Справа №: 148/2655/23
22 березня 2024 року Тульчинський районний суд Вінницької області у складі:
головуючого судді Дамчук О.О.,
при секретарі Єфіменко А.П.
представника позивача Кравець В.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тульчині за правилами спрощеного позовного провадження (з повідомлення викликом) сторін адміністративну справу за позовом адвоката Кравець Віти Анатоліївни, яка діє в інтересах ОСОБА_2 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення.
Представник позивача звернулася з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання незаконною та скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, посилаючись на те, що 14.12.2023 року поштовим відправленням № 0600066533490 позивач отримав від Тульчинського відділу державної виконавчої служби у Тульчинському районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) постанову про відкриття виконавчого провадження від 06.12.2023 ВП №73507785 про примусове виконання постанови № 1241 виданої 18.07.2023 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 про штраф 5100,00 грн.
Згідно постанови №1241 про накладення відносно позивача адміністративного стягнення за ч. 2 ст. 210-1 КУпАП від 18.07.2023 року ОСОБА_2 порушив вимоги абз.2 ч. 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», ч. 3 ст. 22 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», що тягне за собою відповідальність, згідно чинного законодавства, а саме, ОСОБА_2 будучи належним чином повідомлений про необхідність з'явитись до ІНФОРМАЦІЯ_1 16 червня 2023 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 о 7 год. 30 хв. для проходження військової служби у в/ч НОМЕР_1 , не прибув. У постанові зазначено, що у поясненнях до протоколу ОСОБА_2 зазначив, що не з'явився за повісткою, оскільки перебував на лікуванні, на розгляд справи 18.07.2023 року ОСОБА_4 не прибув та доказів про перебуванні на лікуванні не надав. Постановлено накласти на позивача штраф у сумі 5100 грн.
Позивач вважає оскаржувану постанову винесену з порушенням чинного законодавства, незаконною, та такою, що підлягає скасуванню, з огляду на те, що він згідно виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого №2395/2032 перебував на стаціонарному лікуванні в КНП «Немирівська міська лікарня» з 15.06.2023 року. Під час перебування на стаціонарному лікуванні, батько позивача ОСОБА_5 особисто заносив до ІНФОРМАЦІЯ_1 довідку № 201 виданої КНП «Немирівська міська лікарня» про те, що ОСОБА_2 з 15.06.2023 року по теперішній час перебуває в терапевтичному відділенні на стаціонарному лікуванні з приводу Дз: «Гіпертонічна хвороба І стадії II ступінь ризик ІІСИ гіпертонічний криз», яку подав до 10 каб.
Вважає, що у даному випадку відповідачем при винесенні постанови порушено норми процесуального та адміністративного права, а тому просить її скасувати, а провадження в справі закрити.
В судовому засіданні представник позивача, адвокат Кравець В.А. позовні вимоги підтримала в повному обсязі, просила задовольнити у судовому порядку.
Позивач ОСОБА_2 у судове засідання не з'явився, про день та час розгляду справи повідомлений своєчасно та належним чином. Клопотань про відкладення справи суду не надав.
17.01.2024 року відповідач подав до суду відзив на адміністративний позов, в якому вказав на правомірність винесеної постанови, вважаючи позовні вимоги безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення та клопотання про розгляд справи у їх відсутності.
Вислухавши представника позивача, опитавши свідка, повно, всебічно та об'єктивно дослідивши додані до матеріалів справи докази, суд прийшов до наступних висновків.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_2 був визнаний придатним до військової служби, відповідно до довідки військово-лікарської комісії № 94/1806 від 15 червня 2023 року, в даній довідці зазначено захворювання останнього, а саме: Гіпертонічна хвороба І стадії II ступінь.(а.с.44)
Доказів того, що позивачу ОСОБА_2 15 червня 2023 року була вручена повістка № 5012 з вимогою прибути 16 червня 2023 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_1 , для проходження військової служби під час мобілізації у військовій частині НОМЕР_1 , суду не надано, оскільки згідно розписки про отримання повістки № 5012, підпис позивача відсутній, акт про відмову від підпису суду не надано.(а.с. 45)
Згідно протоколу про адміністративне правопорушення за ч. 2 ст. 210-1 КУпАП від 08.07.2023 року за № Т/380, в поясненнях ОСОБА_2 вказав, що не прийшов вчасно по повістці тому що перебував на стаціонарному лікуванні.
