівні Ш-П поперекових хребців по лівій паравертебральній лінії, що кваліфікується як легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я.
Допитаний в судовому засіданні обвинувачений винуватість у вчиненні описаних дій визнав частково і заявив, що описане ушкодження потерпілому спричинив за вказаних в обвинуваченні обставин, діючи з перевищенням меж необхідної оборони.
Щодо події інкримінованого йому діяння дав такі показання.
В день, до якого відноситься подія злочину, він, закінчивши роботу в суб'єкті господарювання, в якому працював вантажником, близько 16-00 години купив пива та направився до кафе «Візаві» по АДРЕСА_3 , де зустрівся з другом на ім'я ОСОБА_8 , який і запросив до їх товариства потерпілого, коли той зайшов в кафе, як свого знайомого. Окрім обвинуваченого, ОСОБА_9 та потерпілого, за столиком був ОСОБА_10 . Члени компанії пригощали один одного спиртним, розмовляли. По мірі сп'яніння між співбесідниками стали виникати непорозуміння з певних питань, що обговорювалися. Означені суперечки перетворилися на лайку, втомившись від якої та бажаючи пересадити потерпілого за інший столик, обвинувачений не отримав бажаного результату, тому вирішив піти з кафе. На виконання свого наміру підвівся з місця та пішов до виходу. На вулиці отримав удар або поштовх в спину від потерпілого, який, як виявилось, пішов за ним вслід. Означений поштовх зумовив падіння обвинуваченого на одно коліно, а потерпілий в той же час почав душити обвинуваченого, при цьому вони знаходились обличчям один до одного. Обвинувачений мав при собі розкладний ніж, який носив з собою для самозахисту, і застосував його в даному випадку, нанісши потерпілому два удари цим знаряддям снизу догори, знаходячись впритул до потерпілого, який душив його. Після того, як він визволився від потерпілого, пішов додому, залишивши потерпілого на місці сутички. Після нетривалого перебування вдома відправився прогулятися на вулицю з собакою та знову прийшов до кафе, де його зустріли співтовариші, які нічого не розказували йому про долю ОСОБА_4 . Коли він остаточно прийшов додому, там його вже чекали співробітники поліції.
Заяви, що повністю усвідомлює жахливість ситуації, беззаперечно засуджує себе за вчинені дії, щиро жалкує про те, що сталося. Він згодом випадково бачився з потерпілим, хотів примиритися та вибачитися, проте потерпілий не прийняв його вибачень.
У вчинених діях розкаюється.
Фактичні обставини справи встановлені судом на підставі сукупності таких даних, безпосередньо досліджених в судовому засіданні.
Допитаний судом потерпілий ОСОБА_4 показав, що ввечері того дня, до якого відноситься подія кримінально караного діяння, він повернувся з роботи, купивши по дорозі півтора літри пива та пляшку горілки об'ємом 250 грамів. Спиртне випив вдома та вирішивши, що треба додати алкоголю, направився до кафе «Візаві», де опинився в товаристві обвинуваченого та інших осіб і продовжив вживання спиртного: як пива, так і горілки. За столом під час спільного розпиття спиртного між ним та ОСОБА_6 виник конфлікт, змісту якого він не пам'ятає, як не пам'ятає і подій, що відбувалися на вулиці. Вважає, що з кафе вийшов першим, а за ним - ОСОБА_6 . Не пам'ятає, як доставився додому. До тями прийшов у відділенні інтенсивної терапії в лікарні.
За показаннями свідка ОСОБА_11 , ввечері того дня, коли ОСОБА_4 були спричинені тілесні ушкодження, він заглянув до кафе «Візаві», щоб подивитися телевізор, оскільки в той час в їх районі часто припиняли електропостачання. Він купив для себе пива та дивився музичні кліпи. За сусіднім столом сиділи його знайомі ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та потерпілий, які запросили його до себе за столик. Коли він приєднався до цієї компанії, між обвинуваченим та потерпілим вже виник конфлікт, вони про щось сперечалися, а ОСОБА_14 вимагав від потерпілого пред'явлення документа, що посвідчує особу, та сам продемонстрував йому свій паспорт. Протягом відпочинку в закладі сторони конфлікту відлучались з приміщення кафе, щоб покурити, та повертались разом. Потім ОСОБА_15 сказав, що піде додому, а ОСОБА_14 також повідомив, що буде залишати кафе. Вони видалились одночасно, вичерпавши до цього свій конфлікт. Хвилин за сорок ОСОБА_14 повернувся та повідомив, що с кимось подрався. Свідок незабаром видалився, так як йому треба було їхати на роботу в нічну зміну.
Про обставини перебування обвинуваченого і потерпілого в кафе в одній компанії розказала суду свідок ОСОБА_16 , яка пояснила, що є власницею вказаного закладу. В день, коли відбувався конфлікт між сторонами, вона знаходилась в кафе. Обвинувачений вже знаходився в приміщенні, коли прийшов потерпілий, який купив собі пива та приєднався до товариства, в якому знаходився обвинувачений. Згодом потерпілий та обвинувачений виходили на вулицю разом та повертались разом. Востаннє першим виходив ОСОБА_6 , а за ним нетвердою ходою слідував ОСОБА_17 .
