нп 2/490/1467/2024 Справа № 490/316/24
Центральний районний суд м. Миколаєва
19 березня 2024 року Центральний районний суд міста Миколаєва у складі:
головуючого - судді Черенкової Н.П.,
при секретарі - Романогвої К.Т.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миколаєві цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
Позивач звернувся до Центрального районного суду м. Миколаєва з даним позовом до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором №501314127 від 21.04.2021 року у сумі 396 783,22 грн та судові витрати.
В обґрунтування своїх позовних вимог, позивач посилався на те, що 21.04.2021 року ОСОБА_1 уклав з АТ «Альфа Банк» угоду про надання споживчого кредиту №501314127. Відповідно до умов Кредитного договору Банк зобов'язувався надати Позичальнику кредит, а Позичальник зобов'язувався в порядку та на умовах, визначених Кредитним договором повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати комісію та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені Кредитним договором. Умовами Кредитного договору передбачено, що у випадку невиконання Позичальником Договору, останній зобов'язаний достроково виконати всі боргові зобов'язання перед Банком протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дня отримання від Банку інформації. Банк належним чином виконав свій обов'язок щодо надання Позичальнику кредиту. Позичальник своїх зобов'язань за Кредитним договором належним чином не виконав, внаслідок чого утворилася заборгованість за Кредитним договором, яка становить 396783,22 грн. 12 серпня 2022 року загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» затверджено рішення про зміну найменування АТ «Альфа-Банк» на АТ «Сенс Банк». Враховуючи, що відповідач кредит та відсотки за кредитом не сплачує, позивач звертається до суду з даним позовом.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.01.2024 року дану справу передано на розгляд судді Черенковій Н.П.
Ухвалою суду від 22.01.2024 року відкрито провадження у справі, призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.
18.03.2024 року від представника відповідача - адвоката Шумілової Н.І. надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач визнав позов частково, а саме в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту. Проте, з нарахованими процентами та комісією не погоджується та вказує, що оскільки позивачем надіслано відповідачу вимогу про дострокове повернення кредиту станом на 20.06.2023 року з наданням 30 календарних днів то нарахування процентів, у відповідності до ст.1048 ЦК України, не повинно було відбуватися після 20.07.2023 року. Тому, проценти у період з 21.07.2023 р. по 22.08.2023 р. в сумі 7211,13 грн. є неправомірно нараховані. Крім того, вказує, що положення кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати комісію за розрахунково-касове обслуговування є нікчемними, оскільки такі послуги повинні надаватися безоплатно. Тому сплачена відповідачем сума 9000,00 грн, які зараховані в рахунок погашення комісії підлягають зарахуванню на погашення грошових зобов'язань в порядку, визначеному ст. 534 ЦК України.
Представник позивача до судового засідання не з'явився, надав заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.
Представник відповідача - адвокат Шумілова Н.І. надала заяву про відкладення судового засідання для забезпечення використання відповідачем прав на пред'явлення зустрічного позову.
Згідно ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд наголошує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Така правова позиція викладена Верховний Судом у постанові від 24 січня 2018 року у справі №907/425/16.
Обов'язковою явка відповідача в судове засідання не визнавалась.
Крім того, відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ як джерело права Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини.
Згідно з ч. 1ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 (надалі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
В поняття "розумний строк" розгляду справи, Європейський суд з прав людини включає: складність справи; поведінку заявника; поведінку органів державної влади; важливість справи для заявника.
Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України згідно зі ст. 9 Конституції України .
Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основних свобод" від 17.07.1997 передбачено, що дана Конвенція та Протоколи до неї № 2, 4, 7, 11 є частиною національного законодавства України.
Конвенція на відміну від національного законодавства України не запроваджує чітких строків розгляду справи, проте посилання на строк міститьст. 6 Конвенції, яка постулює дефініцію розумного строку розгляду справи.
Таким чином, норми ЦПК України щодо строків розгляду справи не узгоджуються з нормами Конвенції про захист прав людини і основних свобод, яка є частиною національного законодавства і має пріоритет над національним законодавством, та із практикою Європейського суду з прав людини, яку суди мають використовувати як джерело права при вирішенні спорів.
Праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондує обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (ALIMENTARIA SANDERS S.A. V. SPAIN, №11681/85, §35, ЄСПЛ, від 07 липня 1989 року).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі "Смірнова проти України").
Аналізуючи практику Європейського суду з прав людини, можна дійти висновку, що критерії оцінки розумності строку розгляду справи/заяви має формувати суд, який розглядає справу/заяву. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, розгляду заяви, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, держави (ст. 2 ЦПК України).
Тому, суд нагадує, що це роль національних судів організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (рішення ЄСПЛ у справі "Шульга проти України").
Крім того, відповідач частково визнав позовні вимоги, а тому суд не вбачає підстав для відкладення судового засідання та вважає, що ОСОБА_1 може скористатися правом не на подання зустрічного позову в даній справі, а на звернення до суду з окремим позовом до АТ «Сенс Банк».
Відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 206 ЦПК України, позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Дослідивши письмові докази, які містяться в матеріалах справи, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до ст.ст. 1, 3 ЦК України, ст.ст. 2, 4-5, 12-13, 19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.
При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.
Частина 1 ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України).
Так, за ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Договір, в тому числі і договір кредиту, є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
Судом встановлено, що 21.04.2021 року між ОСОБА_1 та АТ «Альфа Банк» була підписана оферта на укладення угоди про надання особистого кредиту №501314127, анкета-заява про акцепт Публічної пропозиції АТ «Альфа Банк» на укладення договору про банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Альфа Банк», акцепт пропозиції про укладення угоди про надання особистого кредиту №501314127 від 21.04.2021 року, паспорт споживчого кредиту, які в сукупності становлять кредитний договір, згідно умов якого ОСОБА_1 отримав кредит.
Відповідно до оферти ОСОБА_1 запропоновано АТ «Альфа Банк» укласти з ним Угоду про обслуговування Кредитної картки та відкриття Відновлювальної кредитної лінії №501314127, що є невід'ємною частиною договору про банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Альфа Банк».
Згідно умов договору, відповідачу надано кредит типу «Кредит готівкою» у сумі 300 000,00 грн строком до 21.04.2026 року на власні потреби, шляхом переказу коштів на рахунок відповідача з фіксованою процентною ставкою: 33,00%, 28% - за період з 12-го по 23-й місяць користування Кредитом; 23,00% - за період з 24-го по 60-й місяць користування Кредитом.
Згідно паспорту споживчого кредиту, відповідач отримав кредит в розмірі 300 000 грн на споживчі цілі строком на строком на 60 місяців зі сплатою процентів за користування кредитом 33,00 % річних з розміром 11 166,01 грн основного платежу та 900,00 грн - комісії за РКО щомісячно.
Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором № 501314127 від 21.04.2021 року станом на 22.08.2023 року загальна заборгованість відповідача перед позивачем становить 396 783,22 грн, з яких: 254 065,81 грн - заборгованість за тілом кредиту; 126 517,41 грн - заборгованість за відсотками; 16 200,00 грн - заборгованість за комісією.
Згідно з Витягу з Державного реєстру банків та відповідно до Протоколу позачергових загальних зборів акціонерів Акціонерного товариства «Альфа-Банк» від 12 серпня 2022 року, затверджено рішення про зміну найменування АТ «Альфа-Банк» на АТ «Сенс Банк». Запис про зміну найменування Акціонерного товариства «Альфа-Банк» (скорочене найменування - АТ «Альфа банк») на Акціонерне товариство «Сенс банк» (скорочене найменування - АТ «Сенс Банк»), внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 30 листопада 2022 року.
Щодо стягнення заборгованості за тілом кредиту.
Встановлено, що визнання відповідачем позову в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.
За поданою позивачем випискою по рахунку відповідача за період з 21.04.2021року по 22.08.2023 року підтверджується отримання кредитних коштів відповідачем та наявність заборгованості за кредитним договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові, у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Позичальник належним чином прийняті на себе зобов'язання по договору не виконував, що є порушенням Закону України «Про банки та банківську діяльність» та умов кредитного договору.
Частиною 2 статті 1054 ЦК України передбачено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Отже, згідно із частиною 2 статті 1054 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то, в разі прострочення повернення чергової частини, позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.