Відповідно до ч. 1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», громадяни зобов'язані з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом Служби зовнішньої розвідки України) для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період.
З постанови про адміністративне правопорушення №1241 від 18 липня 2023 року, складеної начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , вбачається, що ОСОБА_2 порушив вимоги абз.2 ч. 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», ч. 3 ст. 22 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а саме: був оповіщений щодо прибуття до ІНФОРМАЦІЯ_1 16.06.2023 року повісткою, для проходження військової служби у в/ч НОМЕР_1 , однак на вищевказану дату не з'явився, що підтверджується розпискою про отримання повістки № 7932, причину неявки не повідомив, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.2 ст.210-1 КУпАП.
Також суд зазначає, що відповідачем не надано копію розписки про отримання ОСОБА_2 повістки № 7932, яка зазначена в постанові.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами суд враховує наступне.
Відповідно до Постанови КМУ від 28 липня 2010 року № 673 «Про затвердження переліку поважних причини неприбуття чи несвоєчасного прибуття військовозобов'язаного до територіального центру комплектування та соціальної підтримки для призову на збори»: «поважними причинами неприбуття чи несвоєчасного прибуття військовозобов'язаного чи резервіста для призову на збори в пункт і в строк, установлені керівником відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (Центрального управління або регіонального органу СБУ, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки), які підтверджені відповідними документами (довідками), визнаються:… хвороба або необхідність догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), які проживають разом із військовозобов'язаним чи резервістом, у разі неможливості догляду за хворим іншим близьким родичом.
Судом встановлено, що згідно виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого № 2395/2032, ОСОБА_2 перебував на стаціонарному лікуванні в КНП «Немирівська міська лікарня» з 15.06.2023 року по 23.06.2023 року.
Відповідно до довідки № 201 виданої КНП «Немирівська міська лікарня», ОСОБА_2 з 15.06.2023 року по 23.06.2023 року перебував у терапевтичному відділенні на стаціонарному лікуванні з приводу Дз: «Гіпертонічна хвороба І стадії II ступінь ризик ІІСИ гіпертонічний криз».
Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_5 суду пояснив, що являється батьком позивача та особисто заносив до ІНФОРМАЦІЯ_1 довідку № 201 виданої КНП «Немирівська міська лікарня» про те, що ОСОБА_2 з 15.06.2023 року по теперішній час перебуває в терапевтичному відділенні на стаціонарному лікуванні з приводу Дз: «Гіпертонічна хвороба І стадії II ступінь ризик ІІСИ гіпертонічний криз», яку подав до 10 каб. Дану довідку працівники ІНФОРМАЦІЯ_1 поклали в особову справу ОСОБА_2 при свідку.
Враховуючи зазначене, суд вважає, що позивачем завчасно повідомлено відповідача про поважність неявки 16 червня 2023 року, однак відповідачем без врахуванням всіх обставин справи та без дослідження належних та допустимих доказів було прийнято без участі ОСОБА_2 постанову про притягнення його до адміністративної відповідальності.
Також, суд звертає увагу на те, що постанова про адміністративне правопорушення № 1241 складена начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 210-1 КУпАП, ухвалена від 18 липня 2023 року.
Однак, її копія направлена позивачу для відома тільки 30.10.2023 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням (а с. 51-52), через три місяці після ухвалення, що є грубим порушенням законодавства, враховуючи, що строк оскарження в постанові зазначений десять днів.
У відповідності до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до приписів ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, чи прийнято оскаржуване рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (ч. 1ст. 9 КАС України).
Відповідно до ч. 1ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно положень ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідно до вимог ст. 245 КУпАП завданням провадження у справах про адміністративне правопорушення є, зокрема, своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи та вирішення її в точній відповідності із законом.
