Провадження № 11-кп/803/1156/24 Справа № 175/2264/23 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
11 березня 2024 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
головуючого-судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),
захисника ОСОБА_7
обвинуваченого ОСОБА_8 (в режимі відеоконференції)
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку дистанційного судового провадження в залі суду в м. Дніпрі матеріали контрольного провадження за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_8 та його захисника ОСОБА_7 на ухвалу Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 13 лютого 2024 року про продовження строку застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_8 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 189 КК України,
Встановлені судом першої інстанції фактичні обставини.
Ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 13 лютого 2024 року задоволено клопотання прокурора та обвинуваченому ОСОБА_8 продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 діб, тобто до 12 квітня 2024 року включно.
Одночасно ОСОБА_8 визначено заставу у розмірі 536 800 гривень, у разі внесення якої на останнього покладено обов'язки передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України.
Мотивуючи ухвалене рішення, суд першої інстанції врахував, що обвинуваченому інкримінований злочин, який відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії особливо тяжких, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 7 до 12 років з конфіскацією майна, у вказаному кримінальному провадженні,судовий розгляд ще триває, а тому є достатні підстави вважати, що ОСОБА_8 може переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків у вказаному кримінальному провадженні, котрі наразі в суді не допитані, а відтак ризики передбачені п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, є такими що об'єктивно існують, й інші (менш суворі) запобіжні заходи, ніж тримання під вартою, передбачені ст. 176 КПК України, не можуть забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків та забезпечити його належну поведінку.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала.
- Не погоджуючись з вказаною ухвалою, обвинувачений ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу в якій просив змінити йому запобіжний захід з тримання під вартою на нічний домашній арешт.
Вказує, що судом не було враховано дані про його особу, а саме останній має міцні соціальні зв'язки, одружений, має дітей, за місцем проживання характеризується позитивно, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався,
Вважає, що прокурором не доведено наявності ризиків передбачених ст. 177 КПК України.
Вказує, на тривалий розгляд справи та тривале перебування під вартою більше року.
- Не погоджуючись з вказаною ухвалою, захисник ОСОБА_7 , яка діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 , просила ухвалу суду скасувати та змінити запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_8 з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт.
Вважає, що вказані прокурором у клопотанні ризики, передбачені п.п.3,4,5 ч.1 ст.177 КПК України є недоведеними. Аргументує тим, що стороною обвинувачення не надано доказів на підтвердження того, що ОСОБА_8 будь-яким способом намагався або намагається впливати на потерпілого, свідків, при цьому сам потерпілий в судовому засіданні заявив, що не має ніяких претензій до обвинуваченого ОСОБА_8 та просив суд змінити йому запобіжний захід на цілодобовий домашній арешт. Крім того, ризик перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином передбачає вчинення обвинуваченим спроб щодо викрадення, знищення, фальсифікації речових доказів і документів. Натомість, на даний час досудове розслідування закінчено, на думку сторони обвинувачення воно проведено в повному обсязі, всі необхідні слідчі дії проведені, а матеріали кримінального провадження разом з речовими доказами знаходяться у суді.
Разом з цим, на момент затримання та повідомлення про підозру у скоєнні даного кримінального правопорушення ОСОБА_8 до кримінальної відповідальності не притягувався, працював та мав постійне місце проживання, за якими характеризувався з позитивного боку. Окрім того, обвинувачений одружений, має на утриманні трьох неповнолітніх дітей, один з яких потребує постійного медичного лікування та обстеження, що свідчить про наявність у нього міцних соціальних зв'язків, має матір, яка перенесла інфаркт міокарда та потребує постійного догляду, а також брата, який в жовтні 2022 року був призваний на військову службу по мобілізації та 08.03.2023 потрапив у полон.
Таким чином, на переконання сторони захисту, вищевказані обставини свідчать про можливість виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків без його подальшої ізоляції від суспільства.
Тому захисник просить апеляційний суд скасувати ухвалу Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 13 лютого 2024 року, відмовити у задоволенні клопотання прокурора та змінити обвинуваченому ОСОБА_8 запобіжний захід з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт.
Позиції учасників судового провадження.
Обвинувачений та захисник підтримали доводи апеляційних скарг та наполягали на їх задоволенні з викладених в ній підстав.
Прокурор заперечував проти задоволення апеляційних скарг, просив залишити ухвалу суду першої інстанції без змін.
Мотиви апеляційного суду.
Відповідно до ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до частин 1 - 3 статті 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув'язнення.
Відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать зокрема про наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних засобів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Відповідно до вимог частин 3, 4 ст. 199 КПК України клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у статті 184 цього Кодексу, повинно містити: виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою; виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Суд зобов'язаний розглянути клопотання про продовження строку тримання під вартою до закінчення строку дії попередньої ухвали згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу.
Згідно зі ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, таким, що ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, яке ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу.
