21 березня 2024 р. Справа № 480/7873/23
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Подобайло З.Г.,
Суддів: Ральченка І.М. , Присяжнюк О.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 28.12.2023, головуючий суддя І інстанції: С.В. Воловик, повний текст складено 28.12.23 по справі № 480/7873/23
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини № НОМЕР_1 Національної гвардії України
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії
ОСОБА_1 звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини № НОМЕР_1 Національної гвардії України, в якому просить суд: визнати протиправною бездіяльність Військової частини № НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 в розмірі до 30000,00 грн за квітень 2022 року, березень, квітень та травень 2023 року пропорційно в розрахунку на місяць; зобов'язати Військову частину № НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 передбачену постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 додаткову винагороду в розмірі до 30000,00 грн за квітень 2022 року, березень, квітень та травень 2023 року пропорційно в розрахунку на місяць; визнати протиправною бездіяльність Військової частини № НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022, в розмірі 70000,00 грн за квітень 2022 року, за період серпень - грудень 2022 року, а також за січень - травень 2023 року пропорційно дням участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів; зобов'язати Військову частину № НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 передбачену постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 додаткову винагороду в розмірі 70000,00 грн за квітень 2022 року, за період серпень - грудень 2022 року, а також за січень - травень 2023 року пропорційно дням участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 28.12.2023 року в задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне встановлення обставин, що мають значення для справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 28.12.2023 року та прийняти нове рішення, яким: визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди відповідно п.1 положення постанови КМУ від 28 лютого 2022 р. №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» у розмірі до 70 000 грн. у квітні 2022 року, із серпня по грудень 2022 року, а також із січня по травень 2023 року включно, пропорційно дням участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів; зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» у розмірі до 70000 грн за квітень 2022 року, із серпня по грудень 2022 року, а також із січня по травень 2023 року включно, пропорційно дням участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що для виплати додаткової грошової винагороди у розмірі до 100 000 грн не є обов'язковою виключно безпосередня участь у бойових діях, оскільки положення пункту 1 Постанови КМУ №168 від 28.02.2022 р. передбачають, зокрема, здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів. Вказує, що наказ Командувача Національної гвардії України №89 від 29.03.2022 не може вважатись таким, що набрав чинності та не підлягає застосуванню у спірних правовідносинах, оскільки він не проходив державну реєстрацію в Міністерстві юстиції України. Стверджує, що відповідачем не зазначено жодних заперечень саме з посиланням на відповідні докази щодо факту не взяття позивачем як безпосередньої участі у бойових діях, так і не забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації протягом спірного періоду. Зауважує, що обов'язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, тому судом першої інстанції безпідставно встановлено для позивача надзвичайні та заздалегідь недосяжні стандарти доказування, що призводить до порушення права на справедливий суд. Наголошує, що судом першої інстанції проігноровано належні, допустимі та достатні докази, які підтверджують факт участі позивача у бойових діях та несенні служби при забезпеченні здійсненні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, за спірний період, а саме наявні в матеріалах справи накази про вибуття позивача для ведення бойових дій та виконання бойових завдань. Звертає увагу, що підставою для виконання бойових завдань позивача є саме бойовий наказ (розпорядження). Зазначає, що сама посада та взвод позивача (Авіаційний технік групи застосування безпілотних авіаційних комплексів взводу спеціального призначення) свідчить про характер виконуваних позивачем завдань.
Військова частина № НОМЕР_1 Національної гвардії України подала до суду відзив на апеляційну скаргу позивача, вважає доводи та обґрунтування апеляційної скарги помилковими та безпідставними, рішення суду першої інстанції вважає законним та обґрунтованим, просить суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Сумського окружного адміністративного суду від 28.12.2023 року без змін. Зазначає, що додаткова винагорода, підвищена до 100 000 (ста тисяч) гривень, виплачується військовослужбовцям при особистому виконанні ними певних бойових завдань, які визначені чинним законодавством як бойові дії. Вказує, що чітке визначення бойових дій в чинному законодавстві відсутнє, але зміст цього визначення можна з'ясувати на підставі наказу командувача Національною гвардією України від 29.03.2022 року №89 «Про окремі питання виплат військовослужбовцям Національної гвардії України» та наказу Міністерства внутрішніх справ України від 18.08.2022 року №504. Стверджує, що для безпосередньої участі в бойових діях та/або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії військовослужбовцю недостатньо проходити службу у військовій частині, військовослужбовці якої приймають безпосередню участь в бойових діях, для цього необхідно особисто приймати участь в виконанні певних бойових завдань. Зауважує, що виконання обов'язків військової служби позивачем жодним чином не було пов'язане з безпосередньою участю в бойових діях та/або забезпеченню здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії на які розповсюджується виплата збільшеної винагороди до 100 тис. грн. Наголошує, що починаючи із січня 2023 року Сумська область, згідно з наказами головнокомандувача ЗСУ, до районів ведення бойових дій не входить, тому питання виплати збільшеної винагороди до 100 тис. грн. взагалі не розглядалося.