Згідно зі ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний на підставі досліджених доказів з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Зі змісту зазначених норм вбачається, що при розгляді справи про адміністративне правопорушення, виходячи з його правової природи та завдання, уповноважена особа має всебічно, повно і об'єктивно з'ясувати всі обставини справи, зокрема, на підставі належних доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення.
Так, за визначенням статті 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Склад правопорушення - це сукупність передбачених законом об'єктивних та суб'єктивних ознак діяння, які характеризують (визначають) його як правопорушення, що є необхідними і достатніми для притягнення особи юридичної відповідальності.
Відповідно до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативно-правовий акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, імена та по батькові (за наявності), адреси свідків, понятих і потерпілих (якщо вони є); пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи (Розділ II п.4).
Так, ч. 1 ст. 210-1 КУпАП встановлено адміністративну відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.
Повторне протягом року вчинення порушення, передбаченого частиною першою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, а також вчинення такого порушення в особливий період, тягне за собою відповідальність за ч. 2 ст. 210-1 КУпАП.
Відповідно до абзацу 5 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. З 24.02.2022 відповідно до Указу Президента № 64/2022 в Україні введено воєнний стан, що охоплюється дією особливого періоду.
Притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Згідно зі статтею 62 Конституції України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
У силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.
На обов'язковості застосування судами вказаної правової позиції неодноразово наголошував Верховний Суд, зокрема у постанові від 27.06.2019 у справі № 560/751/17, адміністративне провадження №К/9901/2047/18, колегія суддів Касаційного адміністративного суду зауважила, що висновок про наявність чи відсутність в діях особи складу адміністративного правопорушення повинен бути обґрунтований, тобто зроблений на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин та доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення. Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами. Визначення доказів в справах про адміністративне правопорушення та їх перелік регламентований статтею 251 КУпАП. Обов'язок ж доказування правомірності накладення адміністративного стягнення на позивача відповідно до частини другої статті 71КАС України (в редакції до 15.12.2017 року), покладений на відповідача - суб'єкта владних повноважень. Помилковим є висновок про зобов'язання, виключно, скаржника надати докази відсутності порушення ним відповідних норм чи правил, переклавши, тим самим, обов'язок доказування, регламентований статтею 71 КАС України, з відповідача на позивача.
Отже, саме відповідач зобов'язаний довести правомірність накладення ним адміністративного стягнення, зокрема, шляхом доведення належними та допустимими доказами фактів порушення позивачем законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про що зазначено в оскаржуваній постанові.
Відповідно до статті 268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, який визначає людину, її права та свободи найвищою цінністю в державі, що обумовлює можливість обмеження її прав та свобод лише при неухильному дотриманні законодавства України та лише за наявності вини.
Тобто, особа може бути притягнута до адміністративної відповідальності лише у тому разі, якщо її вину у вчиненні правопорушення буде доведено поза розумним сумнівом, на підставі належних та допустимих доказів із дотриманням встановленої законом процедури.
Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок, щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 20 КАС України місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності.
Відповідно до вимог ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін а позовну заяву без задоволення, скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; змінити захід стягнення у межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Враховуючи викладене вище, у своїй сукупності, суд дійшов висновку про те, що оскаржувану постанову винесено з порушенням чинного законодавства та недотриманням процедури здійснення провадження у справі про адміністративне правопорушення, що є підставою для скасування відповідної постанови.
Згідно зі ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
ч. 3 ст. 132 КАС України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу.
За змістом статті 244 КАС України вбачається, що під час ухвалення рішення суд вирішує питання розподілу судових витрат між сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати, які складаються із 536,80 грн сплаченого судового збору, що підтверджується квитанцією № 2826-1001-1964-4990 від 16.12.2023 (а.с.1).
Відповідно до частини першої статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Згідно із частиною другою статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Зазначені положення кореспондуються із європейськими стандартами, зокрема, пунктом 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам Щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя № R (81) 7 передбачено, що за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв'язку з розглядом.
Відповідно до пунктів 1, 5, 6 статті 1 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; захист - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні захисту прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення; інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.
