. 22 березня 2024 року м. ПолтаваСправа № 440/926/24
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чеснокової А.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
25 січня 2024 року позивач звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якій просить суд:
визнати протиправним та скасувати рішення відповідача № 163950025843 від 12 жовтня 2023 року про відмову в призначенні позивачу пенсії за віком;
зобов'язати відповідача призначити позивачу пенсію за віком, зарахувавши до загального страхового стажу, який дає право на призначення пенсії за віком відповідно до частини першої статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування":
- період роботи в колгоспі "Червоний партизан" з 01 січня 1981 року по 31 грудня 1987 року,
- період роботи в КСП ім. Шевченка з 10 грудня 1993 року по 02 січня 2000 року,
- період роботи в СГ ТОВ "ЛАН" з 20 березня 2000 року по 15 жовтня 2001 року,
- період навчання з 15 вересня 1980 року по 15 липня 1981 року на Полтавських річних курсах підготовки керівників гуртків художньої самодіяльності.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що досяг пенсійного віку та набув достатньої тривалості страхового стажу для призначення пенсії за віком, однак відповідач за результатами розгляду такого звернення відмовив у призначенні пенсії у зв'язку з недостатністю стразового стажу, відмовивши у зарахуванні до такого стажу ОСОБА_1 окремих періодів роботи та прийняв рішення № 163950025843 від 18 жовтня 2023 року, яким відмовив у задоволенні вимог заявника. Переконання позивача у протиправності відмови органа Пенсійного фонду стало підставою для звернення до суду з цим позовом.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 30 січня 2024 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, яку призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2024 року до участі у справі в якості співвідповідача залучено Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області.
У відзивах на позов відповідачі проти позову заперечували, вказували на недостатність у позивача підтвердженої належним чином тривалості страхового стажу для призначення пенсії за віком. Так, на переконання органів Пенсійного фонду, до страхового стажу позивача не підлягають зарахуванню періоди роботи з 01 січня 1981 року по 31 грудня 1987 року, з 10 грудня 1993 року по 02 січня 2000 року, з 20 березня 2000 року по 15 жовтня 2001 року, з 15 вересня 1980 року по 15 липня 1981 року, оскільки останні, на переконання відповідачів, не підтверджені належним чином. З урахуванням цих обставин, співвідповідачі вважають позовні вимоги безпідставними.
Справу за вказаним позовом розглянуто судом за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося на підставі частини четвертої статті 229 вказаного Кодексу.
Дослідивши письмові докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини.
12 жовтня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Сектору призначення та перерахунку пенсій № 3 в селищі Козельщина Кременчуцького району Полтавської області із заявою про призначення пенсії за віком, до якої надано підтверджуючі документи.
Зазначена заява з урахуванням принципу екстериторіальності розглядалась ГУ ПФУ в м. Києві, яке рішенням відмовило в призначенні пенсії з підстав недостатності страхового стажу. У рішенні зазначено, що відповідач не зарахував до страхового стажу позивача періоди його роботи з 01 січня 1981 року по 31 грудня 1987 року, з 10 грудня 1993 року по 02 січня 2000 рік, 20 березня 2000 року по 15 жовтня 2001 року, та навчання з 01 вересня 1981 року по 16 червня 1984 року, з 15 вересня1980 року по 15 липня 1981 року - до загального страхового стажу для призначення пенсії за віком.
Позивач, вважаючи вищевказане протиправним, звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У розумінні частини першої статті 24 зазначеного Закону страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
За приписами частини першої статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року № 1058-IV /надалі - Закон № 1058-IV/ починаючи з 01 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 01 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.
Згідно з частинами першою та другою статті 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Згідно з частини 4 статті 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачені цим Законом.
У пункті 16 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.
Отже, законодавець передбачив зарахування до страхового стажу періоду роботи та членства у колгоспі і визначив для цього певні умови та порядок. Так, за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, то враховується час роботи за фактичною тривалістю, якщо ж виконував встановлений мінімум трудової участі або не виконував з поважних причин, то зараховується весь період роботи.
Згідно зі статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до статті 62 Закону №1788-ХІІ постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Згідно зі статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та пунктом 1 Порядку № 637 (зі змінами), основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку № 637 (зі змінами) передбачено, що за відсутністю трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Лише за відсутності трудової книжки або відсутності записів у ній, наявності неправильних чи неточних записів у трудовій книжці відповідач вправі вимагати від заявника подання додаткових документів на підтвердження страхового стажу.
Порядок ведення трудових книжок колгоспників врегульований Основними положеннями про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, які затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 21 квітня 1975 року № 310, які є чинними на час розгляду справи.
Відповідно до пунктів 1-2 Основних Положень, трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспу. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту їх вступу в члени колгоспу.
Пунктом 5 Основних Положень зазначено, що до трудової книжки колгоспника, заносяться, зокрема: відомості про колгоспника: прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, закінчення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання.
Згідно з пунктом 6 Основних Положень всі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою.