Дослідивши матеріали провадження, перевіривши ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд доходить висновку, що суд першої інстанції належним чином дотримався вказаних вимог кримінального процесуального закону, а доводи захисника про відсутність підстав для продовження строку тримання під вартою, апеляційний суд вважає безпідставними.
З матеріалів справи вбачається, що в провадженні Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області є обвинувальний акт у кримінальному провадженні №120220400000000621 за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 189 КК України.
Прокурором під час судового розгляду в суді першої інстанції заявлено клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з підстав наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.
В даному випадку для прийняття законного та обґрунтованого рішення в порядку статей 199, 331 КПК України, суд повинен з'ясувати всі обставини, які передбачають підстави та умови, за яких продовження строку тримання під вартою є можливим.
З огляду на стадію кримінального провадження, яке наразі перебуває на стадії судового розгляду і ОСОБА_8 вже пред'явлено обвинувачення, яке підлягає доведенню прокурором в суді за стандартом «поза розумним сумнівом», апеляційний суд не входить в перевірку питання «обґрунтованості підозри».
Перевіривши матеріали провадження, апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно вважав доведеним ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України для запобігання якому продовження строку тримання обвинуваченого під вартою є доцільним з огляду на наступне.
За змістом ст. 178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі тяжкість покарання, що загрожує особі у разі визнання обвинуваченої винуватою у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого вона обвинувачується, вік та стан здоров'я обвинуваченої, міцність соціальних зв'язків обвинуваченої, у тому числі наявність у неї родини й утриманців, наявність у обвинуваченої постійного місця роботи або навчання; наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення, тощо.
Суд першої інстанції правильно врахував, що ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні злочину, який відповідно до ст. 12 КК України, відноситься до категорії особливо тяжких злочинів, за яке передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк до 12 років з конфіскацією майна, тому, перебуваючи на волі і усвідомлюючи ймовірність призначеного покарання, може переховуватись від суду.
Тяжкість злочину, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_8 та суворість можливого покарання, яке може бути йому призначено у випадку визнання його винуватим у вчиненні інкримінованого злочину безумовно не є вирішальною підставою для подальшого утримання обвинуваченого під вартою, проте як за національним законодавством, так і за судовою практикою Європейського суду з прав людини, визнається вагомим фактором при оцінці ризику, що обвинувачена особа може переховуватись від органу досудового розслідування або суду.
Надаючи оцінку можливості переховування обвинуваченого від суду, колегія суддів бере до уваги, що існує висока ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого злочину, може вдатися до відповідних дій.
Ризик переховування від суду об'єктивно збільшується з урахуванням введення в Україні воєнного стану через агресію російської федерації проти України, яка суттєво обмежує можливості виконання органами влади своїх повноважень на певних територіях та якісно погіршує криміногенну обстановку, зокрема ускладнює належний виклик таких осіб, а також контроль за виконанням запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту.
Також є обгрунтованими висновки суду щодо наявності ризику впливу ОСОБА_8 на потерпілого та свідків і інших співучасників злочину з огляду на те, що останній має доступ до матеріалів справи, йому відомі анкетні дані та місце проживання останніх, у зв'язку з чим обвинувачений, перебуваючи на свободі, з метою схилення останніх до надання тих чи інших показань може здійснювати незаконний вплив на них. Про особливу вагомість цього ризику свідчить характер інкримінованого злочину, вчиненого за попередньою змовою, групою осіб з погрозою застосування насильства.
Доводи захисту, щодо недоведеності заявленого ризику та непричетності ОСОБА_8 до здійснення погроз стосовно потерпілого та вимагання коштів, є необґрунтованими та такими, що спростовуються пред'явленим обвинуваченням, а саме в обвинувальному акті зазначено, що 12 січня 2023 року приблизно о 17 год. 20 хв. діючи за попередньою змовою, під керівництвом ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , ОСОБА_8 реалізовуючи свій злочинний умисел направлений на вимагання передачі грошових коштів, прибули до будинку АДРЕСА_1 , де проживає потерпілий, де в ультимативній формі висунули вимогу про передачу коштів, при цьому нанесли останньому легкі тілесні ушкодження. Суд апеляційної інстанції зауважує на тому, що на даній стадії провадження суд не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати під час вирішення кримінального обвинувачення по суті, зокрема оцінювати докази з точки зору їх допустимості і достатності для визнання особи винуватою чи невинуватою у вчинені кримінальних правопорушень. Суд на підставі сукупності отриманих доказів повинен визначити лише, чи є причетність особи до вчинення злочину вірогідною та достатньою для продовження запобіжного заходу та ґрунтовності заявлених ризиків.
