Справа № 761/22931/23
Провадження № 2/761/2782/2024
12 січня 2024 року Шевченківський районний суд міста Києва у складі:
головуючого судді Сіромашенко Н.В.,
за участю секретаря судового засідання Дем'янчук С.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ», треті особи: Приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Горай Олега Станіславовича, Приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Малкова Марія Вікторівна, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, -
У червні 2023 року позивачка звернулась до Шевченківського районного суду м. Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ», треті особи: Приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Горай Олега Станіславовича, Приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Малкова Марія Вікторівна, в якому просить визнати виконавчий напис нотаріуса від 18.12.2020 № 114510 таким, що не підлягає виконанню.
У обґрунтування позовних вимог зазначала, що у травні 2023 року ОСОБА_1 дізналась про відкрите виконавче провадження щодо стягнення з неїна користь товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал»48042,67 грн.
Вказує, що з відповіді на адвокатський запит третьої особи 2 позивачка дізналась, що на примусовому виконанні у приватного виконавця Малкової Марії Вікторівни перебуває виконавче провадження № 64103865 з примусового виконання виконавчого напису № l14510 від 18.12.2020, виданого приватним нотаріусом ЖМНО Гораєм О.С про стягнення з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» заборгованості в розмірі 43066,97 грн.
Позивачка звертає увагу суду на те, що позивачка не укладала кредитного договору 127/9315DCLSK1PS1від 12.11.2015 р. Зазначала, що нею була укладена заява/анкета позичальника 127/9315DCLSK1PS1 від12.11.2015 р.
Позивачка наголошує, що виконавчий напис вчинений на заяві/анкеті позичальника, яка не посвідчена нотаріально, а тому, відповідно, являється недійсним. Зазначає, що виконавчий напис вчинений нотаріусом у 2020 році, тобто після набрання законної сили постановою Київського апеляційного суду від 22 лютого 2017 р. у справі №826/20084/14.
Окрім того, зауважує, що відповідач пропустив строк звернення до нотаріуса за вчиненням виконавчогонапису, адже відповідно до заяви/анкети позичальника 127/9315 DCLSKIPS1 від 12.11.2015 р., яка укладена 12.11.2015 року, строк кредитування 26 місяців, тобто дата остаточного повернення кредиту 12 січня2018 року.Отже строк кредитування закінчився 12 січня 2018 року, та саме з цього часу у банку виникло право вимоги щодо стягнення коштів. Зазначає, що натомість виконавчий напис було вчинено у 2020 році, вже після спливу трьох років з дня виникнення права вимоги.
Разом з тим позивачка вказує, що вона не була повідомлена у встановленому законом порядку про намір нотаріусавчинити виконавчий напис.
Звертає увагу суду на те, що при вчиненні виконавчого напису нотаріус не отримувала від позивача і від відповідача первинні документи щодо видачі кредиту та здійснення його часткового погашення (платіжні доручення, меморіальні ордери, розписки, чеки тощо), тому унотаріуса були відсутніми підстави вважати, що розмір заборгованості позивача перед відповідачем, а також суми штрафних санкцій та процентів, зазначені у виконавчому написі, є безспірними. Наголошує, що розрахунок боргу, здійснений відповідачем щодо наявності грошового зобов'язання позивача по кредиту, процентах річних та пені, не може вважатися документом, який підтверджує безспірністьвимог банку до боржника.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.06.2023 вищевказана справа надійшла до провадження судді Сіромашенко Н.В.
Ухвалою суду від 03.07.2023 вжито заходи забезпечення позову.
Ухвалою суду від 03.07.2023прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.Задоволено клопотання позивача про витребування доказів.
У встановленому законом порядку учасники справи були сповіщені судом про відкриття провадження по справі та призначення розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, копія ухвали суду про відкриття провадження надсилалась сторонам та іншим учасникам справи, а відповідачу разом з копією позовної заяви з додатками.
Однак відзив на позовну заяву на адресу суду не надходив.
Оскільки розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось на підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України.
Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. Відповідних клопотань до суду не надходило.
З огляду на викладене, суд, відповідно до ч.5 ст. 279 ЦПК України, вважає за можливе розглянути справу за наявними у справі доказами.