Відповідно до вимог пункту 13 Основних положень відповідальність за організацію робіт по веденню, обліку, зберіганню та видачі трудових книжок покладається на голову колгоспу. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання і видачу несе спеціально уповноважена правлінням колгоспу особа. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок посадові особи несуть відповідальність у відповідності до статуту та правилами трудового розпорядку колгоспу, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Пенсійним органом у рішенні про відмову в призначенні пенсії не висловлено сумнівів щодо правильності чи точності внесених до трудової книжки позивача записів щодо його роботи у колгоспі "Червоний партизан", а також не заперечується сам факт роботи позивача у колгоспі в зазначений період.
Верховний Суд у постанові від 06 лютого 2018 року у справі № 677/277/17, висловлюючи правову позицію щодо недотримання правил ведення трудової книжки зазначив, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року № 301 "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Відповідно ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Наявною в матеріалах справи копією трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 від 27 січня 1993, яка видана колгоспом "Червоний партизан", підтверджено, що записи останньої завірені печаткою колгоспу та підписом особи, відповідальної за видачу трудових книжок. Зі змісту зазначено документа встановлено, що позивач у період з 01 січня 1981 року по 20 листопада 1993 року працював в колгоспі "Червоний партизан". Запис про прийняття на роботу в трудовій книжці засвідчений підписом голови колгоспу, печаткою колгоспу та не містять недоліків. Запис про звільнення засвідчено підписом голови правонаступника вказаного колгоспу - агрооб'єднання "Припсільське". Обидва записи мають відтиски печатки та не мають недоліків. Крім того, на підтвердження вказаного стажу роботи позивачем надано архівну довідку № 01-07/28 від 02 лютого 2022 року.
Водночас, підставою для відмови у зарахуванні до стажу роботи позивача періоду його роботи у колгоспі (1981-1993) стало допущене в архівній довідці № 01-07/28 від 02 лютого 2022 року скорочення по-батькові позивача.
В пункті 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Виходячи з наведених норм Порядку № 637, у разі відсутності в трудовій книжці записів про роботу, такий стаж встановлюється на підставі інших документів, уточнюючих довідок, відомостей та інших документів, які містять відомості про періоди роботи.
Отже, архівні довідки необхідні за умови необхідності підтвердити відомості про роботу особи, якщо відсутня трудова книжка або відповідні записи у ній.
Суд погоджується з доводами позивача, що в дослідженому випадку підтверджуюча довідка не є обов'язковим документом, оскільки спірні періоди щодо роботи позивача в колгоспі належним чином підтверджені записами трудової книжки, а тому незарахування зазначеного періоду до страхового стажу позивача є протиправним.
Аналіз наведених норм права свідчить про те, що законодавством України встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями у первинних документах. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18 березня 2021 року у справі № 444/2480/16-а.
Так, у постанові від 21 лютого 2018 року у справі № 687/975/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначає, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.
Окрім того, законодавець пов'язує необхідність підтвердження трудового стажу для призначення пенсії лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи за певні періоди роботи.
Водночас, додатки до позову не містять доказів на підтвердження того, що дані трудової книжки позивача ( в частині спірних періодів роботи) містять неправдиві або недостовірні відомості, а тому, зазначені пенсійним органом недоліки, не можуть бути самостійною підставою для відмови у зарахуванні вказаного періоду роботи позивача до стажу його роботи.
Окрім того, згідно з частиною 3 статті 44 Закону № 1058-ІV, органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Перевірка достовірності виданих документів покладається на пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі, самі по собі не можуть бути підставою для відмови у врахуванні відповідного стажу роботи до страхового стажу при призначенні позивачу пенсії.
Верховний Суд у постанові від 24 травня 2018 року у справі № 490/12392/16-а висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для не врахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії. Таким чином, період роботи позивача з 01 січня 1981 року по 31 грудня 1987 року повинен бути врахований до загального страхового стажу для призначення пенсії за віком.
Що стосується незарахування періоду роботи з 10 грудня 1993 року по 02 січня 2000 року, з 20 березня 2000 року по 15 жовтня 2001 року, суд зазначає наступне.
Згідно записів № 3 та № 4 трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 від 10 грудня 1993 року позивач працював у КСП ім. Шевченка. 20 березня 2000 року позивача було прийнято на роботу в СГ ТОВ "ЛАН", та, відповідно, 15 жовтня 2001 року останнього звільнено з роботи (записи трудової книжки № 5 та № 6 ).
Відповідач відмовив у зарахуванні вказаних періодів роботи позивача в зв'язку з відсутністю в даних записах посади при прийнятті.
Не погоджуючись з правомірністю таких дій відповідача суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).
Пунктом 1 Порядку № 637 визначено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до пункту 3 цього Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Зі змісту наведених норм випливає, що положення Порядку № 637 щодо підтвердження стажу роботи, який є спеціальним по відношенню до Закону України "Про пенсійне забезпечення", мають бути застосовані лише у чітко визначених та вичерпних випадках, а саме: за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. Разом з тим, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Постановою Держкомтруда СРСР від 20 червня 1974 року № 162 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах та організаціях (далі Інструкція № 1621).
Відповідно до абзацу 1 пункту 1.1 Інструкції № 162 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців.