З приводу зазначеного питання висловлювався і Конституційний Суду України, так, пунктом 3.2 рішення від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Також Конституційний Суд України зазначив і про те, що гарантування кожному права на правову допомогу в контексті частини другої статті 3, статті 59 Конституції України покладає на державу відповідні обов'язки щодо забезпечення особи правовою допомогою належного рівня. Такі обов'язки обумовлюють необхідність визначення в законах України, інших правових актах порядку, умов і способів надання цієї допомоги.
Отже, з викладеного слідує, що до правової (правничої) допомоги належать, зокрема, надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру тощо.
За змістом пункту першого частини третьої статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Частиною четвертою статті 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з частиною п'ятою статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 КАС України).
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Як вбачається із поданої заяви та заявленими у судовому засіданні вимогами, представником позивача заявлені вимоги до відшкодування витрат, пов'язаних із професійною правничою допомогою, отриманою від адвоката у вигляді фіксованої суми вартості послуг за договором, яка становить 6000,00 грн., за підготовку та подання до Тульчинського районного суду Вінницької області позовної заяви та представництво у суді клієнта у справі про оскарження постанови № 1241 від 18.07.2023 року про накладення відносно позивача адміністративного стягнення за ч. 2 ст. 210-1 КУпАП.
В матеріалах справи міститься Договір про надання правової (правничої) допомоги від 15.12.2023 року, укладений між АДВОКАТСЬКИМ БЮРО «КРАВЕЦЬ В.А.» в особі керуючого бюро Кравець В.А. та позивачем ОСОБА_2 .. Відповідно до пункту 4.1 зазначений договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до моменту його виконання, або розірвання.
Відповідно до пункту 3.1 зазначеного договору, фіксована сума вартості послуг за договором становить 6000,00 грн.
Відповідно до квитанції до прибуткового касового ордера від 16.12.2023 року, ОСОБА_2 сплачено АДВОКАТСЬКОМУ БЮРО «КРАВЕЦЬ В.А.» 6000,00 грн. за договором про надання правової допомоги від 15.12.2023 року. (а.с. 19)
Досліджуючи надані представником позивача документи, суд встановив, що Договором передбачено надання правової допомоги саме у справі про оскарження постанови № 1241 від 18.07.2023 року про накладення відносно позивача ОСОБА_2 адміністративного стягнення за ч. 2 ст. 210-1 КУпАП. Гонорар обумовлює вартість юридичних послуг та порядок розрахунків за правову (правничу) допомогу.
Рахунок та платіжне доручення, як первинні документи, відповідають вимогам, встановленим статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року №996-14, містять всі необхідні реквізити, в них вказано призначення платежу з посиланням на відповідний Договір.
Враховуючи складність справи, обсяг та якість виконаних адвокатом робіт, витрачений час, значення цієї справи для особи, яка є іншою стороною у справі, суд вважає обґрунтованими, співмірними та підтвердженими належними доказами понесені позивачем витрати на правничу допомогу.
Підсумовуючи наведене, суд дійшов висновку, що надані суду матеріали доводять факт понесення позивачем витрат за складання та подання позову та участь у судовому засіданні Тульчинського районного суду Вінницької області, саме в адміністративній справі № 148/2655/23 на загальну суму 6000 грн.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
Таким чином, відповідно до частини третьої статті 134 КАС України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Враховуючи те, що наданими до суду документами витрати на правничу допомогу у конкретній адміністративній справі підтверджено, суд дійшов висновку про задоволення вимоги про стягнення витрат за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 9, 77, 90, 139, 242-246, 286 КАС України, статтями 247, 268, 279 , 280, 293 КУпАП, суд,
Позовну заяву адвоката Кравець Віти Анатоліївни, яка діє в інтересах ОСОБА_2 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, задовольнити.
Постанову №1241 від 18.07.2023, винесену начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 підполковником ОСОБА_3 про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 210-1 КУпАП скасувати, закривши провадження у справі про адміністративне правопорушення.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , (РНОКПП НОМЕР_2 ), сплачений ним судовий збір в розмірі 536,80 (П'ятсот тридцять шість) гривень 80 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6000,00 грн.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Повна копія рішення суду виготовлена 25.03.2024 року
Суддя О.О. Дамчук