Суд, дослідивши наявні матеріали справи, об'єктивно оцінивши докази у їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
За загальним правилом, відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи, або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках та відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Судом встановлено, що 18.12.2020 приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Гораєм О.С. було вчинено виконавчий напис №114510, за яким запропоновано стягнути з ОСОБА_2 , яка є Боржником за Кредитним договором127/9315DCLSKIPS1 від 12 листопада 2015 року, укладеним з Публічне акціонерне товариство "ПЛАТИНУМ БАНК" , правонаступником усіх прав та обов?язків якого на підставі Договору Відступлення Прав Вимоги за кредитними договорами 147 від 22 березня 2018 є Товариство з обмеженою відповідальністю"Фінансова компанія "ЖЕНЕВА", правонаступником усіх прав та обов?язків якого, на підставі Договору Відступлення Прав Вимоги за кредитними договорами № 03/11-01-П від 03 листопада 2020 є Товариство з обмеженою відповідальністю "Вердикт Капітал", далі іменований - Стягувач, заборгованість за Кредитним договором 127/9315DCLSKIPSI від 12 листопада 2015 року.Строк платежу за Кредитним договором 127/9315DCLSKIPSI від 12 листопада 2015 року настав. Боржникомдопущено прострочення платежів. Стягнення заборгованості проводиться за період з 03 листопада 2020 року по 08 грудня 2020 року.
Сума заборгованості складає 42 416,97 (Сорок дві тисячі чотириста шістнадцять гривень 97 копійок), в тому числі: прострочена заборгованість за сумою кредиту становить 11 078,00 (Одинадцять тисяч сімдесят вісім гривень 00копійок);прострочена заборгованість за комісією становить 59,85 (П?ятдесят дев?ять гривень 85 копійок);прострочена заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом становить 2 080,00 (Дві тисячівісімдесят гривень 00 копійок);строкова заборгованість за сумою кредиту становить 0,00 (Нуль гривень 00 копійок); строкова заборгованість за комісією становить 201,16 (Двісті одна гривня 16 копійок);строкова заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом становить 28 997,96 (Двадцять вісімтисяч дев?ятсот дев?яносто сім гривень 96 копійок);строкова заборгованість за штрафами і пенями становить 0,00 (Нуль гривень 00 копійок).
За вчинення цього виконавчого напису нотаріусом на підставі статті 31 Закону України «Про нотаріат» стягнуто плати із Стягувача, в розмірі 650,00 (Шістсот п?ятдесят гривень 00 копійок), які підлягають стягненню з Боржника накористь Стягувача.
13.01.2021 приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Малковою Марією Вікторівною винесено постанову про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_3 з примусового виконання цього виконавчого напису.
Відповідно до свідоцтва про одруження НОМЕР_1 , виданим 04.07.1998 відділом реєстрації актів громадянського стану Фастівського міськвиконкому Київської області, між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 був зареєстрований шлюб 04.07.1998. Після одруження позивачці було присвоєно прізвище ОСОБА_4 .
Відповідно до ст. 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і порядку, встановлених законом.
За ч. 1 ст. 1 Закону України «Про нотаріат» нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.
Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (п. 19 ст. 34 Закону України «Про нотаріат»). Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена глава 14 Закону України «Про нотаріат» та глава 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5.
Положення ст. 50 Закону України «Про нотаріат» передбачає, що нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.
Відповідно до статті 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
Аналогічні правила і умови вчинення виконавчого напису містяться у пунктах 1,3 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5.
Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 року № 1172.
При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку. При цьому, цей Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій, а лише їх конкретизує.
26.11.2014 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 662 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів». Зазначеною постановою були внесені зміни в розділ «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими угодами» та доповнено новим розділом «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин».
Так, відповідно до пункту 2 Переліку документів № 1172 (із змінами внесеними Постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 № 662 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів») для одержання виконавчого напису по кредитним договорам, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями подається: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунку боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашений заборгованості.
Тобто, нотаріус міг вчиняти виконавчі написи на кредитних договорах, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями. Для одержання виконавчого напису кредитор мав би надати нотаріусу оригінал кредитного договору, засвідчену стягувачем виписку з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.
Однак, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 у справі №826/20084/14 постанову Кабінету Міністрів України №662 від 26.11.2014 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», зокрема, в частині доповнення Переліку новим розділом «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин», було визнано незаконною та нечинною.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017 у справі № 826/20084/14 постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 року було залишено без змін.
Як вбачається з преамбули оспорюваного виконавчого напису, останній вчинений 18.12.2020 приватним нотаріусом Гораєм О.С. на підставі ст.ст. 87-91 Закону України «Про нотаріат» та пункту 2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172.