Відповідно до ч.1 ст.308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 у квітні 2022 року проходив службу на посаді старшого контролера (навідника) групи бронетанкової техніки взводу спеціального призначення, а у березні-травні 2023 року - на посаді авіаційного техніка групи застосування безпілотних авіаційних комплексів взводу спеціального призначення Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України.
23.05.2023 року представником позивача направлено до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України адвокатський запит про надання обґрунтованої відповіді про підстави і причини ненарахування та невиплати щомісячної доплати у вигляді додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, військовослужбовцю ОСОБА_1 , за його безпосередню участь у бойових діях та забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії за період з 24.02.2022 року по теперішній час, та надати відповідні документи.
У відповідь на адвокатський запит, Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України листом від 17.06.2023 року №2/22/12-1054 повідомила представника позивача, що ОСОБА_1 нараховано та виплачено додаткову винагороду відповідно до Постанови №168 у розмірі 30000 грн в розрахунку на місяць при збільшенні до 100000 грн пропорційно виконаних завдань. Вказано, що при вирішенні питання щодо виплати коштів Військова частина керувалась Постановою №168, наказом МВС від 26.01.2023 року №37 «Про затвердження Порядку та умов виплати на період дії воєнного стану додаткової винагороди військовослужбовцям Національної гвардії України», роз'ясненнями та вказівками командування вищого рівня.
Не погодившись із зазначеним, позивач ініціював даний спір.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що додаткова винагорода до 30000 грн виплачувалась у поточному місяці за попередній, зокрема, за березень 2023 року виплачено у квітні 2023 року, за квітень 2023 року - виплачено у травні 2023 року, за травень 2023 року - виплачено у червні 2023 року, у червні 2023 року здійснювались доплати за квітень, травень і червень 2023 року.
Також, суд першої інстанції дійшов висновку про необґрунтованість вимог позову в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу додаткової винагороди в розмірі 70000 грн за квітень 2022 року, за період серпень - грудень 2022 року, а також за січень - травень 2023 року, оскільки в матеріалах справи відсутні докази, що підтверджують виконання позивачем бойових завдань, які пов'язані з безпосередньою участю в бойових діях та/або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, та надає право на отримання збільшеної додаткової винагороди.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що рішення суду першої інстанції оскаржується в частині відмови у задоволенні позову про визнання протиправною бездіяльності відповідача і зобов'язання нарахувати та виплатити позивачу додаткову винагороду, передбачену Постановою №168, у розмірі до 70000 грн за квітень 2022 року, із серпня по грудень 2022 року, а також із січня по травень 2023 року включно, пропорційно дням участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, отже, в межах розгляду цієї справи надається правова оцінка рішенню суду першої інстанції в оскаржуваній позивачем частині.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в оскаржуваній частині, з огляду на наступне.
Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч.1 ст.2 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Відповідно до ч.1 ст.9 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності (ч.4 ст.9 цього Закону).
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Одночасно, військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з'єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування постановлено запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України "Про правовий режим воєнного стану" заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
Указами Президента України №133/2022 від 14.03.2022, №259/2022 від 18.04.2022, №341/2022 від 17.05.2022, №573/2022 від 12.08.2022, №757/2022 від 07.11.2022, №58/2023 від 06.02.2023, №254/2023 від 01.05.2023, №451/2023 від 26.07.2023, №734/2023 від 06.11.2023 строк дії воєнного часу продовжувався.
На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 №64 "Про введення воєнного стану в Україні" та №69 "Про загальну мобілізацію", Кабінетом Міністрів України 28.02.2022 прийнята постанова №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (далі по тексту - Постанова №168), якою було запроваджено виплату додаткової винагороди у розмірі 30 000,00 грн. та до 100 000,00 грн.
Пунктом 5 зазначеної постанови передбачено, що вона набирає чинності з моменту опублікування, застосовується з 24.02.2022.