З протоколу огляду місця події, який проводився з 13 години 13 хвилин до 13 години 18 хвилин 4 лютого 2023 року, та фототаблиць до нього слідує, що місцем огляду є ділянка місцевості біля будинку АДРЕСА_4 та кафе «Візаві», вхід до приміщення якого здійснюється через металеві двері, що на час огляду зачинені (а. с. 64-76).
За змістом протоколу огляду диску для лазерних систем зчитування формату CD-R, що містить три відеозаписи з камери відеоспостереження в приміщенні кафе «Візаві», який проводився з 10 години 10 хвилин до 10 години 25 хвилин 29 березня 2023 року з участю потерпілого ОСОБА_4 , перегляд першого з відеозаписів відтворює перебування в приміщенні кафе за одним столом о 20 годині 58 хвилин 3 лютого 2023 року чотирьох осіб чоловічої статі, які вживають спиртні напої та спілкуються, серед яких, за поясненнями потерпілого, з лівого боку стола знаходиться він сам; перегляд другого відеосюжету відтворює перебування тих самих осіб за столом та підведення потерпілого і чоловіка, що вдягнений в куртку темного кольору, без головного убору, з-за столу та їх вихід з приміщення кафе о 21 годині 11 хвилин 3 лютого 2023 року; перегляд третього відеозапису відтворює перебування в кафе двох чоловіків, що залишилися в приміщенні, та повернення в кафе о 21 годині 40 хвилин 3 лютого 2023 року чоловіка, вдягненого в темну куртку, який видалився разом з потерпілим (а. с. 77-78).
Факт перебування потерпілого ОСОБА_4 в стаціонарі медичного закладу з 23 години 06 хвилин 3 лютого 2023 року до 22 лютого 2023 року з діагнозом: проникаюче колото-різане поранення грудної клітини зліва, поранення верхньої частки лівої легені, лівобічний травматичний гемоторакс, різана рана поперекової ділянки, підтверджується змістом виписки № 2112 з медичної карти стаціонарного хворого комунального некомерційного підприємства «Міська лікарня екстреної та швидкої медичної допомоги» Запорізької міської ради та довідкою вказаної медичної установи (а. с. 83-84).
Протокол від 04.02.2023 року огляду предметів одягу потерпілого, а саме: куртки зимової червоно-сірого кольору, футболки бежевого кольору, брюк спортивних чорного кольору, трусів чорного кольору, на яких є плями речовини бурого кольору, підтверджує наявність на тілі потерпілого ран з зовнішною кровотечою в день, до якого відноситься подія злочину (а. с. 87-88).
За змістом протоколу огляду диску для лазерних систем зчитування формату CD-R, що містить три відеозаписи з камери відеоспостереження в приміщенні кафе «Візаві», який проводився з 09 години 10 хвилин до 09 години 35 хвилин 5 лютого 2023 року з участю потерпілого ОСОБА_4 , в приміщенні кафе «Візаві» за одним столом о 20 годині 58 хвилин 3 лютого 2023 року знаходяться чотири особи чоловічої статі, які вживають спиртні напої та спілкуються, два з яких о 21 годині 11 хвилин 3 лютого 2023 року підводяться з за столу і залишають приміщення кафе, а о 21 годині 40 хвилин 3 лютого 2023 року в кафе повертається один з них, що вдягнений в темну куртку (а. с. 90- 93).
Відтворення відеозаписів, наявних на CD-R диску, що є додатком до вказаного протоколу підтверджує перебування компанії з чотирьох чоловіків, серед яких є потерпілий та обвинувачений, в кафе «Візаві» в проміжок часу з 20 години 58 хвилин до 21 години 11 хвилин 2023 року, коли компанію, а також приміщення кафе залишили потерпілий і обвинувачений, а також повернення обвинуваченого до кафе о 21 годині 40 хвилин 3 лютого 2023 року (а. с. 94).
Факт спільного з потерпілим дозвілля в кафе «Візаві» ввечері 3 лютого 2023 року підтвердив свідок ОСОБА_11 , який в особі на фото з порядковим номером два, що містить зображення ОСОБА_4 , впізнає чоловіка, з яким він вживав спиртні напої в кафе « ІНФОРМАЦІЯ_2 » 3 лютого 2023 року, як свідчить зміст протоколу пред'явлення особи для впізнання за фотознімками (а. с. 95).
Під час огляду змісту диску для лазерних систем зчитування формату CD-R з відеозаписами з камер відеоспостереження в кафе «Візаві» з участю свідка ОСОБА_11 останній по мірі відтворення відеозаписів підтвердив факт спільного відпочинку з ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , ОСОБА_18 ввечері 3 лютого 2023 року в кафе «Візаві», впродовж якого (відпочинку) з кафе одночасно відлучились ОСОБА_6 з потерпілим, а повернувся один ОСОБА_6 (а. с. 98-99).