Згідно з абзацами 2-3 пункту 2.2 Інструкції № 162 заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства у присутності робітника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. До трудової книжки вносяться відомості про роботу: прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.
Абзацом 1 пункту 2.10 Інструкції № 162 встановлено, що відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім'я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження.
Згідно з пунктом 2.11 Інструкції № 162 першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.
Відповідно до пункту 4.1 Інструкції № 162 при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, що внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, завіряються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Аналогічні вимоги закріплені в Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня1993 року № 58 (далі - Інструкція № 58).
Зміст викладених норм свідчить про те, що законодавством чітко визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку.
Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб.
Таким чином, позивач, як особа на яку не покладено обов'язку щодо організації ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок, не може нести відповідальність за неправильність, неточність або неповноту внесених до її трудової книжки відомостей, а тому, заповнення трудової книжки з допущенням недоліків не може бути підставою для прийняття органом Пенсійного фонду України рішення про відмову у призначенні пенсії та незарахування страхового стражу.
Наведене узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові від 21 лютого 2018 року у справі № 687/975/17.
Трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому, працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.
Відповідач не врахував, що не усі недоліки записів (заповнення) у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 24 травня 2018 року у справі № 490/12392/16-а, в якій зазначено, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Крім того, відомостями трудової книжки колгоспника від 27 січня 1993 року серії НОМЕР_1 підтверджується безперервність роботи позивача з 10 грудня 1993 року по 02 січня 2000 року в КСП ім. Шевченка та з 20 березня 2000 року по 15 жовтня 2000 року в СГ ТОВ "ЛАН".
Таким чином, Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві протиправно не врахувало до загального страхового стажу позивача зазначені вище періоди роботи позивача, підтверджені записами трудової книжки колгоспника від 27січня1993, Серії НОМЕР_1 з 10 грудня 1993 року по 02 січня 2000 року в КСП ім. Шевченка та СГ ТОВ "ЛАН".
Щодо незарахування до страхового стажу позивача періоду його навчання з 15 вересня 1980 по 15 липня 1981 року, суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що підставою для відмови у зарахуванні зазначеного періоду до страхового стажу позивача стало те, що в зазначений період позивач проходив річні курси, які в силу вимог Закону не підлягають зарахуванню до страхового стажу.
Згідно свідоцтва № 2013 та довідки № 01-21/351 від 07 липня 2022 року позивач з 15 вересня 1980 року (наказ № 37 від 15 вересня 1980 року) по 15 липня 1981 року (наказ № 26 від 15 липня 1981 року) проходив денний курс навчання на Полтавських річних курсах підготовки керівників гуртків художньої самодіяльності.
Весь трудовий стаж, набутий до 01 січня 2004 року, враховується до страхового стажу на умовах раніше діючого законодавства.
Періоди трудової діяльності до 01 січня 2004 року, які зараховуються до страхового стажу, визначені статтею 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення". Ними, зокрема, є час догляду непрацюючої матері за дитиною до досягнення нею трирічного віку, військова служба, навчання (за денною формою) у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Після 01 січня 2004 року до страхового стажу зараховується час навчання лише за умови добровільної сплати єдиного соціального внеску.
Час навчання підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.
В матеріалах справи містяться належним чином завірені копії свідоцтва та довідки про проходження вказаних курсів. Вказані документи належним чином підтверджують факт проходження позивачем навчання за денною формою у вищезгаданому навчальному закладі з 15 вересня 1980 року по 15 липня 1981 року.
Таким чином, період навчання позивача на денній формі навчання має бути зарахований до стажу роботи, який дає право на пенсію віком.
Разом із тим, не підлягають задоволенню позовні вимоги про зобов'язання відповідача призначити позивачу пенсію з огляду на те, що такі повноваження належать до виключної компетенції органа Пенсійного фонду.
Обираючи належний спосіб захисту порушених прав позивача, суд вважає за доцільне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві області повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком з урахуванням висновків суду.
Отже, позов підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Отже, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору загальному розмірі 605,60 грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 6-9, 77, 241-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, -
. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (вул. Бульварно-Кудрявська, 16, м. Київ 53, 04053, ЄДРПОУ 42098368), Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Гоголя, 34, м. Полтава, 36011, код ЄДРПОУ 13967927) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві № 163950025843 від 18 жовтня 2023 року про відмову в призначенні пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 , який дає право на призначення пенсії за віком відповідно до частини першої статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування": періоди роботи в колгоспі "Червоний партизан" з 01 січня 1981 року по 31 грудня 1987 року, в КСП ім. Шевченка з 10 грудня 1993 року по 02 січня 2000 року, в СГ ТОВ "ЛАН" з 20 березня 2000 року по 15 жовтня 2001 року, а також період навчання з 15 вересня 1980 року по 15 липня 1981 року на Полтавських річних курсах підготовки керівників гуртків художньої самодіяльності.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком з урахуванням висновків суду
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 605 (шістсот п'ять) гривень 60 (шістдесят) копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (вул. Бульварно-Кудрявська, 16, м. Київ 53, 04053, ЄДРПОУ 42098368).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, а також з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених підпунктом 15.5 підпункту 15 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга на це рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя А.О. Чеснокова