Відповідно до п.1 Постанови №168 (в редакції, станом на 02.04.2022 року), установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським, а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми “єПідтримка”, виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Згодом, постановою Кабінету Міністрів України №793 від 07.07.2022 до постанови №168 від 28.02.2022 внесені зміни, згідно з якими цю постанову доповнено пунктом 2-1 такого змісту:
«2-1. Установити, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів».
Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України №793 від 07.07.2022 передбачено, що вона набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 24.02.2022.
Отже, за змістом вказаних нормативно-правових актів, з 24.02.2022 у військовослужбовців Національної гвардії України виникло право на отримання додаткової винагороди в розмірі до 30 000 гривень щомісячно, а у тих військовослужбовців, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), у період здійснення зазначених заходів - виникло право на отримання додаткової винагороди, збільшеної до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Водночас, право визначати конкретні порядок і умови виплати додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022, надано керівниками відповідних міністерств і державних органів.
З метою врегулювання порядку і умов виплати згаданої додаткової винагороди військовослужбовцям Національної гвардії України, командувачем Національної гвардії України 29.03.2022 прийнято наказ № 89, яким затверджено Інструкцію з виплати додаткової винагороди військовослужбовцям Національної гвардії України та Порядок підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії під час безпосереднього перебування в районах ведення воєнних (бойових) дій.
Пунктом 1 зазначеного Порядку передбачено, що під безпосередньою участю військовослужбовців Національної гвардії України у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії у період здійснення зазначених заходів, у зв'язку з чим виникає право на отримання додаткова винагорода у розмірі 100 000, 00 грн., слід розуміти виконання військовослужбовцем:
- бойових завдань у складі військової частини (підрозділу), яка веде воєнні (бойові) дії в районах ведення воєнних (бойових) дій, що визначаються Головнокомандувачем Збройних Сил України;
- бойових (спеціальних) завдань, згідно з бойовими розпорядженнями, із всебічного забезпечення військових частин (підрозділів) в районі ведення воєнних (бойових) дій;
- завдань з ведення оперативної (військової, спеціальної) розвідки в районі ведення бойових дій або на тимчасово окупованих (захоплених) противником територіях України;
- бойових завдань з відбиття збройного нападу (вогневого ураження) на об'єкти, що охороняються, звільнення таких об'єктів в разі їх захоплення або спроби насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою (у т.ч. поза межами районів ведення бойових дій);
- бойових завдань із знешкодження (знищення) незаконних воєнізованих або збройних формувань (груп), диверсійно-розвідувальних сил та інших збройних формувань агресора (у т.ч. поза межами районів ведення бойових дій);
- виконання завдань підрозділами артилерії з вогневого ураження противника;
- виконання завдань підрозділами протиповітряної оборони з ураження повітряних цілей; здійснення польотів у районах ведення воєнних дій;
- ведення повітряного бою;
- здійснення заходів з виводу сил та засобів з під удару противника (у т.ч. поза межами районів ведення бойових дій);
- виконання групами розмінування завдань з розмінування або робіт з улаштування, нарощування, утримання інженерних загороджень на визначених об'єктах, рубежах, районах та позиціях.
На виконання пункту 2 Порядку, для документального підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців Національної гвардії України у бойових діях або заходах використовуються такі документи:
- бойовий наказ (бойове розпорядження);
- журнал бойових дій, бойове донесення, книга службових нарядів та подій, що відбувалися або постова відомість під час охорони об'єкта (блокпоста, базового табору, складу ракетно-артилерійського озброєння, польового парку тощо) на який було здійснено збройний напад або довідка командира військової частини про підтвердження безпосередньої участі відряджених (прикомандированих) військовослужбовців у бойових діях або заходах;
- рапорт (донесення) командира підрозділу про участь у бойових діях або заходах під час безпосереднього перебування в районах ведення воєнних (бойових) дій (виконання бойових або спеціальних завдань);
- до рапорту долучаються списки особового складу (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих (прикомандированих) підрозділів військовослужбовців), які брали участь у бойових діях або заходах, із зазначенням військового звання прізвища, ім'я та по батькові, періодів участі у бойових діях або заходах кожного військовослужбовця;
- інші документи, які можуть підтверджувати безпосередньо участь в бойових діях або заходах.
