22 березня 2024 року м. ПолтаваСправа № 440/778/24
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чеснокової А.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні,
Позивач звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якій просить суд:
визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при виключенні зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, - період з 22 грудня 2018 року по 22 грудня 2023 року, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" від 08 лютого 1995 року № 100;
зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки розрахунку при виключенні зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, - період з 22 грудня 2018 року по 22 грудня 2023 року, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" від 08 лютого 1995 року № 100.
Позов обґрунтований тим, що при звільненні позивача з військової служби 21 грудня 2018 року відповідачем не нараховано та не виплачено позивачу належне йому грошового забезпечення. На виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 17 січня 2022 року по справі №440/12015/21 відповідачем проведено розрахунок лише 22 грудня 2023 року. Таким чином, відповідно до положень статті 117 Кодексу законів про працю України позивач має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 26 січня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі, а також вирішено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, витребувано докази.
26 лютого 2024 року до Полтавського окружного адміністративного суду надійшов відзив відповідача на позов. У відзиві відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував, вказуючи на їх безпідставність.
Справу розглянуто судом за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відповідно до пункту 1 частини шостої статті 12 та частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося на підставі частини четвертої статті 229 КАС України.
Дослідивши письмові докази, суд установив такі обставини та відповідні до них правовідносини.
Позивач проходив військову службу за контрактом у ІНФОРМАЦІЯ_2 з 29 січня 2016 року по 21 грудня 2018 року, що не заперечується відповідачем.
Наказом військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_3 від 21 грудня 2018 року №211 позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.
У подальшому позивачем виявлено, що нарахування та виплата ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 29 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року здійснювалась з урахуванням базового місяця січень 2016 року, тобто фактично не виплачувалась, а з 01 березня 2018 року по 21 грудня 2018 року - без врахування вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 "Порядку проведення індексації грошових доходів населення", затвердженого Постановою КМУ від 17 липня 2003 року № 1078.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 17 січня 2022 року по справі №440/12015/21 визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо встановлення січня 2016 року місяцем, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 29.01.2016 по 28.02.2018; визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо неврахування вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 "Порядку проведення індексації грошових доходів населення", затвердженого Постановою КМУ від 17 липня 2003 року № 1078, під час нарахування та виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 по 21.12.2018; зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_4 нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 29.01.2016 по 28.02.2018 в сумі 81494,38 грн. із застосуванням січня 2008 року як місяця за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення позивача; зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_4 здійснити перерахунок та виплату індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 по 21.12.2018 в сумі 39520,72 грн. із урахування вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 "Порядку проведення індексації грошових доходів населення", затвердженого Постановою КМУ від 17.07.2003 № 1078.
На виконання рішення суду у справі №440/12015/21 відповідачем нараховано та виплачено ОСОБА_2 грошове забезпечення у розмірі 120722,56 грн, що підтверджується банківською випискою від 22 грудня 2023 року.
Не погодившись із бездіяльністю відповідача щодо невиплати ОСОБА_1 відповідно до положень ст.117 КЗпП України середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до фактичного розрахунку, а саме: з 22 грудня 2018 року по день фактичної виплати - 22 грудня 2023 року, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та доводам учасників справи, які мають значення для правильного вирішення цього спору, суд виходить з такого.
Відповідно до статті 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Абзацом першим частини першої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Відповідно до частини другої статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
У рішенні Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
За правилами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.
Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Водночас Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ положення статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Закон України № 2352-ІХ та відповідно і нова редакція статті 117 КЗпП України набрали чинності з 19 липня 2022 року.
За обставин цієї справи остаточний розрахунок з позивачем всіх належних сум при звільненні здійснений відповідачем лише 22 грудня 2023 року на виконання рішення суду у справі № 440/12015/21, а періодом, протягом якого відповідач не виконував свій обов'язок щодо виплати належних позивачеві сум, є проміжок часу з 22 грудня 2018 (з дня, наступного за датою звільнення) по 22 грудня 2023 року.
Відповідно до п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100), обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку. Якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць.
У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
У відповідності до п. 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Відповідно до п. 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
Враховуючи вищевикладені положення, при обчисленні розміру середньоденного грошового забезпечення позивача, слід виходити з числа відпрацьованих календарних днів за цей період.
Судом встановлено, що відповідно до довідки ІНФОРМАЦІЯ_5 від 06 березня 2024 року №912/824 середньоденний розмір заробітку позивача становить 261,93 грн.