Такі самі пояснення до відеозапису про осіб, що зібрались за одним столом в кафе « ІНФОРМАЦІЯ_2 », та про тих, хто залишав кафе, а хто повертався, надав підозрюваний під час відтворення відеозаписів на диску, наданому адміністрацією кафе «Візаві», під час їх перегляду, що відбувався з його участю 30 березня 2023 року (а. с. 126-127).
За змістом протоколу пред'явлення особи для впізнання за фотознімками, що проводилось з 15 години 30 хвилин до 15 години 40 хвилин 30 березня 2023 року, обвинувачений в особі на фото № 1, на якому наявне зображення потерпілого ОСОБА_4 , впізнає чоловіка, з яким він вживав спиртне в кафе « ІНФОРМАЦІЯ_2 » 3 лютого 2023 року та якому спричинив тілесні ушкодження (128-130).
Як слідує з протоколу пред'явлення особи для впізнання за фотознімками, що проводилось з 11-00 години до 11 години 10 хвилин 30 березня 2023 року, в особі на фото з порядковим номером 4, яке містить зображення ОСОБА_6 , потерпілий ОСОБА_4 впізнає особу, з якою 3 лютого 2023 року він вживав спиртні напої в кафе «Візаві» (а. с. 80).
За висновком судової медичної експертизи № 279-п від 06.03.2023 року одиночне проникаюче колото-різане поранення грудної клітки ліворуч з шкірною раною в проекції п'ятого міжребір'я по передньо-пахвинній лінії з ушкодженням третього сегменту верхньої частки лівої легені, розвитком лівобічного гемотораксу (скупчення крові в плевральній порожнині об'ємом приблизно 1500 мл) у потерпілого ОСОБА_4 кваліфікується як тяжке тілесне ушкодження за ознакою небезпеки для життя.
Окрім вказаної рани, експертиза виявила у ОСОБА_4 ушкодження, яке має ознаки легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я, а саме: одиночне колото-різане поранення лівої поперекової ділянки з шкірною раною на рівні нижнього краю Х ребра зліва по задній пахвинній лінії з рановим каналом, що направлений згори донизу, через м'язи поперекової ділянки донизу і сліпо закінчується на рівні І-П поперекових хребців по лівій паравертебральній лінії довжиною до 10 см.
Давність утворення описаних тілесних ушкоджень, які спричинені в короткий проміжок часу , не суперечить строку, вказаному в матеріалах справи (а. с. 131-132).
Під час проведення слідчого експерименту з участю підозрюваного, що відбувався 9 лютого 2023 року, процедура проведення якого відтворена в суді шляхом перегляду відеозапису цієї процесуальної дії, ОСОБА_6 давав показання, аналогічні тим, що прозвучали в суді, розповівши на місці пригоди про обставини спричинення ним тілесних ушкоджень потерпілому та про його подальші дії в день, до якого відноситься подія злочину (а. с. 119-125).
Висновок комісійної судової медичної експертизи № 373/к від 28.03.2023 року констатує, що механізм спричинення тілесних ушкоджень потерпілому, зазначений обвинуваченим під час проведення слідчого експерименту, відповідає фактичному механізму утворення цих тілесних ушкоджень (а. с. 146-152).
Про обставини повернення додому потерпілого ОСОБА_4 близько 21 години 45 хвилин 3 лютого 2023 року показала суду його донька ОСОБА_19 , яка розповіла, що після повернення потерпілого з роботи 3 лютого 2023 року вдома він випив пляшку пива та пляшку горілки і направився до кафе за новою порцією спиртного. Після відвідування закладу він голосно стукав в двері квартири та тримався за лівий бік, який був закривавленим, а члени родини виявили на курточці дві дірки, просякненні кров'ю. Батько був нетверезим та про походження ран не зміг нічого розказати. Свідок викликала машину «Швидкої допомоги», а вже під час перебування батька в стаціонарі медичного закладу дізналася, як він отримав поранення.
Показання обвинуваченого про те, що він отримав поштовх в спину від потерпілого, від якого перечепився через бордюр та впав на коліно, підтверджує висновок судової медичної експертизи № 193-п від 28.02.2023 року про те, що садно в області лівого колінного суглобу у ОСОБА_6 кваліфікується як легке тілесне ушкодження, утворилося від тупого (тупих) предметів в строк, що не протирічить тому, який вказаний обвинуваченим (а. с. 134-135).
Висновок судової цитологічної експертизи № 632 від 08.03.2023 року підтверджує походження крові на предметах одягу потерпілого від нього самого та виключає її походження від обвинуваченого, що об'єктивно підтверджує фактичні обставини справи (а. с. 142-145).
Вилучений у обвинуваченого під час його затримання розкладний ніж з металу сірого кольору визнаний речовим доказом та переданий на зберігання до камери зберігання речових доказів відділення поліції № 3 Запорізького районного управління ГУНП в Запорізькій області на підставі постанови слідчого від 04.02.2023 року (а. с. 112).
За висновками призначеної для з'ясування питання, чи відноситься вилучений ніж до видів холодної зброї, експертизи, наданий на дослідження ніж не відноситься до холодної зброї, а є різновидом ножів господарсько-побутового значення, а саме: кухонним ножом (а. с. 122-125).
