21 березня 2024 року Справа № 160/1857/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Боженко Н.В., розглянувши в порядку письмового провадження питання щодо зупинення провадження у справі №160/1857/24 за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
В провадженні Дніпропетровського окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа №160/1857/24 за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області в якій просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 38598371), щодо відмови ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) в оформленні та наданні до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області довідки про грошове забезпечення станом на 29.01.2020, 01.01.2021 та 01.01.2022 з визначенням посадового окладу та окладу за військовим званням, обчислених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021 та 01.01.2022 на відповідний тарифний коефіцієнт, згідно з додаткам 1, 12, 13 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб»;
- зобов'язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 38598371),та надати до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області довідку про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) станом на 29.01.2020, 01.01.2021 та 01.01.2022 за відповідною посадою, у відповідності до вимог статей 43 і 63 Закону України від 09.04.1992 року № 2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», статті 9 Закону України від 20.12.1991 року «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» з розрахунком посадового окладу та окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021 та 01.01.2022, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» із обов'язковим зазначенням відомостей про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, для проведення з 01.02.2020, 01.02.2021 та з 01.02.2022 перерахунку основного розміру пенсії ОСОБА_1 .
Судом встановлено, що Касаційним адміністративним судом ухвалою від 19 вересня 2023 року відкрито провадження у справі №160/3235/23. Зміст вказаної ухвали свідчить про подібність спірних правовідносин, предмету та підстав позову.
В цій ухвалі Верховним Судом за змістом констатовано наявність в даному випадку обставин, наведених у підпункті «а» пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України - касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики (відповідні доводи визнано Верховним Судом обґрунтованими).
Отже, в наявності судове рішення Верховного Суду, яким констатовано, що справа №160/3235/23 стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики. Суд в свою чергу констатує, що вищевказане є суттєвим для вирішення питання про зупинення провадження у справі, оскільки правовідносини є подібними.
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 236 Кодексу адміністративного судочинства України суд зупиняє провадження у справі в разі об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Слід зазначити, що фактично Верховним Судом констатовано, що наразі ним розглядається справа, в якій буде вирішено питання права, що матиме фундаментальне значення для єдності судової практики.
За таких обставин суд приходить до висновку, що наявні обставини, передбачені п. 3 ч. 1 ст. 236 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки результат розгляду Верховним Судом справи, що матиме фундаментальне значення для формування судової практики в спірних правовідносинах, матиме визначальне значення для предмету спору в цій справі.
Серед іншого, на правозастосування в цій справі посилався і сам відповідач, в зв'язку з чим фактично релевантність його доводів наразі перевіряється Верховним Судом.
Окрім цього, згідно п. 5 ч. 2 ст. 236 Кодексу адміністративного судочинства України суд має право зупинити провадження у справі в разі: перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об'єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду - до набрання законної сили судовим рішенням касаційної інстанції.
Конституційний Суд України у рішенні від 22.05.2018 № 5-р/2018 зазначив, що елементом верховенства права є правова визначеність.
Європейська Комісія за демократію через право у Доповіді щодо верховенства права від 04 квітня 2011 року № 512/2009 зазначила, що однією з складових верховенства права є правова визначеність; вона вимагає, щоб правові норми були чіткими й точними, спрямованими на те, щоб забезпечити постійну прогнозованість (передбачуваність) ситуацій та правовідносин, що виникають.
Європейська комісія за демократію через право (Венеціанська комісія) у виходить з того, що принцип правової визначеності (legal certainty) має важливе значення для довіри до судової системи і верховенства права; правова визначеність також сприяє розвитку та економічного прогресу; необхідно, щоб суди, особливо вищі суди, створювали механізми для запобігання конфліктам та забезпечення узгодженості їхньої судової практики (Доповідь Венеціанської комісії № 512/2009 "Про верховенство права" (Venice Commission: the Rule of Law), що була прийнята на 86-му пленарному засіданні 25-26 березня 2011 року.
Як випливає з практики Європейського суду з прав людини, поняття «якість закону» означає, що національне законодавство повинне бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права їх носіїв (рішення ЄСПЛ від 24 квітня 2008 року у справі "C. Дж. та інші проти Болгарії", заява №1365/07, пункт 39, від 9 січня 2013 року у справі "Олександр Волков проти України", заява № 21722/11, пункт 170).
Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі, тому їх тлумачення і застосування залежить від практики. Роль розгляду справ у судах полягає саме в тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення ЄСПЛ від 11 листопада 1996 року у справі "Кантоні проти Франції", заява №17862/91, пункти 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі "Вєренцов проти України", заява №20372/11, пункт 65).
Отже, принцип правової визначеності має застосовуватись не лише на етапі нормотворчої діяльності, а й під час безпосереднього застосування існуючих норм права, що даватиме можливість особі в розумних межах передбачати наслідки своїх дій, а також послідовність дій держави щодо можливого втручання в охоронювані Конвенцією та Конституцією України права та свободи цієї особи.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду від 19.04.2022 року у справі №1.380.2019.005537.
При цьому однакове застосування норм права забезпечує правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдине застосування норм права поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, довіру до відправлення правосуддя, а також сприяє стабілізації обстановки у проблемному регіоні.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.04.2023 року у справі №357/8277/19.
При цьому згідно ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Враховуючи усе вищевикладене, з метою забезпечення стабільності судової практики, утвердження правової визначеності для сторін, забезпечення досягнення завдання адміністративного судочинства та з метою остаточного вирішення спору між сторонами суд вважає, що за обставин цієї справи наявні достатні підстави для зупинення провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням касаційної інстанції у справі №160/3235/23.
Керуючись статтями 236, 243, 248, 256, 294, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Зупинити провадження у справі №160/1857/24 до перегляду судового рішення у справі №160/3235/23 у касаційному порядку.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в порядку та у строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.В. Боженко