Отже, на час вчинення оспорюваного виконавчого напису редакція Переліку вже не передбачала можливість вчинення виконавчого напису на підставі оригіналу кредитного договору.
У той же час, з огляду на викладене, до спірних правовідносин підлягали застосуванню положення пункту 1 Переліку № 1172, який регламентує, що для одержання виконавчого напису нотаріусу подаються: оригінал нотаріально посвідченого договору та документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.
Тобто, на час вчинення оспорюваного виконавчого напису, редакція Переліку передбачала можливість вчинення виконавчого напису лише на підставі оригіналу нотаріально посвідченого договору.
Кредитний договір №127/9315DCLSKIPSI від 12 листопада 2015 року, який міститься в матеріалах справи, не є нотаріально посвідченим, відтак, такий кредитний договір не входить до переліку документів, за якими може бути здійснено стягнення заборгованості у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса.
За таких обставин, приватний нотаріус при вчиненні оскаржуваного виконавчого напису, не врахував тієї обставини, що норми, які дозволяють вчиняти виконавчі написи по кредитним договорам, укладених у простій письмовій формі, вже не чинні, а тому, повинен був відмовити відповідачу у вчиненні виконавчого напису у відповідності до норм Закону України «Про нотаріат», Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5.
Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 21.09.2021 у справі № 910/10374/17 (провадження №12-5гс21), оскільки, у судовому порядку постанову КМУ № 662 від 26.11.2014 визнано незаконною та нечинною у вказаній вище частині, кредитний договір, який не є нотаріально посвідченим, не входить до переліку документів, за якими може бути здійснено стягнення заборгованості у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса. Укладений між первісним кредитором та позивачем кредитний договір, який був наданий приватному нотаріусу для вчинення виконавчого напису, не був посвідчений нотаріально, тому наявні підстави для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, у зв'язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника.
При цьому, в зазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2021 у справі № 910/10374/17 визначено наступну правову позицію: «95. Порушення нотаріусом порядку вчинення виконавчого напису є самостійною і достатньою підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню».
Таким чином, з огляду на викладене, досліджуючи правові підстави вчиненого оскаржуваного виконавчого напису, який, зокрема, ґрунтувався на п. 2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів № 1172 в редакції від 29.06.1999, у нотаріуса було відсутнє право на вчинення виконавчого напису, адже, нотаріус позбавлений можливості вчиняти такі написи щодо правочину, який не був нотаріально посвідчений, що є порушенням вимог ст. 87 Закону України «Про нотаріат», Постанови КМУ № 1172 від 29.06.1999.
Окрім вищенаведених норм чинного законодавства, що впорядковують питання можливості вчинення виконавчого напису нотаріусу за наявності безспірності заборгованості, слід звернути увагу на інші умови, обов'язковість дотримання яких передбачена при вчиненні нотаріусами виконавчих написів.
Захист прав боржника у процесі вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається у спосіб, передбачений п.п. 2.3 п.2 гл.16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій, - шляхом надіслання іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця.
За умовами наведеного вище пункту 2 глави 16 Порядку, вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов'язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця.
Як окреслив у своїй постанові Верховний Суд від 27.08.2020 року у справі №554/6777/17, провадження № 61-19494св18: «У нотаріальному процесі при стягненні боргу за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором) на підставі виконавчого напису нотаріуса боржник участі не приймає, а тому, врахування його інтересів має забезпечуватися шляхом надіслання повідомлення - письмової вимоги про усунення порушення (письмове повідомлення про вчинення виконавчого напису). Повідомлення надіслане стягувачем боржнику, є документом, що підтверджують безспірність заборгованості та обов'язково має подаватися при вчиненні виконавчого напису як за іпотечним договором, так і за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором).
Процедура стягнення боргу за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором) на підставі виконавчого напису нотаріуса складається із двох етапів:
- перший, підготовчий етап, який включає повідомлення боржника. Цей етап спрямований на забезпечення прав та інтересів боржника, якому має бути відомо, що кредитор розпочинає процедуру стягнення боргу за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором) на підставі виконавчого напису нотаріуса;
- другий етап - учинення виконавчого напису, який полягає в подачі нотаріусу документів, що підтверджують безспірність вимог, в тому числі й повідомлення боржника (письмова вимоги про усунення порушення чи письмове повідомлення про вчинення виконавчого напису).