В силу п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України у разі визнання особи винуватою у мотивувальній частині вироку зазначаються формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення; докази на підтвердження встановлених судом обставин.
Обставини, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, зазначені в статті 91 КПК України, встановлюються на підставі безпосередньо досліджених судом фактичних даних (доказів).
Перелічені судом докази підтверджують фактичні обставини, що утворюють зміст обвинувачення, визнаного судом доведеним.
Вказані фактичні дані послідовні, не містять протиріч та не викликають сумнівів щодо їх достовірності, логічно поєднуються одне з одним, об'єктивно відтворюють події злочину.
Сукупність наведених судом фактичних даних, які належні до цього провадження, достовірні, добуті у встановленому законом порядку, тому є допустимими, відтворюють обставини, що підлягають доказуванню в цьому провадженні, і можуть бути використані для визнання обвинувачення доведеним.
Дійшовши висновку, що винні дії обвинуваченого ОСОБА_6 утворюють диспозицію частини статті Закону про кримінальну відповідальність, а сукупність зазначених фактичних даних може бути використана судом при прийнятті процесуального рішення на користь обвинувачення, суд виходить з висловленого висновку про достатність та взаємозв'язок досліджених доказів, оцінку яких навів.
До процесуальних джерел доказів в силу ст. 84 КПК України відносяться і показання обвинуваченої, тому суд вважає за необхідне оцінити їх у відповідності до ст. 94 КПК України у співставленні з іншими фактичними даними, посилання на які зробив.
Заяви обвинуваченого про відсутність умислу на спричинення потерпілому тяжкого тілесного ушкодження та перебування в стані необхідної оборони, зумовленої винною протиправною поведінкою ОСОБА_4 , межі якої перевищив обвинувачений, що означає наявність в кримінальному провадженні обставин, які зменшують суспільну небезпеку вчинених ОСОБА_6 дій, суд знаходить неспроможними, виходячи з такого.
Статтею 36 КК України внормовано поняття необхідної оборони, якою визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.
Аналогічні роз'яснення містяться в пункті 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 26.04.2002 року «Про судову практику у справах про необхідну оборону».
З наведеного положення закону про кримінальну відповідальність та роз'яснення Постанови Пленуму Верховного Суду України випливає, що для кваліфікації стану необхідної оборони є необхідною констатація таких передумов, як: наявність ознак суспільно небезпечного посягання в діях потерпілого (1), мета захисту особи, яка захищається, або іншої особи від вказаного посягання, тобто реальне існування небезпеки для охоронюваних законом прав та інтересів (2), заподіяння шкоди, тому, хто посягає (3), необхідність шкоди і її достатність в кожному конкретному випадку для негайного відвернення чи припинення посягання (4), недопущення перевищення меж необхідної оборони (5).
Тобто до критеріїв визначення правомірності необхідної оборони належать: наявність суспільно небезпечного посягання, його дійсність та об'єктивна реальність, межі захисних дій, які б не перевищували меж необхідності, а шкода особі, яка здійснює посягання, не перевищувала б ту, яка для цього необхідна.
Верховний Суд України неодноразово висловлював позицію щодо правозастосування ст. 36 КК (справи № 5-31кс14, № 5-34кс14, № 5-125кс15). У цих справах Верховний Суд України зазначав, що сутність необхідної оборони полягає у правомірному заподіянні шкоди особі, яка здійснює суспільно небезпечне посягання, особою, яка реалізує своє право на захист інтересів, що охороняються законом. Визначальним для поняття необхідної оборони є правомірність захисту і протиправність посягання.
Протиправність у кримінально-правовому розумінні є однією з ознак злочину поряд із суспільною небезпечністю, караністю, винністю і суб'єктом. Протиправність розуміється як юридичне втілення суспільної небезпечності, тобто вчинення діяння, що передбачене як злочин однією зі статей Особливої частини КК.
Виходячи з викладеного збіг обставин, в яких опинилася особа, що перебуває в стані необхідної оборони, призваний усунути злочинність скоєного потерпілим, чиї дії повинні характеризуватися кримінально караним характером.
У п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 26 квітня 2002 року «Про судову практику у справах про необхідну оборону» роз'яснено, що оскільки відповідно до ст. 11 КК злочином є суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), не утворюють стану необхідної оборони дії, спрямовані на припинення правопорушення та заподіяння шкоди, яке хоча формально й містить ознаки злочину, але через малозначність не становить суспільної небезпеки. Тобто, стан необхідної оборони утворює лише таке посягання, яке досягає ступеня суспільної небезпечності, притаманної саме злочину.
Суспільно небезпечне посягання породжує право на необхідну оборону незалежно від того, чи вчинене воно навмисно або з необережності чи навіть без вини. Достатньо, щоб таке посягання за своїми об'єктивними ознаками спричинило істотну шкоду або створювало безпосередньо загрозу спричинення такої шкоди правоохоронюваним інтересам.