Відповідно до пункту 4 Інструкції з виплати додаткової винагороди військовослужбовцям Національної гвардії України, підставою для включення військовослужбовців до наказу про виплату додаткової винагороди, зокрема, є рапорт командира (начальника) підрозділу, що має містити інформацію про військове звання, прізвище, ім'я та по-батькові, кількість днів та дати участі у бойових діях або заходах кожного військовослужбовця та підстави залучення цих військовослужбовців до бойових дій або заходів із зазначенням реквізитів конкретних документів, що підтверджують участь військовослужбовців у бойових діях або заходах.
Аналогічні вимоги для виникнення у військовослужбовців Національної гвардії України права на отримання збільшеної до 100 000 грн додаткової винагороди, містяться і у Порядку та умовах виплати на період дії воєнного стану додаткової винагороди військовослужбовцям Національної гвардії України, затвердженому наказом Міністерства внутрішніх справ №504 від 18.08.2022, який було скасовано на підставі наказу Міністерства внутрішніх справ № 602 від 21.09.2022, а також у Порядку та умовах виплати на період дії воєнного стану додаткової винагороди військовослужбовцям Національної гвардії України, затвердженому наказом Міністерства внутрішніх справ України №37 від 26.01.2023, який діяв у період з 01.02.2023 по 05.09.2023.
Отже, аналіз змісту вказаних норм дає підстави дійти висновку про те, що додаткова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022, в розмірі до 30000 грн виплачується військовослужбовцям Національної гвардії України за час служби у період дії воєнного часу.
Право на отримання збільшеної до 100000 грн винагороди виникає у військовослужбовців, які виконують не будь-які бойові завдання, а лише визначені бойові завдання, пов'язані з безпосередньою участю у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, під час перебування безпосередньо в районах їх ведення (здійснення). Водночас, таке право має бути підтверджене певними документами, зміст яких свідчить про виконання саме тих завдань, які зумовлюють виникнення права на отримання збільшеної винагороди.
Як встановлено вище, ОСОБА_1 у квітні 2022 року проходив службу на посаді старшого контролера (навідника) групи бронетанкової техніки взводу спеціального призначення, а у березні - травні 2023 року - на посаді авіаційного техніка групи застосування безпілотних авіаційних комплексів взводу спеціального призначення військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України.
Матеріалами справи підтверджено, що додаткова винагорода до 30000 грн виплачувалась у поточному місяці за попередній, зокрема, за березень 2023 року виплачено у квітні 2023 року, за квітень 2023 року - виплачено у травні 2023 року, за травень 2023 року - виплачено у червні 2023 року. Також у червні 2023 року здійснювались доплати за квітень, травень і червень 2023 року.
На підтвердження виникнення права на отримання збільшеної до 100 000 грн додаткової винагороди у квітні, серпні-грудні 2022 року та у січні - травні 2023 року, позивач надав суду копії наказів №104 від 24.04.2022 року, №221 від 07.08.2022 року, №227 від 13.08.2022 року, №232 від 18.08.2022 року, №239 від 25.08.2022 року, №251 від 06.09.2022 року, №267 від 19.09.2022 року, №298 від 17.10.2022 року, №303 від 22.10.2022 року, №307 від 26.10.2022 року, №313 від 01.11.2022 року, №319 від 07.11.2022 року, №326 від 14.11.2022 року, №334 від 20.11.2022 року, №343 від 26.11.2022 року, №350 від 02.12.2022 року, №358 від 08.12.2022 року, № 366 від 14.12.2022 року, №375 від 21.12.2022 року, №381 від 26.12.2022 року, №1 від 01.01.2023 року, №7 від 07.01.2023 року, №14 від 13.01.2023 року, №21 від 19.01.2023 року, №28 від 25.01.2023 року, №34 від 31.01.2023 року, №37 від 03.02.2023 року, №47 від 12.02.2023 року, №53 від 18.02.2023 року, №59 від 24.02.2023 року, №68 від 05.03.2023 року, №78 від 11.03.2023 року, №84 від 17.03.2023 року, №91 від 23.03.2023 року, №105 від 01.04.2023 року, №111 від 07.04.2023 року, №120 від 15.04.2023 року, №133 від 25.04.2023 року, №136 від 28.04.2023 року, №141 від 03.05.2023 року, №143 від 05.05.2023 року, №149 від 11.05.2023 року, №154 від 16.05.2023 року, зі змісту яких убачається вибуття позивача для ведення бойових дій та виконання бойових завдань, без зазначення конкретних дій та завдань, що мали виконуватись (а.с. 12-34).