Недотримання одного із етапів процедури стягнення боргу за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором) на підставі виконавчого напису нотаріуса є підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
Окрім того, в цій же постанові Верховний Суд зазначає, що «Учинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов'язання здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих кредитором повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень боржнику. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка на письмовому повідомленні про його отримання».
Разом з тим, з огляду на зазначене, у матеріалах справи відсутні жодні повідомлення від кредитора про існування заборгованості та необхідності її погашення протягом встановленого відповідного строку або письмової вимоги про усунення порушень чи письмового повідомлення перед вчиненням виконавчого напису. Також матеріали справи не містять доказів повідомлення позивача про відступлення права вимоги за кредитним договором.
Таким чином, у разі відсутності жодних повідомлень від стягувача, на що, зокрема, вказувала позивачка, зазначене свідчить про спірність боргу, оскільки, об'єктивно позбавило її можливості бути вчасно проінформованою про наявність заборгованості, відступлення права вимоги та можливості надати свої заперечення щодо її розміру або оспорити вимоги відповідача, а відтак, не мала можливості подати заперечення щодо вчинення виконавчого напису або висловити свою незгоду з письмовою вимогою про сплату боргу чи повідомити про наявність спору між нею та відповідачем щодо суми заборгованості, що об'єктивно виключає можливість вчинення такого виконавчого напису.
Отже, оскільки, нотаріус не переконався у виконанні вищезазначених дій відповідачем, не звернув увагу на відсутність цих документів, отже, не перевірив безспірність права вимоги відповідача до позивача, що свідчить про недотримання нотаріусом вимог п.п.2.3 п.2 гл.16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій, а відтак, про спірність боргу.
Відтак, встановлення наявності безспірної заборгованості, як того вимагає ст. 88 Закону України «Про нотаріат» можливе лише за наявності достовірної та повної інформації щодо суми заборгованості боржника.
Відповідач доказів на спростування доводів позивача до суду не надав.
У той же час, нотаріус не переконався у безспірності вимог стягувача та вчинив виконавчий напис.
Вищевикладені факти порушують рівність кредитора та боржника перед законом, визнаючи суб'єктивну і необґрунтовану належним чином позицію сторони стягувача, як заінтересованої особи перед нотаріусом на шкоду законним інтересам боржника.
Окрім того, суд бере до уваги посилання позивача на положення ст. 88 Закону України Про нотаріат», відповідно до якої нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, що викладена у постанові від 05.07.2017 у справі №6-887цс17, з урахуванням приписів ст. 15, 16, 18 ЦК України, ст.ст. 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчинення виконавчого напису.
Тому, суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком. Для правильного застосування положень ст.ст. 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість саме такого розміру як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.
Зазначене вище узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року, справа № 6-887цс 17 та у постанові Верховного Суду від 23 січня 2018, справа № 61-154св18, та постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17.
Крім цього, Верховним Судом у постанові від 29.01.2019 у справі № 910/13233/17 зазначено, що безспірною заборгованістю є заборгованість боржника, з якою останній погоджується, що, відповідно, виключає можливість спору зі сторони боржника щодо її розміру, строку за який вона нарахована тощо, а відтак, і документи, які підтверджують її безспірність, і на підставі яких нотаріусами здійснюються виконавчі написи, мають бути однозначними, беззаперечними, та такими, що містять вираз волі стосовно наявності певної заборгованості не лише кредитора, а й самого боржника, або ж безумовно підтверджують наявність у боржника перед кредитором заборгованості саме в такому розмірі.
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
За змістом статей 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Нормами ст. 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно положень ст.ст. 77-79 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Частиною 1 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
При цьому, Верховний Суд 23.10.2019 прийняв постанову у справі № 917/1307/18, якою розтлумачив сутність принципу змагальності та неможливість застосування учасником справи концепції «негативного доказу» для обґрунтування власної позиції. Так, Верховний Суд зазначив, що принцип змагальності полягає в обов'язку кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження або заперечення власних вимог у спорі. Мається на увазі, що позивач стверджує про існування певної обставини та подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази, які вважає більш переконливими. В свою чергу суд, дослідивши надані сторонами докази, та з урахуванням переваги однієї позиції над іншою виносить власне рішення. При цьому, сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що їх позиція є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу втрачає сенс уся концепція принципу змагальності.
Частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Обґрунтовуючи судове рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Таким чином, з огляду на вищевикладене, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, а відтак, їх задоволення, оскільки на момент вчинення нотаріальної дії у нотаріуса не було належних доказів безспірності заборгованості та у разі вчинення нотаріусом виконавчого напису за відсутності доказів, які б підтверджували факт безспірної заборгованості, такий виконавчий напис має визнаватися таким, що не підлягає виконанню.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд відповідно до п. 6 ч. 1 статті 264 ЦПК України вважає за необхідне вирішити питання щодо розподілу між сторонами справи судових витрат у виді судового збору.
Згідно ч.1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Розподіл судових витрат у справі підлягає вирішенню в порядку ст. 141 ЦПК України.
За умовами ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Отже, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню підтверджений документально судовий збір у розмірі 1 073,60 грн - за подання позову до суду та 536,80 грн - за подання заяви про забезпечення позову.
Окрім того, у позовній заяві позивачка просила стягнути з відповідача судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4 000 грн.
Суд, дослідивши подані позивачем докази судових витрат на правничу допомогу, дійшов висновку про обґрунтованість таких вимог, з огляду на таке.
За ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Крім того, положеннями ст. 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Відповідно до ст. 60 ЦПК України, представником у суді може бути адвокат або законний представник.
Згідно ст. 15 ЦПК України представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Частиною четвертою ст. 62 ЦПК України визначено, що повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
Приписами ст. 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частиною 8 ст. 141 ЦПК України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Крім цього, пунктом 9 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.
Відповідно до ст. 19 цього Закону видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Положеннями ч.3ст.4 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатське: бюро чи адвокатського об'єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).
Статтею 30 цього Закону передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно дост. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим про що, зокрема, зазначено у рішеннях Європейського суду з прав людини від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України».
Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
До позовної заяви позивачем надано копію Договору №16/05/2023 від 16.05.2023 про надання правової допомоги; копію Додатковогодоговору №1 від 22.05.2023 до Договору №16/05/2023 від 16.05.2023 про надання правової допомоги; копію розрахункової квитанції №000056 від 24.05.2023, розрахунок №1 витрат на правову допомогу від 22.05.2023; копію Додаткового договору №2 від 19.06.2023 до Договору №16/05/2023 від 16.05.2023 про надання правової допомоги; копію розрахункової квитанції № 000057 від 19.06.2023; розрахунок № 2 витрат на правову допомогу від 19.06.2023; акт виконаних робіт (наданих послуг) до Договору про надання правової допомоги № 16/05/2023 від 16.05.2023 від 26.06.2023.
Зі змісту наданих позивачкою доказів понесення витрат на правничу допомогу вбачається, що адвокатом Олійник Інною Станіславівною було надано позивачці послуги з правничої допомоги, вартість яких у сумі становить 6 000 грн 00 коп.
Надання адвокатом позивачеві правничої допомоги у межах даної справи є реальним та підтверджується матеріалами справи. Окрім того, суд вважає, що заявлений позивачем розмір витрат на правничу допомогу є співмірним зі складністю справи, обсягом наданих адвокатом послуг, виконаних робіт та значенням справи для позивача.
При цьому суд також, враховує положення ч.ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України за якими у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Однак відповідач не подавав до суду заяву про зменшення розміру витрат на правничу допомогу.
Отже, беручи до уваги співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами), обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, задоволення позовних вимог у повному обсязі, відсутність клопотання відповідача про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, а також критерії обґрунтованості й пропорційності, суд дійшов висновку про наявність достатніх підстав для стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат на правничу допомогу у розмірі 6 000 грн. 00 коп.
Керуючись ст.ст. 2-5, 11-13, 141, 258, 259, 263, 268,352, 354 ЦПК України, суд -
Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ», треті особи: Приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Горай Олега Станіславовича, Приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Малкова Марія Вікторівна, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, задовольнити.
Визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис, вчинений 18.12.2020 приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Горай Олегом Станіславовичем, зареєстрований в реєстрі за №114510, про стягнення з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» заборгованості за кредитним договором 127/9315DCLSK1PS1 від12.11.2015 р.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» (код ЄДРПОУ:36799749, адреса місцезнаходження: 04053, м. Київ, вул. Кудрявський узвіз, буд.5-б)на користь ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ,) судовий збір в сумі 1 610 (одна тисяча шістсот десять) грн 40 копта судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000 (шість тисяч) грн 00 коп, що разом становить 7 610 (сім тисяч шістсот десять) грн 40 коп.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: Н.В. Сіромашенко