Верховним Судом України у постанові від 27 листопада 2014 року у кримінальній справі № 5-34кс14 висловлена правова позиція, за змістом якої стан необхідної оборони виникає не лише в момент вчинення суспільно небезпечного посягання, а й у разі створення реальної загрози заподіяння шкоди. При з'ясуванні наявності такої загрози необхідно враховувати поведінку нападника, зокрема, спрямованість умислу, інтенсивність і характер його дій, що дають особі, яка захищається, підстави сприймати загрозу як реальну.
Під протиправністю дій потерпілого напередодні завдання йому шкоди ОСОБА_6 розуміє поштовх в спину, що застосував до нього потерпілий, який (поштовх) потяг його падіння, та дії потерпілого зі здавлювання горла обвинуваченого («потерпілий душив мене»).
Вирішуючи питання про наявність в обстановці спричинення шкоди потерпілому ознак стану необхідної оборони для обвинуваченого, суд виходить з такого.
Як встановлено судом, потерпілий зазнав тяжкого тілесного ушкодження, що є небезпечним для життя в момент спричинення, під час конфлікту з обвинуваченим, який виник і розвивався в громадському місці, яким є приміщення кафе, а вичерпався з настанням суспільно небезпечних наслідків на вулиці, тобто у відкритому просторі.
Вказаний конфлікт розвивався в звичних для кожної із сторін умовах, тобто в умовах перебування в місці, яке кожен з учасників конфлікту відвідував не вперше.
Означене свідчить на користь можливості залишення місця пригоди без застосування зайвих зусиль.
Окрім того, на користь висновку про відсутність для обвинуваченого стану необхідної оборони, а також можливість для обвинуваченого уникнути застосування тяжкого насильства проти здоров'я особи свідчить перебування потерпілого в стані сильного алкогольного сп'яніння, підтвердженням чого є, окрім інших джерел доказів (інформація з медичного закладу, куди у вечір події був госпіталізований ОСОБА_4 , показання обвинуваченого та свідків), його власні зауваження про те, що через стан сп'яніння він не пам'ятає подій, які відбувалися після його виходу з кафе, аж до того, як він прийшов до тями у відділенні інтенсивної терапії.
Стан алкогольного сп'яніння, а також худорлявість потерпілого, чиї вага та зріст є набагато меншими, ніж відповідні антропометричні характеристики обвинуваченого, сприяли можливості відштовхнути потерпілого, який з огляду на згаданий стан сп'яніння, вочевидь не мав можливості переслідувати обвинуваченого.
На користь вказаних висновків про відсутність жодної загрози для благополуччя обвинуваченого з боку потерпілого свідчить ї їх значна різниця у віці, за яких потерпілий є старшим за обвинуваченого на дванадцять років, а це означає, що його фізичні можливості характеризуються меншими ресурсами.
Під час судового розгляду судом досліджений висновок експерта № 193-п від 28.02.2023 року про наявність у ОСОБА_6 тілесних ушкоджень у вигляді садна в області лівого колінного суглобу, яке кваліфікується як легке тілесне ушкодження, що утворилося від дії тупих предметів і давність утворення якого не суперечить строку, що вказаний обвинуваченим, який суд оцінює як документальне підтвердження показань ОСОБА_6 про застосований до нього потерпілим поштовху в спину, за яким послідкувало падіння обвинуваченого, проте вважає, що вказані обставини не свідчать на користь виникнення у ОСОБА_6 стану необхідної оборони, оскільки не може констатувати ознак цього стану; за вказаної обстановки обвинувачений не міг сприймати дії потерпілого, як такі, що наповнені реальним існуванням небезпеки для його благополуччя, а сприймав як вияв неприязного ставлення до нього з боку потерпілого.
Тілесних ушкоджень, які могли б загрожувати життю ОСОБА_6 , в тому числі в області шиї, яку, за показаннями ОСОБА_6 , здавлював потерпілий, в обвинуваченого виявлено не було, а встановлені у нього висновком експерта легкі тілесні ушкодження у разі викриття особи, яка спричинила такі ушкодження, підпадають під ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ст.125 КК України, проте дії цієї особи не можна вважати такими, від яких єдиним порятунком є заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, небезпечного для життя.
Відсутність підстав для сприйняття обстановки такою, що наповнена для ОСОБА_6 небезпекою, підтверджує відсутність однієї з передумов для кваліфікації стану особи як стану необхідної оборони, а вказані обставини свідчать про те, що з'ясування взаємовідносин під час сварки з застосуванням притаманних такій ситуації знарядь захисту (лайка, лихослів'я, можливе спричинення ударів) не створювало для ОСОБА_6 обстановки необхідної оборони та не давало підстав для відвернення посягання із використанням ножа.
Встановлені судом фактичні обставини справи свідчать про те, що дії потерпілого за своїми об'єктивними ознаками не могли створити реальну та безпосередню невідворотну загрозу заподіяння шкоди для ОСОБА_6 , які б у зв'язку з цим викликали невідкладну необхідність у заподіянні тілесних ушкоджень ОСОБА_4 , тому вважати, що обвинувачений, завдаючи потерпілому ударів ножом, перебував у стані необхідної оборони та перевищив її межі, про що йдеться у доводах ОСОБА_6 , немає підстав.
Як зазначено в постанові Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у справі № 154/215/19, у разі, коли визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду потерпілому (розправитися), такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оброни, вони набувають протиправного характеру і мають розцінюватись на загальних підставах.
