про залишення позовної заяви без руху
22 березня 2024 р. м. Чернівці справа № 600/1181/24-а
Суддя Чернівецького окружного адміністративного суду Кушнір В.О., розглянувши матеріали позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не нарахування та не виплати позивачу при звільненні з військової служби одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 здійснити нарахування та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Пунктами 3 та 5 частини 1 статті 171 КАС України передбачено, що суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
Ознайомившись із позовною заявою та доданими документами, суд дійшов висновку, що її слід залишити без руху з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст.5 КАС кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Разом з цим, процесуальним законом передбачені певні обмеження такого права, зокрема, шляхом встановлення строку звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав.
Строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначені у статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), в тому числі частина п'ята цієї статті, яка передбачає місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, є спеціальною нормою.
Усталеною є позиція Верховного Суду щодо застосування приписів Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин, щодо яких виник спір.
Суд звертає увагу на те, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX внесено зміни до ст. 233 КЗпП України та викладено її в такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX набрав чинності з 19.07.2022.
Отже, після внесення Законом №2352-IX вказаних змін, частиною 2 статті 233 КЗпП України не врегульовано питання щодо строку звернення працівника до суду з позовом про стягнення (або нарахування та виплати) заробітної плати, а лише встановлено строк звернення до суду виключно у справах:
- про звільнення (місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення);
- у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні (тримісячний строк з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні).
Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
До «усіх виплат» належить заробітна плата, виплата вихідної допомоги, компенсація за невикористані відпустки, інші виплати, які гарантовані статтею 43 Конституції України.
У даному випадку, до таких виплат також відноситься одноразова грошова допомога, яка у відповідності до положень Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» підлягає виплаті військовослужбовцю при звільненні у розмірі, порядку та за умов, визначених в названому Законі.
За характером спірних правовідносин і їх суб'єктним складом спір у даній справі є публічно-правовим спором з приводу звільнення позивача з публічної служби, предметом розгляду якого є вимоги про виплату суми допомоги, що належать працівникові при звільненні.
При цьому, за наведених вище обставин, до спірних правовідносин має бути застосовано тримісячний строк, передбачений частиною 2 статті 233 КЗпП України, оскільки предмет регулювання даної норми є вужчим порівняно з нормою частини 5 статті 122 КАС України, яка може бути застосована до всіх правовідносин, що пов'язані з публічною службою.
Перевіряючи дотримання строку звернення до суду з цим позовом, судом встановлено, що позивача звільнено з військової служби наказом від 04.04.2023р. №231-ОС. У зазначеному наказі відображено усі суми, які підлягають виплаті ОСОБА_1 при звільненні з військової служби. При цьому, у переліку таких виплат відсутня одноразова грошова допомога при звільненні з військової служби в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
З наведених обставин, суд доходить висновку, що ОСОБА_1 при звільненні з військової служби 04 квітня 2023 року був обізнаний з тим, що відповідач не передбачив виплату позивачу спірної одноразової грошової допомоги та те, що його право порушене у цій частині.
У позовній заяві позивач не вказує чи був він ознайомлений у квітні 2023 року із наказом про звільнення, а також з розрахунковими листами, чи було в них відображено нарахування та виплата зазначеної допомоги при звільнені позивачу, не зазначає обставин, які б обґрунтовували зволікання зі зверненням до суду з позовною заявою та подання такої заяви лише 18.03.2024р.
При цьому, звернення із адвокатським запитом представника позивача до військової частини щодо виплати спірної грошової допомоги - не поновлює строку, встановленого ч.2 ст.233 КЗпП України.
Як вже зазначалось, станом на дату звернення до суду позивача діє процесуальна норма законодавства, яка пов'язує початок перебігу тримісячного строку для звернення до суду з певними обставинами - з одержанням працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Відповідно до ч.1 ст.47 КЗпП України (у редакції на момент звільнення позивача) роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Відповідно до статті 116 КЗпП України (у редакції на момент звільнення позивача) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
Отже, повідомлення про нараховані та виплачені суми при звільненні видається у день звільнення, із зазначенням сум, які нараховані та виплачені працівникові саме при звільненні. Відсутність в цих документах відомостей про нарахування та виплату спірної суми і свідчить про порушення прав позивача.
Враховуючи обов'язок роботодавця, встановлений статтею 116 КЗпП України, з огляду на те що, позивача було звільнено 04.04.2023 з військової служби, суд пропонує позивачу надати докази його ознайомлення з письмовим повідомленням про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні. У випадку, якщо роботодавцем було порушено обов'язок щодо ознайомлення позивача із сумами, які йому підлягають виплаті при звільненні (чи у наказі про звільнення, чи у письмовому повідомленні) позивачу необхідно зазначити про такі обставини.
Водночас, суд зазначає, що відповідно до статті 234 Кодексу законів про працю України, у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.
При цьому, поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, наявність яких підтверджена належними доказами.
Суд звертає увагу, що позовна заява не містить обґрунтованих пояснень та доказів на їх підтвердження, які б вказували на те, що перешкоджало позивачу без зайвих зволікань звернутись до суду у встановлений строк за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів. Позов подано до суду 18.03.2024р.
Відповідно до ч.1 ст.123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Вирішення питання про поновлення строку звернення до суду суд здійснює виключно з ініціативи та у межах наведених доводів заінтересованої особи.
Оскільки, будь-яких пояснень щодо обставин, які об'єктивно заважали позивачу звернутись до суду у визначений законодавством строк за вирішенням питання щодо спірної одноразової допомоги при звільненні позовна заява не містить, як і не містить окремо складеної заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, - суд вважає за необхідне залишити позов без руху.
Позивачу необхідно усунути недоліки позовної заяви шляхом подання заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду разом із доказами поважності причин його пропуску.
На підставі наведеного та керуючись статтями 122, 123, 161, 169, 241, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя -
1. Позовну заяву - залишити без руху.
2. Встановити позивачу строк звернення до суду із заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали.
3. Роз'яснити, що в разі невиконання вимог ухвали і не усунення недоліків у вказаний строк позовна заява буде вважатися не поданою і буде повернута особі, яка її подала на підставі частини другої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
Суддя В.О. Кушнір