Згідно до ст. ст.525,526 ЦК України, зобов'язання мають виконуватися належним чином, відповідно до умов кредитного договору та Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язань або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
У відповідності до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 617 ЦК України, відсутність у боржника необхідних коштів не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.
Згідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Ст. 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За такого, враховуючи визнання відповідачем позову в цій частині, а також доведений факт отримання та користування ОСОБА_1 грошовими коштами, наданими АТ «Альфа-Банк», правонаступником якого є АТ «Сенс Банк», позов в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту у сумі 254 065,81 грн підлягає задоволенню.
Щодо стягнення заборгованості за відсотками та комісії за розрахунково-касове обслуговування.
Згідно із ч.1 ст.1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст.625 цього Кодексу.
За змістом ст.1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до ч.1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно до ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18.01.2022 у справі №910/17048/17 зазначила, що нарахування процентів за користування кредитом припиняється у день фактичного повернення кредиту незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду наголошує, що проценти відповідно до статті 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за «користування кредитом» (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу).
Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає частина друга статті 1050 ЦК України). Саме за це благо - можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу - позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 ЦК України.
Уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно «користуватися кредитом», натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за «користування кредитом») за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу.
Разом з цим зі спливом строку кредитування чи пред'явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред'явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України.
Пред'явленням вимоги про дострокове погашення кредиту кредитор на власний розсуд відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінює умови основного зобов'язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом.
Після цього банк має право лише на отримання гарантій належного виконання зобов'язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів, передбачених договором.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до відповідача із досудовою вимогою про виконання договірних зобов'язань від 20.06.2023 року щодо дострокового повернення кредиту та сплати заборгованості у загальному розмірі 375549,54 грн та надав відповідачу строк 30 календарних днів для сплати.
Отже, строк кредитування було змінено у червні 2023 року шляхом направлення банком дострокової вимоги щодо погашення всієї суми кредитної заборгованості до відповідача у справі. Тобто нарахування позивачем боргу з процентів поза межами строку кредитування є безпідставним.
Вказані висновки узгоджуються з висновками щодо можливості нарахування процентів, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 04.07.2018 року у справі № 310/11534/13-ц (№ 14-154цс18).
При цьому факт неотримання боржником вимоги про дострокове виконання зобов'язання не впливає на обчислення нового строку виконання основного зобов'язання, оскільки саме по собі направлення вимоги, в якій вказано порядок і строк виконання зобов'язання, свідчить про те, що банк реалізував своє право вимоги на дострокове повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів і пені, та в односторонньому порядку змінив умови договору (постанова Верховного Суду від 21.07.2021 року у справі № 310/9979/15 (провадження № 61-11782св20).
Як вбачається з розрахунку заборгованості, позивачем відсотки нараховані за період з 21.04.2021 року по 21.08.2023 року у сумі 126517,41 грн.
За такого, враховуючи вищевказане, нарахування відсотків з 20.07.2023 року припинилося, а отже, нараховання відсотків у розмірі 7211,13 грн за період з 21.07.2023 року по 22.08.2023 року є неправомірним, а тому заборгованість за відсотками складає 119 306,28 грн.
Згідно розрахунку заборгованості, позивачем нараховано заборгованість за комісією у розмірі 16 200,00 грн.
У свої постанові від 06.11.2023 року у справі №204/224/21 (провадження № 61-4202сво22) Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду дійшов наступного висновку.
10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв'язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Положення частин першої, другої, п'ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».
Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).
Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.
Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.
Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.
Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Згідно з частиною п'ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.
У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Аналіз змісту підпункту (б) пункту 1 угоди про надання кредиту №501314127 обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії від 21.04.2021 року та стовпчика 7.2 Графіку платежів та розрахунок сукупної вартості споживчого кредиту, що є додатком № 1 до угоди, дає підстави для висновку про те, що комісійна винагорода за обслуговування кредиту в розмірі 0,30 % від суми кредиту включає в себе плату за розрахунково-касове обслуговування.
Однак в умовах угоди про надання кредиту №501314127 та додатках до неї не зазначено, що саме входить в структуру плати за обслуговування кредиту, в тому числі не зазначено, чи включає в себе обслуговування кредиту плату за послуги банку, безоплатність яких передбачена Законом України «Про споживче кредитування».