Вказані умовиводи враховує суд стосовно фактичних обставин справи, встановлених судом, дійшовши переконання, що навмисні дії зі спричинення смертельного поранення знаряддям, що характеризується колюче-ріжучими властивостями, тому є джерелом підвищеної небезпеки, чий удар був спрямований в життєво важливий орган людини, а отримане поранення є тяжким за ознакою небезпеки для життя в момент спричинення, жодним чином не були підпорядковані меті захисту від суспільно небезпечного посягання, а є виявом бажання спричинити шкоду потерпілому (розправитися з ним).
Про відсутність сприйняття ситуації, в якій розвивався конфлікт, як такої, що містить в собі загрозу для обвинуваченого, свідчить і стан його сп'яніння в момент вчинення кримінально караних дій, документально підтверджених відомостей про глибину якого хоча й не надано стороною обвинувачення, але про який свідчать досліджені судом фактичні дані, зокрема, показання самого обвинуваченого, потерпілого, свідків.
На стані сп'яніння обвинуваченого суд зауважує тому, що зазвичай цьому стану, як випливає з медичних досліджень, притаманні відчуття психічного і фізичного комфорту, уповільнення асоціативного процесу, переоцінка власних можливостей, з'явлення образ, докорів на адресу оточення.
Таким чином, оцінюючи заяви обвинуваченого про наявність обставин, що виключають або пом'якшують кримінальну протиправність за його діяння, суд доходить висновку, що вони спростовуються наведеними судом фактичними даними, сукупність яких підтверджує ґрунтовність обвинувачення.
Показання обвинуваченого в цій частині суд оцінює як вияв позиції захисту від пред'явленого обвинувачення, яка застосовується особами, підданими кримінальному переслідуванню, що не є суб'єктами відповідальності за неправдиві свідчення, на власний розсуд.
Разом з тим показання обвинуваченого про застосування ним насильства щодо потерпілого у вигляді двох ударів ножом, внаслідок одного з яких ОСОБА_4 спричинено тяжке тілесне ушкодження, за яких він надає своїм діям зміст, що не містить кримінальної складової, або ці дії, на його думку, характеризуються значно нижчим ступенем суспільної небезпеки, узгоджуються з іншими процесуальними джерелами та у сукупності з ними підтверджують факт вчинення протиправного ушкодження здоров'я людини, тому враховуючи взаємозв'язок показань обвинуваченого в цій частині з іншими фактичними даними, суд вважає за можливе використати їх на користь обвинувачення, визнаного судом доведеним.
Принцип презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, які є однією з засад кримінального судочинства, внормований статтею 17 КПК України, відповідно до якої ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.
Зміст принципу «поза розумним сумнівом» сформульований у пункті 43 рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) від 14 лютого 2008 року у справі «Кобець проти України», з якого випливає, що доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом. Розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення.
Встановивши обставини справи на підставі наданих суду фактичних даних, суд знаходить сукупність цих даних, які є допустимими, належними та достовірними, достатньою для прийняття процесуального рішення на користь обвинувачення, яке поза розумним сумнівом доведене в цьому провадженні.
Таким чином, з'ясувавши обставини справи і перевіривши їх доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими у відповідності до вимог закону, суд кваліфікує дії ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 121 КК України як умисне тяжке тілесне ушкодження, тобто умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння.
При призначенні покарання суд у відповідності до ст. 65 КК України виходить із ступеня тяжкості вчиненого діяння, особи винного, обставин, що пом'якшують та обтяжують його покарання, бере до уваги думку потерпілого про вид та розмір покарання.
Як випливає із змісту ч. 2 ст. 65 КК України, особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів, а згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого.
За змістом роз'яснення п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» суди при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержувати вимог ст. 65 КК стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.
Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
З наведених положень закону про кримінальну відповідальність і роз'яснень постанови Пленуму Верховного Суду України випливає, що в усякому випадку призначення покарання суди повинні враховувати перелічені в законі обставини і керуватись лише загальними засадами призначення покарання (ст. 65 КК), призначаючи покарання конкретній особі за конкретне кримінальне правопорушення, максимально індивідуалізуючи покарання.
З урахуванням наведених положень законодавства при призначенні покарання суд враховує, що ОСОБА_6 скоїв тяжкий злочин, об'єктом якого є охоронювана Основним Законом України найвища соціальна цінність - здоров'я людини.
Разом з тим бере до уваги суд і щире каяття обвинуваченого, сприяння суду у правильному встановленні фактичних обставин справи, добровільне часткове відшкодування заподіяної шкоди.
Перелічені обставини суд визнає такими, що пом'якшують покарання обвинуваченого, і не вбачає обставин, що обтяжують його покарання.
Суд в силу ст. 65 КК України враховує і задовільні дані про особу обвинуваченого, який має постійне місце проживання; роботу, хоча й у відсутність офіційного працевлаштування; не має судимостей; відсутність захворювань, що становлять небезпеку для оточення; його зрілий вік, що свідчить на користь здатності переоцінити зміст своєї згубної поведінки та повернутися до справжніх духовних і соціальних цінностей та в цілому вказує на достатньо високий рівень його соціалізації.