Верховний Суд сформував усталену практику щодо застосування положень статті 117 КЗпП України в редакції, яка діяла до 19 лютого 2022 року, при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Так, Верховний Суд зауважував, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягнення балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Такий підхід в частині необхідності застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні суми розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, запроваджено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26 червня 2019 року та від 26 лютого 2020 у справах № 761/9584/15-ц та № 821/1083/17, та застосовано Верховним Судом у постанові від 20 травня 2020 року у справі № 816/1640/17.
Водночас Верховний Суд у постановах від 29 лютого 2024 у справі №460/42448/22, від 22 лютого 2024 року у справі № 560/831/23, від 15 лютого 2024 року у справі №420/11416/23, від 29 січня 2024 року у справі № 560/9586/22, від 30 листопада 2023 року у справі №380/19103/22 та від 28 червня 2023 року у справі № 560/11489/22 зауважив на тому, що правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц викладено щодо приписів статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2352-ІХ.
Наведений у цій постанові підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час стаття 117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні.
Разом із тим, відповідно до статті 117 КЗпП України, у чинній редакції, згідно з Законом № 2352-ІХ, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
За висновком Верховного Суду у вказаних справах у разі коли спірний період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні одночасно охоплюється дією редакцій статті 117 КЗпП України, як до змін, внесених Законом № 2352-ІХ та і після їх внесення, то за такого правового врегулювання спірний період варто умовно поділяти на 2 частини: до набрання змінами чинності 19 липня 2022 року і після цього.
Застосовуючи наведений підхід Верховного Суду, суд зазначає, що у цій справі період з 22 грудня 2018 року до 19 липня 2022 року (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців, і становить 1305 календарних днів.
Таким чином, сума середнього заробітку, що підлягає відшкодуванню становить 341818,65 грн (261,93 х 1305 календарні дні).
Проте, зважаючи на правові висновки Верховного суду, до вказаного періоду (з 22 грудня 2018 року до 19 липня 2022 року), суд вважає за необхідне застосувати принципи розумності, справедливості та пропорційності при визначенні суми розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку та зменшити суму стягнення середнього заробітку, оскільки існує істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати.
У цій справі загальний розмір належних нарахованих виплат позивачу на день звільнення 21 грудня 2018 року складав 136009,86 грн: з яких 122560,90 грн - сума грошового забезпечення, нарахована на виконання рішення суду у справі № 440/12015/21. Вказана сума становить 90,11 % виплат, належних позивачу.
Таким чином, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22 грудня 2018 року до 19 липня 2022 року має бути виплачений позивачу у розмірі 308012,79 грн (90,11% від 136009,86 грн.), з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком.
Проте, період з 19 липня 2022 року до 22 грудня 2023 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Таким чином, відповідач повинен виплатити позивачу його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більше як за шість місяців, тобто з 19 липня 2022 року до 22 грудня 2023 року (перші шість місяців періоду після набрання чинності Законом №2352-ІХ).
Отже, за період з 19 липня 2022 року по 19 січня 2023 року, який становить 185 календарних днів, сума середнього заробітку, що підлягає відшкодуванню становить 48457,05 грн.
Враховуючи вищевикладене, сума середнього заробітку, що підлягає до відшкодування становить 356469,84 грн: з яких 308012,79 грн - середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 22 грудня 2018 року до 19 липня 2022 року та 48457,05 грн - за період з 19 липня 2022 року по 19 січня 2023 року.
Враховуючи вищевикладені висновки суду, суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо невиплати ОСОБА_1 відповідно до положень статті 117 КЗпП України середнього заробітку за час затримки розрахунку при виключенні зі списків особового складу та всіх видів забезпечення за період з 22 грудня 2018 року по 19 січня 2023 року та зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_4 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при виключенні зі списків особового складу та всіх видів забезпечення за період з 22 грудня 2018 року по 19 січня 2023 року у розмірі 356469,84 грн.
Зобов'язуючи відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити про відрахування податків, зборів та інших обов'язкових платежів, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов'язком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов'язкових платежів. Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду 08 листопада 2018 у справі №805/1008/16-а.
Беручи до уваги вищевикладене, адміністративний позов підлягає задоволенню частково.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо невиплати ОСОБА_1 відповідно до положень статті 117 КЗпП України середнього заробітку за час затримки розрахунку при виключенні зі списків особового складу та всіх видів забезпечення за період з 22 грудня 2018 року по 19 січня 2023 року.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_4 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при виключенні зі списків особового складу та всіх видів забезпечення за період з 22 грудня 2018 року по 19 січня 2023 року у розмірі 356469,84 грн (триста п'ятдесят шість тисяч чотириста шістдесят дев'ять гривень вісімдесят чотири копійки).
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, а також з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених підпунктом 15.5 підпункту 15 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга на це рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя А.О. Чеснокова