Крім того, в підпункті (б) пункту 1 угоди про надання кредиту №501314127 передбачено, що комісійна винагорода за переказ коштів та приймання готівки на рахунки в банку сплачується згідно діючих Тарифів банку, що свідчить про те, що вказані послуги оплачуються окремо.
Враховуючи наведене, суд робить висновки, що умови угоди про надання кредиту № 501314127, обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії від 21.04.2021 року, укладеної між Акціонерним товариством «Альфа-Банк» (правонаступником якого є у зв'язку зі зміною назви Акціонерне товариство «Сенс Банк») та ОСОБА_1 , в частині встановлення щомісячної плати за обслуговування кредиту в розмірі 0,30% від загальної суми кредиту на день видачі, що становить в сумі 900,00 грн щомісячно суперечать положенням частини першої та другої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування», а тому такі умови є нікчемними, а тому вимоги в частині стягнення заборгованості за комісією в розмірі 16 200,00 грн не підлягають задоволенню.
Разом з тим, з наданого позивачем розрахунку заборгованості та виписки по рахунку вбачається, що відповідачем за період з 21.04.2021 року по 21.02.2022 року погашено заборгованість за комісією в сумі 9000,00 грн.
Отже, оскільки умова по нарахуванню позивачем комісії за РКО є нікчемною, то кошти, які були нараховані позивачем на погашення нарахованої комісії в сумі 9000,00 грн підлягають зарахуванню, у відповідності до ст. 534 ЦК України, а саме на погашення відсотків за кредитним договором.
За такого, враховуючи вищевказане, з відповідача на користь позивача слід стягнути заборгованість за відсотками у сумі 110 306,28 грн (119 306,28 - 9000,00), а в частині стягнення заборгованості за комісією у розмірі 16 200,00 грн - відмовити.
Обґрунтування наявності обставин повинно здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції то захист драв людини і основоположних, свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Сторони у процесі користуються своїми правами на власний розсуд, обирають спосіб захисту порушених прав, надають суду докази на підтвердження своєї правової позиції та спростування заперечень іншої сторони, при цьому тягар доказування повністю покладається на сторони.
Крім того, відповідно до ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.
Згідно зі ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Таким чином, оцінюючи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, виходячи з принципів розумності, пропорційності, виваженості, справедливості, з урахуванням балансу інтересів сторін, меж дозволеного втручання, вирішуючи позови у межах заявлених вимог, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача заборгованість за кредитним договором у сумі 364 372,09 грн, з яких: 254 065,81 грн - заборгованість за тілом кредиту; 110 306,28 грн - заборгованості за відсотками.
Оцінюючи аргументи, викладені в позовній заяві суд в тому числі керується прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, який зазначав, що хоча п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. (рішення у справі «Руїз Торіха проти Іспанії» (RuizToriya v. Spaine), рішення від 09.12.94 р., Серія A, № 303-A, параграф 29).
Згідно ст. 141 ЦПК України судові витрати, понесені позивачем (судовий збір у розмірі 5951,75 грн) - підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно задоволеним вимогам у розмірі 91,83%, а саме 5465,49 грн (364372,09*100/396783,22=91,83%; 5951,75*91,83%/100%)
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 4, 7, 12, 141, 279, 280 ЦПК України, ст.ст. 525, 526, 530, 629, 1054 ЦК України, суд,-
Позов Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» (код ЄДРПОУ 23494714, МФО 300346, адреса: 03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 100) заборгованість за кредитним договором №501314127 від 21.04.2021 року у сумі 364 372,09 грн (триста шістдесят чотири тисячі триста сімдесят дві гривні 09 копійок), з яких: 254 065,81 грн - заборгованість за тілом кредиту; 110 306,28 грн - заборгованості за відсотками.
В задоволенні інших позовних вимог - відмовити
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» витрати по сплаті судового збору у сумі 5 465,49 грн (п'ять тисяч чотириста шістдесят п'ять гривень 49 копійок)
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.
Повний текст рішення виготовлено: 19 березня 2024 року.
Суддя Н.П. Черенкова