Сукупність згаданих судом пом'якшуючих обставин, відсутність обтяжуючих обставин та наведені позитивні дані про обвинуваченого дають суду підстави для призначення покарання у вигляді позбавлення волі в мінімальному розмірі, передбаченому санкцією частини статті обвинувачення, а також для звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Суд вважає, що вказані вид та розмір покарання, а також застосування інституту звільнення від його відбування не зашкодять реалізації загальних цілей покарання, якими, як зазначено, є не лише кара, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів.
Цивільний позов в кримінальному провадженні розв'язаний шляхом отримання пояснень цивільного позивача і його представника, а також цивільного відповідача та його представника.
Потерпілим заявлено цивільний позов, ціну якого утворюють вимоги про відшкодування майнової та моральної шкоди.
Позивач просить стягнути з цивільного відповідача у відшкодування майнової шкоди вартість витрачених на лікування грошових коштів, які становлять суму в 9093 грн., у відшкодування моральної шкоди 150000 грн., а також видатки з отримання професійної правничої допомоги адвоката в сумі 5500 грн.
Моральну шкоду позивач пояснює глибокими емоційними стражданнями, яких потерпілий зазнав у зв'язку з ушкодженням здоров'я, яке за обставин його спричинення могло потягти значно тяжчі наслідки, усвідомлення чого поглиблює емоційні переживання потерпілого; тривалим відновленням звичного способу життя, переживаннями за ушкодження, які до теперішнього часу відображаються на здатності якісно організовувати свою життєдіяльність, зокрема: носити важкі речі, повною мірою володіти руками. Нездатність виконувати повною мірою усі функції верхньої кінцівки відображається на можливості якісно здійснювати професійну діяльність, яка полягає в керуванні транспортними засобами. Отримане ним ушкодження не лише позбавило його роботи у зв'язку з тим, що його роботодавець, з яким потерпілого не пов'язують взаємовідносини офіційного працевлаштування, не мав можливості очікувати відновлення здоров'я потерпілого та припинив з ним фактичні трудові стосунки, а й з описаних причин перешкоджає йому в пошуку роботи і в теперішній час. Вагомою складовою моральних страждань є переживання з приводу неможливості налагодити гідну життєдіяльність для себе та членів своєї сім'ї, до складу якої входять дружина, донька, чоловік доньки та онука, що проживають разом з ним, тому це накладає на нього додаткову відповідальність за добробут та благополуччя родини.
В судовому засіданні позивач та його представник підтримали вимоги позову, просять про його задоволення в частині моральної шкоди.
Через повне відшкодування майнової шкоди позивач і представник просять залишити відповідні вимоги без розгляду.
Відповідач позов визнав частково, пояснивши, що добровільно повністю відшкодував майнову шкоду та пропонував потерпілому передати останньому суму в 65 000 грн. у відшкодування матеріальної та моральної шкоди разом. Проте позивач прийняв лише гроші на відшкодування майнової шкоди. Що стосується вимог про відшкодування моральної шкоди, визнаючи їх ґрунтовність, ОСОБА_6 вважає, що заявлений потерпілим розмір позовних вимог є неспіврозмірним з глибиною емоційних страждань, зв'язок яких з втратою роботи та порушенням звичного способу життя не доведений позивачем. Пояснив, що сума в 50 000 грн., яку він визнає, здатна компенсувати психологічні страждання, отримані ОСОБА_4 за вказаних обставин.
Представник відповідача підтримав доводи свого довірителя. Просить про задоволення позову в сумі 50 000 грн. Що стосується вимог про покладення на ОСОБА_6 видатків зі сплати професійної правничої допомоги, вони задоволенню не підлягають, оскільки суду не надано доказів, що ОСОБА_4 фактично поніс ці витрати.
Відповідач погоджується з твердженнями свого представника про безпідставність вимог про стягнення витрат на отримання правової допомоги.
Вислухавши думку учасників провадження, дослідивши надані ними в обґрунтування як вимог, так і заперечень, фактичні дані, суд доходить висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з такого.
Розв'язання цивільного позову в кримінальному провадженні внормовано статтею 128 КПК України, відповідно до якої особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.
У відповідності до роз'яснень постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 31.03.1989 року «Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування майнової шкоди, спричиненої злочином, та стягнення безпідставно набутого майна» при розгляді цивільного позову у кримінальній справі суд може керуватися відповідними нормами цивільного та цивільного процесуального законодавства.
Керуючись наведеними у згаданій постанові роз'ясненнями, при розв'язанні позову суд виходить з такого.
Загальні підстави відшкодування майнової шкоди встановлені статтею 1166 ЦК України, відповідно до якої шкода підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка його спричинила, за умови, що дії останньої були протиправними, між ними та спричиненою шкодою є причинний зв'язок та наявна вина вказаної особи.
Вирішуючи вимоги про відшкодування майнової шкоди, суд вбачає всі підстави для залишення їх без розгляду на підставі заяви цивільного позивача.