Також суд апеляційної інстанції зважає на те, що належна процесуальна поведінка обвинуваченого зумовлена своєчасним застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Крім того суд апеляційної інстанції враховує також наявність ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, який не зменшився, беручи до уваги, що судовий розгляд триває, докази по справі не досліджені, учасники кримінального провадження усі не допитані, тому апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є законним та доцільним у даному кримінальному провадженні для забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого та забезпечення належного судового розгляду в розумний строк.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що строк судового розгляду та строк тримання обвинуваченого під вартою не є надмірним, обумовлений об'єктивними причинами. Невиправданого затягування розгляду справи судом першої інстанції або неналежної організації судового розгляду апеляційним судом не встановлено.
Таким чином, на думку колегії суддів, суд першої інстанції, приймаючи рішення про продовження обвинуваченому строку тримання під вартою, повно та об'єктивно дослідив усі обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження виняткового запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, врахував ступінь тяжкості інкримінованого обвинуваченому кримінального правопорушення, наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, дані про особу обвинуваченого, при цьому дослідив належним чином матеріали провадження в межах, необхідних для вирішення питання в порядку ст. 331 КПК України та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення.
Доводи захисника щодо позитивних характеризуючих даних обвинуваченого, були предметом оцінки судом першої інстанції і з такою оцінкою погоджується апеляційний суд, та зазначає, що ці обставини не є достатньо вагомими і не можуть бути підставою для зміни запобіжного заходу, оскільки існували на час вчинення інкримінованого злочину та не слугували стримуючим фактором у вчиненні ним протиправної діяльності.
Твердження сторони захисту щодо довготривалого утримання під вартою, хоча і заслуговують на увагу, втім самі по собі не є достатньою підставою для зміни застосованого запобіжного заходу, оскільки дані про його особу та тяжкість скоєного ним злочину, свідчить про те, що альтернативний запобіжний захід, окрім визначеної застави не забезпечить належної поведінки останнього.
Запобіжний захід з урахуванням його тривалості на даний час не виходить за межі розумного строку і кореспондується з характером суспільного інтересу, тобто визначеними КПК України України конкретними підставами і метою запобіжного заходу та не суперечить позиції ЄСПЛ у справі Самойлович проти України (Samoylovichv. Ukraine, заява №28969/04, від 16 травня 2013 року).
Доводи захисту щодо незастосування більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, колегія суддів вважає необгрунтованими, оскільки ОСОБА_8 визначено заставу з урахуванням положень ст. 182 КПК України, тяжкості скоєного злочину майнового стану обвинуваченого.
Суд апеляційної інстанції вважає, що саме визначений розмір застави, з урахуванням характеру та обставин інкримінованих йому кримінальних правопорушень, у даному випадку буде цілком достатнім для виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків, а перспектива втрати такого грошового забезпечення у випадку порушення ним встановлених обов'язків послужить достатнім стримуючим фактором, що виключає з його сторони будь-яке бажання переховуватися від суду або вчиняти інші дії, спрямовані на перешкоджання здійсненню судового розгляду, а підстав для визначення меншого розміру застави не вбачається.
Аналізуючи вищенаведені обставини, колегія суддів, погоджуючись з позицією суду першої інстанції вважає, що встановлені щодо цього обвинуваченого ризики з числа передбачених ст. 177 КПК України, з урахуванням відомостей про його особу, є виключно вагомими та не можуть бути усунуті у менш обтяжливий спосіб, ніж тримання його під вартою.
Інші доводи апеляційних скарг захисника та обвинуваченого зводяться до дослівного викладення положень кримінального процесуального закону та низки рішень Європейського суду з прав людини без належного співставлення висновків ЄСПЛ у справах у яких вони були сформульовані з фактичними обставинами цієї справи, що не може бути розцінено як належне обґрунтування своїх доводів та підстава для скасування оскарженого рішення.
Колегія приймає до уваги, що справа перебуває на завершальній стадії судового розгляду. Водночас, враховуючи те, що на цей час судом першої інстанції ще не прийнято остаточного рішення й судовий розгляд ще триває, а також зважаючи на положення ст. 28, ч. 1 ст. 318 КПК України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів вважає за необхідне акцентувати увагу суду першої інстанції на необхідності дотримання розумних строків розгляду цього кримінального провадження та якнайшвидшого вирішення обвинувачення по суті, а також звертає увагу суду на тривалість строку попереднього ув'язнення обвинуваченого.
Будь-яких порушень КПК при постановленні оскарженої ухвали судом апеляційної інстанції не встановлено, а тому за наслідками апеляційного розгляду колегія суддів вважає необхідним ухвалу суду залишити без змін, а апеляційні скарги захисника та обвинуваченого - без задоволення.
Керуючись статтями 199, 331, 405, 407, 419, 422-1 КПК України, апеляційний суд, -
Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_8 , та його захисника ОСОБА_7 , - залишити без задоволення.
Ухвалу Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 13 лютого 2024 року про продовження строку застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_8 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 189 КК України, до 12 квітня 2024 року з визначенням застави, - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і касаційному оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4