Колегія суддів враховує, що підставою для видання вищевказаних наказів зазначено відповідні бойові накази командира Військової частини НОМЕР_1 , які фактично є правовою підставою для участі військовослужбовця у бойових діях або у забезпеченні здійснення відповідних заходів, проте, такі накази не доводить факту такої участі, тобто, не є достатнім свідченням того, що військовослужбовець на підставі бойового наказу брав безпосередню участь у бойових діях або забезпечував здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів.
Факт безпосередньої участі у таких діях та заходах має бути підтверджений додатковими доказами (наприклад, витягом з журналу бойових дій, витягом з журналу ведення оперативної обстановки, копією бойового донесення, копією рапорту начальника (командира) підрозділу (групи, загону, екіпажу), де проходив службу в певні періоди часу військовослужбовець, про його участь у бойових діях або заходах, у виконанні бойових (спеціальних) завдань - із зазначенням кількості днів такої участі, довідкою про участь у бойових діях чи визначених заходах із зазначенням кількості днів такої участі.
Оцінюючи вказані доводи позивача, судом не встановлено документів, зміст яких підтверджував би участь ОСОБА_1 у спірний період саме у бойових завданнях, пов'язаних з безпосередньою участю у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, під час перебування безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), виконання яких зумовлює виникнення права на отримання збільшеної до 100 000 грн додаткової винагороди, позивачем не надано та матеріали справи не містять.
Водночас, за твердженням відповідача, у спірний період ОСОБА_1 не виконував бойових завдань, виконання яких пов'язано з безпосередньою участю в бойових діях та/або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, під час перебування безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), та надає право на отримання збільшеної додаткової винагороди.
Отже, відповідачем вказано про відсутність у нього таких доказів, а позивачем їх не надано.
У силу правового висновку постанови Верховного Суду від 29.01.2020 року у справі №814/1460/16, адміністративний суд перевіряє рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень ретроспективно, тобто зважаючи на ті обставини, які існували у минулому на момент прийняття оспорюваного рішення (вчинення дії, допущення бездіяльності).
Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб'єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов'язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб'єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.
При цьому, із положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб'єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності у спорі за стандартом доказування - "поза будь-яким розумним сумнівом" (тобто запропоноване сприйняття ситуації повинно виключати реальну ймовірність існування у дійсності будь-якого іншого варіанту), у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - "баланс вірогідностей" (тобто запропоноване сприйняття ситуації не повинно суперечити умовам реальної дійсності і бути можливим до настання).
Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб'єктом задекларованого, але не доведеного документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не спричиняє виникнення безумовних та беззаперечних підстав для висновку про реальне існування такої обставини у дійсності.
І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб'єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з'ясування об'єктивної істини у справі.
Даний висновок суду повністю корелюється із правовим висновком постанови Верховного Суду від 25.06.2020 року у справі №520/2261/19, де вказано, що визначений ст.77 КАС України обов'язок відповідача - суб'єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, оціненими в їх сукупності за правилами ст.ст.72-77, 90 і 211 КАС України, суд констатує, що у ході розгляду справи відповідачем доведено дотримання у спірних відносинах вимог ч.2 ст.19 Конституції України та положень ч.2 ст.2 КАС України, оплата часу військової служби позивача у порядку постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 проведена згідно з даними обліку, стосовно якого відсутні об'єктивні дані про неправдивість, недостовірність, спотворення, перекручення чи невідповідність справжнім обставинам фактичної дійсності.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону викладено у постанові Верховного Суду від 07.11.2019 року у справі № 826/1647/16 (адміністративне провадження №К/9901/16112/18), де указано, що обов'язковою умовою визнання протиправним управлінського волевиявлення суб'єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав (інтересів) та доведеність факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.
Оскільки у ході розгляду справи не були підтверджені обставини порушення прав та інтересів позивача за рахунок неповної оплати часу служби у публічно-правових відносинах в частині призначення, обчислення і виплати додаткової винагороди у порядку постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168, то вимоги позову належить залишити без задоволення.
Таким чином, переглянувши рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах вимог та доводів апеляційної скарги, у відповідності до ч.1 ст.308 КАС України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в оскаржуваній позивачем частині.
Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.
Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги не містять належних та обґрунтованих міркувань, які б спростовували висновки суду першої інстанції. В апеляційній скарзі також не наведено інших міркувань, які б не були предметом перевірки судом першої інстанції та щодо яких не наведено мотивів відхилення наведених аргументів.
Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийняте на підставі з'ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.
Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 28.12.2023 по справі № 480/7873/23 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло
Судді(підпис) (підпис) І.М. Ральченко О.В. Присяжнюк