Підстави відповідальності за завдану моральну шкоду внормовані статтею 1167 ЦК України, за змістом якої моральна шкода завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовуються особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Вирішуючи вимоги про стягнення моральної шкоди, що підлягає відшкодуванню, суд, знаходить ґрунтовними ці вимоги, оскільки вони зумовлені глибокими емоційними переживаннями з приводу протиправного заподіяння шкоди здоров'ю, яке відобразилось на здатності потерпілого якісно здійснювати професійні обов'язки, з приводу зміни звичного способу життя, тривалого відновлення здоров'я.
При вирішенні питання про розмір шкоди, яку належить стягнути, суд виходить з положень ст. 23 ЦК України, згідно із якою розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до роз'яснень п. 16 постанови № 4 Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових витрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Вирішуючи питання про розмір морального відшкодування, суд враховує глибину наведених моральних страждань потерпілого та наслідки, що настали від протиправних дій обвинуваченого.
У зв'язку з викладеним суд вважає, що сума у 70000 грн. у відшкодування моральних страждань потерпілого, які належить стягнути на його користь з обвинуваченого, є домірною глибині його психологічних страждань і такою, що ґрунтується на засадах розумності, виваженості та справедливості.
Вирішуючи вимоги про стягнення з обвинуваченого на користь потерпілого судових витрат, до яких в силу ст. 118 КПК України відносяться і витрати на правову допомогу, суд виходить з того, що статтею 124 КПК України, якою врегульовано розподіл процесуальних витрат, встановлено, у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь потерпілого всі здійснені ним документально підтверджені витрати.
З наведеного положення кримінального процесуального закону випливає, що відшкодуванню підлягають лише документально підтверджені витрати.
Між тим, висуваючи означену вимогу, потерпілий всупереч засад змагальності кримінально та цивільного судочинства, положення якого застосовує суд при розв'язанні цивільного позову в кримінальному провадженні, не надав жодних доказів того, що він фактично поніс вказані витрати, оскільки не надав жодної квитанції на підтвердження вказаної обставини.
Доля речових доказів підлягає вирішенню в порядку ст. 100 КПК України.
Запобіжний захід, який на стадії досудового розслідування не застосовувався, до набрання вироком законної сили, на думку суду, застосуванню не підлягає з урахуванням належної процесуальної поведінки обвинуваченого та відсутності відповідних клопотань учасників провадження.
Процесуальні витрати з проведення судової експертизи в силу ст. 124 КПК України належить покласти на обвинуваченого.
Застосовані на стадії досудового розслідування заходи забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту майна підлягають скасуванню.
Керуючись ст. ст. 373, 374 КПК України, суд
ОСОБА_6 визнати винуватим у вчиненні злочину, що передбачений ч. 1 ст. 121 КК України, та призначити покарання у вигляді п'яти років позбавлення волі.
На підставі ст. 75 КК України від відбування покарання звільнити, якщо обвинувачений протягом іспитового строку тривалістю в два роки не скоїть нового злочину і виконає покладені на нього в силу ст. 76 КК України обов'язки періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноваженому органу з питань пробації про зміну місця проживання та роботи.
Зарахувати до строку покарання час попереднього тримання обвинуваченого з 4 по 6 лютого 2023 року включно.
Запобіжний захід до набрання вироком законної сили не застосовувати.
Цивільний позов ОСОБА_4 в частині вимог про стягнення майнової шкоди за заявою потерпілого залишити без розгляду.
Цивільний позов ОСОБА_4 в частині вимог про стягнення моральної шкоди задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 70 000 грн. у відшкодування моральної шкоди.
Решту вимог про відшкодування моральної шкоди залишити без задоволення.
Речові докази - одяг обвинуваченого, а саме: сіру кофту з капюшоном, светр, спортивні брюки, чорну куртку з капюшоном, мобільний телефон обвинуваченого «Huawei» в корпусі чорного кольору, що знаходяться в камері зберігання речових доказів відділу поліції № 3 Запорізького районного управління поліції ГУНП в Запорізькій області, - повернути обвинуваченому.
Речовий доказ - розкладний ніж з металу сірого кольору, що зберігається в камері зберігання речових доказів відділу поліції № 3 Запорізького районного управління поліції ГУНП в Запорізькій області, - знищити.
Речові докази - одяг потерпілого, а саме: куртку, футболку, штани, труси, що знаходяться в камері зберігання речових доказів відділу поліції № 3 Запорізького районного управління поліції ГУНП в Запорізькій області, - знищити.
Стягнути з ОСОБА_6 у дохід держави процесуальні витрати на проведення судової експертизи в сумі 755 грн. 12 коп.
Звільнити з під арешту, накладеного ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 07.02.2023 року, сіру кофту з капюшоном, светр, спортивні брюки, чорну куртку з капюшоном, чоботи чорного кольору, мобільний телефон обвинуваченого «Huawei» в корпусі чорного кольору.
На вирок суду може бути подана апеляція до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасникам кримінального провадження, які не були присутні в судовому засідання, копію вироку буде направлено не пізніше наступного дня після його проголошення.
Суддя ОСОБА_1